Кубок останнього закиду

Кубок останнього закиду

Кубок сухої мушки – традиційні нахлистові змагання, де зберігаються усі стандартні правила, за винятком одного. Арсенал флай-боксів спортсменів мають бути наповнені лише сухими мушками. Ніяких тобі німф, ніякого вольфраму, ніяких гірлянд.

Так званий «трушний» або «класичний» турнір створений для тих, хто не любить євронімфінг, натомість отримує істинне задоволення від виходів риби за поживою на поверхню. Перші такі змагання були проведені на ріці Ріка в Закарпатті, але останнім часом, через різного роду технологічні процеси, з рибою там туго. А минулого року цей турнір не проводився взагалі, через погоду.

Місяць тому, невдовзі після завершення чемпіонату України, ініціативна група запропонувала провести Кубок сухої мушки 6-8 жовтня. За місце проведення не сперечалися – Опір, а базою вибрали садибу пані Марії. Територія знайома, дорога зручна для усіх регіонів, риба є. Залишалося лише сподіватися на більш-менш позитивний прогноз погоди і на те, що вода буде не дуже брудна.

Ясна річ, я намагався якимось чином пропихнути туди німфи, мав навіть кількох людей, які активно цю ідею підтримували. Але активний супротив інших учасників звів усі сподівання нанівець. Тільки суха і крапка! Ну, нема ради… Олег Степаненко вирушив на базу ще в середу, адже треба було розвісити розмітку на пулах. Усі інші учасники мали приєднатися в п’ятницю зранку або до обіду, зважаючи на те, що відкриття було призначене на 13:00.
За кілька днів до старту турніру зі списку почали зникати спортсмени. Ігор Анісімов, Рома Яковченко та Степан Чех не змогли приїхати із Закарпаття, Саша Попко, Міша Швець та Ганна Вербицька зі Львова, Віктор Гаврилко із Франківщини.

І все ж, люди приїхали. Львівщину представляли Сергій Тищенко, Макс Кусакін, Ростик Ящишин, Юра Щербатий, Арсен Грабчук, Діма Голенков та Мирон Федорович; Закарпаття Саша Свида та Іван Повхан; Франківщину Діма Петруняк, столицю Андрій Скворчиинський і Коля Степанов. Загалом – 12 учасників. Ну і гості: Богдан Цебрик, Петро Шкварок, Андрій Коваль, Олексій Ігнатюк, Оленка і песик Харді.

Макс і Сергій заїхали за мною в 9 ранку у п’ятницю. Ми швиденько закинули манатки в салон і рушили в сторону гір. Погода трималася, де-не-де проблискувало сонце, хоч температура за останні дні різко впала. Дорога між гірськими селами рясніла продавцями грибів, тож у нас виникла спонтанна ідея – полазити у пошуках біляків.
Ми поїхали на одну знайому мені локацію і дуже швидко заповнили пакет молоденькими грибочками, які росли просто на дорозі.

Приїхавши на базу ми почали розкладатися по хатинках. І буквально відразу до нас підтягнулася одна компанія з Закарпаття і одна з Франківська: стіл миттю наповнився різного роду закусками та напоями. Зненацька задзвонив телефон і вигляд обличчя Макса різко змінився: «Сова упав, зламав руку. Вони зараз в лікарні, трохи затримаються».
Сова, Діма та Олексій приїхали хвилин через 20. Олег був схожий на Сємьона Сємьонича, але почувався загалом добре та бадьоро. Листочок з пулами і парами зазнав певних змін, зважаючи на те, що кілька учасників ще не приїхали або ж не приїдуть взагалі.
Мені випав найближчий 11-ий пул і Мирон в якості судді. Точніше, першим його я мав судити. Тож ми ще трохи перекусили і вирушили на річку.

