Моя нова мрія, над якою я працював останні 5 місяців – столярна майстерня ще не була розпочата, адже за увесь цей час тільки встиг приготувати територію: повиносити хлам, викорчувати дерева і перенести старий станок. Згодом, за тиждень до змагань, переїзд батьків в інше помешкання, відповідно, і ремонт. Все звалилося на купу. Ще у понеділок зранку я прокинувся від втоми і бардаку у голові. Бо зробити всього треба багато, але послідовності у голові немає. Зі сторони родини було озвучено, що змагання не на часі, це і я усвідомлював. Тому спокійно написав Ростику, що, на жаль, мене не буде, і мусите мене зрозуміти. Головний суддя Олег теж мені написав, що моя відсутність вдома нічого не змінить. Озвучив це і куму Сколівському, що йому прийдеться до когось іншого пересісти чи їхати самотужки. Кум спокійно зреагував, увійшов в моє положення і запропонував свою допомогу при ремонті. Отже, щовечора, за тиждень перед змаганнями, ми вкалували як прокляті і робили так званий ремонт…

У четвер перед виїздом на змаганням ми ще попрацювали після основної роботи. Коли настав момент, коли роботу не можна було продовжувати через те, що треба було вичекати щоб цемент застиг – ми стрибнули в авто, і в добру путь! На душі був спокій: роботу ми виконали.

На диво, ми швидко закупилися в супермаркеті і потихеньку поїхали в гори. Це була 8 вечора у Львові. Значить на 22:30 ми маємо потрапити на «фестину».

Добирання

Втома, недосипання, ще й дорога нам не стелилася: затяжна пробка на виїзді зі Львова, потім знову корок через ДТП у м. Стрий. А потім поворот на Франківщину і думка, що ще трошки і ми на місці, нас підбадьорувала. При під’їзді до гір ми зустріли на узбіччі сову, і двох лисенят, які бавилися як діти.

Табір і фестини. Я не Я

Коли ми приїхали, ніби нічого не змінилося за ці роки. Там дорогі мені люди!!! В темноті пізнаю лиш по голосу. Тут вже Ростик, Олег, Діма, Габор, з яким вже роки не бачилися, хлопці з Закарпаття. Клас! Я ніби вдома. Тільки будні мене ще тримають. Не можу розслабитися, прийти до гармонії і знайти себе. Сидимо, п’ємо, спілкуємось. Але я далеко, нервовий, стресований.

Ранок

Сон в улюбленому бобіку був глибокий. Прекрасний сонячний ранок, чиста ріка. Прокидається табір, розмови про рибалку, запах кави – ура, нарешті я починав усвідомлювати, що я в Карпатах. Перед урочистою частиною йду потренуватися на ріці.
Вливаюсь думками в ріку. Біля мене ловить Габор, причому успішно мене обловлює. Я задовільнився однією райдужкою і повертаюсь до табору.

Останнє, що розвіяло мій депресняк, був приїзд Петруняка в п’ятницю перед урочистою частиною. Мені стало супер! Вся банда у зборі!

Тур 1. «Мухи у воді»

Вже все описали Ростик і Андрій, але мушу описати свої враження. Сама ріка Свіча зі мною завжди поводиться як непередбачувана дівка – така собі «Елеонора». Хто бачив Gone in 60 seconds, той зрозуміє. Вона мені вже принесла 3-тє місце у далекому 2012 році, не раз балувала великою кількістю риб, ягід, тут ми з сім’єю відпочиваємо, і ніколи її не ображаємо, але інколи просто обламує, як простого пацана…

Отже, я у парі з крутим спінінгістом і початковим нахлистовиком Андрієм Мартиненко. Першим ловлю я. До пулу добираємося тяжко, схибили і треба було вертатися, а потім я на дупі, як взимку, лечу зі спуску і успішно приземляюсь. Йдемо тихо по чужому пулу і я тихенько заздрю Ростику і Сергію. Як виявилось, що і наш пул виглядає незлим. Працювати є де, лиш би Свіча була до мене нині доброю.

Старт. Зачепи, зачепи, зачепи. Практично очищаю пул від гілок. Дуже тихо рухаюсь. Попри зачепи виконую своє нове і основне правило на змаганнях «Мушки повинні бути постійно у воді». Правило спрацьовує – на гаку рибина. Приземляю, пструг, 28 см. Відрив від нуля. Тепер релакс, ловлю надалі тільки в задоволення.

