Їжачки в тумані. Дорожні нотатки романтично-осіннього настрою

Їжачки в тумані. Дорожні нотатки романтично-осіннього настрою

Більше п’яти років тому, у травні 2013-го, я вирушив в гості на запрошення одного хлопця із невеличкого містечка на Франківщині (штат Чікаго). На той час ми трішки переписувалися в соцмережах, один про одного знали не багато. Але якась невимушена атмосфера, специфічне бачення світу та неординарне почуття гумору від DJ VovKING дозволили нам прекрасно провести час. Ми гуляли рікою, ловили багато риби, словом, відпочили на славу. Детальніше можна прочитати ТУТ. З того часу ми не раз зустрічалися, коли проїжджали повз його будинок, кілька разів я залишався у нього на ніч. І от зараз, вирішив, що ту нахлистову романтику можна повернути – достатньо лише спланувати логістику.

У суботу я прокинувся о 4-ій ранку. Поснідав, викликав таксі на залізничний вокзал. О 6:10 від другої платформи якраз вирушав перший автобус на Долину. Я мав на нього потрапити. Заплативши таксисту 80 гривень, став у чергу в касу – треба було купити квиток. Сама каса відчинялася лише о 5:40, тому черга набирала солідних обертів. Зрештою, заплативши 99 гривень за квиток до Долини, я запакувався в автобус і закімарив. Відкривши очі, побачив велику купу натовпу – багато молодих хлопців заходили в Розвадові. Правда, вже в Стрию фактично усі люди з автобуса вийшли – дихати стало значно легше. Ми минули Моршин, Болехів і, нарешті, кінцева зупинка – Долина.

Дзвоню до Яни – красуні-дружини Володі. За планом, вона має мене зустріти і посадити на відповідний транспорт. За хвилину ми вже вітаємося і висока блондинка веде за собою за поворот, де вже чекає невеликий бусик. Даю десятку водію і милуюся ранковим туманом, який заполонив усе навколо. Невдовзі вже виходжу. Одною рукою на плече закидаю нелегкий рюкзак, іншою беру тубус. Все, приїхав.

Мене зустрічає DJ VovKING, веде додому. Ми випиваємо по горнятку гарячого чаю, чимось закусуємо, готуємо провіант на обід. Я застрибую у вейдерси, взуваю черевики. Фліс, курточка, кепка, невеликий рюкзачок. Беру лише те, що найнеобхідніше: лоточок з вже нарізаними закусками, ніж, футляр з окулярами та файку. Із спорядження в мене взагалі мінімальний мінімум – дві котушки та лише чотири флайбокси (два з німфами і два з сухими). На жаль, підсак залишився вдома – брати його з собою не було рук. Володя також готовий. Ми виходимо на дорогу, де нас уже чекає таксі. Дядя Рома впевнено маневрує між ямками та горбами. Авто виїжджає на пряму дорогу – кажуть, що під час війни тут була злітна смуга для літаків. Хвилин 20 ми їдемо, зрештою, зупиняємося біля джерела. Вартість мандрівки – 150 гривень.

Легко спускаємося до ріки. Неба не видно, одні лише хмари та дуже густий туман. Однак вода чиста-чиста, а ще доволі низька. Останнім часом не було дощів, от і результат. Ми одноголосно вирішуємо, що будемо ловити на суху. Я якраз хотів перевірити у дії новий шнур від Varivas, який вдалося виграти на змаганнях Кубок УЛН «Суха мушка». Ідентичні призи (спонсорська допомога від компанії «Риболов-сервіс») – шнури 4-го класу виграли також Іван Фіцколинець та Роман Савка. Тільки-но узявши його до рук, подумав, що він ідеально працюватиме із моєю вудкою третього класу ElkHorn traveler, яку нещодавно відродив Zhuo Feng. Здавалось, що створити з нуля ціле коліно ще й так, щоб не вплинути на стрій та роботу вудки, нереально, але йому це вдалося. І зараз я можу насолоджуватися класним прутом, який колись зламав.

Під час змагань, я, правда, нею не ловив, віддавши перевагу більш рідній, легкій та зручній TFO Finesse 8’6, але тренувався перед турніром. Так от, відчувалося, що шнур третього класу не завантажується повноцінно та ідеально – необхідне щось трішки вище. Я не помилився з вибором – шнур Varivas Airs #4 дуже гармонійно поєднався із вудкою ElkHorn. Свою роль зіграла і котушка – Orvis Battenkill II, яка балансувала всю снасть. Одним словом, комплектації можна було поставити високу оцінку, тепер залишилося упіймати рибу.

Як тільки ми спустилися до води, я одразу зауважив дуже цікаве місце під протилежним берегом. Там точно мав сидіти харіус. «Володя, дивися – я зараз кину от туди і з першого закиду зловлю рибу» – ми посміялися. Але тільки-но мушка упала на воду і проплила десь півметра, з глибини піднявся красивий пир, наздогнав харч і акуратно його скуштував. Легка підсічка, кілька секунд пручань та кульбітів – і ось він. Справжній красень, плюс-мінус 30 сантиметрів, з яскравим плавником. Вода холодна, риба дуже сильна та активна. Спокійно знімаю мушку і пускаю рибу до води. Порцію задоволення я вже отримав.

Одразу вирішую, що не буду ловити на одну мушку. Кладу попередника до коробки, витягую натомість іншу. На мить піднімаю голову. Навколо все таке… осіннє. Багряне листя практично осипалося на береги, голі дерева пронизують своїми гілками насичено-сірий туман. Попереду не видно геть нічого. Шум ріки, як коректор, замазував усілякі рутинні трабли, я відчував, що він приносить якесь умиротворіння та спокій. Із такого стану мене вивів Володя – відразу після мене він упіймав свого харіуса.

Ми спустилися трішки нижче. Стоянки риби перестали бути для нас загадкою: ми зрозуміли, що риба змістилася на глибоку або спокійну воду, де готується до зими. Я заліз на величезний камінь, що здіймався метрів на три над водою. Якраз навпроти виднілося класне місце, вихід з ями – там точно хтось мав би бути. Роблю два закиди і на мушку меланхолічно випливає грубий харіус. Сухарика бере ніжно, акуратно, але впевнено. Мені все видно як на долоні – це навіть крутіше ніж витягати рибу! Тепер мені треба якось спуститися. Роблю крок і відчуваю, що різко падаю вниз. Точніше, упала тільки права нога. Вона провалилася в яму, майстерно замасковану між каменями. На щастя, обійшлося без травм та ушкоджень. А харіус скористався моїм провалом і дременув собі геть.

Ми йшли вниз по течії. Про щось балакали, на щось дивилися, чимось ділилися. Ловити із VovKING насправді дуже приємно. За кілька метрів на нас чекала гарна ямка, з можливістю розташуватися на різних берегах. Один за одним з дна на наші мухи почали стрибати красиві пирі, які активно борсалися, хоч сходили досить рідко.

Така ж ситуація повторювалася на інших місцях, де були схожі ями. Для харіуса не важлива глибина – завдяки гострому зору та чистій воді він прекрасно все бачив. Якщо йому подобалася мушка, він піднімався та хапав її.
У мене працювало абсолютно все. Переважно, я ловив на «лапочки», які дуже добре видимі на відстані або ж на емерджери. Головне – покласти мушку на маршрут, що проходить над головою риби.

Пройшовши ще кілька ям та упіймавши ще кілька десятків грубих пирів, ми вирішили трішки перепочити. «Давай звідси вийдемо на дорогу і пройдемо трохи, бо річка тут не надто мальовнича.
Мені здається, що ми зможемо пройти цими корчами. В крайньому випадку – ні» – як завжди, у своєму стилі, пожартував Володя і ми взялися топтати драпаки із сухої ожини. На щастя, доволі швидко таки вийшли на дорогу.

Коли спустилися знову до ріки, то побачили перед собою велике і тихе плесо. Прекрасне місце, щоб підкріпитися. Булочки з маслом, кілька сирів, трохи ковбаси. Тільки взялися за бутерброд, як почули дуже характерний «плюх».
А потім ще одне, трішки інше – «хлюп». Канапка ще була за щокою, а рука вже потягнулася до вудки, що мирно спочивала на великій каменюці. Я тихо зайшов до води.
«Зараз зловлю його апстрім» – сказав Володі. Хе-хе, якби ж то. Чотири проводки і жодної реакції. Доводиться повністю перейти річку. Так-так, тут було три «плюхи» і ще один «хлюп» отут. Поїхали! Ось перший, ось другий. Третій зійшов. Четвертий був найбільшим і обірвав муху з повідка 0,08. Для чого я поставив такий тонкий?
Зробив глупість. Починав я спокійно, із 0,12 і цього цілком вистачало. А потім хотів половити на геть крихітні мушки на 22 і 24 номерах. Тут вже треба було щось тонше. У підсумку мав два обриви, після чого повернувся до 0,12.

Ще кілька ям, ще декілька риб, і ми наловилися повністю. За приблизними оцінками, на двох упіймали близько 40 харіусів, кожен з яких був крупним, як на українські ріки. І кожен приніс задоволення.

Коли ми вийшли з ріки на дорогу, до нас підійшло троє охоронців території – не лісники і не єгері, а обхідники лісу. Спитали документи, нагадали, що рибу тут не можна забирати. Потім зрозуміли, що ми шкоди не зробимо, тому просто поговорили про життя і розвиток річки. Ми розповіли їм про УЛН, назвали спільних знайомих. Потисли руки, розійшлися.

Автостопом упіймали бусика, який підвіз нас до дому. Ми були дуже задоволені проведеним днем, природою, настроєм. Субота добігала кінця, ми повечеряли гречкою з пармезаном, випили трошки шампанського, покурили кальян.
За вікном тарабанив дощ. Стало ясно – завтра вже нікуди не треба йти. Ми отримали свою порцію нахлистового задоволення.

Зранку, після сніданку, вирушив у зворотному напрямку. Бусиком до Долини, звідти пройшовся на вокзал, купив квиточок до Львова. А головне – зустрівся із Олексієм Анцуповим, який також прогулявся, щоб побачитися зі мною та провести до Львова.
Так і минули ці дивні вихідні, які зарядили мене на весь тиждень…

Прокоментувати
І'мя:

Емейл:

Сайт:


Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин