Прогрес нахлисту в Україні очевидний. Звісно, він не вимірюється навіть в сотнях нових членів, адже для того, щоб змінити звичні снасті на шнури з мушками, потрібно не лише викласти певну суму грошей, але й змінити свої уявлення про рибу, що набагато важче. Та все ж, і молодь, і старше покоління роблять нові кроки в напрямку освоєння такого непересічного способу спілкування з природою. Цікаво, що нахлист розвивається не лише в карпатському та кримському регіоні, де є можливість половити лососевих, але й у Києві, Харкові та інших містах.Для когось нахлистова наука – це шанс втілити в життя свою мрію: поїхати на Кольський півострів і позмагатися з трофейною сьомгою чи кумжею, для когось – осмислення іншої рибальської філософії. Але той, хто готовий забути свої улюблені спінінги та поплавки, і перейти на інший рівень, має передусім розуміти, що вивчити про нахлист усе – нереально, і процес може затягнутись на роки, а в когось — на все життя. У мене та моїх друзів, з якими вже не один рік ловимо в річках Карпат, досі виникає багато запитань, на які не знаходиться відповідей. Та все ж, певну базу ми засвоїли, зрозуміли, принаймні, коли і на яку муху слід ловити, де може триматися більша риба, залежно від рівня та стану води, і навіть те, як правильно витягати з ріки лососевих, щоб не завдати їм фатальної шкоди і безболісно відпустити. На це пішли роки тренувань, аналіз власних помилок та здобутків, та інформації, отриманої від колег.У цій статті я б хотів зупинитися на мушках, які показали прекрасні результати у 2012 році. При цьому я чудово розумію, що вже навесні щось може змінитися, наприклад, кормова база риб. В такому разі, ефективні раніше німфи та сухарики можна буде сміливо пустити під ніж. А зважаючи на катастрофічний стан екології карпатських гір, на безкарне вирубування дерев, вивіз каміння з берегів річок, прокладання тунелів, що забруднює воду навіть під час нересту (що заборонено всіма можливими законами), скидання в річки усілякої гидоти курортними містечками – може трапитися і локальна екологічна катастрофа. Її не помітить ніхто, окрім риби, якій доведеться формувати інший раціон.Взагалі, 2012 рік, у плані нахлисту, приніс мені чимало інформації для роздумів. Вечорами, в компанії настільної лампи, станка з інструментами та ноутбука, я пробував в’язати різні моделі мушок. Нарешті, після кількох десятків цьогорічних виїздів в гори, мені вдалося остаточно сформувати бойовий склад свого флай-бокса. Якщо раніше я приходив на берег річки, відкривав коробку і думав, що з неї дістати, то тепер такої проблеми нема. Достатньо знати, який колір та рівень води, на яку рибу збираюся полювати і чи є поруч ями. У принципі, цього має вистачити. Але, не виключаю, що і цих тез бракувало б, якби, починаючи з цьогорічного літа, я не поїхав в Закарпаття і не побачив на власні очі можливості французького методу. На мій погляд, жоден інший відомий на сьогодні спосіб видурити рибу за допомогою німфи (чеський, новозеландський, довга німфа тощо), не дасть такої реальної можливості перевірити справжню ціну зв’язаної мушки. Справа в тому, що риба, особливо харіус, встигає непомітно для вас «скуштувати» обманку, але далеко не завжди цей момент вдається зафіксувати. Натомість французький метод, за рахунок своєї делікатності, дозволяє ідентифікувати майже усі спроби харіуса поласувати свіжою личинкою. Таким чином, у 2012 році мені вдалося відділити зерно від полови і зрозуміти, на які типи мушок риба буде ловитися, а які ігноруватиме…Як відомо, усі мушки діляться на чотири основні категорії – німфи, сухі, мокрі та стрімери. Чимало нахлистовиків вводять і п’яту категорію – емерджери (симбіоз сухої та мокрої), і з ними важко не погодитися. За винятком хіба стрімерів, з якими я все ще не потоваришував, з іншими типами мушок склалися куди кращі стосунки. Сьогодні поговоримо про основу рибного раціону – німф, які стали моїми фаворитами у 2012 році.

1. Смачна «шоколадка»Найпоширеніші назви цієї німфи – закарпатська або шоколадна. Її українським «імпортером» є закарпатський нахлистовик Gavriil, а походження, скоріш за все, чеське. Парадоксально, але цю німфу роблять з тонкого гачка для сухих мушок, а також даббінга для сухих мушок – суперфайн. Це потрібно для того, щоб німфа мала максимально тонке тіло. Ось що пише про неї сам автор: «Важливо, щоб матеріал для тіла був саме суперфайн Mahogany. Бувало, що інші мухи не працювали, а саме «шоколадка» йшла на ура! І при цьому регулярно. Для цих мух я, в основному, використовую тонкі безбороді гачки на 14-му і 16-му номерах».
Інший закарпатський нахлистовик Varus розвиває цю тему: «В основному використовуємо японські безбороді гачки Akita AK503BL (аналог Tiemco 103BL). Гачки призначені для сухих мушок і виготовлені з дуже тонкого дротика. Це дозволяє зв’язати делікатне, тонке тіло. Основний робочий розмір для карпатських річок 14-ий із 3-міліметровою головкою. Якщо 12-ий номер, то головку, в основному, ставимо 3-3,5 мм».
Особливу увагу слід звернути на кольори вольфрамових головок. Найпоширенішими є золоті, срібні та мідні. Ось що каже Varus: «Потрібно мати всі ці три кольори, вони є основними. Іноді перевага риби змінюється протягом дня. Як на мене, універсальною є золота – вона всесезонна, срібна – на осінь, мідна – на літо (мідні бувають нові і блискучі, а бувають старі, які окислилися і потьмяніли. Так ось, це не заважає обом бути, за певних умов, ефективними в сірій воді), хоча часто бувають варіанти. Додатково в’яжу з рожевими головками – на випадок посірілої води чи різкого похолодання».
Ще один нахлистовик з Закарпаття Шерлок звертає увагу і на те, що «шоколадки» з рожевими головками можуть прекрасно працювати у чистій, як сльоза, воді.
 У «шоколадки» є чимало модифікацій. Скажімо, можна її в’язати і в чорних тонах. Свого часу я робив «шоколадки» з тонких шовкових ниток виробництва Shakespeare. Особливо добре працювали німфи з коричневих та червоних ниток, а обмотка по тілу виконувалася тонкими дротиками. Такі німфи особливо полюбила наша форель.
Ще слід звернути увагу на нитки. Можливо, тонкі нитки для початківців – не  ідеальний варіант, але до цього потрібно прагнути. Безперечно, аби зв’язати максимально тонке тіло, слід використовувати найтоншу нитку.
Взагалі, як вже згадувалось, «шоколадку» можна використовувати протягом всього року. Якщо на ріці є ями, доцільно спробувати їх «пробивати» німфами з набагато більшими вольфрамовими головками. При цьому слід мати на увазі, що кожна проводка може бути для неї останньою: чим більший діаметр головки, тим більший ризик того, що муха зачепиться за каміння, відповідно, дістати її стане практично нереально. Але хто не ризикує, той не тримає в руках трофей.
Також треба мати в коробці німфи різних розмірів. Справа в тому, що мушки, якими нахлистовики намагаються ошукати форель та харіуса, як правило, значно більші, ніж їхні живі аналоги. Буває, що риба просто не реагує на об’ємні приманки, тому слід запропонувати їй зовсім дрібні. Не варто хвилюватися за те, що риба не побачить такі мікроскопічні мушки – практика показує, що з зором у наших лососевих все в порядку.
Нарешті, ще один елемент «шоколадки», який не можна оминути, це її торакс. Як і з головками, варіантів може бути безліч. Знову ж таки, слід мати в коробці німфи з тораксами як з натуральних, так і з синтетичних даббінгів. Якщо вода чиста – логічним буде використання тораксів «шоколадок» з темних натуральних матеріалів. Якщо річка каламутна – я використовую більш яскраві елементи – наприклад, помаранчевий даббінг. Однак, переважно, «шоколадки» все ж більше підходять для чистих рік. Коли вода мутніє, є сенс спробувати інший тип мушок.

2. Карпатський фезентейлФезентейл (Pheasant tail nymph) – мушка відома кожному нахлистовику. Але мені раніше ніяк не вдавалося вивести її на рівень лідерів у своїх флай-боксах. У класичному варіанті (хвіст, тіло, ніжки та спинка – з пера фазана, торакс – з пера павича) вона у мене не працювала. Тому довелося експериментувати і вигадувати модифікації фезентейла, пристосовувати його до карпатських рік. Кілька фото чужих флай-боксів, кілька варіантів вечірніх спроб, і нарешті результат – є прекрасний варіант фезентейла для каламутної води.
За кілька останніх років, я спробував визначити кольорову гамму, яку сприймає наша риба. З поміж усієї палітри я зупинився на кількох – чорному, сірому, коричневому, оливковому, зеленому та помаранчевому. Іноді, до них додаються рожевий і червоний, але далеко не завжди. Не раз бувало, що прибувши в пункт призначення, я бачив перед собою річку не надто приємного кольору. На дзвінки до колег з одвічним питанням «Що робити?» чув жарти типу «Копай хробаків». Так було до того часу, поки я не звернув увагу на помаранчеві головки. Вони виявилися панацеєю від брудної води.
Отже, для того, щоб зв’язати карпатського фезентейла потрібні пера фазана, краще з хвоста, тоненький золотий чи мідний дротик, матеріал мікрофібрец, для створення хвостика,  яскравий синтетичний даббінг та вольфрамова головка пофарбована у помаранчевий колір. Від свого класичного родича, карпатський фезентейл відрізняється відсутністю «спинки». Тобто борідки з пера фазана намотуються від хвоста до голови, а яскравий даббінг, чорний, рожевий чи помаранчевий намотується вже безпосередньо в останню чергу, займаючи лише шосту-сьому частину від всього тіла німфи.
Щодо гачків, то я переважно користуюся джиговими від чеської фірми Hends. Саме для таких гачків і створені спеціальні вольфрамові головки з вирізом. Оригінальна конструкція таких гачків дозволяє ловити і в глибоких ямах, без остраху втратити муху, так як жало направлене вверх.
Треба зважити також на те, що помаранчеві головки не завжди залишаються помаранчевими. Після кількох виїздів в гори, фарба, зважаючи на постійні удари об каміння, облущиться і ви отримаєте просто вольфрамову кульку, не надто привабливого для риби кольору. Тому фезентайлами в різних варіаціях слід запастися. Так само доцільно побавитися з різними кольорами тораксів. Скажімо, пізньої осені хороші результати показують фезентейли з яскраво-зеленим тораксом.

3. Зелений бокоплавОдноосібний лідер цього року, муха, яка вразила мене до глибини душі. По правді, я готовий написати зеленому бокоплаву не одну оду. Він це заслужив, адже в його активі у цьому році кілька сотень харіусів точно назбирається. Не можна не погодитися з тими, хто кажуть, що все геніальне – просте. Кілька років тому, коли львівські нахлистовики полюбляли збиратися в підвальних залах місцевих ресторанів і за довгими столами ділилися своїм досвідом, мені, ще зовсім зеленому початківцю, показали одну мушку. Її автором був Андрій Коваль – володар Кубка України 2012 року. Скажу відверто, на перший погляд – муха мене не вразила. У ній не було жодних «родзинок», ніякої складної техніки виконання, ніяких дефіцитних матеріалів. Муха була простою, як двері. Звісно, я її не викинув, але і не ловив на неї. Бокоплав кочував від одного флай-бокса до іншого, а на очі практично не потрапляв. Так було до липня.
Перед черговою поїздкою в Карпати я прочитав на одному з форумів невеличкий звіт про успішну риболовлю на ріці в передгірних районах. Автору там вдалося упіймати і подуста, і рибця, і марену і ще кілька риб, якими рідко можуть похизуватися нахлистовики. Ловив він, мовляв, на живих комах, тих, що знайшов під камінням. Звичайно, що це були так звані «рачки», личинки одноденок. Назване автором місце пролягало якраз по нашому маршруту. Тому я скерував своїх товаришів, які складали мені компанію, зупинитися там же і спробувати зловити щось інше, окрім форелі та харіуса. Побачити лососевих за 30 кілометрів до гір я ніяк не сподівався.
Був обід – туристи засмагали на каміннях, купалися в чистій, холодній воді. Я вдягнув спеціальні кросівки для літніх річок, з міцними носками і чіпкою підошвою, легкі шорти, білу футболку і капелюха. Зупинився біля швидкого перекату, який закінчувався перед глибокою та великою ямою. Тоді я ще практично не ловив французьким способом, натомість використовував метод довгої німфи з пінопластовим індикатором. У таких умовах – це було оптимальне вирішення. На місце кінцевої німфи, звичайно, прив’язав класичного фезентейла – найреалістичнішу імітацію личинок одноденок. А от яку мушку запропонувати рибі в якості підвісної, я не знав. І тут мій погляд зупинився на зеленому бокоплаві, який років зо три пролежав в флай-боксі без роботи. «Даю тобі шанс» – сказав я і прив’язав німфу до повідка. Далі на мене чекали неймовірні пригоди. Трапилися одразу дві події, які змусили мене округлити очі. Вже на другій чи на третій проводці я відчув енергійну потяжку, підсік і витягнув… харіуса! Що він тут робив я і гадки не мав, але найцікавішим було те, що він міцно тримав в губах саме зеленого бокоплава. Не інакше, як заблудився – подумав я і випустивши рибу продовжив прочісувати територію. За мить все повторилося – черговий харіус з бокоплавом у роті. За якихось 40 хвилин у мене в «заліку» було вже сім харіусів. Висновки напрошувалися самі собою. Перший – харіуси живуть не лише в горах, вони можуть запливати і на далекі відстані від них. Другий – зелений бокоплав скоро стане моєю улюбленою мухою.
З того часу кінцеві німфи змінювалися, а підвісна ні – зелений бокоплав з найкращої сторони показав себе на усіх річках, де мені доводилося ловити рибу. Для його виготовлення потрібно два види даббінгу та свинцевий дріт. Отже, спершу, для підвантаження, слід обмотати вигнутий гачок дротом, після цього намотується зелений дабінг у формі конуса – від тоншого до грубшого. Зупинитися слід приблизно там, де закінчується друга третина від усього тіла мушки. Третину, що залишилася до колечка гачка, треба обмотати натуральним помаранчевим дабінгом з білки, також конусом. Але цього разу вже навпаки – з грубшого до тоншого. Біля колечка робиться вузол. Таку мушку можна зробити за дві хвилини. Однак, зважаючи на те, що в Карпатах часто йдуть дощі, від чого ріки мутніють, замість натурального даббінгу я почав використовувати яскравий синтетичний. Від цього мушка тільки вигравала.

4. Щасливий волохокрилецьНахлистові каталоги називають цю мушку або peeping caddis або cassed caddis. Проте імітує вона одну й ту ж личинку волохокрильця (рос. ручейник) в «хатинці». Зізнаюся, що до останнього часу я не приділяв мушкам такого типу достатньо багато уваги, і практично на них не ловив. Справа в тому, що весною та влітку, буває, таких личинок стільки, що і дна не видно. А який сенс пропонувати рибі те, що чого в неї більше, аніж потрібно? Однак, наприкінці сезону я зіткнувся зі слабкою активністю риби. Тоді вдалося зловити лише десяток лососевих, серед яких були і райдужні форелі. Цю рибу, на відміну від струмкової, можна привезти додому, оскільки вона не є ендеміком, до того ж, може шкодити популяції струмкової форелі та харіуса європейського. Вже давно я не їм зловлену рибу, а коли доводиться везти щось додому, то мене більше цікавлять не її смакові якості, а вміст шлунку. За допомогою скальпеля відбувається дослідження кормової бази – необхідної інформації для нахлистовиків. Але для того, щоб довідатися їстівні побажання риби їй необов’язково розпорювати живіт. Можна скористатися спеціальним клізмоподібним інструментом, за допомогою якого можна легко і безболісно витягнути зі шлунка риби усіх личинок. Так от, у шлунку райдужної форелі я знайшов велику кількість волохокрильців в «хатці». З цього і зробив висновок, що їхня імітація буде добре працювати наприкінці осені. І не помилився. Вже на наступному виїзді така мушка показала блискучі результати, навіть в брудній воді. І це при тому, що яскравих матеріалів для її виготовлення не використовується.
Такого волохокрильця треба в’язати з солідним підвантаженням. Дехто використовує для цього свинцеву шротинку, яку закріпляють над кільцем гачка. Я ж вважаю, що буде достатньо чорної вольфрамової головки, а також кількох шарів свинцевого дроту або свинцевої пластини. Ця імітація волохокрильця не повинна мати делікатного тіла. Коли основа тіла вже готова, можна в’язати самого «хробачка»: для цього треба взяти білий чи зелений (краще) антрон, скласти його і акуратно підпалити, щоб усі волокна з’єдналися в одну чорну кульку, імітуючи головку личинки. Вона повинна «вилазити» з «хатки». Для ніжок використовують перо куріпки – вони ідеально лягають навколо зеленого антрону. Далі все просто – за допомогою петлі скручуємо темнокоричневий чи темносірий даббінг, і намотуємо усе це «добро» аж до вольфрамової головки, де й робимо вузол. П’ять хвилин і флай-бокс поповнився черговим фаворитом!

5. Чеський «марчбраун»Мабуть, це єдина муха у моєму списку лідерів, яку я просто запозичив і практично ніяк не змінював. Її авторство належить чеським чемпіонам – Яроміру Карафіату та Мірославу Махачеку. І гадки не маю, чому вони назвали її «марчбрауном» – нічого коричневого у ній нема, та й у березні на неї не дуже половиш. Як би там не було, але мушка ця надзвичайно ефективна. Від початку і до кінця сезону на неї добре ловиться форель. Як пишуть самі чехи у своїй книзі: «весняна мушка для струмкової форелі. На неї риба ловиться навіть тоді, коли харчується дуже неохоче». І в цьому мені вдалося не раз переконатися – коли інші мушки «мовчали», чеський «марчбраун» ловив чергову форель.
До листопада цього року я був переконаний, що харіус не цікавиться таким типом мух. Справа в тому, що до того моменту жодного пиря (карпатська назва харіуса) на неї зловити не вдалося. Я проводив експерименти – коли добре ловився харіус, то спеціально ставив «марчбрауна» і отримував на гачку форель! Але в листопаді, коли рибалив на похмурій ріці, жодна з моїх німф не працювала. І тоді, з розпачу, я запропонував рибі того самого «марчбрауна», який приніс мені райдужку та з півдесятка… харіусів. От і зрозумій після цього нашу рибу.
Для виготовлення цієї німфи потрібен зелений натуральний даббінг, пера куріпки,зелений шовк, золотий (буквально золотий натякає на матеріал, можна користувати золотавий) дротик, а також золота вольфрамова головка. В оригінальній чеській легенді цей «марчбраун» не має хвоста. Я ж вважаю, що не буде нічого крамольного, якщо використати для нього кілька борідок з пера куріпки. Загин гачка, як правило, залишають без уваги. Я теж намагаюся не чіпати цю територію, але тільки не у випадку з «марчбрауном». Цей елемент називається «кінчик» – його я обмотую кількома обертами зеленого шовку або яскравим синтетичним зеленим даббінгом. Тіло роблю з зеленого натурального даббінгу, який сегментується золотим дротом. На завершення виготовляються ніжки з одного оберту пера куріпки. Виходить оригінальна волохата німфа, яка обов’язково працюватиме протягом всього сезону.

6. Вічнозолота М. КурноцикаЧехословацький нахлистовик Мілан Курноцик у 1989 році видав свою славнозвісну «Енциклопедію нахлисту», яка досить довгий час залишалася настільною книгою для багатьох мухарів. Звичайно, вона не встигала йти в ногу з величезною кількістю нових матеріалів, тому багато наведених ним мушок просто втрачали свою актуальність. Однак, була серед них і Gold-Black Nymph, яку згодом почали називати просто «золота Курноцика». Вона виготовлялася з дрібненького хвостика, тіла з борідок пера павича, одного оберту золотим люрексом та ніжок з пера курки. Сам Курноцик вніс її до «німф», але по своїй суті ця муха насправді була просто мокрою. Саме в «мокрому» флай-боксі вона є і зараз чи не в кожного нахлистовика. Що тут говорити? Мушка робоча – ніхто не сперечається. А якщо в’язати її на золотих гачках, ефективність підвищується.
Одного разу я подумав, що її можна виготовити не лише як мокру муху. По суті, якщо замінити перо курки на перо когута, а також намотувати його так, як це роблять для сухих мух – вийде абсолютно суха муха! Перший же виїзд в Карпати показав, що в сухому варіанті «золота» працює не гірше, аніж в мокрому. І тоді мені до голови прийшла ще одна думка. Якщо Курноцик назвав її німфою, отже він хотів, щоб ця мушка рухалася по дну. А в той час про якісь вольфрамові головки можна було лише мріяти. Чому б не спробувати втілити фантазії заслуженого нахлистовика в реальність? За якісь дві хвилини на мене дивилася зовсім нова і небачена раніше німфа з срібною вольфрамовою головкою та срібним люрексом. Експеримент вдався – харіус швидко «зацінив» мушку, активно хапаючи її ледь не на кожній проводці. Прекрасні результати ця німфа показала на кожній ріці, де я ловив у цьому році. Таким чином, ця мушка має своє представництво у кожному з моїх флай-боксів. Чого і вам бажаю.

Стаття з журналу “Риболов-Профи”. №1 за 2013 рік
Автор Ростислав Ящишин

Цікавий нахлист