Уперше в історії нахлистових змагань в Україні, для учасників підготували не одну, а одразу дві локації. Якщо першу можна назвати класичною карпатською рікою з усіма принадами, типу ям, перекатів, мілин і тому подібне, то друга – чисто камерний варіант, з каньйонами, скелями, непередбачуваною глибиною і навислими над водою деревами.
Такі романтичні річки наче створені для того, щоб заспокоювати душі нахлистовиків, розслабляти їх і поповнювати їхні енергетичні батареї. Ця річка практично для усіх стала секретом, адже вона була повністю закрита для тренувань. Ми точно знали, що риби там дуже багато, а дехто навіть встиг там перевірити свої навики до заборони. Сама річка знаходиться високо в горах, добирання до неї доволі складне, тож спільно з місцевими єгерями ми замовили вантажівку, аби доставити усіх спортсменів до місця призначення.

Буквально за півгодини до запланованого виїзду, коли усі обідали, прибіг Володя і сказав, що в ГАЗоні полетіло «зчеплення», натомість до нас їдуть три «джипи». Цього було мало, тому Олег Сова, Анатолій Корж та Саша Токовенко почали готувати і свої позашляховики. Зрештою, усі вмістилися і вирушили на зустріч координатам, що були вказані в мобільних додатках. Моїм суперником в етапі стала Ніна Бортник. Спершу вона мене мала судити, а згодом ловити сама.
Тут, правда, з’ясувалося, що досить багато учасників, зокрема і я, опинилися в непростій ситуації. Справа в тому, що ми починали ловити в п’ятницю по обіді, а ранковий пул отримували обловлений. Фішка в тому, що за логікою, риба ставала активнішою якраз під сам вечір і з самого ранку. Відповідно, ті, хто ловив другим ввечері і першим зранку отримував якісну перевагу. Таке траплялося не в усіх випадках, але в конкретній більшості.
Можливо, мій перший вечірній етап став винятком, зважаючи на чітко-окреслену локацію для перебування риби, яка є активною в будь-який час доби. Але не всім з такими місцям пощастило. Зрештою, Олег пояснив причину. Все переїхало через те, що ми пересунули ранкові та вечірні номери пулів, для того, аби учасника було легше добиратися зранку. Звичайно, на майбутнє, це все буде враховано, а зараз доводиться миритися із тим, що є.

Отже, мені знову дістався чистий вечірній пул і не чистий ранковий. Зізнаюся, що я б з радістю помінявся місцями, адже коли ловила Ніна, точніше, коли вона закінчувала ловити, на нашому пулі риба таки активізувалася і показала себе в усій красі.

Що ж, діставшись до свого пулу, я був розчарований. Суцільний міляк, фактично одна напівяма, кілька ванн та й усе. Річка як на долоні, ніде не сховаєшся. Тут вже не допоможуть ані наколінники, ані маскування. Риба нас побачила одразу. Я мріяв опинитися на верхніх пулах, де ми з Максом перевіряли тутешнє населення. Води було більше, риба ловилася на все. Зараз же ситуація виглядала доволі критично, адже на мене і Ніну чекало метрів 60 міляка. Я страшенно не люблю такої води, для комфорту мені потрібно щось глибше або хоча б різноманітніше. Дехто з учасників опинився в ідентичній ситуації, а декому пощастило значно більше. Але це вже справа минула, жереб кинуто…

Отже я вирішив скористатися стандартною тактикою і втекти від нуля. Для цього мені треба було упіймати активну рибу. Вирішив, що якщо така на пулі є, то вона мусить знаходитися в напівямі. Спорядивши снасті, я приступив до обловлювання території, але витратив майже півгодини на те, щоб витягнути 27-сантиметрового харіуса. Очевидно, більше там нічого не було.

Зовсім поруч знаходилася ванночка, в якій я помітив характерний для риби рух. Харіус три чи чотири рази виходив на мої німфи, нюхав їх, розвертався і зникав. Мене це відверто дратувало – я не розумів, як можна його упіймати. Обловивши все навколо, я так і залишився з однією рибою, на жаль, більше жодної активності за винятком одного виходу на суху, на яку я переключився в останні 10 хвилин.

Почала ловити Ніна. І тут мене вразив її професійний підхід до справи. Насамперед, я був здивований її оснасткою: мікромухи (20 розмір) на повідках 7Х. Чесно кажучи, і одне, і друге в мене з собою було, але я практично ніколи не ловлю на такі речі. Не можу сказати, що мої снасті грубі, але порівняно з тим, як ловила Ніна, вони такі грубі.

Ніна почала з ванн і дуже швидко упіймала того харіуса, який ігнорував мої приманки. Цікаво, що там був іще один, який згодом втече від підвісної сухої мухи. Коли закінчився етап, я попросив Ніну спробувати її вудку. Закидання були для мене дуже складними, бо мікроскопічні повідці з мухами падали на воду надзвичайно повільно, що не притаманно моїм снастям, які я намагаюся втопити моментально. На підвісну суху (дрібний елк-хеар-каддіс) вийшов харіус, я його легко підсік, але до себе не дотягнув. Причина була дуже проста. Муха зв’язана на гачку TMC із загнутою борідкою. Сам дріт гачка є доволі грубий, відповідно, нема нічого дивного, що риба з таких мух легко сходить.

Тим часом Ніна продовжувала маневрувати, я ж ходив за нею, як заворожений. Щось подібне я бачив кілька років тому, коли на Кубку України 2014 року на Опорі, Богдан Цебрик виграв змагання завдяки мікромухам. Байдуже, що я тоді наловив 26 харіусів за два етапи. У нього було менше, але стабільніше. Цю стабільність йому принесли власне такі мікромушки на мікроповідках. Зараз же Ніна активно працювала на всіх точках, але скидалося на те, що риби тут справді обмаль. Коли залишалося хвилин 10 я помітив регулярні, буквально щосекундні, виходи харіуса. Біда в тому, що все це відбувалося на чужому пулі, за метр від нашої стрічки. Тож ми закрили пул з рахунком 1:1, хоча в Ніни було все ж більше шансів зловити рибу, ніж в мене. Чи справа в компонуванні снастей чи в часі, коли риба стає активнішою – то вже питання без відповіді.

Залежно від пулу та майстерності, хтось упіймав більше, хтось менше. Толік Новіков упіймав 8 риб, Віктор Гаврилко і Рома Яковченко (ЯК??? НА ЩО??? ВИ Б БАЧИЛИ ЙОГО МУХИ!!!) – по сім. Стьопа Чех розжився п’ятьма рибинами, чимало учасників спокусили по 4. Компанію нам з Ніною з одною рибою склали Антон Дикань, Андрій Скворчинський, Іван Повхан, Микола Галузінський та Анатолій Корж. З нулем залишилися Віталік Сливканич та Іван Головко. Таким чином, сформувався перелік учасників, які стали реальними претендентами на медалі.

Ранок почався з канапок і чаю, після чого колона рушила в гори, шукаючи свої нові координати. Знайшовши наш пул, я опинився в стані шоку. Мій вечірній пул здавався раєм, порівняно з цим міляком. Але виявилося так, що я знову помилився.
В принципі, помилятися приємно, адже робота над помилками приносить не лише користь, але й задоволення від нових знань. Зараз я відчуваю якщо не задоволення, то розуміння того, що змагання для мене особисто, стали дуже корисними і принесли чимало інформації для роздумів.

Тож Ніна почала ловити на ті ж снасті, що й увечері. І, як виявилося, не прогадала. За перші 15 хвилин вона витягнула з міляка п’ять риб, чим ввела мене в стан ступору і шоку. Чесно кажучи, якби я просто рибалив на цих місцях, то навіть би й не глянув на непривабливі міляки, пройшов би повз.
Виявляється, риби там більше ніж достатньо, просто треба усе як слід прочитати. Отже, Ніна завершила етап, маючи в активі цілих шість риб, п’ять з яких були заліковими.

Практично усю рибу Ніна зловила на одному місці, посеред неглибоких ванночок. У маленькій ямці вона риби не спіймала, тож я вирішив почати саме звідти. Одразу ж упіймав незалікову форель – сяко тако від нуля втік. Але в самій ямі риби таки не було.
Я обловив її і малими, і великими мухами, на різних повідках, з різним зануренням. Тим не менше, довелося рухатися далі, шукаючи щось таке, чого не побачила Ніна. У ваннах на мене чекав повний крах, тож я спустився до самого низу, куди моя підсудна не ходила взагалі. Зараз я розумію, що треба було туди йти відразу.
На кінці пулу на мене чекало два міляки. Снасть, що складалася з повідців 8Х та мікромух тільки-но занурилася, як одразу ж я відчув різкий ривок, чітко побачив досить крупну форель і витяг повідець без мухи… У це важко повірити, але під акомпанемент моїх матюків, п’ять форелей з одного квадратного метра, згризли мені п’ять мікромух.
Може у мене і криві руки, але, вибачте, я не перший рік ловлю форель, і з таким стикаюся вперше. Правда, я ніколи не ловив рибу на такі мікроснасті, тим паче, якщо говорити про форель, але все ж. Наче і з підсічкою все було добре і сам матеріал доволі міцний. Але ні. На мене чекав повний провал. Форель мене кинула через плече, а трохи грубші снасті і більші мухи просто ігнорувала.

На мене знову нахлинула хвиля відчаю. Що ж робити? Залишався другий міляк, трішки більший. Там я таки упіймав харіуса, на 10-сантиметровій глибині, на мікроповідці і на мікромуху. І для мене це теж досвід – ніколи раніше в таких умовах я рибу не ловив. У моєму розумінні в таких місцях стоїть лише бистрянка та гольян. Але ця ріка показала, якими різними можуть бути умови.
Зрештою, часу у мене не залишалося. Доловив ще одного дрібного пструга, сантиметрів на 6, та й усе. У підсумку три риби, з яких залікових – лише одна, плюс п’ять зірваних форелей, п’ять втрачених мікромух, і голова, що роїлася думками.

Той, хто ловив зранку отримав найкращі результати, особливо у перші хвилини. Віктор Гаврилко та Анатолій Новіков упіймали по 11 риб. Рвонув Іван Головко – 5 риб, провалився Стьопа Чех – нуль, Дмитро Петровський – одна, Попко Саша – нуль, Яковченко Роман – нуль.
Непогано відловився Макс Кусакін, Андрій Скворчинський, Дмитро Петруняк, Іван Магула, Антон Дикань, Ігор Анісімов, Юра Щербатий.
Тож в Олега Сови на руках опинилося купа протоколів з рибою, де долю місця міг визначити навіть один сантиметр.

Усі гарні фотки – Діми Голенкова і Анатолія Коржа

Цікавий нахлист