Чемпіонат України 2017: Усе по-новому. Частина третя

Уперше в історії нахлистових змагань в Україні, для учасників підготували не одну, а одразу дві локації. Якщо першу можна назвати класичною карпатською рікою з усіма принадами, типу ям, перекатів, мілин і тому подібне, то друга – чисто камерний варіант, з каньйонами, скелями, непередбачуваною глибиною і навислими над водою деревами.
Такі романтичні річки наче створені для того, щоб заспокоювати душі нахлистовиків, розслабляти їх і поповнювати їхні енергетичні батареї. Ця річка практично для усіх стала секретом, адже вона була повністю закрита для тренувань. Ми точно знали, що риби там дуже багато, а дехто навіть встиг там перевірити свої навики до заборони. Сама річка знаходиться високо в горах, добирання до неї доволі складне, тож спільно з місцевими єгерями ми замовили вантажівку, аби доставити усіх спортсменів до місця призначення.

Буквально за півгодини до запланованого виїзду, коли усі обідали, прибіг Володя і сказав, що в ГАЗоні полетіло «зчеплення», натомість до нас їдуть три «джипи». Цього було мало, тому Олег Сова, Анатолій Корж та Саша Токовенко почали готувати і свої позашляховики. Зрештою, усі вмістилися і вирушили на зустріч координатам, що були вказані в мобільних додатках. Моїм суперником в етапі стала Ніна Бортник. Спершу вона мене мала судити, а згодом ловити сама.
Тут, правда, з’ясувалося, що досить багато учасників, зокрема і я, опинилися в непростій ситуації. Справа в тому, що ми починали ловити в п’ятницю по обіді, а ранковий пул отримували обловлений. Фішка в тому, що за логікою, риба ставала активнішою якраз під сам вечір і з самого ранку. Відповідно, ті, хто ловив другим ввечері і першим зранку отримував якісну перевагу. Таке траплялося не в усіх випадках, але в конкретній більшості.
Можливо, мій перший вечірній етап став винятком, зважаючи на чітко-окреслену локацію для перебування риби, яка є активною в будь-який час доби. Але не всім з такими місцям пощастило. Зрештою, Олег пояснив причину. Все переїхало через те, що ми пересунули ранкові та вечірні номери пулів, для того, аби учасника було легше добиратися зранку. Звичайно, на майбутнє, це все буде враховано, а зараз доводиться миритися із тим, що є.

Отже, мені знову дістався чистий вечірній пул і не чистий ранковий. Зізнаюся, що я б з радістю помінявся місцями, адже коли ловила Ніна, точніше, коли вона закінчувала ловити, на нашому пулі риба таки активізувалася і показала себе в усій красі.

Що ж, діставшись до свого пулу, я був розчарований. Суцільний міляк, фактично одна напівяма, кілька ванн та й усе. Річка як на долоні, ніде не сховаєшся. Тут вже не допоможуть ані наколінники, ані маскування. Риба нас побачила одразу. Я мріяв опинитися на верхніх пулах, де ми з Максом перевіряли тутешнє населення. Води було більше, риба ловилася на все. Зараз же ситуація виглядала доволі критично, адже на мене і Ніну чекало метрів 60 міляка. Я страшенно не люблю такої води, для комфорту мені потрібно щось глибше або хоча б різноманітніше. Дехто з учасників опинився в ідентичній ситуації, а декому пощастило значно більше. Але це вже справа минула, жереб кинуто…

Отже я вирішив скористатися стандартною тактикою і втекти від нуля. Для цього мені треба було упіймати активну рибу. Вирішив, що якщо така на пулі є, то вона мусить знаходитися в напівямі. Спорядивши снасті, я приступив до обловлювання території, але витратив майже півгодини на те, щоб витягнути 27-сантиметрового харіуса. Очевидно, більше там нічого не було.

Зовсім поруч знаходилася ванночка, в якій я помітив характерний для риби рух. Харіус три чи чотири рази виходив на мої німфи, нюхав їх, розвертався і зникав. Мене це відверто дратувало – я не розумів, як можна його упіймати. Обловивши все навколо, я так і залишився з однією рибою, на жаль, більше жодної активності за винятком одного виходу на суху, на яку я переключився в останні 10 хвилин.

Почала ловити Ніна. І тут мене вразив її професійний підхід до справи. Насамперед, я був здивований її оснасткою: мікромухи (20 розмір) на повідках 7Х. Чесно кажучи, і одне, і друге в мене з собою було, але я практично ніколи не ловлю на такі речі. Не можу сказати, що мої снасті грубі, але порівняно з тим, як ловила Ніна, вони такі грубі.

Ніна почала з ванн і дуже швидко упіймала того харіуса, який ігнорував мої приманки. Цікаво, що там був іще один, який згодом втече від підвісної сухої мухи. Коли закінчився етап, я попросив Ніну спробувати її вудку. Закидання були для мене дуже складними, бо мікроскопічні повідці з мухами падали на воду надзвичайно повільно, що не притаманно моїм снастям, які я намагаюся втопити моментально. На підвісну суху (дрібний елк-хеар-каддіс) вийшов харіус, я його легко підсік, але до себе не дотягнув. Причина була дуже проста. Муха зв’язана на гачку TMC із загнутою борідкою. Сам дріт гачка є доволі грубий, відповідно, нема нічого дивного, що риба з таких мух легко сходить.

Тим часом Ніна продовжувала маневрувати, я ж ходив за нею, як заворожений. Щось подібне я бачив кілька років тому, коли на Кубку України 2014 року на Опорі, Богдан Цебрик виграв змагання завдяки мікромухам. Байдуже, що я тоді наловив 26 харіусів за два етапи. У нього було менше, але стабільніше. Цю стабільність йому принесли власне такі мікромушки на мікроповідках. Зараз же Ніна активно працювала на всіх точках, але скидалося на те, що риби тут справді обмаль. Коли залишалося хвилин 10 я помітив регулярні, буквально щосекундні, виходи харіуса. Біда в тому, що все це відбувалося на чужому пулі, за метр від нашої стрічки. Тож ми закрили пул з рахунком 1:1, хоча в Ніни було все ж більше шансів зловити рибу, ніж в мене. Чи справа в компонуванні снастей чи в часі, коли риба стає активнішою – то вже питання без відповіді.

Залежно від пулу та майстерності, хтось упіймав більше, хтось менше. Толік Новіков упіймав 8 риб, Віктор Гаврилко і Рома Яковченко (ЯК??? НА ЩО??? ВИ Б БАЧИЛИ ЙОГО МУХИ!!!) – по сім. Стьопа Чех розжився п’ятьма рибинами, чимало учасників спокусили по 4. Компанію нам з Ніною з одною рибою склали Антон Дикань, Андрій Скворчинський, Іван Повхан, Микола Галузінський та Анатолій Корж. З нулем залишилися Віталік Сливканич та Іван Головко. Таким чином, сформувався перелік учасників, які стали реальними претендентами на медалі.

Ранок почався з канапок і чаю, після чого колона рушила в гори, шукаючи свої нові координати. Знайшовши наш пул, я опинився в стані шоку. Мій вечірній пул здавався раєм, порівняно з цим міляком. Але виявилося так, що я знову помилився.
В принципі, помилятися приємно, адже робота над помилками приносить не лише користь, але й задоволення від нових знань. Зараз я відчуваю якщо не задоволення, то розуміння того, що змагання для мене особисто, стали дуже корисними і принесли чимало інформації для роздумів.

Тож Ніна почала ловити на ті ж снасті, що й увечері. І, як виявилося, не прогадала. За перші 15 хвилин вона витягнула з міляка п’ять риб, чим ввела мене в стан ступору і шоку. Чесно кажучи, якби я просто рибалив на цих місцях, то навіть би й не глянув на непривабливі міляки, пройшов би повз.
Виявляється, риби там більше ніж достатньо, просто треба усе як слід прочитати. Отже, Ніна завершила етап, маючи в активі цілих шість риб, п’ять з яких були заліковими.

Практично усю рибу Ніна зловила на одному місці, посеред неглибоких ванночок. У маленькій ямці вона риби не спіймала, тож я вирішив почати саме звідти. Одразу ж упіймав незалікову форель – сяко тако від нуля втік. Але в самій ямі риби таки не було.
Я обловив її і малими, і великими мухами, на різних повідках, з різним зануренням. Тим не менше, довелося рухатися далі, шукаючи щось таке, чого не побачила Ніна. У ваннах на мене чекав повний крах, тож я спустився до самого низу, куди моя підсудна не ходила взагалі. Зараз я розумію, що треба було туди йти відразу.
На кінці пулу на мене чекало два міляки. Снасть, що складалася з повідців 8Х та мікромух тільки-но занурилася, як одразу ж я відчув різкий ривок, чітко побачив досить крупну форель і витяг повідець без мухи… У це важко повірити, але під акомпанемент моїх матюків, п’ять форелей з одного квадратного метра, згризли мені п’ять мікромух.
Може у мене і криві руки, але, вибачте, я не перший рік ловлю форель, і з таким стикаюся вперше. Правда, я ніколи не ловив рибу на такі мікроснасті, тим паче, якщо говорити про форель, але все ж. Наче і з підсічкою все було добре і сам матеріал доволі міцний. Але ні. На мене чекав повний провал. Форель мене кинула через плече, а трохи грубші снасті і більші мухи просто ігнорувала.

На мене знову нахлинула хвиля відчаю. Що ж робити? Залишався другий міляк, трішки більший. Там я таки упіймав харіуса, на 10-сантиметровій глибині, на мікроповідці і на мікромуху. І для мене це теж досвід – ніколи раніше в таких умовах я рибу не ловив. У моєму розумінні в таких місцях стоїть лише бистрянка та гольян. Але ця ріка показала, якими різними можуть бути умови.
Зрештою, часу у мене не залишалося. Доловив ще одного дрібного пструга, сантиметрів на 6, та й усе. У підсумку три риби, з яких залікових – лише одна, плюс п’ять зірваних форелей, п’ять втрачених мікромух, і голова, що роїлася думками.

Той, хто ловив зранку отримав найкращі результати, особливо у перші хвилини. Віктор Гаврилко та Анатолій Новіков упіймали по 11 риб. Рвонув Іван Головко – 5 риб, провалився Стьопа Чех – нуль, Дмитро Петровський – одна, Попко Саша – нуль, Яковченко Роман – нуль.
Непогано відловився Макс Кусакін, Андрій Скворчинський, Дмитро Петруняк, Іван Магула, Антон Дикань, Ігор Анісімов, Юра Щербатий.
Тож в Олега Сови на руках опинилося купа протоколів з рибою, де долю місця міг визначити навіть один сантиметр.

Усі гарні фотки – Діми Голенкова і Анатолія Коржа

Чемпіонат України 2017: Усе по-новому. Частина друга

Окрім всього іншого, провести змагання на двох річках, ще й в доволі таки заповідній зоні, було б неможливо без сприяння місцевої влади. Листи до різних інстанцій, дзвінки до різних людей, пояснення, обґрунтування, наполегливість… Дехто, як наприклад, міський голова Надвірної, так і відписав, мовляв, робіть собі, що хочете, мене не чіпайте, то не моя компетенція. А от Руслан Осташук, який нещодавно став найголовнішою персоною в лісовому господарстві Івано-Франківської області, не лише пообіцяв повне сприяння, але й доклався до цього ділом. Ще торік, у березні, коли дві групи нахлистовиків зі Львова та Франківщини, приїхали в Горгани на зустріч з ним, були озвучені різного роду думки, спрямовані на такі бажані для нас терміни: «клубна річка» та «ліцензована риболовля». І мені особисто здається, що зовсім скоро, ми таки доб’ємося своїх мрій.

Наразі ж, у п’ятницю по обіді, головний суддя зачитав пари та пули. Мені випала одна з дальніх ділянок, а судити мав Антон Дикань – один з спортсменів команди в синіх сорочках. Хлопці і дівчата, що мають безпосередній стосунок до магазину «Нахлист на Шулявці» приїхали справді по-командному: усі разом, однаково одягнені, замовили кілька кімнат у Володі. Очевидно, стратегія у них також була спільною. Ми з Антоном вирушили на свій пул машиною Саші Токовенка. Дуже корисним нововведенням стали GPS-координати пулів, завдяки яким кожен учасник зміг швидко відшукати свою територію.

На пулі нас чекала досить перспектива яма, метрів 50 не надто привабливого міляка, а також щось неясне в самому низі: не то ямка, не то не ямка. Але мені гріла душу перше місце зі зручним підходом, з повільною течією, словом – пісня. Я дуже люблю такі ями, у них зазвичай є з десяток риб, приблизно половина з яких – активні. Своїми думками я поділився з Антоном, складаючи чотири варіанти снастей: 10,2-футова Кола, 8,6-футова ТФО, 9-футовий Конгер, а також 6,9-футова ТФО для сухаря. Три перші вудки були оснащені німфами різних розмірів, видів та конфігурацій.  Ми ще трішки побалакали про всячину, після чого Антон дав команду починати.

У час старту я вже стояв на колінах на зручних камінчиках біля виходу з ями. Таку позу я вибрав з кількох причин. По-перше, вода була досить чиста, тож не хотілось лякати рибу своїми кілограмами. По-друге, сильний вітер не припинявся ні на хвилину, відповідно, боротися з ним дрібними мушками можна було лише в одному випадку – максимально їх втопити, притиснувши кінчик вудки до самої води. Як на минулих змаганнях, свою першу рибу я упіймав вже на першій хвилині. Харіус впевнено узяв на середині проводки і одразу ж опинився в підсаку. Антон, який намагався всістися на стілець спершу не зрозумів, чому я біжу до нього, але зорієнтувався він дуже швидко. Мірило показало, що в рибі є 22 сантиметри.

Невдовзі, ідентична проводка принесла мені другу рибу, трішки більшу. І це при тому, що я не змінював свого положення і обловлював лише одну з обраних частинок ями. Такий показник мене дуже втішив, я подумав, що помилився з попередньою кількістю активної риби. Ще через трохи часу до підсака застрибнув третій харіус. Я змінив вудку і перемістився до початку бурла, сподіваючись виловити звідти щось більше та форелевіше. Але… У початку ями я не зловив нічого. Причини може бути три: риби там не було, я не вгадав з мухами та проводками, у мене криві руки.

Залишивши яму на певний час у спокої, ми пробіглися найбільш перспективними ділянками міляка та чогось подібного на яму внизу пулу. Не помітивши там жодної ознаки активності, довелося повертатися на перше місце, зі сподіваннями того, що територія трішки заспокоїлася. Прийшов головний суддя, який велів мені вийти з води. Довелося скоритися і вгадати «орел чи решка». Вгадав, тому дав на огляд лише свій флай-бокс. Сова добре знає, що в моїх коробках нема не те, що борідок, але й гачків із загнутими борідками, але правила є правила – передивився, перевірив, поклав на березі. За словами Олега, чимало учасників наразі рибу не спіймали взагалі…

Змінивши мушки, практично одразу, на фінішному етапі проводки, коли мухи відривалися від дна, з глибини вийшов харіус, вколовся, секунду побрикався і зник з поля зору. Шкода. Але доловити його таки вдалося трохи згодом, на останніх хвилинах етапу. Він виявився найбільшим – 28 сантиметрів. Тож свій етап я завершив з чотирма рибами. Хотілося більшого, але вже що є – то є.

Почав ловити Антон, який зробив правильні висновки з мого етапу і перейшов на інший берег, обловлювати ті ділянки куди я не докидував або ж не мав клювань. Однак яма вперто мовчала, тож мій підсудний спустився нижче. Тим часом з останнього пулу до нас наближався Олег, який сказав, що в Діми Петровського теж чотири риби, але їхній розмір більший. Ну, нема ради.

У ту ж мить, Антон змахнув підсаком і завів до нього невеликого, але цілком залікового 16-сантиметрового харіуса. Отримавши привітання з дебютом, Антон продовжив обловлювати пул, але більше нічого так і не знайшов. До нас прийшли Іван Головко та Рома Яковченко, який примудрився зловити три риби на свої не побоюся цього слова НЕСАМОВИТІ мухи. Хоч убийте мене, я не розумію, як риба може на ТАКЕ ловитися. Але ловиться і все тут. Захоплююся Ромкою, чесне слово))).

За підсумками першого туру, чотири риби окрім мене та Діми Петровського, зловив також Діма Голенков, правда, у нього великих розмірів не було. Таким чином сформувалася перша трійка, при чому мені вдалося обійти київського спортсмена всього на кілька пунктів завдяки рівнішому розміру риби. Дивно те, що у першому турі було одразу ж вісім нулів, зокрема, у людей досвідчених: Степан Чех, Іван Повхан, Андрій Скворчинський, Андрій Коваль, Дмитро Петруняк, який взагалі ловив на рідній ріці, а також Ніна Бортник, Микола Галузинський і Віталій Сливканич. Причина тут може бути хіба одна – на їхніх пулах або не було риби, або все «викосили» конкуренти, які ловили першими. І справа тут аж ніяк не в майстерності – хлопці вже по десять років нахлистують.

Зранку пари мінялися місцями. Після сніданку (6:00) ми з Антоном вирушили на 12-ий пул, що ховався за полями і впирався в вертикальні скелі. Пул мене не вразив, адже нормальної класичної ями там не було. Кілька сяких-таких зливів, потім якесь заглиблення, потім озеро. «Будемо з нулями» – сказав я Антону і, у підсумку, помилився хіба на половину.

Поруч рибалили Андрій Коваль та Саша Попко. Практично відразу зі старту етапу, Сколівський поніс до судді досить хорошого екземпляра, натомість Антон перші 20 хвилин безрезультатно обловлював верхню частину свого пулу. Я рухався за ним – мені було дуже цікаво, чи бодай щось тут плаває. Несподівано, Антон виконав хвацький рух, потяг за підсак і продемонстрував середнього харіуса. Отже, риба тут таки є. Не встиг я сісти на стілець, який у підсак потрапив другий, а за ним і третій пир.
На доволі спокійному плесі виявився клондайк. Я уважно спостерігав за Антоном, який акуратно обловлював всю територію перспективної ділянки. Прикро було те, що він поколов 5 риб. До кінця етапу він упіймав ще одного харіуса та одну форель і закінчив свій тур з відмінним результатом, що дало йому у підсумку третє місце.

Я розумів, що в мене справи геть погані. По-перше, як виявилося, риба знаходилася на одному місці, по-друге, мій попередник відрізав від мене 10 хвостів. Це все було доволі сумно і вже тоді закралася думка про те, що ловити за кимось – справа невдячна. Але мені не залишалося нічого іншого, як падати на коліна і випрошувати бодай когось, адже перспектива залишитися з бубликом стала як ніколи очевидною. Верхня частина пулу мовчала, тож я дійшов до клондайку, але, схоже, Антон попрацював на славу. Коли пройшла година я нарешті отримав клювання, хапнув підсак, але нещасна риба упала перед самою сіткою. Мій відчай важко передати словами…

Тепер я шкодую, що не спробував щось упіймати в озері, особливо після культурного шоку, що його я отримав наступного дня. Але було вже пізно. Мій прогноз справдився таки на половину – нуль балів, а, відповідно, і кінець усім сподіванням. О, Даніє, нещасна!

Ранковий етап перевернув усе з ніг на голову. Стьопа Чех зловив 5 риб, Іван Повхан та Андрій Скворчинський – по 4, Петруняк і Коваль – по дві. Лідером етапу став Макс Кусакін, який витягнув шість риб, за ним розташувалися Стьопа Чех та Антон Дикань. Стабільно відпрацювали також Діма Голенков і Толік Новіков, а також Рома Яковченко, Діма Петровський, Віктор Гаврилко та Іван Магула. Компанію «нулячих» мені склали Юра Щербатий, Саша Попко, Віталій Сливканич та Іван Головко. Змагання увійшли у русло непередбачуваності…

Ті фото, що красиві – Діми Голенкова. А ті, які всі інші – то не його 🙂

Ефір перед змаганнями (ВІДЕО)

На програмі “Доброго ранку, Львове”, перед Чемпіонатом України

Чемпіонат України 2017: Усе по-новому. Частина перша

Ще не так давно, наші змагання не рідко завершувалися із перевагою «нулів» над рибою. І не було жодного такого випадку, щоб з рибою залишалися усі учасники. Прийшов час ламати старі традиції – кожен із 24 (!!!) спортсменів щось та й упіймав, ніхто не здався, усі пройшли важку та виснажливу дорогу від початку і до кінця.

Змагання, що також уперше проходили на двох річках, стали чимось новим, відкрили безліч незнаних до цього фактів та теорій. Хто приїхав за медалями – їх отримав. Хто хотів досвіду – набув його. Хто бажав елементарної свободи від міста та рутини також сповна задовільнився. Чемпіонат України однозначно вдався.

Для мене змагання почалися в понеділок ввечері, коли ми з Юрою виїхали зі Львова в напрямку Горган. Дорога минула доволі швидко, навіть попри дощ, який накрив машину головного судді Олега Степаненка: він приїхав трохи раніше з Дімою Голенковим та Олексієм Ігнатюком. Хлопці вже обладнали собі місце на одній з двох відведених для нас галявин. Власне, місце під табір було обране ще за місяць до змагань, а єгер Володя, який слідкує за місцевими річками, зробив усе для того, щоб вирівняти, викосити та вичистити територію. Тепер вона виглядала доволі затишно та цілком придатною для тижневого проживання.

Ми доїжджали до місця, а хлопці дразнили нас бограчем, який спершу був зварений, а потім по-трохи зникав у шлунках. І все ж, вдалося встигнути та скуштувати смачний витвір кулінарного мистецтва від Діми Голенкова. Нашвидкоруч розклали мій маленький намет, одягнулися (після дощу стало доволі прохолодно) та пішли подивитися на річку. Вода була брудна. Зрештою, ми про це знали, але ніхто не засмутився – прогноз обіцяв поступове покращення. На самих змаганнях усі річки мали манити до себе кришталевою прозорістю.

Вночі виявилося, що мій намет стоїть наче Рим, тобто на сімох горбах. Що я тільки не підкладав під ребра – не допомагало. У підсумку я відчув себе принцесою на горошині і не виспався. З нетерпінням чекав ранку, щоб вийти з намету і зайнятися облаштуванням території. Коли почало світліти, мої сусіди приготували сніданок, після чого вирушили на річку – дивитися що до чого. Я ж залишився чергувати в таборі: помив посуд, позносив до табору кілька каменюк для облаштування ватри, зібрав хмиз та дрова, спиляв трохи драпаків.
Місце під намет стало красивим: з одного боку урвище, над яким росли яблуня, оповита шипшиною, і дика черешня, з іншого – якийсь густий та м’який кущ, що заслоняв місцину від передобіднього сонця. Метрів за вісім від намету я розклав каменюки у формі кола, а ще дочекався лопати та повикидав усі конячі відходи. Тепер я був задоволений.

Коли Олег, Діма та Олексій повернулися до табору, ми вирішили не баритися. Хлопці взяли скотч, файли та друковані листки для розмітки пулів і вирушили в гори. Розділити річку на 24 ділянки справа не проста і досить таки тривала, тож Олеговий ссанг-йонг повернувся до табору коли вже почало сідати сонце. Роботою вони були задоволені – запевняли, що пули довгі, риби вистачить на усіх.

Уночі пішов дощ, який не припинявся до ранку. Але коли почало світати, злива пішла і практично нічим про себе не нагадувала. Я вирішив трішки порибалити, навіть у такій воді. Узяв свого «конгера», коробку з мухами і пішов до мосту, де зливаються дві річки. Виявилося, що там на мене чекала доволі цікава яма, хоч і з все ще брудною водою.
Ранковий колотун трішки збадьорив, раз по раз із-за гір вистрибували перші промінці. Нічого не видумував – оснастив повідці карпатською класикою і буквально на другій проводці завів до підсака форель, сантиметрів на 20.
Ще через хвилину на «шоколадку» спокусився красень-харіус, в межах тридцяти сантиметрів. За ним до підсака заглянув ще один, ідентичного розміру. Риба була дуже активною, брала і на верхні, і на нижні мухи. Я провів кілька змін – виявилося, що «фезентейли» також працюють, при чому з різними торраксами і на різних розмірах.
Так, за півгодини, я завів до підсака сім грубих пирів та одну вже згадану форель. Вирішив, що цього достатньо і повернувся до табору.

Хлопці знову вирушили на річку на машині, я ж зустрічав гостей, які почали з’їжджатися з усього краю. Добре, що на носі було свято – День Незалежності, який розтягнувся не лише на четвер, але й на п’ятницю, тож уже в середу можна було вирушати.
Зі Сваляви та Одеси, з Рогатина та Києва, зі Львова та Ужгорода – долаючи останні кілометри розбитої дороги їхали нахлистовики, які бажали позмагатися за медалі та призи від спонсорів.
Цього разу, генеральним спонсором змагань став магазин Lucky Flies, який приготував для переможців грошові сертифікати на 5, 4 та 3 тисячі гривень. Не залишилася осторонь змагань компанія Strike! – вічний спонсор усіх подібних заходів. Дмитро Петруняк привіз три пакети із подарунками для переможців. Було також два персональних меценати.
Так, Макс Кусакін вирішив знайти себе у древньому та благородному мистецтві – столярській справі. І судячи з його перших флайбоксах, що були зроблені не лише акуратно, але й душевно, на нашого друга чекає велике майбутнє. Свої подарунки для спортсменів привіз також Костя Дєгтярьов з Кишенева: плетені підліски ручної роботи та набір нахлистового ненд-мейду.

Тим часом, Рома Яковченко та Юрій Щербатий вирушили розмічати велику річку. Як виявилося, зробити це за один день – справа марна, тож дійшовши до половини, хлопці відклали роботу на завтра. У підсумку можна сказати, що вони зі своїми функціями впоралися дуже гідно, за що отримали подяку від головного судді та фінансовий бонус від організатора.

Так звана «ударна п’янка», що зазвичай передує змаганням, пройшла доволі тихо та спокійно. Біля великої ватри зібралися усі, хто жив на території табору. Легковажні анекдоти, пиво, печена картопля… усе це під зірками та в повному затишку. Останні учасники прибули вже в п’ятницю зранку. Хто автобусами, хто машинами, хто за 10 хвилин до церемонії відкриття. На галявині вже стояли прапори спонсорів, на імпровізованій бесідці висіли їхні банери. От-от чемпіонат мав розпочатися.

Фото Дмитра Голенкова та Анатолія Коржа

Чемпіонат України: 23 учасники, сім областей, шість дебютантів!

До участі в Чемпіонаті України зголосилося 23 учасники, 6 з яких – абсолютні дебютанти змагань. Також шестеро учасників представляють Київ (Ніна Бортник частково, адже вона, крім Києва, представить і Запоріжжя), п’ятеро – Львів та область, п’ятеро – Ужгород та Закарпатську область, четверо з Франківщини, по одному представнику з Одеси, Рівненської та Житомирської області. Сам чемпіонат уперше пройде в Горганах і одразу на двох річках. 

1. Віктор Гаврилко (Заболотів, Івано-Франківська обл.)
2. Олександр Токовенко (Київ)
3. Антон Дикань (Київ)
4. Віктор Шевцов (Одеса)
5. Ростислав Ящишин (Львів)
6. Ніна Бортник (Запоріжжя – Київ)
7. Дмитро Петровський (Київ)
8. Анатолій Новіков (Київ)
9. Дмитро Петруняк (Івано-Франківськ)
10. Юрій Щербатий (Дубно, Рівненська обл.)
11. Андрій Скворчинський (Українка, Житомирська обл.)
12. Олександр Попко (Львів)
13. Максим Кусакін (Львів)
14. Іван Магула (Дубове, Закарпатська обл.)
15. Ігор Анісімов (Ужгород)
16. Віталій Сливканич (Ужгород)
17. Дмитро Голенков (Львів)
18. Андрій Коваль (с. Верхнє Синевидне, Львівська обл.)
19. Іван Повхан (Ужгород)
20. Роман Яковченко (Свалява, Закарпатська обл.)
21. Іван Головко (Рогатин, Івано-Франківська обл.)
22. Руслан Хащевський (Рогатин, Івано-Франківська обл.)
23. Анатолій Корж (Київ)

Розклад буде вже наступного тижня, залежно від різних умов. Але у будь-якому випадку, відкриття змагань заплановане у п’ятницю, 25 серпня, на 13:00. До цього часу усі учасники повинні бути на місці. «Ударна п’янка» запланована на четвер, 24 серпня. Після цього в таборі оголошується сухий закон. Не полініться вивчити усі правила, щоб на місці не було неприємностей. Головний суддя обіцяє судити строго, але справедливо. Усім гарної підготовки до змагань!

Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Цікавий нахлист

Кнопочки