Відверто кажучи – давно знаю ці місця. Але ще не розловився і не адаптувався. Зачіпаю пиря, але він відразу сходить.. І все. Піднімаюсь вище. Відразу ловлю одного, потім ще одного харіуса на 30 сантиметрів. В іншому місці один риб просто нагло і відверто ігнорує мої німфи. Хмариться і гримить вже тривалий час, але дощ не починається. Наважився повернутися на початок пулу за другою вудкою на суху, а тут дощ нас накрив… Яка вже суха. Так і закінчився перший тур.

Я собою задоволений. Після мене Андрію вдається ще видурити кілька риб і парочку наколоти. Ой, недопрацював я пул до кінця. Висновок: треба більше рухатися, ніякого релаксу, тільки концентрація.

Тур 2. Ранок і «Елеонора» в доброму настрої

Зранку вставати було важко. Моє авто вже було відкрите з усіх сторін, бо всі бажали мене пошвидше розбудити, а мені так солодко спалось. Чайок і я в строю. Їдемо до нашого каньйонного пулу, який вважається уловистим, але я там зазвичай програвав, а вірніше лишався з нулем. Першим ловить Андрій, причому дуже добре ловить. Починаю усвідомлювати: мені тут не буде що після нього робити. Оскільки в нього були часті сходи, то даю пораду і в Андрія стають справи ще кращі. Отже, він завершує тур і 7-ма хвостами.
Радію за нього, і за себе, що він не все зміг обловити. За кілька хвилин ловлю першого пиря. Все гуд! Далі мені потрапляє ще гарний пстружок, потім ще, потім сходи. Загально ловлю 4 риби проти 7-ми Андрія. Отже, Андрій рве всі у цьому турі і вносить інтригу для усіх!!!

Дякую, Свіча! Ти до мене була доброю у цей раз)

Тур 3. Від нуля

Зміна пар. Моїм напарником стає Дімон Петруняк. Дімон ловить першим. Рівень Дімона сильний, але завтра першим буду ловити я, тому моя мета зловити хоч щось. По дорозі до пулу ми у Вигоді, як школярики, поїли морозиво перед магазином. В цей час проїздив Ваня Магуля зі своїми повз нас. Бі-бі!! Показуємо «фак». Вони нам у відповідь те саме. Всі поржали. Ну такі ми – пацанва підстаркувата.

Сказати, що наш пул був супер – не можна. Пару бистрин і спокійних місцин, більш файних для осінньої ловлі. В нього схід, потім залікова риба. А потім Дімон рве мій мозок на одному місці із великою кількістю пирів. Він їх ловить, колить. Колола і мене душа, що мені після нього на пулі повний п..ц.

Десь поруч блимає і гримить. У той же самий час, що і вчора почався сильний дощ. Пробую ще обловити місце, де жирував Дімон. Мені вдається наколоти одну рибу і все. Йду вище, де він наколов іншу рибу. Досить складне місце для проводки, дощ, все мокре. За 3 хвилини мені сходять два пирі. Кричу не своїм голосом, готовий був зламати вудку. Згадую знову про спокій Іп Мана і це мені приносить ще одну рибу, але вже у підсак!!! Відірватися кожного туру від нуля – це крок до перемоги. Це підтвердження стабільності.

Ще мені вдається зловити, і, навіть, знайти абсолютно некласичні місця із рибою, яку я успішно ловлю, а ще просто втрачаю через спортивний стрес. Ще встигаю і одному місці посилити свій результат форелькою. Отже, хоч щось зловив. Тобто 4 риби в заліку.

Стабільність, і відірватися від нуля, кажете? Цього, як виявилося, може бути замало. Коли я підійшов після туру і почув, що Рома зловив 13 риб, то я  присів, я дуже присів. А потім в таборі хлопці поприносили свої протоколи. Рома, Ваня, Ростик, Андрій… Хлопці просто розірвали шаблони і стандарти минулорічних змагань. Це було правдиве Breaking the habit… Мене посувають з 2-го на 4-те місце. В призерах Андрій, Рома і Ваня, якщо я не помиляюсь.

Суботній вечір. Напередодні туру я набрав цілий багажник полін, адже в мене жоден вечір не проходить без вогню, тим паче всі учасники добряче промокли. Ватра у вигляді колодязя, або мій видуманий «скандинавський вогонь» зібрала купу людей і ми до півночі гарно спілкувалися і висушували речі на ранковий тур…

Тур 4. Момент істини. Заруба

Після вчорашнього «нагібу» треба було серйозно братися до справи. Поки ми добиралися до пулу, мене тішила тільки одна думка, що нині ловлю першим я, і мені треба розірвати пул, стандарти, перескочити через себе.

Коли я потрапив на пул то дуже зрадів. Пул був шикарним. Я ніколи тут не ловив. Але Мізунька не така примхлива, як Свіча. Я завжди тут набираюсь енергії, ніколи не втомлююсь, і не хочу спати по дорозі назад. Тут зовсім інший клімат. А ще найголовніше, що ріка чиста. І це все завдяки ризиковому рішенню нашого головного судді Олега Сови. Ми всі були йому вдячні за такий ризикований, але виправданий крок!

Ловити я починаю в місцях де є риба. Одна, друга, третя. Ізі, всі у підсаку. Потім четверта. В резерві маю дуже два круті перекати. Не скажу, що вони прості. Починаю застосовувати свої секретні техніки, міняти мухи. Це мені приносить ще декілька риб і одна з ним стає моєю рекордною на теренах України – пирь на 35 сантиметрів!  Друге плесо мене ігнорує. Значить щось роблю не так. Ще ловлю декілька рибин нижче, у очікуваних місцях. Це вже було добрим підсиленням результату. Але ще залишається друге плесо, необловлене, яке мені дається і я там витягаю ще декілька рибин, а точніше 11 риб. Потім Дімону просто показав свою проводку і ловлю ще 2-х і просто їх зливаю. Часу ще секунди. Мій тур завершено.

Отже цей тур мене багато чого заставив вдосконалити, а особливо – проводку мушки, а друга річ – я отримав два здобутки: рекордний пир і рекордна кількість риб за тур 11 (на кубку УЛН мій рекорд був 9 штук). Не можу натішитися… В той же час на сусідньому пулі сидів на камені Габор, якому не так пощастило. Який порвав всіх у першому турі. На жаль, його результат за останній тур, давав йому розуміти, що все ще буде, але не в цей раз.

А потім ми повернулися в табір. Всі ділимося результатами. Я усвідомлюю, що знову всі внесли інтригу. В цьому турі я краще відловився ніж мої основні друзі-конкуренти Рома і Андрій, але бали і складна екселька мають свої правила… Пакуємось і чекаємо на урочисте оголошення результатів…

За почесне третє місце оголошують Рому. Ми з Андрієм, обійнявшись стоїмо в інтризі. В такі моменти час іде повільно. Олег оголошує, що Андрій посідає 2-ге місце. OMG! Невже, в списку крім мене вже більше нікого нема! Це неможливо. Нарешті. Я довго до цього йшов. Я виходжу до Олега і Ростика. Мені щось кажуть, аплодисменти. Я ніби десь далеко. Пара світлин на пам’ять. Привітання від друзів. Отже, я став першим чемпіоном в історії Української Ліги Нахлисту, що особливо мене тішить. Так швидко закінчуються ці прекрасні дні, і майже несподівано.

Вдома

Дружина приготувала святкову вечерю, діти приміряли медальку і розглядали грамоту. За вечерею я розповідав як відбувався чемпіонат.
Чи це не найголовніше у житті? Я щиро вдячний всім вам за зустріч, за організацію змагань – Ростику Ящишину, круте судійство від Олега Сови, компанії Tramp за гарний приз! Тримаймося разом! Скоро Кубок сухої мушки!!! Буду радий знову усіх бачити і зустрітися з новими учасниками!

Приз

Головний приз – вейдерси від туристичної фірми Tramp. Хочеться подякувати за нього, за дебют спонсорів у наших змаганнях, а особливо якість продукту. Цупкий, тобто сильний матеріал, продумана кишенька для флайбоксу і повідців, наявність гардів і зручність налаштування ременів – це вейдерси Tramp.
Отже це 100% задоволення від користування ними. Звичайно, як ідея, для вдосконалення, хотів би порадити посилити захист на колінах і додати водонепроникну кишеньку для смартфону. Сподіваюся, що Tramp продовжить підтримувати наш нахлистовий рух.

Автор: Максим Кусакін, спеціально для Блогу

Цікавий нахлист