Ранок розпочався із характерного рохкання. Кабан, свиня і поросята нахабно підривали мій намет, а ще розгризли смітник. І взагалі, ці тварини поводилися по-свинськи. Ще навіть не світало, а мені вже довелося вилізти на ранковий колотун, щоб порозганяти цю безпардонну сімейку. Спати не хотілося. Я ще трохи поваландався на матраці (до речі, я потоваришував з комфортом. Окрім шикарного намету, у мене був надувний матрац, спальник і подушка. Згадаю, якими були мої умови на перших змаганнях – аж дрожаки беруть: одномісна палаточка, яку вітер зносив, камінці і коріння, що тиснули в боки, рюкзак під голову, комарі і Сколівський, з яким нам було, в принципі, добре, але трішки тіснувато…), після чого остаточно вибрався на свіже повітря. По-трохи почало світлішати. Я витяг п’ятірку Wychwood RS, узяв дві коробки зі стрімерами і почвалав до вчорашньої ями. От чомусь був свято переконаний, що саме сьогодні і саме на стрімера риба точно ловитиметься. І я не помилився.

Варто сказати, що на стрімер я люблю ловити, але не в українських Карпатах. Скільки разів я уже полоскав найрізноманітніші стрімери у найрізноманітніших річках, але результату не було. Пригадую, піймав на Оряві одного харіуса, на Свічі крупну верховодку. Платники не рахуються. Усе. Але тут була тверда віра, що зловлю.

Оснастивши повідець «милом-дурдилом» авторства Тараса Кримського зробив перший закид. Спробував провести швидше і повільніше – поки нічого. Друга проводка завершилася акцентованим ударом. Є! Дотягую до берега американку, сантиметрів на 25. Стрімер тримає міцно, значить риба цілеспрямовано полювала. Круто! Кидаю ще раз – буквально за кілька секунд потужний страйк. Вудка міцна, витримує крупну рибу, тому з 30-сантиметровою райдужкою справляється без проблем. Я вже на куражі, в очах азарт. Виявляється, в Карпатах риба ловиться на стрімер! Продовжую. Цього разу кидаю вверх по течії, у спокійне місце. Розумію, що в мене секунди дві, не більше, потім шнур знесе потоком води. Але цього вистачає – миттєва атака і чергова райдужка сідає на «мило-дурдило».

Від гріха подалі ховаю дорогоцінний стрімер (він у мене один такий. Цікаво, що раніше ловив на нього хіба що судачків на бурштинському каналі) у коробку, натомість витягаю банальний чорний вулі-баггер. Дві проводки вниз по течії – ще дві райдужки. Я просто божеволію від радості і ловлю момент. Коли ще таке щастя буде?

Ховаю вуліка, натомість витягаю вже крупного стрімера на щучому джиговому гачку. Теж вулі-баггер, але коричневий і з пухнастим хвостом. Гуляти так гуляти. Чом би й ні? Залишивши перспективне місце тим, хто зараз приїде, спускаюся трішки нижче до іншої ями. Сяко-тако спробував закинути стрімера – шнур одразу ж натягнувся та випрямився. Спроба стріпів завершилася потужним ударом у протихід. Тягну риба. Хороша райдужка впевнено гризла щучого стрімера. Я вже наловився, але на удачу кидаю ще раз – цього разу на приманку спокусилася 20-сантиметрова риба… Для мене цього вистачило. За 40 хвилин 7 райдужок на стрімера – хто б міг подумати?

Я повернувся на базу – годі байдикувати, треба займаися корисними справами. Наприклад – повішати банери УЛН та компанії Tramp, яка виступила генеральним спонсором змагань. У цьому мені активно допомагав Сергій Кушинський, який разом з Сашком Дроботом приїхали із Буковини.
Тим часом Рома Яковченко періщив пирів на домашній ямі, пританцьовуючи та виспівуючи. І все говорив: «На краказябри, на краказябри». Хе, як виявилося, Ромкові краказябри працюють не завжди і не всюди.

Взагалі, ця яма ввела людей в оману. Я десь підозрював, що кількість риби «тут» не обов’язково відповідатиме кількості риби «там». Райдужка, яка втікала з розплідників повиганяла своїх конкурентів і осіла на місці у великій кількості. Але це не означало, що нижче та вище буде така ж ситуація.

По-трохи почали прибувати дорогі мені люди. Закарпаття, Київ, Франківщина, Львівщина – кожен приїздив із радістю, задоволенням, бажанням обійняти старих друзів та провести час у веселій компанії.

І все ж, кожен поглядав на річку, адже у п’ятницю стартував чемпіонат. І практично уся домашня зона була зайнята нахлистовиками, які пробували і перевіряли свої приманки. Кожен щось ловив. Найбільше – саме в домашній ямі, де здавалося, рибні запаси безкінечні.

Разом з Андрієм Скворчинським, Оленкою та Женею ми поїхали вверх по течії, на вечірній кльов. Місця були мені добре знайомі, останнього разу я здорово тут відловився. Правда, пощастило що на жор натрапив. Зараз же ситуація була іншою. Правда, з собою я взяв лише сухі мушки, щоб перевірити активність риби «там» і «тут». Контраст виявився разючим і очевидним. «Там» і «тут» – різні речі.
Кожен із нас щось та й упіймав, але крім всього іншого я домахався до місцевого з торбою. Хвилин з 15 читав йому лекцію на тему: «Чому не можна забирати рибу з річки», пояснював, наводив аргументи і факти, показував фото, вимальовував Нью Васюкі… Не знаю, може щось і відклалося в свідомості, а може й ні.

Ми приїхали на базу коли вже стало темніти. Якраз встигли перевдягнутися і підтягнутися до великого стола, де вже було шумно та весело.

«Колись в Закарпатті був такий закон. Тих, хто не вмів штукатурити, класти плитку, варити каву, готувати бо грач і ймити пиря на суху, відправляли за межі області. Так виникли галичани» – Іван Фіцколинець підкинув олійки в багаття. Усі зареготали. Хтось перехилив дружню чарку, хтось пригубив холодного пива. Ваня Магула і Богдан Цебрик «жарили ріпу» у великому казані. Вистачило на всіх, було смачно. До того часу, правда, вже майже не залишилося винограду, точніше Винограду, який Богдан привіз, коли приїхав із Габором. Ці неймовірні ягоди просто танули в роті, особливо ідеально пішли під коньяк та віскі. Благодать…

Вечір тихо переростав у ніч. Познайомився із Андрієм Мартиненком – вже, мабуть, колишнім спінінгістом. Він стане хорошим нахлистовиком, одним із кращих. В нього для цього є все необхідне – майстерність, досвід, розуміння процесу.
Дайте трохи часу і Андрій заявить про себе на повний голос. І це круто. Круто, що молоде покоління – Рома Михайлюк, Ігор Анісімов, Юра Кінчик та інші хлопці прогресують із шаленими ритмами. Кожне змагання стає все потужнішим, емоційнішим, яскравішим, насиченішим. Росте Ліга, розвивається кожен особисто і всі разом.
Це реально круто!

Цікавий нахлист