Закінчивши з одною річкою, тепер прийшов час ловити на іншій. Їхати до неї хвилин 40, ще трохи часу треба було для того, щоб знайти свій пул. Відповідно, особливого часу на відпочинок не було. Моїм опонентом жереб вибрав Івана Магулу, тож ми, а також Степан Чех і Андрій Мартиненко швиденько покидали снасті в багажник позашляховика і рушили на місце. Маневруючи між ямами, ми шукали свій пул за допомогою навігатора. Врешті-решт знайшли: мені випав той самий пул, де я ловив торік. Тоді, під час дощу, вдалося виловити 9 риб. На пулі була яма, а далі доволі перспективні зливи та міляки. Можна сказати, що місце мене задовольнило сповна.

Часу вистачало. Ми спокійно перевдяглися і вирушили на оглядини території. Я підготував три вудки. Одну з сухою, одну коротку з двома німфами та одну довгу з двома німфами і підвісною сухою. Почати я планував з ями, далі рухатися вниз по течії. Іван дав команду починати і я перевірив наявність харіуса в ямі за допомогою сухої. Побачивши один непевний вихід, взявся за німфи. Перші закиди нічого не принесли, хоч я підповзав до зручної локації на колінах. Потім почалися якісь незрозумілі «тички». Я спробував загальмувати проводку і снасть просто зупинилася. Легка підсічка – відчуваю якийсь дивний опір риби. Це явно не харіус. І справді – в підсаку опиняється марена. Це така ж залікова риба, як і харіус, тому сумувати я не став. Від нуля пішов. Ловлю далі. Ще одна марена, потім ще дві. Пройшло 5 хвилин, у мене 4 марени. Ніби й не погано, але я чекав на іншу рибу. Залишаю яму на потім і йду вниз.

На мене чекає злив з кишеньками, де я вже працюю короткою вудкою з німфами. За кілька хвилин виловлюю ще три риби: райдужку і двох харіусів. Пул починає подобатися мені щораз більше. Риба дуже активно і головне – її тут багато. Тепер на мене чекає практично озеро з водою «від по кісточки до по коліна», великими каменюками і дуже повільною течією. Периферійним зором помітив кілька характерних рухів.
Ого, побачити, як плаває харіус велика рідкість. Короткими закидами починаю прочісувати територію – бачу, як риба по кілька штук пливе за мухами, бачу, як вона їх хапає. Дуплет, ще дуплет… На жаль, реалізувати повністю дуплети (їх загалом було три) не вдається – витягую лише по одній рибі. Але Іван не встигає вносити рибу в протокол – кожна проводка приносить чергового харіуса. Протокол набитий, а часу ще купа.

Йду далі – внизу трохи сильніша течія. Я пригадую, що торік тут добре половив. І справді, один за іншим до підсака влітають чергові риби. Вони не великі, але саме такі, як треба на змагання. Плюс-мінус 25 сантиметрів. Сходів майже нема, здається, було лише три нереалізовані клювання. Коли в протоколі назбиралося 27 риб, вирішую, що зловлю іще три та й припиняю мучити річку. Дуже швидко добрав до трьох десятків, вийшов з води і сказав Івану, що більше ловити не хочу. Він мене все ж переконав ловити далі. За кілька проводок добрав іще дві риби і тут вже остаточно вирішив припинити.

У мене залишалося ще близько 15 хвилин, але зловленої риби було більше ніж достатньо. Однак, я розумів, що Івану залишилося хоч і не багато, але доловити те, що я пропустив цілком можливо. Він вирішив почати з заливчику трішки вище ями – я там взагалі не кидав. Практично одразу ж, на суху муху, він взяв 33-сантиметрового харіуса, що дуже підняло настрій. Більше в тій зоні не було нікого, тож Іван перемістився на яму, але видобути звідти нічого не зміг.
Ще три риби Іван зловив на ельдорадо, але далі чи то вже нікого активно не було, чи то риба просто закрила роти, словом, проводки результату не давали. А я дав маху. Подивившись на годинник, щоб сказати скільки часу залишилося учаснику, переплутав і повідомив Івана про те, що йому залишилося хвилин 10. Насправді ж, я помилився на півгодини. Тим часом, моєму супернику довелося кілька разів перев’язуватися, зрештою, настрій упав і ми почали вертатися до авто. Вже біля машини ми розговорилися з Стьопою і з’ясували, що в Івана є добрих 30 хвилин. Я побіг до нього, але того настрою вже не було. Іване, друже, вибач мене, барана, ще раз…

Тим часом на своєму пулі доловлював Андрій Мартиненко. Вийшло так, що на їхньому пулі риба знаходилася лише в самому кінці, власне, Стьопа Чех добряче попрацював над тією територією. Андрій, зрештою, упіймав кілька штук, після чого ми склалися і вирушили назад, на базу.

По приїзду та підрахунку протоколів, Сова розсмішив учасників, сказавши, що мені вдалося виловити шість з половиною метрів риби. Власне, 32 хвости – це новий рекорд змагань. Він тримався із 2014 року, коли на Опорі, за етап (тоді він тривав, правда, 2 години), я упіймав 21 харіуса. Але той рекорд не допоміг мені перемогти. У Богдана Цебрика кращі стосунки зі стабільністю, він тоді переміг і залишив мені срібло. Зараз ситуація виглядала так. У мене за три етапи друге, друге та перше місце. Наразі я лідирував, але в спину дихав Рома Михайлюк, який мав п’яте, перше та друге місця. Відстань між нами була дуже-дуже дрібна. Для того, щоб перемогти, мені треба було зранку в неділю брати найвищі місця, тоді вже результати Романа значення не гратимуть. Але я розумів, що тут нічого не вийде. Рома мав ловити першим, а я другим. Багато чого залежало від пулу – риба то є всюди, але десь її менше, десь більше, а десь дуже багато. Відповідно, шанси на перше місце у мене залишалися, але в Ромка їх було значно більше…

Цікавий нахлист