Це була остання риболовля перед від’їздом додому. Незважаючи на те, що вночі було прохолодно, всі налаштувались на максимальний результат. Причому, більшість жадала реваншу в двобої з харіусами, я ж потайки сподівався на те, що райдужка зустрічатиметься також в ямках і більшої водойми, в якій ми планували риболовлю. З цими думками під керункою досвідченого гіда Ростика, приїхали на чудову місцину – ріка тут шуміла на порогах і стихала у великій ямі, а на протилежному березі бовваніли скельні виходи. Довершував пейзаж мальовничий рінчастий пляж, на диво чистенький, як для нашої дійсності. Тут просто не могло бути риби, але був вже Ростик, по вуха у воді, сумлінно опрацьовував яму німфами 🙂 Вони з Альоною збирались йти униз за течією, ми ж з хлопцями – угору.

Сашко обрав учорашню тактику – цурався далеких переходів, в угоду сумлінній праці на перспективних місцях поблизу. З тим його і залишили, хоча Микола мав кілька перспективних клювань, та й Саня встиг заробити прикрий схід. Знаючи, що Коля теж не дуже любитель робити марафони по ріці, щиро його попередив про досить таки далекі “свої” точки. Проте, як вже згадувалось, зарядженість на результат додала всім сил 🙂

До першої ямки ми йшли довго, десь під кілометр. В цьому місці в ріку впадав холодний рукавчик з лісу, тому я почав з невеликого “закруту” вище впадіння, маючи сподівання на форельку. І точно – хвилин за п’ять невеликий пстружок (сантиметрів п’ятнадцять) сходить вже у повітрі. Тим часом Коля реалізує свою мрію й витягає непоганого харіуса сантиметрів на 22-23, випускає його і мовить: “Можно уже нє ловіть!”. Але по очам бачу, що треба 🙂 Трохи згодом стаю на його місце, і – на тобі, ловлю райдужку! Риба чинить шалений спротив, але “Гідроген” не залишає їй жодних шансів. Хутко фотографуємо – і відпускаємо її додому. “Можно уже нє ловіть-2!”. Очі ті самі :)))

Перевірили ще одну перспективну яму, але клювань не було, якщо не рахувати бистрянок. Зате місце було…. Уявіть собі панорамний вид проти течії, один бурхливий перекат в якому стоїш сам, інший – метрів 100 угору, на фоні уривчастої сірої скелі, що густо заросла березами. Синє небо і безлюдність дозволяє мрійливо уявити себе десь на березі ріки Ярлунг-Цангпо… Може, трішечки наївно, але саме цю ріку я згадав тут, в Україні і, мабуть, це було недарма 🙂

Далі було довге плесо, яке ми минули без закидань. Затримались трішки на спокійному перекаті без особливих сподівань, але дивина – Микола тут витягнув непогану маренку, сантиметрів на 20, а в мене сталось кілька виходів однієї й тієї ж рибини, візуально трохи більшої. Підозрюю, то був харіус, але достеменно з’ясувати так і не вдалося. Неподалік ми побачили дуже перспективну глибоку яму, і попрямували просто туди…

Яма виявилась настільки глибокою, що довелось в’язати німфи 4-4.6 мм. Щоправда, перед тим Коля ошукав ще одного харіуса, сантиметрів на 25 – вже дуже незлий результат в товариша на сьогодні! Проте й це було ще далеко не все… Після “утяжелєнія” Микола ловить найкрупнішу за ці два дні райдужку, і трохи згодом бачить вихід ще однієї. Риба поводить себе дуже потужно, навіть спостерігати збоку – одне задоволення… В принципі, “Можно уже нє ловіть!”, зважаючи на спеку, що наставала і легку втому знову ставало актуальним. Проте ми ж вперті… Помандрувавши вгору ще зовсім трохи, і нічого з того не отримавши, крім схода харіуса в мене, повертаємось знов на ту саму яму.

Дивина та й годі, весь мій досвід казав про те, що в такому місці за таким сценарієм міг бути ще хіба один-другий трудовий харіус. Проте ми примудрились зловити ще по одній скаженій райдужці. Незважаючи на те, що вже трохи “приїлось”, кожна риба все одно викликала бурхливі емоції. Наостанок вирішили зробити зупинку там, де я зловив першу “канадку”, і тут сталось вже зовсім неочікуване. Клювання у Колі із серії “зацеп ожил”…
Зацепом виявився здоровенний, як для України пструг, який довго не хотів здаватись, але все ж кілька секунд позував для фото. Тут ми вже в один голос заявили, що риболовлю на сьогодні закінчено, хоча часу ловити було ще ледь не півтори години 🙂

Виявилось, що друзі наші теж цілком задоволені результатами. Альонка з Ростиком зловили по 3 чи 4 харіуси, Саня “додавив” точки і злапав аж шістьох. Умовно постраждалим можна назвати тільки Харді, якого ми знов побоялись випускати ближче до змій, проте білий собака швидко нас пробачив 🙂 І вже за годинку аристократично розгулював з Ростиком по Львову, куди товариш гостинно запросив нас на каву. Жаль, що час збігає так швидко, як траса “Київ-Чоп” уночі, коли вона майже вільна від фур. Добре натомість, що залишається відчуття – розлука це не назавжди. Ми обов’язково незабаром зустрінемось з горами, харіусами, форелями і Ростиком. І неодмінно поласуємо грибовою юшкою, а як інакше?

Мандрівник, спеціально для Блогу
Фото автора

Цікавий нахлист