Блог двох мухарів

UFFL TROUT AREA 2019: щось новеньке

Далеко не в усіх нахлистовиків є можливість регулярно відвідувати гірські річки і ловити там харіуса з форелями. Для мешканців рівнинних регіонів усе ж існують місця, де водиться «правильна» риба. Це так звані ареа-водойми: ставки, облаштовані спеціально для спортивного рибальства на райдужну форель. Ясна річ, клієнтами таких закладів є спінінгісти та нахлистовики, тобто ті рибалки, які віддають перевагу активному відпочинку. Саме на таких водоймах не рідко відбуваються змагання. Пригадую, що трохи раніше, коли обговорювали справедливість і фарт річкових змагань, хтось мав необережність висловити думку про те, що лише на таких водоймах можна абсолютно чітко та ясно визначити найсильнішого нахлистовика. Насправді ж – ставок фактично нічим не відрізняється від річки: десь риба є, десь її нема, десь вона активна, десь пасивна. Але і тут є багато факторів, від яких залежить успіх і загальне місце в списку…

УЛН вже давно думала про те, щоб провести змагання з ареа-нахлисту. Треба було знайти лише водойму, яка б відповідала всім нашим вимогам. І виявилося, що таке місце є. Комплекс «Аквамарин» у селі Некрасово, поблизу Вінниці, є фактично нейтральною територією між Києвом (310 км) та Західною Україною (350 км від Львова). Комплекс включає в себе кілька ставків, розділених сіткою (один для щуки, судака, окуня, інший – форелевий), парковку, туалети, кілька бесідок. Мінімальна, можна навіть сказати спартанська інфраструктура, але тут є все, що необхідно для вдалого дня. Зрештою, все залежить від компанії. Якщо вона щира і привітна, то навіть за хитким столом шмат чорного хліба з ковбасою буде здаватися царським банкетом.

Важливу роль в підготовці до змагань зіграли наші вінницькі нахлистовики – члени УНЛ Юрій Джура, Олександр Матвійчук та Євгеній Романюк. Хлопці регулярно рибалять на «Аквамарині», відповідно, чудово знають власників. Частиною організаційних питань займався і секретар УНЛ Андрій Скворчинський, один з ідейних натхненників та ініціаторів ареа-змагань. Рада Ліги оголосила про новий турнір за півтора місяці до його початку із важливим уточненням – взяти участь в турнірі зможе не більше 16 учасників. Але особливого ажіотажу не було. Комусь їхати далеко, хтось без поняття, як ловити на ставках, хтось вже спланував собі інші справи на цей час. Як би там не було, але загалом на турнір зареєструвалося 12 учасників: троє вінничан; Андрій Скворчинський, Володя Крижанюк, Коля Степанов та Ідріс Алауі з Києва; Арсен Грабчук, Олег Семків, Юра Гудзь, Ганна Вербицька та Ростик Ящишин зі Львова.
Судити змагання зголосилося троє членів УЛН з Києва: Коля Стріман, Антонюк Оленка і Сашко Крук. Головним суддею як завжди став безпристрасний і неупереджений Олег Сова.

Підготовка до змагань, принаймні у мене, була дуже тривалою. Почнемо з того, що про ареа-змагання я не знав абсолютно нічого, від слова взагалі. Є озеро, там плаває райдужка. На що її ловити? Довелося поповняти базу знань переглядами величезної кількості ютубного відео, спілкування з різними нахлистовиками та читанням статей різними мовами. Чи не найбільше дісталося Юрі Джурі, якого я просто затероризував запитаннями про розмір, форму, глибину, кольори, поведінку, смаки і так далі. Ледь не щоночі йому доводилося дивитися на фото моїх нових мух, про назви яких особливо і чути не доводилося. Однією з таких стала мушка «блоб». Довелося добряче потрясти Петруняка і його магазин на предмет потрібної синелі та пінки. Під час виготовлення таких мух, коли розігрувалася фантазія, я приклеював стрімерні очі на пінку. Виходило щось дуже кумедне, схоже на циклопа, а хтось з нахлистовиків назвав це чудо «жопоглазом».

Також зробив перші базери у різних варіаціях. «Щічки» виготовляв як з класичних матеріалів, так і з фантазійних. Щодо кольорів то орієнтувався на натуральний, а також чорний з точкою атаки та оливковий. Довелося приготував чимало нових лічів у найрізноманітніших кольорах з латунними головками, свіжих «вуліків», а також бубісів.
Саме «сіськи» в мене вийшли класні та яскраві, але от на змаганнях так жодного разу ними і не скористався. Щодо сухих і мокрих – не зв’язав жодної мухи, оскільки маю їх цілком достатньо. У підсумку, для цього турніру я створив близько півтори сотні нових мух, якими раніше ніколи і не ловив. Попри відсутність практики, на турнір їхав з певним інформаційно-теоретичним багажем, який мав мені допомогти під час змагань.

Зважаючи на досить добрий шмат дороги, який треба подолати зі Львова до Вінниці, ми орендували буса з водієм, про що не пошкодували ані на мить. Андрій хвацько зібрав всю нашу банду як тільки закінчилася п’ятниця і почалася субота – ми виїхали за місто на трасу і тут почалося. Варто сказати, що кожен з нас взяв стільки їстівних запасів, що їх вистачило з лишком навіть, якби ми їхати на північний полюс. Найрізноманітніші закуски, канапки, котлетки, сало, шпондер, овочі… усе гармонійно вписалося під доброго віскаря, метаксу та бімбера.
Одним словом, дорога минала легко та весело – ми спілкувалися, сперечалися, жартували і загалом тішилися нашою дружньою компанією. Десь о цій же порі два екіпажі вирушили з Києва. Ми пораділи і за те, що приїде Коля Стріман – душа компанії, відмінний жартівник і неперевершений мухов’яз.

Заснути вдалося десь опів-на-п’яту ранку, а перед сьомою нас розбудила вбита дорога. Здавалося, що я не нахлистовик, а ковбой, який намагається приборкати норовливого бика. Густий ранковий туман за вікном не давав змоги роздивитися – ми йшли по приборах. Дорога зміїлася між сільськими будинками, але куди ми їдемо толком було не ясно. Довелося зупинитися і дзвонити до вінницьких хлопців. Виявилося, що ми практично на місці, залишилося всього кілька метрів.

Наш бус акуратно припаркувався на галявинці біля бесідок. Від нічних посиденьок в голові трохи шуміло, але азарт швиденько все розставив на свої місця. До початку змагань година, а треба привітатися з усіма друзями, перевдягнутися в вейдерси та скласти три вудки.
Коли все було готово, Сова  ще раз пояснив правила водойми: рибу не можна торкатися руками, необхідно використовувати корнцанги, а якщо так станеться, що форель кровитиме – її необхідно забрати. Кожен учасник отримав свій сектор, який через 45 хвилин треба змінити на три сектори вперед. До обіду було заплановано 4 таких етапи, стільки ж після обіду.

Мені випав останній, 12-ий сектор, який візуально здавався меншим за інші, але це лише тому, що в цьому місці озеро звужується. Спитав в Юри Джури – що він думає про пул. На його думку, там треба зловити 5 риб…

Ліворуч від мене розташувався Коля Степанов і було добре видно, як активно товчеться риба під протилежним берегом. У мене нічого подібного не спостерігалося. Я вирішив почати із вудки, де прив’язав одного блоба та два базери. Суддя дав старт і у воду полетіло 12 шнурів. Я закинув аж під берег, зробив кілька легких стріпів – нічого. Ще два закиди і відчуваю сильний удар – тягну до себе і заводжу в силіконовий підсак 40-сантиметрову сріблясту красуню.
«Суддя, риба!» – маячу Сові. «З почином!» – чую у відповідь. Отже, я зловив першу форель на змаганнях! Через хвилин п’ять на блоба спокусилася друга форель! Але після неї я отримав два дуже прикрі сходи – цього разу було очевидно, що райдужка брала на базери. Невдовзі до закінчення туру мені вдалося таки витягнути на базера третю рибу – з цим і закінчили етап.

Виявилося, що перші сектори взагалі були нульові – риби там ніхто не зловив. Від середини і до звуження озера ситуація була трішки краща, але не набагато. Словом, після початку я лідирував, але тепер на мене чекав третій пул… На жаль, зловити там бодай щось так і не вдалося, хоч я отримав кілька непевних «тичків».
Прикро було залишати пул з нулем, але тут вже нічого не зробиш. Після перерви переходжу на шостий сектор. Перші півгодини було глухо, але потім ситуація значно покращилася. На чорного «вуліка» та на пістрявого блоба вдалося виловити дві риби, а незадовго до фінішу, коли тягнув на стрімера третю рибу, під самим берегом, як форель уже була в підсаку, блоба наздогнала четверта.
Якийсь хаотичний рух, і підсак з райдужкою знову опиняється в воді, щоб зачерпнути дуплет! Це було шикарне відчуття, а також неймовірна радість від результату.
Чотири риба в турі – дуже хороший показник. Перед самим обідом на мене чекав 9-ий сектор. Дві риби вдалося упіймати на блоби доволі швидко, а далі – тривале затишшя. Тут я помітив, що на воді раз по раз з’являються характерні кола, але риби не помітно.
Швиденько перев’язую, ставлю червоного базера і закидаю в цю зону. Тепер мені треба зробити так, щоб він піднімався до гори. Але як? Поки думав, побачив інше коли і вирішив перекинути. І саме в цей момент, коли шнур піднімався, а разом з ним і муха, райдужка схопила мою муху! Ага, он як!
Хвилина до фінішу і я швиденько кидаю базера в коло. Нічого не роблю, просто чекаю. Коли терпець урвався – витягаю і… є! Четверта риба в підсаку – це круто!

Тільки тепер усвідомив, як втомився. Ледь дочвалав до бесідки, поклав вудки з підсаком і сів на лавку. Від такого темпу (та й від веселої нічки) усе боліло і нило. Господарі приготували нам юшку зі щуки та картоплю з салом і сосисками. Але навіть їсти не було сил. Вінницькі хлопці наливали «анаболіки», тому довелося таки впихнути в себе трішки смаколиків.
А тим часом, Сова зачитав результати першої сесії. Лідирував Коля Степанов, який єдиний упіймав рибу у всіх чотирьох турах. У мене був один «бублик», тому я другий, хоч загальна кількість риби (11) була більшою, ніж в суперників ледь не удвічі. Далі розташувалися Юра Джура та Юра Гудзь, Арсен, Ганна, Андрій Скворчинський, Женя Романюк, Саша Матвійчук та Ідріс. Володя Крижанюк та Олег Семків рибу бачили, тримали, навіть у підсак заводили, але з тих чи інших причин, залікових балів не отримали.

Перерва минула дуже швидко. Відповідно до жеребу, я мав починати на п’ятому пулі. Ставку робив на все ті ж чорні «вуліки», блоби та базери. Бентежило мене те, що я не знаходив жодної системності – фактично кожна риба стала наслідком імпровізації, спостереження та фарту. Звичайно, можна говорити про те, що форель була неактивна.
Але це питання спірне. Бо невідомо – чи їй справді було не до наших приманок чи просто ми не докумекали як її ловити в такий час. Зрештою, у першому турі другої сесії я з великими труднощами упіймав дві форелі. Я дуже не люблю експериментувати на змаганнях, але тут просто нічого іншого не залишалося. Що вже говорити, якщо першу рибу вдалося зловити на базера, стріпаючи його зі швидкістю світла…

Тепер на мене чекав 8-ий сектор, де перед тим ловила Ганна, яка, судячи з її криків, наколола півдесятка риб. Сектор відрізнявся від інших тим, що посередині стирчала труба, з якої лилася вода із розплідників, що знаходилися за спиною. Подумалося, що така ситуація цілком нагадує впадіння струмка в річку.
Там де є притік свіжої води, там завжди тримається риба. І щось мені підказало, що ніхто з попередніх учасників не кидав мухи паралельно до берега. Буквально з першої ж проводки, на чорного стрімерка взяла така бажана і необхідна форель! Другий тур з рибою – це дуже круто. Тим паче, що інша акваторія не принесла мені ані «тичка».

11-ий сектор мені дуже сподобався. Там так чи інакше має бути багато риби. І справді, просто посередині на поверхню піднявся десяток райдужок, які ліниво тинялися, повисовувавши свої плавники. На що ловити? Кидаю їм сухаря – повний ігнор. Швидко беру вудку з блобом – одразу вихід і риба в підсаку!
Поки зграя не втекла кидаю знову, але терплю фіаско: схід і риба втікає геть. Під протилежним берегом вода кипить, таке враження, що в риби нерестові ігрища. Раз по раз кидаю туди найрізноманітніші мухи, але результату нема. Нарешті, на плавній проводці з паузами, беру форель, яка наздогнала все того ж чорного «вуліка». Дві риби в заліку, поки без нулів, це тішить. Але бентежить інше – останній тур в другому секторі…

Сил нема зовсім. Перед очима туман, м’язи болять, мозги не крутяться. Крім того, свою роль зіграла і зневіра – на цьому місці риби практично не ловили. Але згрібаю до купи все, що залишилося, ставлю яскравого «вуліка», блоба та базера – закидаю так далеко, як можу.
Проводка дуже спокійна, без ривків і пауз. Під самим берегом потужний удар, але без риби. Може, це був окунь? Невдовзі отримую ще два тички, але не більше. За першій півгодини лову аналогічна ситуація в усіх учасників. На дворі вже сутеніє, озеро затихає. Але зненацька одразу двоє учасників на дальніх секторах витягують рибу, потім ще.
Напевно, форель вирішила трішки нагадати про себе перед самим фінішем. Зрештою, фінал. У мене нуль, а з багатого змагального досвіду це означає, що перемогти мені не вийде, бо напевно хтось та й зловив рибу в усіх чотирьох турах.

З іншого боку, можна і порадіти за те, що підготовка до турніру була не даремною. Нахлистова освіта тим і цікава, що не має меж – постійно треба вчитися чомусь новому. Також приємно було і те, що вдавалося підбирати ключики до риби у складних ситуаціях, і що спрацювали мої мухи.

Поки Сова підбивав підсумки, ми насолоджувалися спілкуванням та запрошували хлопців на наші змагання в Карпати. УЛН розширила горизонти, це круто – тепер час тому ж Ідрісу, Колі Степанову, вінницьким хлопцям приїжджати в гори і отримувати не менше задоволення, аніж його ми отримали на просторах «Аквамарину».

Розподіл місць, принаймні першої трійки, вдалося прорахувати і не маючи під руками суддівських протоколів. Перше місце здобув Юра Джура. Він зловив найбільше риби – 11, при чому в кожному з турів. Мені дісталося срібло – бракнуло якраз одної риби в останньому турі. Третім став Юра Гудзь, який набрав ідентичну кількість балів з Ганкою, тому довелося брати до уваги додаткові показники. Юрко зловив більше риби, тому саме він став третім. П’яте місце дісталося Ідрісу, який дуже гарно виступив в другій сесії. Шостим став Коля Степанов. Тут взагалі парадокс – до обіду він стабільно ловив рибу, а після обіду стабільно не ловив. Ймовірно, справа в тому, що Коля пообривав свої стрімери, тому згодом довелося ловити на німфи, які не давали таких результатів.
Сьомим став Арсен – один з небагатьох, кому вдалося зловити рибу в останньому етапі. 8 та 9 позиції отримали Сашко Матвійчук та Женя Романюк, які ловлять більше для задоволення, аніж для результату. Андрій Скворчинський посів десяте місце, а 11-е розділили Олег Семків та Володя Крижанюк.

Переможці отримали призи від компанії Strike! – вічного спонсора змагань під егідою УЛН. І в цьому був особливий підтекст, адже у цей день Дмитро Петруняк святкував день народження! Тому зібравшись до гурту, усі присутні заспівали йому «Многая літа» по гучномовцю телефону.

Дружніми обіймами закінчувалися крайні змагання в 2019 році. Ми дуже раді, що відкрили для себе нову локацію та познайомилися із новою дисципліною. Обов’язково приїдемо ще і разом з нашими лігівцями ще не раз зустрінемося в 2020-му! Тож ще раз спасибі всім, хто долучився до проведення ареа-змагань!

Сушіть сухарі!

Ті нахлистовики, які мене добре знають, чудово знають і про мої рибальські уподобання. Так, я люблю ловити на німфу і постійно намагаюся удосконалити цей метод. Насправді, еволюція цього стилю триває. Судіть самі – візьмемо для порівняння інший вид мистецтва, а саме музику. Спершу були вінілові пластинки з грамофонами, потім касетні плеєри, потім CD-плеєри, потім mp3-плеєри, потім все влізло в телефон в необмеженій кількості. Що буде далі не відомо, але напевно, щось буде. Бо коли людина тримала в руці касету і пхала її в пристрій то, мабуть, думала, що нічого кращого на світі не існує.

У плані німфового нахлисту, все почалося наприкінці 80-их або на початку 90-их років десь в Словаччині, Чехії та Польщі. Тоді, правда, німфовий метод був доволі примітивний, але з роками він еволюціонував, почали з’являтися інші, більш продуктивні. Чеський, французький, іспанський, новозеландський… Дійшло до того, що зараз фактично весь прогресивний німфовий світ ловить збірним методом, під кодовою назвою євронімфінг. Але, звичайно, не забуває і про суху мушку. Я також. Люблю ловити на суху тоді, коли риба проявляє інтерес до поверхневих приманок. Натомість, коли такого інтересу нема, відповідно, я на суху і не ловлю. За винятком виїздів у жовтні та листопаді, коли ловити на суху не лише цікаво, але й результативно. Отоді я і отримую найбільшу насолоду від махання шнуром.

Логічно, що коли хтось приїжджає на річку, то хоче зловити рибу. Не секрет, що раціон риби (форель, харіус) складається на 75% з того корму, який вона шукає на дні, тобто наші німфи, а на 25% з того, що підбере на поверхні, цебто сухі. Це в ідеалі. У нас же, на карпатських річках, ситуація трішки інша. Зважаючи на постійну вирубку дерев, страждає загальна екологія, зокрема, це стосується і комах, які складають раціон риби. Чим менше дерев, тим менше комах. У сусідніх країнах цей контраст дуже добре помітний. На Сяні, Дунайці чи на Вагу, щовечора вилітає мільйони волохокрильців та інших крилатих, а для риби настає час шведського столу. Риба напихається як тільки може, від цього, ясна річ, збільшується її вага та розмір. У нас же, хетчі трапляються щораз рідше, комах літає мало, відповідно, риба концентрується на тому, що повзає по дну, менше звертаючи погляд до неба, тобто до поверхні води.

І все ж, наша риба ловиться на суху, правда, відносно гірше (за винятками кількох вже згаданих місяців в році), аніж за кордоном. На відміну від німфового методу, сухий стиль практично не змінився. Суть залишається та сама – закинути мушку за метр-другий від очікуваної стоянки риби і не проґавити підсічку. Еволюція сухого методу заключається хіба що в самих мушках, а не в снастях, як в тому ж німфовому. У цьому матеріалі я поділюся своїми роздумами щодо того, як можна ефективно, за сприятливих умов, ловити на суху мушку.

Уже за кілька тижнів на одній чарівній ріці в Карпатах відбудеться черговий турнір під егідою УЛН – Кубок Карпат «Суха мушка». Два попередніх відбувалися на Опорі, однак цього разу організатори вирішили змінити локацію. Відповідно, учасникам необхідно готуватися до нових умов та до більшої кількості риби, власне, це є основна причина зміни місця. Так вийшло, що на попередніх змаганнях, мені вдавалося вибороти перше та друге місця. Безумовно, доля фарту була присутня, адже на суху я ловлю доволі рідко, відповідно, не можу вважатися спеціалістом в цій сфері. Від цього я і рухався під час змагань. Весь підхід до етапу я розбив на плюси та мінуси, вибравши оптимальну стратегію. Запорука успіху на сухій мушці це майстерність, що складається з сімох факторів: снасті, закид, диспозиція, мухи, мендінг, увага та фарт.

Вудка та шнур є дуже важливими елементами для сухої мушки. Я віддаю перевагу третьому класу (за умов сильного вітру п’ятому). Вже давно ловлю своєю рідною TFO, дуже м’якою та делікатною, довжиною 8,6. Гадаю, для сухої мушки та наших річок це ідеальна довжина. Від шнура йде конусний підлісок, який закінчується на діаметрі приблизно 0,12-0,11. Далі я завжди сталю мікрорінг, від якої прив’язую десь півметровий повідець 0,10. Зважаючи на те, що більшість моїх мух із сідісі, обов’язковим є використання спеціального флоатанту від Марка Петіжана. Також маю в кишені звичайний флоатант і шейкер Шімазакі (білий порошок в баночці), призначений для просушки мух типу адамс. Для сідісі найкраще використовувати шматочок натуральної тканини. Після промивання слизу риби, мушку можна акуратно протерти тканиною і просушити кількома холостими закидами.

Кастинг не є моїм козирем, тому я робив акцент на доволі коротких закидах. Таким чином економлю час та сили. Махання шнуром по десять разів в різні боки вважаю не ефективним, віддаю перевагу швидким контрольним закидам.

Читання річки також накульгує, особливо я це зрозумів після практичної лекції з Іваном Фіцколинцем. Взагалі, мені здається, що це вроджене, а не набуте. Тому я обирав ділянки ті самі, де ловив би на німфу. Принаймні спочатку. Вважаю, що поняття «відійти від нуля» є ключовим в стратегії спортсмена. Після першої риби (бажано на першій хвилині) зникає нервозність та напруження.

Мухи – це мій плюс. У плані кількості взагалі питань нема, у плані якості можна сперечатися. Я роблю акцент на досить великі мухи на малих гачках. Тут важливо знайти баланс. У мене далеко не ідеальний зір, тож верхні елементи сухаря повинні бути добре помітні. Я роблю їх із заячої лапки, обмотуючи навколо сідісі. Таким чином муха добре плаває, а ще добре помітна. Головне те, що риба залюбки її куштує. Тіло виготовляю із волосинок кок-де-леона (хвіст) та обдертого пера павича сірого кольору. Міцна смужка акуратно формує тіло, водночас сегментуючи його. Цікаво й те, що структура цього матеріалу дозволяє «заховати» під собою заячу лапку, у той же час роблячи тіло красивим і конусним. Неодмінний завершальний елемент – ультрафіолетовий лак та ліхтарик. Вони дозволяють тілу виглядати струнко, а ще тримають його від деформацій після контакту з рибою. Навіть на 16-му номері, така муха зверху виглядає об’ємно та добре помітна для мого ока. Риба ж бачить лише тендітне апетитне мініатюрне тільце. Важливо й те, що мушки повинні бути зв’язані на якісних гачках. У жодному випадку не раджу ловити на гачки із загнутою борідкою, особливо, якщо мова йде про гачки TMC. Загнута борідка формує малопомітний горбик, але для риби вона є справжнім трампліном, з якого можна зістрибнути. Можу порадити гачки від фірм Strike!, top-fly, dohiku та hanak.

Проводка мушки знову ж таки не є тим, чим я можу гордитися. Зрештою, для спортивних змагань мендінг не є аж таким необхідним. Розумію, що знайдуться такі, хто зі мною буде сперечатися, але як і в німфовому плані, тут важливо зробити три-чотири закиди протягом 10 секунд, аніж одну тривалу проводку за такий же час. На змаганнях все ж слід раціонально використовувати надані півтори години. Відповідно, я намагаюся обловити якомога більше місця за якомога менше часу. Зрештою, проводка може бути різною. Хтось ловить класичним стилем, хтось методом бороздіння – тут вже на колір і смак.

Щодо уваги, то це напевно плюс. За багато років на ріці у мене дивним чином розвинувся периферійний зір, що неодноразово допомагав саме під час змагань. Можна ловити в одному місці і тут краєм ока бачиш, як в кількох метрах від тебе вихід – миттєвий закид в точку і риба на гачку! Це те, від чого можна отримати справжній кайф!

Нарешті, фарт. Отут вже не вгадаєш і нічого не зробиш. Ти є заручником вибору та свого пулу. Хоч трісни, але виходити за рамки зась. Буває по-різному. Колись у тебе хороший пул, де є багато риби, колись хороший пул, де риби нема взагалі, колись поганий з рибою… Річка часто обламує сильних нахлистовиків, часто залишає з нулем на бланку. Злитися на ріку нема причини – завжди треба шукати помилки в собі…

А які фактори майстерності відзначаєте ви для себе?

Тиждень у горах: Чемпіонат УЛН. Змагання. Тур четвертий

З самого ранку ми вирушили на ріку у тому ж складі, що й в суботу. Номери пулів нічого не давали, треба було дивитися на воду, щоб мати якусь стратегію. Врешті, ми зупинилися та вийшли на берег. Щоб не впадати у паніку я навіть перейшов річку, аби перевірити чи «оце» точно наш пул. На жаль, все вірно – у нас з Іваном скелі з плитами і кількома непоганими зливами. За рибою треба багато ходити і шукати. Можна було лише позаздрити Ромі Михайлюку та Міші Шунинцю, адже їхній пул був просто казковий. Не знаю, скільки там було риби, але візуально він переважав нашу ділянку.

Першим мав ловити Іван, якому ця місцина також не подобалася. На відміну від сусіднього пулу, де можна було спокійно пересуватися, а при потребі, побігати, по камінцях, кожен наш крок довелося долати з труднощами, адже з води визирали гострі шпичаки гірської породи. З іншого боку, на змаганнях буває й так, що риба знаходиться там, де її не чекаєш, а там де чекаєш – зловити не можеш. Тому якась надія у мене жевріла. Але також був і холодний розрахунок на те, що великій кількості риби тут просто нема де перебувати, адже добрячу частину пулу міцно підперезували голі плити.

Іван і Роман почали ловити одночасно. Поки мій підсудний добрався до першого більш-менш перспективного місця, Рома вже чотири рази викликав Мішу та його мірило. А починав він одразу ж на межі нашого пулу і навіть не рухався – засів у засаді. Ваня тим часом виловив одного харіуса і по трохи рухалися вгору. Особливих місць для ловіння не було. Два наші приямки здивували – на одному жила марена, на іншому було пусто. З горем навпіл пройшовши пул, ми почали рухатися назад, але на зворотній дорозі стало ясно, що все активне, а це сім хвостів, Іван вже зловив. Ну, і наколов кілька риб.

Коли закінчився етап, Рома повідомив, що зловив 18 риб. Це дуже хороший результат, який однозначно претендував на перше місце. Про те, щоб упіймати стільки ж не могло бути й мови, тому я сподівався бодай на половину, з розрахунком на те, аби бути другим чи третім. Але задача стояла украй складна – як і на що ловити. Тут не було кишеньок, весь пул покручений і розбитий, ходити складно, особливо не сховаєшся – все як на долоні. Можливо, суха муха в таких умовах мала б допомогти. Тому я озброївся старою, але вірною «тефеошкою», прив’язав надійну «сідісішку» і почав обловлювати прилеглі території під протилежним берегом. Але без результату: або не та муха, або просто нема риби, словом, харіус не виходив.

Нічого не давали і німфові проводки – на тих місцях, де зловив Іван, вже нічого не хапало мої найкращі приманки. Зрештою, добрався до ямок. Після серії закидів, нарешті виловив одну марену. На іншій – форельку та харіуса. Повернувшись до першої, узяв іще одну марену. Час минав, у мене було лише чотири риби. Де взяти ще шість не було ані найменшої гадки. Знову спробував сухою – нарешті побачив вихід харіуса з-під плити. Він двічі випливав, куштував мушку і ховався назад. Спробував кілька інших варіантів – ситуація така ж. Зрештою, він сховався і більше не виходив. Німфи його не цікавили.

Справи були геть кепські: ріка вперто не бажала ділитися. Після трьох етапів роздачі, я опинився біля розбитого корита. Чотири риби на цій ріці, це все одно що бублик. У сусідів справи були значно краще. По 7-8 риб зловило багато учасників, а це означало, що я падав вниз так само стрімко, як долар в обмінниках. Зрештою, я був готовим до такого розвитку подій, тому особливо не засмучувався. Знову друге місце. Знову золото чемпіонату для мене недосяжне. Значить, поки не заслужив…

Приїхавши на базу, ми почали пакувати речі, а Сова підбивати підсумки. Я розклав призи. Дмитро Петруняк, хоч і не приїхав, але про статус вічного спонсора не забув. Він підготував кілька пакетів з хорошою продукцією – гачки, даббінги, якісні матеріали. Не хотілося оминути увагою двох наймолодших учасників нашого товариства.
Іван Фіцколинець джуніор та Женя (син Оленки) отримали по пакету від Strike! аби вже самі почали крутити станок. Обидва хлопці добре показали себе на ріці – невдовзі нас чекає поповнення. Ще один пакет залишився для четвертого місця. Андрій Мамай доклався до призового фонду, надавши підліски, коробочки та класний водонепроникний рюкзак.
Його я вирішив виділити Олегу, як тому, хто не шкодує своїх ніг і є найчеснішим суддею у світі. Три головні призи вже отримали переможці.
Іван Фіцколинець старший – посох від компанії Strike! за третє місце.
Мені дісталася котушка Redington Zero третього класу. А Ромі Михайлюку, як переможцю змагань, сумка на пояс від Simms.
Правда, він її отримав вже згодом, бо посилка зі Штатів трохи забарилася. Але, гадаю, він не образився. Взагалі, Рома, безумовно, заслужив і перше місце, і визнання. Почнемо з того, що він розібрався із дуже важким пулом на першому етапі, а далі вже відпрацьовував на інших. Крім того, в його показниках так чи інакше проглядається стабільність. За Рому можна лише порадіти та побажати йому розвиватися і перемагати в майбутньому.

Загальний рейтинг змагань (+ кількість зловленої риби):

1. Михайлюк Роман 46
2. Ящишин Ростислав 55
3. Фіцколинець Іван 24
4. Чех Степан 25
5. Секунда Данило 20
6. Вербицька Ганна 25
7. Кусакін Максим 20
8. Мартиненко Андрій 20
9. ШунинецьМихайло 19
10. Магула Іван 15
11. Яковченко Роман 16
12. Савка Роман 15
13. Федорович Мирон 14

Змагання закінчилися – обійми, прощання, прибирання. Уже наприкінці вересня ми зустрінемося ще раз, уже на Сухій Мушці. А наприкінці осені Ліга планує проведення змагання з ловлі райдужної форелі на водоймі для ареа-фішінгу. Побачимось!

 

Тиждень у горах: Чемпіонат УЛН. Змагання. Тур третій

Закінчивши з одною річкою, тепер прийшов час ловити на іншій. Їхати до неї хвилин 40, ще трохи часу треба було для того, щоб знайти свій пул. Відповідно, особливого часу на відпочинок не було. Моїм опонентом жереб вибрав Івана Магулу, тож ми, а також Степан Чех і Андрій Мартиненко швиденько покидали снасті в багажник позашляховика і рушили на місце. Маневруючи між ямами, ми шукали свій пул за допомогою навігатора. Врешті-решт знайшли: мені випав той самий пул, де я ловив торік. Тоді, під час дощу, вдалося виловити 9 риб. На пулі була яма, а далі доволі перспективні зливи та міляки. Можна сказати, що місце мене задовольнило сповна.

Часу вистачало. Ми спокійно перевдяглися і вирушили на оглядини території. Я підготував три вудки. Одну з сухою, одну коротку з двома німфами та одну довгу з двома німфами і підвісною сухою. Почати я планував з ями, далі рухатися вниз по течії. Іван дав команду починати і я перевірив наявність харіуса в ямі за допомогою сухої. Побачивши один непевний вихід, взявся за німфи. Перші закиди нічого не принесли, хоч я підповзав до зручної локації на колінах. Потім почалися якісь незрозумілі «тички». Я спробував загальмувати проводку і снасть просто зупинилася. Легка підсічка – відчуваю якийсь дивний опір риби. Це явно не харіус. І справді – в підсаку опиняється марена. Це така ж залікова риба, як і харіус, тому сумувати я не став. Від нуля пішов. Ловлю далі. Ще одна марена, потім ще дві. Пройшло 5 хвилин, у мене 4 марени. Ніби й не погано, але я чекав на іншу рибу. Залишаю яму на потім і йду вниз.

На мене чекає злив з кишеньками, де я вже працюю короткою вудкою з німфами. За кілька хвилин виловлюю ще три риби: райдужку і двох харіусів. Пул починає подобатися мені щораз більше. Риба дуже активно і головне – її тут багато. Тепер на мене чекає практично озеро з водою «від по кісточки до по коліна», великими каменюками і дуже повільною течією. Периферійним зором помітив кілька характерних рухів.
Ого, побачити, як плаває харіус велика рідкість. Короткими закидами починаю прочісувати територію – бачу, як риба по кілька штук пливе за мухами, бачу, як вона їх хапає. Дуплет, ще дуплет… На жаль, реалізувати повністю дуплети (їх загалом було три) не вдається – витягую лише по одній рибі. Але Іван не встигає вносити рибу в протокол – кожна проводка приносить чергового харіуса. Протокол набитий, а часу ще купа.

Йду далі – внизу трохи сильніша течія. Я пригадую, що торік тут добре половив. І справді, один за іншим до підсака влітають чергові риби. Вони не великі, але саме такі, як треба на змагання. Плюс-мінус 25 сантиметрів. Сходів майже нема, здається, було лише три нереалізовані клювання. Коли в протоколі назбиралося 27 риб, вирішую, що зловлю іще три та й припиняю мучити річку. Дуже швидко добрав до трьох десятків, вийшов з води і сказав Івану, що більше ловити не хочу. Він мене все ж переконав ловити далі. За кілька проводок добрав іще дві риби і тут вже остаточно вирішив припинити.

У мене залишалося ще близько 15 хвилин, але зловленої риби було більше ніж достатньо. Однак, я розумів, що Івану залишилося хоч і не багато, але доловити те, що я пропустив цілком можливо. Він вирішив почати з заливчику трішки вище ями – я там взагалі не кидав. Практично одразу ж, на суху муху, він взяв 33-сантиметрового харіуса, що дуже підняло настрій. Більше в тій зоні не було нікого, тож Іван перемістився на яму, але видобути звідти нічого не зміг.
Ще три риби Іван зловив на ельдорадо, але далі чи то вже нікого активно не було, чи то риба просто закрила роти, словом, проводки результату не давали. А я дав маху. Подивившись на годинник, щоб сказати скільки часу залишилося учаснику, переплутав і повідомив Івана про те, що йому залишилося хвилин 10. Насправді ж, я помилився на півгодини. Тим часом, моєму супернику довелося кілька разів перев’язуватися, зрештою, настрій упав і ми почали вертатися до авто. Вже біля машини ми розговорилися з Стьопою і з’ясували, що в Івана є добрих 30 хвилин. Я побіг до нього, але того настрою вже не було. Іване, друже, вибач мене, барана, ще раз…

Тим часом на своєму пулі доловлював Андрій Мартиненко. Вийшло так, що на їхньому пулі риба знаходилася лише в самому кінці, власне, Стьопа Чех добряче попрацював над тією територією. Андрій, зрештою, упіймав кілька штук, після чого ми склалися і вирушили назад, на базу.

По приїзду та підрахунку протоколів, Сова розсмішив учасників, сказавши, що мені вдалося виловити шість з половиною метрів риби. Власне, 32 хвости – це новий рекорд змагань. Він тримався із 2014 року, коли на Опорі, за етап (тоді він тривав, правда, 2 години), я упіймав 21 харіуса. Але той рекорд не допоміг мені перемогти. У Богдана Цебрика кращі стосунки зі стабільністю, він тоді переміг і залишив мені срібло. Зараз ситуація виглядала так. У мене за три етапи друге, друге та перше місце. Наразі я лідирував, але в спину дихав Рома Михайлюк, який мав п’яте, перше та друге місця. Відстань між нами була дуже-дуже дрібна. Для того, щоб перемогти, мені треба було зранку в неділю брати найвищі місця, тоді вже результати Романа значення не гратимуть. Але я розумів, що тут нічого не вийде. Рома мав ловити першим, а я другим. Багато чого залежало від пулу – риба то є всюди, але десь її менше, десь більше, а десь дуже багато. Відповідно, шанси на перше місце у мене залишалися, але в Ромка їх було значно більше…

Тиждень у горах: Чемпіонат УЛН. Змагання. Тур другий

О шостій ранку підйом, швидка кава, кілька канапок і вперед, досліджувати знову ж таки найближчий до бази нижній пул. Ми з Андрієм трохи маневрували, намагаючись знайти стежину з дороги, а коли нам це вдалося, побачили те, де нам доведеться ловити. Я був у відчаї. Пул мені дуже не сподобався – надзвичайно короткий, з мінімумом місць для перспективних стоянок. Каюсь, нарікав і то нарікав серйозно на тих, хто цей пул розмічав. Але робити нічого – треба готуватися.

На самому початку невеликий приямок, далі знову ж таки «кишеньки», але двох типів – повільні і швидкі і нарешті один каскад зі зливом. Я із заздрістю дивився на сусідній пул, де мали ловити Рома з Ганкою. У них було стільки перспективних місць, що обловити не вистачить часу. Але що вже – жереб кинуто.

Я розташувався на самому початку і планував зміщатися вниз по течії. Спершу хотів обловити приямок, сподівався, що там живе один-два харіуси і, можливо, кілька райдужок. Почав з сухої і не помилився – одразу ж був вихід.
Значить, риба є. Змінив вудку з німфами і акуратно підповз до зручної позиції. Кілька проводок і перша риба опинилася у підсаку. За нею туди ж послідувало ще кілька.
Зловивши 5 риб за 15 хвилин, я вирішив залишити приямок на потім, і перейшов до кишеньок. На повільних упіймав ще кілька риб, одну на швидких.
Нарешті, мене чекав злив – там я добив свій протокол до 12 хвостів. Зрештою, якщо зважити на пул, можна сказати, що це був дуже хороший результат.

Тепер залишалося ловити Андрію. Він почав ідеально, як і ввечері. Обійшовши ріку, Андрій почав ловити з іншого берега, виманивши харіуса та райдужку. А от потім мій суперник впав у ступор – ранковий дзвінок із дому вибив його з колії.
Щось таке зі мною було у п’ятницю. Майже годину Андрій просто полоскав мухи, але добитися якогось адекватного результату не зміг. Ще кілька риб зробили його протокол напівпорожнім. При тому, що залишалися незаймані місця, де можна було б спробувати удачу.

Спостерігаючи за Андрієм, я не міг не зауважити того, як бігав по своєму пулі Рома Михайлюк. Раз по раз він ніс підсак до Ганни. То він нагадував мушкетера, який робив випад, то пастуха, який шмагає норовливого бичка. Хоч відстань була досить пристойна, але мені здавалося, що Рома не робить жодного зайвого руху, хоч його маневри не переривалися. У підсумку, він зловив 13 риб, і таким чином виборов собі перше місце, залишивши мене на другому.
Інші учасники також відловилися дуже непогано, здається, нулів не було. А Ганна взагалі зловила форель на 39 сантиметрів, що є абсолютним рекордом усіх змагань. До цього найбільші риби вдавалося зловити мені та Максу на минулорічному чемпіонаті – то були харіуси по 36 сантиметрів.

За підсумками двох етапів я лідирував, але Рома набрав такого ходу, що стало ясно – він свого не відпустить. Тепер на нас чекав обід і швидка передислокація на іншу річку…

Далі буде…

Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин