Блог двох мухарів

Світило над Опором дихало золотавими випарами туману, і їжачилось першими променями. Десь з боку Зелем’янки тягло тією добре знайомою, приємною прохолодою, що притаманна лише Карпатам. Ми прийшли сюди, здається, зненацька для річки, і поки що вона не знає, що з нами робити. Нас восьмеро, і поки нас багато, веселий гамір невеликої юрби заряджає позитивом. Проте, останній не зникає навіть коли розбігаємось у всі боки, щоб зустрітись згодом на Загадковому плесі.
Мовчун і Завзятий крокують трохи попереду, а я затримуюсь, щоб закарбувати цей момент на твердій фотокартці. Я – Мандрівник, і в глибині душі – трохи мрійник. Мені хочеться завжди бачити світ таким, яким він буває в подібні моменти, тому всюди тягаю за собою фотоапарат. А ви бачили коли-небудь таку красу, як восени у нас в Карпатах?! Ось і я не бачив, хоч мандрував багато по світу, а ще більше помандрую… Втім, певен, що в Карпати завжди повертатимусь з відкритим серцем. Тому що такого синього неба, як тут, немає більше ніде, про що слушно зауважив Красота. Красота – це Красота, прізвище в нього таке, ну й в цілому хлоп нічо так, ще й запакований святково, втім, всі ми в тому грішні…
Аж ось на горизонті з’являються Гудзі. Гудзі – це Митець і Мавка. Митець – бо справжній митець, а Мавка – бо шалено вправна рибалка. Як і всі ми, але Мавка, все ж, трохи краща. Симпатичніша, вишуканіша, віртуозніша, і завжди на 2-3 риби попереду. А як майстерно вона цупить мушки у Геника! Але то вже інша історія. А в нас поки Опір, ранок, і золотавий туман. І хоч щось неквапом ловиться, втім, завжди хочеться чогось більшого, тому з хвилюванням подумки віщуємо про Цигана, Панка та Діму, що десь там, за кілька кілометрів угору, вже, певно, нашморгали тої риби з відро. Уявне, бо відра на риби ми не берем, як не берем кошик, торбу чи ще щось там. На відміну від зелених гоблінів, які, де-не-де, стовбичать за камінням, і полохливо ховають спіймане до тайстри, капосні.
Діма з’явився з-за рогу, біля Зачарованого плеса, за кілька годин. Діма – в душі бунтар, вперто та енергійно дратує підводний світ стримерною атакою… І, часом, ніяк не менш успішно за Панка і за Цигана. А значить, і за всіх нас. Бо Панк – дуже вправний, хоч і багато лається, а Циган – він просто Циган, тож керує стадом віртуальних коней, послідовно розбурхуючи сексі лупи. Щодо нашого з вами неба – на ньому так і не з’явилось жодного білого чи сірого коня цього дня, тільки солодкий цукровий місяць вкрив приємною втомою, і загнав до альтанки.
Ви читали книжки про ельфів? Ні, не про тих, що ховають горшки з золотом десь у Ірландії (Панк знає, він там був). А про тих, з загостреними вухами, і світлим волоссям, що мелодійно виводять прекрасних пісень про далекі, омріяні та недосяжні краї райської насолоди вічного полювання… Десь таким був наш вечір, бо наше небо було вільним від коней навіть уночі. Під зорями якої, десь в глибині Опору, щасливо пливли собі вільні риби…

Автор текстового шедевру і фото: Мандрівник

Вже доволі давно я виносив в собі цю інформацію і вирішив трохи поділитися своїм досвідом, розкрити декілька приватних діалогів з нахлистовим гідом з Чорногорії, а тепер моїм другом Младеном Юшковічем (вік десь під 40, нахлистом ловить відколи себе пам’ятає, професійний в’язальник мушок). Младзьо один з найдорожчих гідів в країні. Він пояснює це доволі чесно, як на мене. «День мого гідування не може коштувати нижче 100 євро за особу. Перш за все в мої послуги входятить безпека, потім упіймана риби, потім усі інше. Рибалка у моїй країні зовсім не схоже на прогулянку по парку, друже! Безпека це те, що я завжди маю на думці» – каже він.

Не міг я з ним не погодитися, адже для усіх хто збирається порибалити у тамтешніх горах має бути очевидним факт, відповідно до якого – Чорногорія це країна, де жодна туристична фірма не займається пішим туризмом через велику кількість і різновид отруйних змій. «Тут навіть є великий дослідницький центр», – так мені пояснив наш львівський гід Саша у місті Будва, який, як згодом виявилося, все ж надає перевагу чорногорським горам, аніж морю. Тому увесь вільний час проводить саме у горах і має там чимало друзів. Отже, варто запам’ятати: якщо ви поїдете рибалити без гіда, слід кожний крок робити виважено, щоб не стати на гадюку, інакше ваша подорож закінчиться плачевно.

Особисто для мене це було не дуже приємним моментом, особливо коли Младен сказав мені, що в його рідному регіоні біля м. Нікшич гадинки взагалі нагло плавають у ріці і чим би могли наповнитися мої вейдерси, якби я це побачив. Але можу вас обрадувати – в його регіоні немає форелі та харіуса, бо їх вибили такі самі місцеві «добродії», як і в Україні. Зате є файні голавлики, тому таке місце може нас і не зацікавити.

Змій мені хотілось побачити менше, тому Младен порадив ловити на нахлистовому участку де протікає річка Тара, відома своєю неповторною красою. Чомусь мене не здивувала присутність нахлистових ділянок у країні, де розраховуєшся євровалютою, але все-таки певні враження склалися після декількох днів у Чорногорії. Чорногорці такі ж самі слов’яни як і ми, які так само думають, їдять (окрім «приїжджих» монтенегрів, які історично «скотилися» із гір і заочно вони не вважаються справжніми чорногорцями), навіть матюкаються, але нас цікавить інше – рибалка і бережне ставлення до риби, тому зупинимось на коротенькому діалозі про участки ріки:

Младен: У Чорногорії є три нахлистові зони – на ріці Тара (5 км.), ріка Лім, ріка Мртвіца. Нахлистова зона на Тарі утворилася у 2000 році, і на початку там взагалі було заборонено рибалити. Згодом дозволили риболовлю спінінгом і нахлистом за принципом «піймав – відпусти». Правила для нахлисту і спінінгу були різні, тому було вирішено заборонити спінінг і залишити лише нахлист. Так утворилася перша нахлистова зона.
Макс: Як ви боролися із місцевими жителями, адже ця територія знаходиться в населеному пункті (м. Колашин)? Мабуть, не всі аборигени, які там ловлять з дитинства, погодилися з такими правилами?
Младен: На початку це все було дуже складно, старі рибалки із Колашину ловили здебільшого на живця і зробили нам чималий опір, але завдяки допомозі мого друга Велібора Івановича (Velibor Ivanović) та частково мого сприяння, ми викорінили старі рибальські правила у Колашині. Ми також поставили молодого чоловіка очолювати риальський клуб у Колашині.
Макс: Чи докучають вам ще місцеві, браконьєри?
Младен: Так, боротьба із старими браконьерами ще не закінчена. Вони досі нам докучають і не можуть змиритися із теперішньою ситуацією. Тому, на жаль, нахлистова зона в Колашині є не найкращою із трьох зон у Чорногорії. На ріці Лім ситуація набагато краща.

Таке покращення ситуації не може викликати захоплення і розчарування, адже в Україні зігідно з законодавством, абсолютно заборонено взяти ділянку ріки в оренду і трудитися над її благоустроєм. (Тоді як в інших європейських країнах, ой, пробачте, не так. Тоді як в європейських країнах, така практика процвітає. Я зіткнувся з нею в Австрії та Ісландії – прим. Forel)

Balkan Trout Restoration Group (Група по відтворенню форелі на Балканах)

Ось іще одні «граблі» у позитивному відношені про рибу. Ще перед поїздкою туди, наш друг із-за океану Бодя, розповів мені, що на Балканах займаються відтворенням природніх ресурсів. Як? В країні де ще пару років тому творилося казна що? Але так є. Ця група була створена на Катедрі зоології при університеті у місті Любляна (Словенія) та розширила співпрацю із Рибальським клубом Толмін, Дослідницьким інститутом риби Словенії, міжнародними науковцями, просто волонтерами та рибалками з Балкан, включаючи Боснію і Герцеговину, Хорватію, Сербію, Чорногорію, Македонію та Албанію, а також дослідників з Австрії, Швеції та Росії.

Не можна не згадати про компанію Patagonia, Inc. (компанія, що спеціалізується на речах для активного відпочинку, особливо славиться високоякисним одягом для нахлистовиків), яка є залучена у декілька проектів по захисту довкілля. Після його подорожі на річку Зета, що у Чорногорії, митець, рибалка та турист Джеймс Просек надав інформацію об’єднанню науковців про м’якогубу форель (softmouth trout), яка є ендеміком у декількох річках цього регіону. Завдяки його ініціативі, Patagonia, Inc. залучила м’якогубу форель до свого Проекту World trout та надала 20 тисяч євро для команди дослідників. Окрім того, кожних 5 доларів від проданої футболки з зображенням форелі, спрямовується на допомогу дослідникам.

Натомість, що ми маємо в Україні? Навіть в україномовних джерелах про Карпатських риб усі їхні описи зводяться на те, що риби вже такої майже немає і вона не цікава для промисловості. Саме про це мені нагадав під час рибалки у Карпатах Андрій Zart, де він сказав, що совдепівське виховання думало виключно про промисловість, а потім згадав про «світило № 1 в Україні» пана Х (ми змовчимо про його прізвище), який конкретно згадує про харіуса, форель та головатицю, як про промислові речі. І в мене з уст відразу виліз куплет В. Маяковського:

Вы любите розы?
А я на них срал!
Стране нужны паровозы,
Нам нужен металл!

Вибаче за відхилення, просто наболіло. Більш детально про цю чудову групу можна дізнатися
на сайті http://www.balkan-trout.com.

Форель в Чорногорії

Існує два головних басейни рік у Чорногорії. Перший належить до басейну Дунаю, який в основному входить до річки Сава, а другий йде від Скадарського озера та впадає у Адріатичне море. Головними ріками, які впадають до Адріатичного моря є Мораца, Зета, Бояна. Ріки Тара, Лім, Цехотіна та Піва є головними водоймами Дунайського басейну в Чорногорії.

Форель у Чорногорії відрізняється у плані поведінки та екологічним характеристиками. Мабуть, це є однією із найголовніших підстав, чому цей вид риби є настільки цікавим історично для багатьох дослідників. Перший рукопис, де згадується про чорногорську форель, був складений Гекелем та Крен у 1858 році. Відтоді форель із чорногорських рік привернула увагу багатьох дослідників. Доктор Станко Караман, відомий іхтіолог із екс-Республіки Югославії, який винайшов дуже спірну класифікацію для різних видів балканських форелей описав нові види у Чорногорії (Salmo taleri у 1932, та Salmo montenigrinus у 1933), які ніколи не були підтверджені. У 1962 році С. Гадзішче (Hadžišče, 1962. Zavod za rib. Na NR Makedonia, 3: 39-49.) описав нові підвиди м’якогубої форелі з ріки Зета – Salmo (Salmothymus) obtusirostris zetenzis.

Наступна цікава проблема стосується форелі Salmo dentex (відома як «зубатка» або «стран»), про яку вперше написав Гекель у 1851 році і яка живе у річках Кирка, Цетіна та Неретва. Згідно з літератури (Taler, 1954; Drecun, 1958; Vuković, 1963; Ivanović, 1973) цей вид трапляється також у Скадарському озері та його притоках і відноситься до різновиду форелі «стран», як називають її місцеві жителі.
Окрім очевидної складності та суперечливої таксономії (ієрархічної класифікації об’єктів) щодо лососевих Чорногорії, не було здіснено жодного систематичного вивчення для вирішення закономірності різних таксономічних одиниць. Однією із головних цілей Групи по відтворенню форелі на Балканах є описати генетичну структуру популяції форелі у Чорногорії (за допомогою мітохондрального ДНК, а також за допомогою інших генетичних показників) та визначити ступінь відповідності між генетичними зв’язками та теперішніми розрізненими таксономічними групами, базуючись на попередніх морфологічних спостереженнях (тобто із запропонованими назвами видів).

Лососеві жителі Дунайського басейну у Чорногорії:
– Харіус європейський (Thymallus thymallus), місцевий вид
– Хучо або дунайський лосось, таймень (Hucho hucho), місцевий вид
– Струмкова форель (Salmo trutta), місцевий вид
– Райдужна форель (Oncorhynchus mykiss), завезений вид
– Голець (Salvelinus fontinalis), завезений вид

Лососеві жителі Адріатичного басейну у Чорногорії:
– Харіус європейський (Thymallus thymallus), завезений у верхів’я річки Мораца
– Струмкова форель (Salmo trutta), місцевий вид
– Мармурова форель (Salmo marmoratus), місцевий вид
– М’якогуба форель (Salmo obtusirostris zetenzis), місцевий вид
– Стран або зубатка (Salmo dentex), місцевий вид

Далі буде…
Автор: Максим Кусакін, за матеріалами чорногорських сайтів (зокрема, http://www.balkan-trout.com)

Автор Hudz

Нахлистові вихідні БУЛИ яскравими, а не просто пройманули…

Цього разу відпочинок у Карпатах був із київськими друзямі у складі Андріїв (Зарта і Красоти), Пашки-Цигана і Колі.

Ніч перед рибалкою, як завжди, була коротка, бо до першої грав на компі, а вже о 3-й ранку мав прокинутися, щоб зібратися перед приїздом таксі. Але я не почув будильник і лише о 3.30 мене розбудила служба таксі. За 7 хвилин я вже був у машині і вчасно потрапив на поїзд. Добирався до Сколе на 81-му поїзді, тобто їхав з хлопцями разом, тільки у різних вагонах. Найбільше сподобалася ціна 25,50 за дорогу і найголовнеше те, що тривалість дороги 1 год 45 хв (Львів-Сколе). Вигідно, бо маршрутка дуже довго їде, мусить зупинитися біля кожного смітника і чаю не поп’єш і не дуже приляжеш. Тому, дуже раджу цей поїзд!
В самому Сколе на прийшлося півтори години почекати на першу маршрутку до Гребенова, якраз за цей час встиг доїхати Паша та Ростик з Дімою. Вже на базі ми досить оперативно розклалися, випили першу пляшку і пішли на рибалку. Незважаючи на осінь, ранішній холод і тд. – рибалку можна назвати навіть дуже вдалою. Особисто в мене вже рівно о 10 ранку був перший харіус на суху, і потім теж ловилися і ловилися. В результаті в мене було 8 хвостів до 13 години. В хлопців теж було дуже незле. Хоча в нас – мене, Діми, Паші результат був кращий ніж у хлопців які ловили внизу ріки.
Після обіду рибалили вже хто де. Юра Гудзь повіз хлопців на Стрий. Я з Анкою рибалили біля бази на суху. Маленькі харіуси клювали як дурні. В Анки краще… В результаті в неї було 18 штук, а в мене тільки 8.
Хлопці повернулись з річки Стрий. Як виявилося згодом, Ростик зловив дуже файну форель, але дуже не розголошував про це по приїзді. Хм. Пам’ятаю, що були моменти коли він біжав до мене побачивши, що я тягнув рибу, або міг позвонити і ділитися враженнями. Невже враження затихають і стає нецікаво розповідати про свій успіх на рибалці?
Ввечері ми гарно посиділи. Горілки випили доволі мало, але достатньо для того, щоб не змогти в’язати мух. Я не брав нічого, бо знав як то воно буває на природі. Як не дивно, але вже о 12 ночі я був в номері. Все Циган винуватий, який не хтів продовження бенкету і втік, закрившись в одній кімнатці і не виходив. За що йому можна сказати списибі, бо на ранок я може б навіть до обіду не встав…
Наступного, другого, ранку мене розбудив Ростик. Йому чомусь було холодно. Я просто трошки привідкрив вікна у кімнаті і виключив батареї, тому що спати при жарі не любив, думав, що і йому це буде корисніше. Ранок був досить холодним і туманний. Після ранкової кави пішли хто куди на рибалку. Я трошки ловив на француза, але того кайфу що на суху я не відчував зовсім. Хоча завдяки німфі мені вдалося вже ближче до обіду знайти харіуса побільше, тобто десь 20-23 смі трошки із ним повоювати.
О першій годині вже було тепло немов влітку. Краса Карпат восени особлива. Тому, я повернувся на базу. В мене ще було трохи часу до приїзду Юри і я просто взяв фотік, пиво і пішов насолоджуватися природою, рікою. На ріці зустрів Пашу із Кольою. Трошки там поспілкувалися і повернулися на базу, щоб пообідати і вирушити додому. Обід був настільки смачним і ситним, що я думав що вже не встану зі столу. Отже, обід «Ситний» за 56 грн. включав у себе чанахи, салат, відбивну із смаженим яйцем, картоплю по-селянськи. По обіді ми ще попили кави і вирушили з Гудзями до Львова. Мій храп їх дещо «веселив», але ніц з тим на жаль не можу зробити.
Свій голод щодо рибалки, спілкування, гір мені вдалося незле втамувати, але це не надовго. Всім дякую за проведений час! Вибачте, що багато матюкаюсь. Я виправлюсь…

Автор: Максим Кусакін
Фото: автора та Zart

“Неформат” будуть кричати наші постійні читачі, обурючись на те, що в звіті не зловлено жодної риби і не зв”язано жодної мухи. Ну, не гнівайтеся. Справа в тому, що двоє наших друзів – Нестор і Святік вирішили прохалявити і замість того, щоб шмагати шнуром воду, вони забруднювали навколишні Карпати вихлопними газами своїх мотоциклів. Як це було – читайте далі…  

Планувалась наша подорож ще з вересня… Це мало бути закриття спільного мотосезону дводенною мандрівкою. Але з тижня на тиждень вона відкладалась з різних причин. Особливо поспішати було не варто, бо хотілось проїхати крізь жовто-багряні гори, по сухому листячку. І от нарешті прогноз погоди підтримав нас! В телефонному чаті твердо вирішуємо – ЇДЕМО! Гараж, де знаходиться мій мотодруг Домінатор (модель мотоцикла) трохи молодшого за мене, знаходиться в Мукачево. Отже в четвер я виїжджаю зі Львова на авто. Маю день на збори і підготовку мотоцикла. Доливаю масла в двигун, замінюю згорілі лампочки, змащую ланцюг, встановлюю тросик спідометра, який порвався минулої подорожі горами Трускавця (Орівський хребет), міняю гальмівну рідину задньої частини, яка закипіла при спуску з того самого хребта. З речей особливо нічого не потрібно. Оскільки дощу не передбачалося, то брався одяг тільки для передягання в готелі (ночувати в наметі ми не хотіли, бо ночі холодні і вода в річках теж 🙂) і засоби гігієни.

Субота ранок. Підйом 7:00, мильно-рильні процедури, сніданок: 3 канапки запиті водою, і в гараж. Переодягаюсь, заводжу-прогріваю мотика, прикріпляю багаж, налаштовую навігацію до Болехова (дорогу знаю добре, але для приблизного прорахунку часу прибуття використовую. «НУ ВЙО!» Мукачево 8:00. +8 градусів, туман. Свалява +12…
Доїжджаю в лісисті гори, зупиняюсь фоткаю тумани. Їду далі. Перед перевалом у Нижніх Воротах стає холодно, дуже холодно! Куртка і штани в мене відповідні, а от черевики і рукавиці літні, тоненькі і от на електронному термометрі (він же годинник, він же вольтметр) бачу температуру  +0,5 градуси і це я не на машині за склом їду, а весь відкритий природнім явищам зі швидкістю 80-100 км\год «лечу» крізь туман. Руки так «закоцюбли» що не міг витиснути ні гальм, ні зчеплення, от так на автопілоті кочусь. Щоб відволікти розум від того, що мені холодно – починаю співати, дуже голосно, і самому стає смішно, я й не знав, що вмію міняти тембри голосу під різних виконавців, таке явище мабуть проявляється тільки коли холодно і на мотику :). От вже починаю підйом на перевал з Львівською областю. Благодать! Сонечко починає теплішати +3, +7, +14!
Зупиняюсь фотографувати пейзажі, руки не слухаються… айфон взагалі на них не реагує! 20 хвилин і я відмерз, вдягаю рукавиці, які грілись на вихлопній трубі і їду далі, думаю, ну все, далі сонечко, тепло. І тільки перекочуюсь за горб з табличкою «ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ» і офігіваю – все біле! Ні, не сніг, іній і за якісь 500 метрів температура знижується до +0,2 градусів! Хоча в спину ще гріє «закарпатське сонечко» а руки знову віднімає, знову співаю. І так до Сколе, там зупинка для зігріву, гаряче «амерекано з молоком» і дзвінок до Нестора. Він ще не зібрався. Навігація показує прибуття 11:30, я «залетів» до 11:10.
Ну ось пакуємо сумки на його Чопер і їдемо! Куди? Ми так і не знаємо куди їхати. А! Їдемо аби їхати! Куди очі ведуть. Це ж мото! Мото – це свобода! А свободу не спинити! І  ще б пасувало заїхати до наших побратимів, які перебувають на Флай-Алко-Фесті десь біля Гребенова, ми ж маємо ще «знаряддя для естетичної риболовлі», але рухаємось в протилежну сторону…
І так їдемо милуючись краєвидами, барвами осені, і повз прохідних дівчат, які вдягнуті в легенькі блюзочки, а ми в термобілизні, флісових светрах, і трьох-шарових темних куртках, зупиняємось на фотографування, але більшою мірою, щоб зняти навантаження з п’ятої точки, бо вона часом так терпла, що доводилось вставати і їхати стоячи. Я то міг зробити, а от конструкція мотоцикла мого «брателли» ні як цього не передбачалась бо то –Чопер! Він комфортний для далеких поїздок, але не по нашим драбинам. І от ми милуємось виглядом на найвищі точки України – Говерлу і Петрос, далі Яблуницький перевал (між Франківською і Закарпатською областями), от вже й Рахів, заправка ОККО, Географічний центр Європи. Ляпота!
На Хуст! Ніч, темно… Ну що! В Гребенів ми не дотягнемо! Їдемо в Міжгір’я до Міська! Темними серпантина по мокрій від туману дорозі з фарою, яка періодично виключається, ми доїжджаємо до мотелю «Трембіта», де на нас чекає останній вільний номер з спільною ванною з іншого номера, в якому мешкає двоє дівчат :). Але головне те, що ми можемо нарешті пообідати!
Замовили першого і банош з бризою і шкварками, ну і трохи пива. Під’їхав Місько і так в душевній компанії і розмові провели вечір. Міша запрошував нас наступного дня на офф-роуд тур на «консервах» (авто по-мотожаргону), але перспектива невідомо-коли з нього вернутися нас не тішила, бо хотілось за дня заїхати до дому.
Ранок, туман, заправка кавою і бензином. Поснідати нам не вдалось, тому що кухня мотелю працює з 10:00. +4, їдемо, сонце, тумани, мінеральні джерела. І тут мені в голову приходить ідея (а точніше мрія, піднятися на гірський хребет Боржава на своєму мотику). Чопер залишаємо в знайомого в селі. І на моєму їдемо до крісельного витягу в село Пилипець біля гори Магура. Висаджую Нестора на «крісло» а сам штурмую гору на колесах. З першого разу мені не вдається, внизу трава мокра і покришка заднього колеса вже доволі стерта, тому я пробуксовую. Товариш, який займається «швидкісним велоспуском» рекомендує мені іншу дорогу… і тут я вже відірвався!
Щебінь, трохи болота, повороти, підйом, дерева, небо, сонце, і ось я на верхній точці крісельного витягу. На шляху два рази не втримавши, мотоцикл падав. Кілька фото з Нестором. Я хочу їхати ще вище! Нестор мого захоплення не поділяє тому він чекає мене внизу. На підйомі зустрічаю двох місцевих «аборигенів» з моделлю мотика ідентичною моїй, але на рік старшою, дивлюсь на їхнє заднє колесо воно майже лисе, отже я без проблем виїду… «Не так сталося – як гадалося». Їх то було двоє, а я один. На крутому підйомі за метрів 100 мене починає кидати в різні сторони, я подумав, що пробив колесо і зупинився!
Це була фатальна помилка на крутому підйомі. Моцик має вагу біля200 кгі розвернути його в колії шансів майже нема. Ледве-ледве я його розвертаю на 90 градусів, і пробую сісти на нього, а він падає кермом вниз, бензин з під кришки тече на кнопку стартера, підняти його знизу бракує сили. Побачивши знизу мої намагання, місцеві бізнесмени квадроциклісти, приходять на допомогу як 911 до свого меншколісного «брата» і помагають його підняти. З сильною втомою і маленьким розчаруванням та погнутою ручкою передніх гальм я спускаюсь. Вниз їхати значно легше, але не цікаво.
Їдемо забираємо другу «моторку» (мотоцикл – по місцевому (місному) він же «моторбіциглі», або «донгув») і рушаємо далі через 3 перевали. Все чудесно, докочуємось до кафе «Окей» 15:00 пора поснідати, бо Нестора «засмоктало» і він не міг їхати, обганяючи фури. Інерційно нажершись їжі зі швидкістю 90 кг\год з набитими пупцями сиділи на стільцях і не могли встати. Їхати в Гребенів вже не було часу, і наші вудки так і не побачили жовтого листя…
Доїхали до Стрия, заправились, попрощались і попрямували в різні напрямки: Болехів та Львів. Додому їхати самому сумно бо в дзеркало заднього огляду вже не видно «низького циклопа» 🙂 (чопер з вімкнутою фарою) і його вершника. Долетів скоро. За 20 метрів до гаражу умудрився втікаючи від двох вівчарок знову впасти з мотиком на піску :). Продовження буде в 2013…

Автор тексту і фото: Святік