Бути чи не бути?
Кажуть, що коли хочеш насмішити Бога, то треба розповісти йому про свої плани. От так і вийшло: буквально за кілька днів до нашого виїзду на Дунаєць, з”явилася інформація про те, що стан річки погіршується. Ми отримували інформацію буквально тричі на день і щоразу вона була все невтішнішою.
Нас залишилося троє: я, Арсен і Сколівський. І ми готові до того, щоб їхати на брудний Дунаєць. Бо таке життя, а плани не для того, щоб їх змінювати. Така наша позиція. Обідаючи я розповідав своїй коханій дружині, що через веб-камеру вгледів на Дунайці сонечко. Вона скептичо на мене глянула і сказала: “Та там хоч цунамі буде – ти все-одно поїдеш, бо запланував”. Чиста правда…
Але нічого не поробиш. Якщо Дунаєць і справді буде таким “фатальним”, як обіцяли друзі-поляки, то поїдем на Сян. Стражнік ловіска Павел розповів, що там теж не “кристал”, але люди рибу ловлять, хоч по ріці і не побігаєш. А це, власне, повінстю відповідає моїй філософії – по ріці нема чого бігати.
Тож о 8-ій вечора ми беремо курс на польські Пьєніни. Тримайте за нас кулаки!
ПС: на фото з веб-камер – картина на Дунайці станом на третю дня.






тримаю і молюся польскому Перунові, як обіцяв!
даруйте, що зіскочив. не рибалю в мутняки ніколи.