Кубок сухої мушки 2018: усі дороги ведуть в Дубину. Частина перша

Кубок сухої мушки 2018: усі дороги ведуть в Дубину. Частина перша

Якби я зловив золоту рибку і вона пообіцяла б мені одне нахлистове бажання, то я запросив би такі окуляри, що сканують річку – показують, яке дно, де стоїть риба, чим вона харчується. Не для того, щоб вигравати змагання, а для розуміння, навчання і розвитку. Звичайно, це лише рожева і нездійсненна мрія, але є серед нас одна людина, в якої такі «окуляри» є. Чи це дар чи навички я сказати не можу, але Іван Фіцколинець це справжній нахлистовий рентген. Йому достатньо одного погляду навіть на незнайому річку, щоб сказати – є тут риба чи нема. На жаль, мені ще не випадала нагода із ним рибалити, але кожен, хто таке щастя мав запевняв – Іван ловить по-особливому і неповторно…

… Коли закінчився Чемпіонат УЛН, практично вже наступного дня, робоча група почала активну підготовку до нового змагання – останнього в році. Як і торік, місцем проведення вибрали Опір, а базою – садибу пані Марії. Із паперовою писаниною проблем не було взагалі ніяких. Опір не належить до будь-яких заказників, лісництв тощо, та й до нересту форелі відношення також. Відповідно, жодних норм чи приписів ми не порушували. На жаль, так само ми не бачили жодного контролю чи патруля. Таке враження, що цю прекрасну річку, з величезним рибним потенціалом, просто залишили напризволяще. Звісно, така ситуація просто не може не відобразитися на рибних запасах, які відверто та очевидно зменшилися в рази, порівняно із попередніми роками.

Безумовно, на інших річках ситуація з рибою значно краща, але в Опора є серйозна перевага. Зважаючи на те, що змагання відбуваються в жовтні, для організаторів украй необхідно забезпечити учасників бодай мінімальними комфортними умовами. Осінь це час дощів, причому холодних. Навряд чи хтось зрадів би змокнути десь на Свічі, а потім трясти зубами у крижаному наметі. Тим паче, там нема ані розетки, ані можливості замовити харчування. Готувати самому не варіант. По-перше, збирати в темному лісі сирі дрова, а потім годинами мучатися над розведенням багаття мало хто захоче. Зважаючи на короткий день та щільний графік, на приготування елементарного обіду банально не вистачить часу. Консерва чи мівіна сил не відновить і від голоду не врятує. Усі ці ньюанси враховувати слід, саме тому садиба пані Марії – ідеальне нахлистове місце. Бунгала, звісно, не готель, але це дах над головою, це розетки і світло, це вода, це величезний мангал, це безкоштовні сухі дрова у необмеженій кількості, а ще це триразове гаряче домашнє харчування із добавками. Відбивні, вареники, солянки, бульйони, яєшні, деруни, грибні юшки, канапки, рагу… Нагодувати 30 людей? Зробимо!

Цікаво й те, що на ці змагання, які стали рейтинговими, організаторам вдалося залучити досить багато спонсорів. Ясна річ, Дмитро Петруняк та його компанія Strike! як завжди приготувала для учасників велику кількість призів. Вічний спонсор, як не крути! УЛН вже звично видає трьом переможцям грошові сертифікати, за які можна придбати будь-який товар в магазині fly-fishing.com.ua. Уперше до змагань долучився і свалявський осередок «Ощадбанку», який забезпечив усіх учасників великою кількістю мінеральної води – це постарався Роман Яковченко, який привіз воду ще задовго до змагань. Так само вперше УЛНівців підтримав Перший Західнорегіональний рибальський портал, засновник якого Андрій Мамай передав учасникам різноманітні флай-бокси та коробки. І особливо приємно те, що до турніру вдалося залучити київську компанію «Риболов-сервіс». Звідти передали три шнури 4-го класу від Varivas, а також набори повідців і луп-конектори. Особлива подяка Роману Татарникову – директору Salmo Group Україна та Сергію Пічугіну – багаторічному головному редактору рибальських журналів, яких, на жаль, в нашій державі вже більше не залишилося. Як видно – спонсорська допомога виявилася більш ніж пристойною.

Оргкомітет приготував необхідну поліграфію та відзнаки (дипломи, сертифікати, медалі, Кубок), закупив скотч з ручками, домовився за харчування і проживання. За нашими підрахунками на змагання мало приїхати близько 30 осіб, причому не лише з України.

До того ж, ми вирішили провести лотерею – вибрані учасники, виключно серед тих, хто раніше не змагався, отримували можливість взяти участь у змаганнях безкоштовно. Роман Кубай та Костянтин Федоряка зголосилися, але, на жаль, не приїхали, а от Оленка Антонюк вирішила свої сили спробувати.

Взагалі, останній тиждень про зустріч тільки й мова була. Атмосферність наростала з кожним днем. Фрази типу «Я вже ні про що думати інше не можу» лунала все частіше і частіше. УЛНівці писали заяви про відпустки, домовлялися із рідними, залишали усі свої справи на потім. Усі дороги вели в Дубину. Зустріч обіцяла стати незабутньою. І стала…

Фото: автора, Р. Ящишина, Д. Голенкова, А. Грабчука, Д. Секунди, М. Кусакіна, Д. Чейлитка.

Прокоментувати
І'мя:

Емейл:

Сайт:


Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин