Тиждень у горах: Чемпіонат УЛН. Змагання. Тур перший

Тиждень у горах: Чемпіонат УЛН. Змагання. Тур перший

На наш пул можна було не поспішати – він найближчий до бази. Але все ж ми вирушили заздалегідь, щоб мати можливість гарно усе обдивитися та скласти вудки. Погода вирішила трішки побешкетувати – небо затяглося хмарами, здавалося, що от-от почне щось накрапати. Ми дійшли до точки, звідки починалася наша ділянка. Андрій це місце добре знав – торік він ловив тут з Максом. Я ж намагався не дивитися на ями, що приваблювали своїми смарагдовими відтінками – торік вони принести мені рівно нуль у першому етапі, що вплинуло на загальний підсумковий результат: після бублика на початку довелося рвати дупу в трьох подальших турах аби поділити четверте та п’яте місця. Ну, нехай. Цього разу на нас чекав перспективний зливчик на початку та кілька цікавих ям на завершенні. Посередині – каскад «кишеньок» та пару міляків.

Звичайно, риба тут є, без сумнівів, але не відомо в якій кількості. Якщо Андрій вдало прочеше пул, то мені може і нічого не залишиться. Коли я дав старт, Андрій закинув німфи і відразу ж витягнув невелику форель. Ідеальний початок, від нуля відійшов на третій секунді.

Йдемо далі – трішки вище є кілька харіусів та одна американка, а пройшло не більше 10 хвилин. Андрій помітно повеселішав, я ж намагаюся зауважити та запам’ятати, в які ділянки він не кидав німфи. Цікаво, що час від час в нього ловиться і на підвісну суху. Риба дуже активна, це тішить.

Трохи вище – кишеньковий каскад Андрій пропускає, оскільки він насправді малоперспективний, тим паче, що попереду чекають дві напівями та одна яма. Там він добирає ще кілька гарних риб, але лише в глибокому місці. Щодо менших зливів – там глухо. Згодом повертаємося на початок і після ще кількох проводок, Андрій завершує із блискучим результатом – 7 риб, з них 6 залікових.

Я беру законний тайм-аут, чекаю, щоб риба трішки заспокоїлася. А тоді вже починаю. На щастя, Андрій залишив мені квадратний метр незайманої ділянки, звідки вдалося дістати пару харіусів. Далі, на кишеньках, ловлю ще дві форелі, а трішки вище на суху, закинувши в те місце, де ми нещодавно переходили, дістаю п’яту рибу – теж форель, сантиметрів на 17. Мені на душі стає легко – не минуло і півгодини, а результат вже є. Тим паче, попереду три перспективні місця, при чому у двох з них, риби зловлено не було.

… Тим часом із чагарників, що поросли на крутій скелі, яка розділяла дорогу та річку, до нас спускалися двоє чоловіків. Це були не туристи і не місцеві. Йшла рибоохорона. Ну, нехай, думав я собі. Як і годиться, про змагання було домовлено із начальником Франківської організації Русланом Чорненьким, а також із лісовим господарством, на території якого ми проживали. У мене були всі документальні підтвердження, але, ясна річ, без зв’язку важко щось видобути з телефону.

Хлопці пояснили причину зупинки – «на гарячу лінію в Київ звернулися місцеві мешканці, які заявили, що наші нахлистовики ловлять рибу і носять її в мішках». Ситуація зрозуміла – ми багатьом з них перекрили кисень, бо постійно ґвалтуємо мозги, коли бачимо їх на ріці. Змушуємо відпускати рибу, пояснюємо про необхідність збереження ріки. Але це мало до кого доходить. «То моя ріка, я тут виріс, тут ловив мій дід, мій тато, і я буду ловити. А ти – ніхто, щоб тут мені розказувати». Таких діалогів було вже більше, ніж достатньо. Звичайно, ми також звертаємося до рибоохорони, щоб вони приїхали і врегулювали ситуацію. Крім того, Ліга перебуває в тісному контакті із єгерями лісгоспу. Я показав хлопцям гачки, на які ловлю, довів, що при собі риби в мене нема. Тим не менше, вони поривалися скласти протокол за риболовлю в недозволеному місці. Минав час мого етапу, на щастя, прийшов Олег Сова, який взяв усе на себе, я ж відправився ловити далі. Але мене мучило одне питання. Виявилося, що рибоохоронці наразі не склали жодного протоколу на цій ріці. Таким чином, людина, яка неодноразово займалася зарибленням територій і принесла цій ріці значно більше користі, аніж все місцеве населення разом узяте, була оголошена порушником і оштрафована. Ця дикість, можлива хіба що в нашій країні, мене настільки вибила з колії, що я просто перестав сприймати реальність. Нещодавно, мені вдалося познайомитися із начальником усієї рибоохорони Ярославом Беловим. Ми майже почали говорити про ліцензовану риболовлю, про яку мріємо вже багато років, але наразі ця розмова відклалася. Дуже сподіваюся, що з приходом до влади нового начальника Франківської охорони, а саме Любомира Стрембіцького, ситуація покращиться.

Тим не менше, у мене була ще майже година часу. Але рухи стали монотонними, кристалізація думки зникла, мухи почали дряпати камені, словом, руки опустилися. Я не розумів, що зі мною відбувається, і як знову стати на дорогу. За сорок хвилин мені не вдалося зловити із трьох ділянок абсолютно нічого. Не залишалося нічого іншого, як повертатися на базу і сподіватися, що дурні думки зникнуть з голови.

Поки йшов, відчув, що ситуація покращується. Повертається азарт та бажання ловити. Чуття несло мене до місця, звідки я починав, щось підказувало, що я там зловив не все. І справді – за останні хвилини мені вдалося добрати ще двох харіусів, таким чином наздогнати Андрія за кількістю хвостів. Однак, розмір риби в нього був більшим, хоча це мене зовсім не засмучувало. Як показав загальний підрахунок, ми з Андрієм стали лідерами етапу, він перший, я другий. Цікаво, що п’ятий пул, де ловили Рома Михайлюк та Ганна Вербицька, виявився дуже контраверсійним. На ньому довелося пристойно попітніти, але рибу учасники зловили. Правда, Ганна мені без перестанку бажала ідентичні пули в майбутньому – і так сталося, що її побажання, у підсумку, справдилися. Але вже в самому кінці.

Наразі ж можна було трішки відпочити і зранку вирушати на нижні пули – тепер вже мені треба було ловити першим.

Прокоментувати
І'мя:

Емейл:

Сайт:


Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин