Ті нахлистовики, які мене добре знають, чудово знають і про мої рибальські уподобання. Так, я люблю ловити на німфу і постійно намагаюся удосконалити цей метод. Насправді, еволюція цього стилю триває. Судіть самі – візьмемо для порівняння інший вид мистецтва, а саме музику. Спершу були вінілові пластинки з грамофонами, потім касетні плеєри, потім CD-плеєри, потім mp3-плеєри, потім все влізло в телефон в необмеженій кількості. Що буде далі не відомо, але напевно, щось буде. Бо коли людина тримала в руці касету і пхала її в пристрій то, мабуть, думала, що нічого кращого на світі не існує.

У плані німфового нахлисту, все почалося наприкінці 80-их або на початку 90-их років десь в Словаччині, Чехії та Польщі. Тоді, правда, німфовий метод був доволі примітивний, але з роками він еволюціонував, почали з’являтися інші, більш продуктивні. Чеський, французький, іспанський, новозеландський… Дійшло до того, що зараз фактично весь прогресивний німфовий світ ловить збірним методом, під кодовою назвою євронімфінг. Але, звичайно, не забуває і про суху мушку. Я також. Люблю ловити на суху тоді, коли риба проявляє інтерес до поверхневих приманок. Натомість, коли такого інтересу нема, відповідно, я на суху і не ловлю. За винятком виїздів у жовтні та листопаді, коли ловити на суху не лише цікаво, але й результативно. Отоді я і отримую найбільшу насолоду від махання шнуром.

Логічно, що коли хтось приїжджає на річку, то хоче зловити рибу. Не секрет, що раціон риби (форель, харіус) складається на 75% з того корму, який вона шукає на дні, тобто наші німфи, а на 25% з того, що підбере на поверхні, цебто сухі. Це в ідеалі. У нас же, на карпатських річках, ситуація трішки інша. Зважаючи на постійну вирубку дерев, страждає загальна екологія, зокрема, це стосується і комах, які складають раціон риби. Чим менше дерев, тим менше комах. У сусідніх країнах цей контраст дуже добре помітний. На Сяні, Дунайці чи на Вагу, щовечора вилітає мільйони волохокрильців та інших крилатих, а для риби настає час шведського столу. Риба напихається як тільки може, від цього, ясна річ, збільшується її вага та розмір. У нас же, хетчі трапляються щораз рідше, комах літає мало, відповідно, риба концентрується на тому, що повзає по дну, менше звертаючи погляд до неба, тобто до поверхні води.

І все ж, наша риба ловиться на суху, правда, відносно гірше (за винятками кількох вже згаданих місяців в році), аніж за кордоном. На відміну від німфового методу, сухий стиль практично не змінився. Суть залишається та сама – закинути мушку за метр-другий від очікуваної стоянки риби і не проґавити підсічку. Еволюція сухого методу заключається хіба що в самих мушках, а не в снастях, як в тому ж німфовому. У цьому матеріалі я поділюся своїми роздумами щодо того, як можна ефективно, за сприятливих умов, ловити на суху мушку.

Уже за кілька тижнів на одній чарівній ріці в Карпатах відбудеться черговий турнір під егідою УЛН – Кубок Карпат «Суха мушка». Два попередніх відбувалися на Опорі, однак цього разу організатори вирішили змінити локацію. Відповідно, учасникам необхідно готуватися до нових умов та до більшої кількості риби, власне, це є основна причина зміни місця. Так вийшло, що на попередніх змаганнях, мені вдавалося вибороти перше та друге місця. Безумовно, доля фарту була присутня, адже на суху я ловлю доволі рідко, відповідно, не можу вважатися спеціалістом в цій сфері. Від цього я і рухався під час змагань. Весь підхід до етапу я розбив на плюси та мінуси, вибравши оптимальну стратегію. Запорука успіху на сухій мушці це майстерність, що складається з сімох факторів: снасті, закид, диспозиція, мухи, мендінг, увага та фарт.

Вудка та шнур є дуже важливими елементами для сухої мушки. Я віддаю перевагу третьому класу (за умов сильного вітру п’ятому). Вже давно ловлю своєю рідною TFO, дуже м’якою та делікатною, довжиною 8,6. Гадаю, для сухої мушки та наших річок це ідеальна довжина. Від шнура йде конусний підлісок, який закінчується на діаметрі приблизно 0,12-0,11. Далі я завжди сталю мікрорінг, від якої прив’язую десь півметровий повідець 0,10. Зважаючи на те, що більшість моїх мух із сідісі, обов’язковим є використання спеціального флоатанту від Марка Петіжана. Також маю в кишені звичайний флоатант і шейкер Шімазакі (білий порошок в баночці), призначений для просушки мух типу адамс. Для сідісі найкраще використовувати шматочок натуральної тканини. Після промивання слизу риби, мушку можна акуратно протерти тканиною і просушити кількома холостими закидами.

Кастинг не є моїм козирем, тому я робив акцент на доволі коротких закидах. Таким чином економлю час та сили. Махання шнуром по десять разів в різні боки вважаю не ефективним, віддаю перевагу швидким контрольним закидам.

Читання річки також накульгує, особливо я це зрозумів після практичної лекції з Іваном Фіцколинцем. Взагалі, мені здається, що це вроджене, а не набуте. Тому я обирав ділянки ті самі, де ловив би на німфу. Принаймні спочатку. Вважаю, що поняття «відійти від нуля» є ключовим в стратегії спортсмена. Після першої риби (бажано на першій хвилині) зникає нервозність та напруження.

Мухи – це мій плюс. У плані кількості взагалі питань нема, у плані якості можна сперечатися. Я роблю акцент на досить великі мухи на малих гачках. Тут важливо знайти баланс. У мене далеко не ідеальний зір, тож верхні елементи сухаря повинні бути добре помітні. Я роблю їх із заячої лапки, обмотуючи навколо сідісі. Таким чином муха добре плаває, а ще добре помітна. Головне те, що риба залюбки її куштує. Тіло виготовляю із волосинок кок-де-леона (хвіст) та обдертого пера павича сірого кольору. Міцна смужка акуратно формує тіло, водночас сегментуючи його. Цікаво й те, що структура цього матеріалу дозволяє «заховати» під собою заячу лапку, у той же час роблячи тіло красивим і конусним. Неодмінний завершальний елемент – ультрафіолетовий лак та ліхтарик. Вони дозволяють тілу виглядати струнко, а ще тримають його від деформацій після контакту з рибою. Навіть на 16-му номері, така муха зверху виглядає об’ємно та добре помітна для мого ока. Риба ж бачить лише тендітне апетитне мініатюрне тільце. Важливо й те, що мушки повинні бути зв’язані на якісних гачках. У жодному випадку не раджу ловити на гачки із загнутою борідкою, особливо, якщо мова йде про гачки TMC. Загнута борідка формує малопомітний горбик, але для риби вона є справжнім трампліном, з якого можна зістрибнути. Можу порадити гачки від фірм Strike!, top-fly, dohiku та hanak.

Проводка мушки знову ж таки не є тим, чим я можу гордитися. Зрештою, для спортивних змагань мендінг не є аж таким необхідним. Розумію, що знайдуться такі, хто зі мною буде сперечатися, але як і в німфовому плані, тут важливо зробити три-чотири закиди протягом 10 секунд, аніж одну тривалу проводку за такий же час. На змаганнях все ж слід раціонально використовувати надані півтори години. Відповідно, я намагаюся обловити якомога більше місця за якомога менше часу. Зрештою, проводка може бути різною. Хтось ловить класичним стилем, хтось методом бороздіння – тут вже на колір і смак.

Щодо уваги, то це напевно плюс. За багато років на ріці у мене дивним чином розвинувся периферійний зір, що неодноразово допомагав саме під час змагань. Можна ловити в одному місці і тут краєм ока бачиш, як в кількох метрах від тебе вихід – миттєвий закид в точку і риба на гачку! Це те, від чого можна отримати справжній кайф!

Нарешті, фарт. Отут вже не вгадаєш і нічого не зробиш. Ти є заручником вибору та свого пулу. Хоч трісни, але виходити за рамки зась. Буває по-різному. Колись у тебе хороший пул, де є багато риби, колись хороший пул, де риби нема взагалі, колись поганий з рибою… Річка часто обламує сильних нахлистовиків, часто залишає з нулем на бланку. Злитися на ріку нема причини – завжди треба шукати помилки в собі…

А які фактори майстерності відзначаєте ви для себе?

Цікавий нахлист