Опір був високий і доволі таки брудний. Відразу скажу, що я не любитель сухої мушки, хоча ставлюся до неї з великою повагою. А от знань чи вмінь в цьому плані мені відверто бракує. Так, у мене є чотири флай-бокси з сухарями різних типів, видів, розмірів…, але це радше нагадує примхливу жінку, яка стоїть перед цілою шафою речей, але не має чого вдягнути.
Для чого ж тоді я брав участь в цих змаганнях? Насамперед, тому, що я просто люблю змагатися, а ще люблю цю компанію та дружню атмосферу. Ці фактори для мене надзвичайно дорогі.

Мирон почав ловити на досить крупні мухи, так, щоб добре їх бачити на темно-зелених хвилях. За півтори у нього був один реальний вихід харіуса, але чи то риба не вражала розмірами, чи то муха була для неї завелика – так чи інак, але вихід залишився всього лише виходом. У місці я був впевнений – воно справді рибне, я часто тут рибалю.
Правда, на німфу і трохи далі від берега, коли вона значно нижче. Зараз до цих місць добратися дуже складно. Тому коли прийшла моя черга, я пішов тим же маршрутом, що й Мирон. Правда, окрім активної бистрянки, яка тусувалася у прибережній зоні, мені нічого побачити не вдалося. Так було практично до останніх хвилин мого етапу. Зненацька, коли досить крупна мушка з оранжевого CDC пропливала між двох камінців, із дна піднявся харіус. Я смикнув муху подалі і трішки відійшов. Проводка була максимально обережною: тепер я чекав на вихід. І він таки відбувся! Підсічка, підсак, мірило… тепло в душі і спортивна радість! Від нуля пішов з 22-ма сантиметрами. Для початку цілком непогано.

Ідентичний результат показав і Саша Свида. Діма Голенков теж зловив харіуса, але в ньому не було 15 сантиметрів. А першим у турі став Діма Петруняк, який накалашматив одразу чотири пирі на одному місці, на сусідньому пулі.
Таким чином, сформувалася група лідерів, в якій мені особисто було доволі не комфортно. Все ж таки, суха – це не мій коник. Але нехай вже.

Вечір перетворився на феєрію жартів, вогню, смачної вечері (пані Марія постаралася на славу), різноманітної випивки і приїзду Арсена. Подолавши усі перешкоди мій кум таки приєднався до нас в за годину до півночі. Але все ж треба було трохи відпочити від важкого дня та набратися сил на наступний день.
Ми з Сергієм пішли в хатинку, залізли у спальники, накрилися додатковими коциками і загалом опинилися в доволі комфортних умовах. Їх активно намагався зіпсувати Макс, який спершу влаштував обстріл даху нашої халупки, а потім перетворився на бабу Ягу і гасав з віником, шморгаючи ним об усі стіни.

У цю дивну ніч мені приснилися просто неймовірні сни, настільки реалістичні та кольорові, що я ще довго про них не забуду. Але прийшов час прокидатися і помститися Максу, який спав у себе в машині, але зробив одну помилку.
На відміну від нас з Сергієм, він то двері свого дастера не закрив… Відкривши багажник, я почав витягати нічного волоцюгу за ноги на ранковий колотун. Зважаючи на те, що Макс був в спальнику, руками допомогти собі він не міг, а от брикання ногами виявилися занадто кволими, щоб мені нашкодити. Словом, це було досить смішно і весело.

Пані Марія зігріла усіх нас чаєм, кавою, яєчнею та канапками. Зарядившись силами ми всі вирушили на верхні пули. Перед тим, я попросив коробку Петруняка і виманив з нього одного ред-тага. Я намагався робити такі ж, але вони виходять якісь недолугі. Ці ж мушки реально круті.

Якраз на старт етапу приїхав Юра Щербатий, який пішов з Арсеном на сьому ділянку. Ми з Мироном розташувалися на шостій, а Діма Петруняк і Саша Свида на п’ятій.
Цього разу першим розпочинав я, але за весь час не отримав ані найменшого натяку на клювання. Зрештою, як і більшість учасників.
Лише в Юри Щербатого був вихід, але на цьому ранковий етап завершився. Нулі в усіх.

Коли ми повернулися на базу, нас зустрів Ваня Повхан, який не встиг на два перші етапи, але летів із Зальцбурга, щоб встигнути на два останні.
Також до нас приїхав Володя Сава, тож наш обід перетворився на обговорення, суперечки та дискусію щодо майбутнього клубу. Але це тема окремої розмови, тож наразі обійдемо її стороною.

Половина змагань залишилася позаду – результати не змінилися. Усе мало вирішитися у суботу ввечері та в неділю зранку. Моїм суперником якраз і став Ваня Повхан, тож ми вийшли на 12-й пул, там де Петруняк упіймав чотири риби.
Саша Свида розказав, де все це відбувалося, тож я дуже втішився, коли побачив цей перекат. Він був класний і зручний. Нікуди не треба ходити. Якщо тут є риба, значить вона буде ловитися! Я мав починати. Склав дві вудки – трійку TFO та п’ятірку Wychwood RS зі шнуром Rio Grand. Перша – бойова одиниця, на яку я дуже сподівався. Вона доволі слухняна, м’яка і гарно тримає рибу. Друга – запасна, на випадок сильного вітру, з яким трійка не впорається.
Але поки що вітром не пахло. Я оцінив територію: перекат і спокійний злив. Два метри від берега і починається глибина в районі коліна, при цьому течія тут дуже-дуже повільна. Таке мені цілком підходить. Ховатися від риби не було жодного смислу – ми з Іваном знаходилися як на долоні. Риба чудово нас бачила – ну і нехай.

Я взяв до рук трійку і прив’язав петруняківського ред-тага. От чомусь повірив в цю муху і вона мені реально сподобалася. Буквально на третьому чи четвертому закиді, коли мушка дрейфувала на течії, з глибини вийшов харіус і спокійно хапнув приманку. 21 сантиметр! Є прекрасний початок. Але мене не відпускала думка, що він тут не один. Буквально за дві хвилини, я побачив у кількох метрах від себе вихід. Акуратний закид і другий харіус такого ж розміру потрапляє до протоколу.
Невдовзі до них приєднався третій. І все на ред тага! Коли мушці прийшов час трішки відпочити, я взяв п’ятірку, на яку прив’язав сухарика з рожевого CDC. Справа в тому, що периферійним зором побачив вихід риби на основній течії, метрів за 13 від себе.
Шнур класно розвернувся і рівно ліг на воду. Атака! Підсічка! І красень-харіус потрапляє в підсак і в мірило! Це вже четвертий, а навіть півгодини не минуло! Оце так поперло!

Прошу Івана подзвонити до Арсена, який судить Петруняка на моєму вчорашньому пулі. Арсен каже, що в Петруняка вже два. Отже, треба працювати далі. Міняю мушку, ставлю щось схоже на худенького роял-коачмена, але теж з рожевим CDC (просто його дуже добре видно на хвилях). Невдовзі ловлю ще одного пиря, а на завершення, коли ред-таг висохнув, виймаю шостого.
Дзвонимо до Арсена – в Петруняка п’ять. Круто…

За справу береться Іван. Я йому двох харіусів лишив. Вони вистрибували біля берега, але всі мої приманки відверто ігнорували. Правда, Ваня пішов на верхню частину пулу, але за півгодини нічого там не впіймав. Коли ж він повернувся на козирну точку, то одразу виманив дві риби, правда, не тих, що бавилися з моїми почуттями. А невдовзі він зловив і третього, трішки нижче.

По чотири харіуси упіймали Сергій Тищенко та Діма Голенков, трьох – Саша Свида, двох зловив Арсен, одного – Юра Щербатий. Тож група лідерів зміцнилася. Перед останнім етапом шанси на перемогу мали четверо учасників.
Звичайно, найкраща ситуація була в Діми Петруняка. Йому треба було зловити бодай щось і сподіватися, що я залишуся з нулем, або зловити більше від мене. Така сама ситуація чекала і мене – для перемоги я мав зловити більше за Петруняка.
Ми обоє ловили другими, після сильних спортсменів: Арсена та Вані. Але математичні розрахунки відійшли на задній план. На нас чекала весела вечеря.

Коли усі дійшли до кондицій у хід пішла бартка Боді Цебрика. Нею, ясна річ, ніхто не махав, але пили усі по колу. Веселощі затягнулися до пізньої ночі. У каміні бадьоро потріскували поліна, біля яких ми грілися усі гуртом.
І кожна друга репліка несла в собі ідентичний зміст: «Як добре, що ми тут усі зібралися».

І все ж, на нас чекав дуже важкий ранок. Більшістю голосів було вирішено, що ранковий етап знову пройде на нижніх пулах і що розпочнеться він в 10-ій ранку. Ну, раз громада вирішила, то хай вже буде.

Коли ми з Сергієм пішли спати, до Макса приєднався Петруняк з лопатою. Було дуже весело коли я розповідав моєму сусіду про причини, що спонукали Андрія Скворчинського знятися зі змагань.
За офіційною версією причина полягала в тому, що він хотів з дружиною трішки поїздити і половити на німфу. Але була і неофіційна, через яку ми з Сергієм реготали, тримаючись за животи і витираючи сльози. Справа в тому, що зранку, коли його судив Макс, пул було осквернено. Деталі я опущу, але через усе це ми ще довго не могли заснути. Звісно, моя ранкова помста не забарилася і Макс знову опинився на свіжому повітрі…

16-ий пул. Саме туди нас з Іваном відправив жереб. Арсен підвіз до 13-го, далі ми топали пішки. Коли спустилися до води, то побачили, як на 15-му пулі ловлять двоє місцевих з тайстрами. Сваритися не було часу, тому я просто підійшов і дуже-дуже попросив, щоб вони змінили дислокацію. Спершу вони наче погодилися, але потім знову почали ловити там. Довелося ще раз просити. Один вийшов з води, другий ні. Вони ще з хвилин 15 сперечалися про щось, потім скрутили вудки і пішли геть. Ну і добре.

На нас з Іваном чекав дуже довгий пул. Довгий і наколений. Тут вчора Діма і Саша наловили непогано. Початок ми знайшли, а де був кінець сказати важко. Я побачив кілька дуже привабливих точок, єдине, що мене бентежило, це відкритість території. Сильний вітер звів би всі мої закиди нанівець. Іван спустився вниз, до перекату, що дуже нагадував наш вчорашній пул.
Він досить довго ловив без натяку на рибу, потім змістився вище, в бурхливу течію і вже тягнув до себе рибу, але вона зійшла на хвилях. І все ж два харіуси Ваня упіймав, при чому в досить складних умовах. Коли прийшов мій час, ми перейшли річку до вершини пулу.

На міляках не було нічого, тому я наблизився до класної німфової ями. Перший закид ред-тага і я бачу вихід реально крупної риби, очевидно, форелі. Міліметра їй бракнуло, щоб схопити муху, яку відкинуло у сторону хвилькою. Шкода. Кидаю знову – бачу вихід харіуса, але без атаки. Кидаю трішки вище – ще один харіус, але знову не бере. На виході з ями риба таки узяла, але підсічка з мого боку, очевидно, бажала кращого. Та й вітер свою роль зіграв.
Словом, я потрапив на рибне місце, але залишився без неї. Залишивши яму для спокою, я почав нишпорити зверху і знизу, але у мене не було жодного виходу. Час йшов, риба не ловилася, настрій почав падати. Перебіг через річку, обловив те місце, де був Ваня – нічого.
На бурхливій воді теж пусто. Вертаюся до ями – сумно. Все, здаюся. Що тут робити. Я вже склав п’ятірку, як Ваня почав мене копати. «Йди лови! Ще маєш час!». Час то є, але риба не бере… Ми спустилися нижче, але і там нічого не вдалося зловити. «Ваня, пішли, все закінчено» – сказав я. Подивився на годинник. Була перша дня. Стоп, у мене ж є ще 10 хвилин. І пропущений від Арсена. Певно Петруняк наловив піввідра.
Набираю Арсена, питаю як справи. У нього два пиря, ще зійшов один дуже крупний. А от, виявляється, Діма упіймав лише одного харіуса, але недомірка!
Це означає, що за ці 10 хвилин мені треба всього лише зловити будь-яку рибу!!!

«Ваня, дай якусь муху!» – попросив я. Він витягнув коробку і дістав сідісішку на досить великому гачку. «Вона мене виручає, коли нічого не бере» – сказав Іван. Я прив’язав муху до тіпета і погнав у воду. Яма все ще мовчала, час минав, але я повірив. Повірив, що зможу щось тут зловити. Коли залишалася хвилина, знову у нагоді став периферійний зір. Я помів характерний для риби рух за три метри від мене, вище по течії. Вийшов з води, просушив мушку, трішки обійшов і закинув. Усю свою енергію я скерував на цей останній закид. Мушка тихо плила і тут з самого дна на неї вискочив такий бажаний і такий очікуваний харіус!
Я його підсік, але руки трусилися і в підсак він потрапив лише з третьої спроби. А далі? Що далі… Мій крик неймовірної радості… Ваня мене обняв і привітав. Ну, було вже ясно, що до чого. Першою радістю я поділився з Арсеном – не міг тримати цю втіху в собі, навіть ціною того, що інтрига вмерла до оголошення результатів.

Де б я міг подумати перед стартом змагань, що зможу їх виграти. Я ж на суху практично не ловлю, мух нормальних не маю. Було б справедливо, якби ці змагання виграв хтось з тих, хто по-справжньому любить суху мушку: Ваня Повхан, Сергій Тищенко, Діма Голенков, Арсен Грабчук, Юра Щербатий. Мені ж відверто пощастило.
Пощастило з пулами, пощастило з мухами, пощастило з мухами. А головне те, що пощастило з компанією, яка зарядила добрим настроєм. І дуже пощастило з Ваньою Повханом в ролі судді. По-перше, мені було дуже приємно дивитися за тим, як він ловить, це реальний майстер-клас.
А по-друге, якби не він, то я б залишився з носом. Дуже тобі, Ваня, дякую. Вкотре))). Ще одна думка, яка виникла після того, як усі вудки були спаковані – я не зловив жодного зайвого харіуса. Рівно стільки, скільки було потрібно. Це класно.

Ми перейшли річку, трішки пройшли полем, після чого нас забрав Юра Щербатий. Про наші успіхи вже було всім відомо, тож я втопився в дружніх обіймах та щирих вітаннях. Олег пішов рахувати результати, а люди почали складатися – змагання завершилися.

Пані Марія знову нас нагодувала від душі. Грибна юшка, вареники зі шкварками та тушковані гриби. Хто хотів – отримав порцію добавки. Від організаторів на стіл стала пляшка домашнього витвору, остання на цих змаганнях. У кожного десь був сум, від того, що ці три прекрасні дні завершуються і доводиться повертатися до своїх буденних клопотів.
Нагородження відбулося на галявинці, де кожному учаснику вручили наклейку на машину, а Сергію Тищенку та Вані Повхану призи за третє і четверте місце від компанії Strike!.
Діма Петруняк отримав друге місце. Ну, а мені дістався красень-харіус, виготовлений Артуром Шіцом. Це було дуже приємно.

Насамкінець, я розрахувався з нашою господинею за користування її умовами, зібрав речі і поклав їх до машини Макса. Кубок акуратно обгорнув теплою і м’якою курткою. Що ж, їдемо додому. Дякую всім за теплоту та душевність, за веселі вечори і напружені змагання, за спільний стіл та подаровані мухи, за міцні обійми і щирі усмішки, за бартку, за мангал, за сховані в тумбочку вейдерси, за Петруняка з лопатою…
Було реально круто! І буде круто знову. Обов’язково.

 

Прокоментувати
І'мя:

Емейл:

Сайт:


Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин