Експедиція. Частина третя. Ріка

Експедиція. Частина третя. Ріка

Сонце уже світило над нами, але, ясна річ, гріло не особливо. Тому екіпіровка була по-справжньому зимовою. Я вдягнув і баф, і балаклаву, перевірив капюшон куртки, витягнув з сумки рукавиці. Губи змазав спеціальною помадою, а котушки змазав аерозольним силіконом. Нашвидкуруч ми перекусили канапками і почали складати снасті. Я вирішив узяти дві вудки. Одну п’ятого класу з повністю тонучим шнуром і великим білим стрімером з хвостом помаранчевого бектейла, а також сімку з інтермедійним кінцем і фіолетово-чорним стрімером трохи меншого розміру.

Я був готовим спускатися зі схилу і ловити вже тут, на першій-ліпшій ямі. Але довелося коритися «старшим» і пертися вгору, до місць, з яких ми будемо рухатися вниз по течії. Йти довелося немало, близько 30 хвилин. Труднощів додавала і надзвичайно слизька дорога. Фактично, то був суцільний лід, і практично кожен крок давався із труднощами.

Одразу скажу, що варіант взуття із гумової підошви та простими шипами мене не вражає. Раніше я користувався черевиками із підошвою з войлока та шипами Simms із победітовими напайками. Така комбінація дозволяла мені міцно триматися на ногах протягом багатьох років, натомість теперішній варіант уже кілька разів в цьому році «смачно» приземляв мене на слизьких каменюках.

На дорозі доводилося шукати дрібні камінці, які виконували роль точки опори. Тим часом нам вдавалося роздивитися річку в усій красі. Вона була дуже різною – глибокі ями перемішувалися із потужними бурунами, після чого починалася тиха гладь. Вітру не було, тому наша компанія весело крокувала слизькими підйомами, ділячись враженнями та сподіваннями. Нарешті, ми дійшли до місця, де в річку впадає досить крупна притока. Саме тут і вирішили починати.

Олег з Дімою розташувалися на плесі трішки вище впадіння. Я зайняв позицію на зливі. Андрій помітив солідну яму на самій притоці. І тут почалися перші пригоди. Усі береги були щільно забиті величезними шматками криги, товщина деяких сягала 30 сантиметрів.
Гострі шпилі цих брил іноді ховалися під присипаним снігом, ще деякі приховували під собою небезпечні прогалини. Стало ясно, що ходити берегом дуже небезпечно. Ходити по воді також не оптимальний варіант, адже течія ріки абсолютно не передбачувана, особливо взимку.

І все ж, знайшовши більш-менш зручну позицію, я спробував провести стрімера. Кілька разів мені це вдавалося. За рахунок міцної снасті та повільної течії, я топив приманку до самого дна і маніпулював нею, намагаючись привабити хижака. Але нічого схожого на інтерес риби виявити не вдалося. У хлопців ситуація була ідентичною, тому ми по трохи рухалися вниз.

Чимало перспективних ділянок залишалися для нас під замком, бо ризикувати зимовими купаннями особливо ніхто не хотів. І все ж, кожен знаходив якусь позицію і присвячував необхідну порцію часу. Попри наші наполегливі намагання та старання, ми так і не знаходили ключиків до нашого бажаного трофея.

Звісно, спілкувалися із місцевими та ділилися своїми думками. Дійшли до висновку, що після міцних морозів, лід, який скував ріку, так чи інакше вплинув на рибу – вона могла постраждати від природних явищ, а могла і змінити місця дислокацій, тобто перебазуватися значно нижче, там, де залишалася відкрита вода.
Правда, відсутність клювань можна пояснити ще й іншими причинами. Зокрема, на дні нам регулярно траплялися трупи жаб, бистрянок та бичків. Доводилося навіть детально вивчати їх – чи будуть сліди враження струмом. Знайшли ми і одного представника тої риби, за чиїми батьками ми полювали. Невелика риба також прибилася до берега. Чи то від браку кисню, чи то від інших факторів – ми так і не зрозуміли.

Мандруючи по ріці ми продовжували обловлювати найцікавіші ділянки, міняли стрімери та типи проводок, але, на жаль, ніхто з нас не отримав жодного клювання. Чи нас це розчарувало? Ні, я б так не сказав. Нам було добре в принципі, ми насолоджувалися компанією та природою, шумом ріки та свіжим повітрям.

Дійшовши до точки висадки, вирішили закінчувати. Правда, Олег та Андрій хотіли знайти ще кілька точок, сподіваючись на сутінкову активність, але для цього довелося їхати вниз. Порівняно із минулим роком, за словами Андрія, річка значно обміліла і багато ям перетворилися на мілкі зливи.
Тому ми вирішили їхати в зарезервованим будинок: ми з Дімою займемося вечерею, а Олег з Андрієм спробують щось половити у навколишніх водах.

Ми познайомилися із господинею – пані Василина була зайнята великим банкетом: один з поважних гуцулів святкував ювілей у кафе, що знаходиться на території садиби. Усі гуцули, які сиділи за столом, були одягнені в стандартні львівські костюми, дехто був з краваткою. На подвір’ї їх чекали автівки з іноземною реєстрацією. Якби не специфічний говір, впізнати в цих панах представників древньої та славної етнічної групи було б неможливо.

Нам виділили невеличку кімнатку з зручним столом та лавками, а також мангал із дровами. Прийнявши душ (вода вперто пахла трускавецькою мінералкою) та розклавши на батареях речі, ми з Дімою пішли куховарити. Мій давній товариш займався шашликом, я ж нарізав ковбасу, рулети та сири. У господарів замовили лише хліб та узвар. Звісно, я поцікавився і меню.

  • У нас є борщ по-гуцульськи, банош по-гуцульськи, картопля по-гуцульськи, форель… – читав зі списку молодий хлопець у синій вишиванці.
  • Форель яка? – питаю.
  • Річкова, – впевнено відповів офіціант.
  • Та, що з магазину?
  • Та ні, та, що з річки. Нам приносять місцеві рибалки.
  • Велику приносять?
  • Ні, отаку (показує розмір риби – в районі 20-25 сантиметрів).
  • А трапляється щось більше?
  • Ні, завжди однакова. Іншу рибу нам не несуть.

Тим часом, вогонь в мангалі вже розгорівся. Олег і Андрій повернулися вже коли повністю стемніло. Результат ідентичний – клювань не було. Хлопці пішли перевдягатися та митися, ми ж продовжували готувати смачну вечерю. На столі з’явилися банки з огірками, капустою та помідорами, картопля в мундирах скинула свою шкірку і тепер апетитно нарізалася на кружальця. Андрій додав неймовірно смачне сало. Олег приніс пляшку дубової, Діма смородинової. На дворі було не дуже холодно, тож ми стояли біля великого вогнища і як годиться, вели світські розмови про світові релігії, іноземні цивілізації, Ілона Маска та інші важливі в житті кожної людини речі.

Шашлик уже смачно шкварчав, а ми раділи нашій зустрічі. Смакували напої і закуски, обговорювали майбутнє нашої Ліги, вигадували нові проекти. Вечеря в такій компанії стала справжньою окрасою важкого та насиченого дня. Годині в десятій ми вирішили йти відпочивати, адже втома накопичилася більш ніж пристойна, а завтра на нас чекав ще один важкий день…

Прокоментувати
І'мя:

Емейл:

Сайт:


Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин