Блог двох мухарів

ЧЕМПІОНАТ УЛН! Реєстрація розпочалася!

24-26 серпня відбудеться Чемпіонат УЛН. Змагання вперше пройдуть на двох річках – Свічі та Мізунці. Спортсмени базуватимуться у власних наметах на території Ільменського лісництва (координати: 48.817659, 23.814558. Далі через міст і ліворуч або праворуч) поблизу Мислівки. Участь у змаганнях можуть брати лише члени УЛН.

Участь у турнірі складає 300 гривень. Усі зібрані кошти підуть на організацію турніру та створення призового фонду для переможців та учасників.

Реєстрація розпочинається 1 серпня і триватиме до 20 серпня. Реєстрація вважається пройденою після переказу коштів на картку 4149 4978 5376 7921 (Антонюк Олена) з поміткою Чемпіонат УЛН. ОБОВ”ЯЗКОВО необхідно підтвердити, що це саме ви, а не хтось інший вніс ці кошти!

На території лісництва є туалет, обладнаний великий стіл під навісом, а також кілька бесідок та мангалів. Намети можна розташовувати на всій огородженій території. Кожен учасник повинен мати необхідний запас продуктів. Дрова та вода є в достатній кількості. Електрики не території табору нема, світла, відповідно, також. Наразі ведуться переговори про те, щоб зробити організоване харчування на місці, з одного великого казанка. Ведуться пошуки повара.

Регламент та правила змагань не будуть відрізнятися від кубкового турніру. Правила доступні у фейсбук-групі UFFL.

本当のニンフ*

Третій день поспіль сипав дощ, сховавши вершечки стрімких гір навколо в сірій імлі. Я змотав вщент мокрого намета в рулон і намагався увіпхнути його до чохла. Нарешті, сувій переможно чвакнув, і “блискавка” дзизкнула. Обережно ступаючи, несу його з іншими речами до автівки – грунт довкола розкис так, що в “кроксах” ноги підступно ковзають. Саме таку погоду Бог-Природа обрав для першого в історії Кубку Української Ліги Нахлисту. І якби хтось почав свою розповідь про цю подію з подібного вступу, я б зауважив, що змагання, мабуть, були важкими і нудними… І дарма! Принаймні в моєму “доробку” цей турнір вийшов найцікавішим. Але про все – по порядку.

Тур 1. Стерильний.

Більша частина цього дня для мене, Альони, Миколи, Сашка і білого вестхайленд тер’єра на ймення Харді минула в дорозі. Все-таки, відстань від Києва до Карпат чималенька, навіть якщо вирушати о третій ночі і знати дорогу майже досконально. Друзі їхали просто половити риби і зустрітись з товариством, я налаштувався ще й позмагатись. Зізнаюсь, настрій був трохи авантюрним – потренуватись так і не вдалось, а старт обіцяв бути типовим “з кораблю – на бал”: прибули на самісінький початок урочистого відкриття Кубку УЛН-2018. Проте, загалом на душі було спокійно, можливо тому, що на річці панував прогнозований мутняк, і не залишало відчуття певної “лотерейності”, втім, руки опускати не збирався ніхто з двадцятки учасників.

Жереб призначив мені у напарники старого товариша з Києва – Володю Крижанюка, з яким на пулі було очікувано комфортно, адже разом доводилось рибалити в різні часи вже не раз. Першим увійшов до води Вовка, але півтори години не принесли йому очікуваного результату. Як, зрештою, і мені, і Дмитру Петруняку з Мироном Федоровичем, що змагались трохи вище. Нижче розташувались Сергій Кушинський з Михайлом Шунинцем, і найдраматичніші події розгортались саме на їх пулі. Ні, риба там теж не ловилась, але спершу Міша примудрився порвати вейдерси, в які одразу ж налило води, і нам довелось спільними зусиллями її вичавлювати, а потім Сергій у коротеньких “болотниках” здійснив такий самий нетривалий “заплив”, форсуючи ріку. Результат вийшов прогнозований… До речі, Бистриця хоч і виглядає мілкою та невеличкою – течія несе будь здоров, ще й на каміннях підступно слизько. Це я кажу, як людина, що виросла на Тисі з Рікою, і бачила всяке… Форсувати Бистрицю в умовах навіть легкого піднесення води – це вже завдання, і треба бути обережним. Дуже обережним.

Менше з тим, незважаючи на сумлінну працю на пулах, рибу в першому турі зловив тільки майбутній переможець – Ігор Анісімов. Що було, в принципі, показово у сенсі теорії “лотерейності” мутняку. Щоправда, коли повернулись на “Базу”, виявилось, що моя люба Альона утерла носа всім “метрам”, зловивши гарну форельку прямо на домашньому пулі. В голові промайнула думка про те, що вона мала ловити замість мене 🙂

Тур 2. Стерильний.

Як вже згадувалось, погода сильно не змінювалась протягом змагань. Цей ранок вийшов, напевно, найважчим – коли я вийшов першим на старт, з неба сипала мжичка, і трошки піддував вітерець. Серйозний дощ зривався двічі, але ненадовго, втім, на настрій риби вплив мати міг. Принаймні, мені кортіло в це вірити 🙂 Адже я знову був з нулем, хіба дві бистрянки та мересничка потішили клюванням…

А який в нас був пул! Довгий, з красивим перекатом з великими каменями, і нереально перспективним зливом за ним, який поступово витягався у довге, спокійне глибоке плесо, десь посередині якого в річку впадав прозорий струмок. Кращого – годі й бажати, проте риба вперто не клювала. З тим і закінчую.

Бачу, що Володя трохи “скис” від таких результатів, стараюсь підбадьорити його – дощ нарешті вщух, навіть почало проглядати крізь хмари сонце. Ще й виявилось, що на сусідньому пулі Міша таки ошукав гарного харіуса, тож риба є, і, безумовно вона є на такому гарному пулі. Половину часу Вовка витратив на спроби з сухою мушкою – це була хороша і зухвала спроба, проте без результату. Німфування спершу було так само нульовим, аж в одному з найперспективніших місць сталось підозріле клювання… Що цікаво, і я, і Володя там пробували ловити не раз, і пройшлись в вейдерсах вже двічі. Вкотре переконуюсь, наскільки погано ми ще знаємо психологію риб. Нарешті, в останні 20 хвилин напарник ловить спершу харіуса, потім – форельку. Невеликі, але без перебільшення – дорогоцінні. Насамкінець, на верхньому пулі Сергій Кушинський ловить форельку на точці, де зловив харіуса Міша. Коротше, риба “оживилась”, щиро шкодую тільки, що трохи пізно для мене. Ну, нічого не поробиш, змагання є змагання, роблю вчергове висновок, що певні пробіли в тактиці треба заповнювати. А головне – вірити у власні сили в мутняк, хай і буває часом дуже складно.

Тур 3. Трудовий

Чим далі підіймались у гори, тим краще ставав настрій. Дощові хмари залишались унизу, а ріка ставала все світліше. На пулі, де жереб звів нас з Сергієм Кушинським, було тихо і відверто без мутняку. Я починаю першим, тому поспіхом озираюсь, оцінюючи пул, і приймаю рішення зосередитись на перспективній ямці, а далі діяти за обставинами. Два нулі за плечима добряче дошкуляли, хотілось реабілітуватись, тим паче на такій рибній річці, як Зелениця.

До старту лишається 5 хвилин, спокійно в’яжу мушки, паралельно міркуючи над стратегією їх зміни. Ямка зручно розташовується на початку пулу, тому починаю з її верхніх околиць – нічого. Поволі “скочуюсь” на глибину, ударів нема, але інтуіція підказує, що риба там мала б бути. Нарешті перше клювання на виході з глибини, на… верхнього “Курноцика”, причому, харіус здався немаленьким. “Ну, нам ці моменти вже відомі з минулого року” – промайнула думка, продовжую далі рухатись поволі униз, але клювань більше нема. Повертаюсь до початку ями, змінюю нижню мушку, і на третій проводці підсікаю та завожу харіуса у підсак – 23 см. Не трофей, але початок є (разом з ним з плеч спадає невидимий тягар “нулів”), з’являється впевненість у обраній стратегії, тож далі продовжую за тою самою схемою – методичний облов ями різними комбінаціями мушок. В підсумку виходить, що решту пулу залишаю без уваги, про що зовсім не шкодую: чомусь є відчуття, що на мілинах риба неактивна або й взагалі відсутня. Ось і час вже збіг, у заліку маю 5 харіусів від 23 до 27 см, і закінчую тур з цілком нормальним, бойовим настроєм. Особливо тішить те, що майже не було прикрих помилок – хіба єдиний сход досить крупної форелі, проте, гадаю, там було без шансів. Ввечері, “на базі”, Олег оголошує результати, я – десятий, тож подумки ставлю собі завдання втриматись в тій десятці завтра, адже перспективи є. Мутняки поплутали карти майже всім, більш-менш ясна справа тільки з переможцем – Ігор впевнено тримає відрив від решти “пелотону”, і оскільки завтра ловить першим, йому лишається фактично піти від нуля. Натомість дуже сильно виступили Макс, Діма Голенков, продовжують “триматись” Руслан Хащевський, Міша Шунинець та Рома Яковченко… Основна боротьба за призові місця буде між ними, проте остаточних шансів не втрачає ніхто. Інтрига!

Тур 4. Поїзд, що вже рушив

Початок дня вийшов гарним, на противагу вечірній зливі, що загнала нас під час вечері до альтанки на подвір’ї лісника, і тримала там кілька годин. Були серйозні побоювання, що на річці буде нормальна вода, але диво таки сталось. Тож всі учасники були заряджені на серйозну боротьбу, яка, в принципі, і відбулася.

Пул був мені частково знайомий – його частиною був минулорічний пул з останнього етапу ЧУ, де ми змагались з Іваном Головко. В принципі, місцина гарна, одна ямка більша, кілька – менших, ну й решта місцин не сказати, щоб “беспонтові”. Дуже складний рельєф берегової зони, і всього півтори години… Навіть не знаю, чи можливо все це якісно опрацювати. Сьогодні ловлю другим, тож починаю з суддівства – Сергій рішуче кидається в воду, тим паче, що з сусіднього пулу Іван Головко сповістив про перше клювання вже на першій ж хвилині. Проте минає півгодини, година – жодного натяку. Перевіривши всі більш-менш варті уваги точки, Сергій повертається до більшої ями, де на дні піступно причаївся обрубок смереки, за який раз у раз чіпляються мушки. Нарешті, на виході з ями – клювання, ще одне, і напарнику вдається зачепити чималого харіуса. Проте, на превеликий жаль, він сходить біля самої поверхні води… Розчарування Сергія відчувається без слів, мовчу, тому що знаю, якими важкими бувають будь-які слова в таку хвилину. На жаль, його час так і збігає з прикрим нулем у заліку. Я беру перерву 10 хвилин, щоб поміркувати над власною тактикою, виходячи з м’яко кажучи, не дуже активного клювання риби.

Вирішую знову приділяти основну увагу ямі, проте, на відміну від учора, все ж таки, побігати по пулу, який здався в цілому перспективним. На ямі досить швидко ловлю дрібну форельку, трохи для мене несподівану, і таким чином “йду від нуля”. До наступної форельки, трохи більшої, майже 40 хв безрезультатно бігав по пулу, тому в підсумку знову залишаюсь на ямі. Дуже заважає затоплена смерека, до того ж, риба не реагує ні на вчорашні мушки, ні на перевірені “хіти”. Нарешті пристосовуюсь оминати зачепи, прив’язавши нижню легеньку шоколадку, і дуже неочікувано за такого млявого клювання ловлю харіуса 25 см в найглибшому місці на… “Курноцика”. Ось як він так може?! Причому далі – класично, жодної реакції на “Золотаву №22”. Натомість ще один харіус, теж немаленький, чіпляється за верхню зелену мушку, тоді як нижня встрягає у смереці. Дідько, між мною і рибою основна стрімнина і далі швидко стає глибоко… Харіус вмостився собі на поверхні води, і поки що спокійно, але дуже вичікувально спостерігає за мною. Дідько, і справді дуже незручно підійти до нього, але сьогодні риболовецький Бог-Природа на моєму боці: вдається дістати рибу підсакою акурат до того, як вона зірвалась, щоправда, трохи скупався по груди. Але на те він і спорт 🙂 Маю ще хвилин з 20, і встигаю “вичавити” все таку ж малу, але цілком залікову форельку, а також отримати досить прикрий схід харіуса на останній хвилині. Все! Кубок УЛН-2018 відбувся!

Підсумки

Отже, вдалось зробити свого роду ривок, і з двадцятого на початку, фінішувати досить непоганим шостим місцем. Причому, на нього буквально “заповзаю”, у запеклій боротьбі з такими зубрами, як Андрій Коваль, Дмитро Голенков, Макс Кусакін, Іван Повхан і Рома Яковченко. Йшли майже “ніздря в ніздрю”, і не здивуюсь, якщо для Олега, під час підрахунку, це був умовний фотофініш 🙂 На мою скромну думку, вся боротьба в КУЛН-2018 вийшла запеклою – як за перші, так і за останні місця. І це пряме свідчення, що рівень змагань росте, а найприємніше те, що вливається свіжа кров, і вже з першої спроби показує непогані результати.

Подяки

Передусім, нашій маленькій київській команді у складі моїх любих Альони та Харді, і наших друзів – Миколи та Сашка, завдяки підтримці та натхненню яких вдалось цілком ефективно позмагатись. Відверто і без реклами: особлива подяка Колі, який навязав для мене чимало справді крутих мушок, що фактично і стали запорукою хорошого результату в останні тури. Також низький уклін Вадіму та Михайлу з Міжгір’я, що прихистили нас під зручним тентом, пригощали різними смаколиками, і возили на тури на без перебільшення досконалому авто – “Ленд Ровері” 1996 року випуску. Справді не машина, а танк!

Тисну руку організаторам – Ростику та Олегу Сові, всім хлопцям, що приїхали на день-два раніше, і допомагали облаштовувати пули та територію. Нашому боссу – Володі Дуленчуку і його команді єгерів та інспекторів, які гарантували законність, безпеку та логістику під час змагань, пані Олі, що годувала нас смачними обідами, сніданками і вечерями. І, звичайно, неповторним Горганам та Бистриці з Зеленицею, що були до нас прихильними і подарували кілька незабутніх днів, назавжди закарбованих в пам’яті тими прекрасними спогадами, які гріють душу глухими зимовими вечорами, коли там швендяють і шкрябають добре знайомі кожному нахлистовику кицьки 🙂

Автор: Мандрівник (Спеціально для Блогу)

* кому дасться зрозуміти переклад японської азбуки – той на наступних змаганнях отримає в подарунок від Мандрівника пляшку доброго питва 🙂

Друге і останнє фото – Дмитро Голенков (с)

Кубок УЛН: як це було

Першим випробуванням для новоствореної ГО «Українська Ліга Нахлисту» стало проведення Кубка – турніру, що зазвичай відкриває офіційний сезон. Розклавши по поличках усі складові, можна проаналізувати – наскільки ці змагання були вдалими, цікавими та успішними. 

Спонсори

Кожне змагання має на меті виявити переможців, а отже, вручити нагороди для кращих спортсменів. Головним меценатом турніру стала, власне, УЛН, яка організувала подарункові сертифікати для першої трійки. Загалом із бюджету Ліги було виділено 5000 гривень (2500 за перше, 1500 за друге та 1000 за третє місце).
Використати сертифікати можна було у магазині flyfishing.com.ua. Окрім цього, компанія Strike! в особі Дмитра Петруняка продовжила своє реноме «вічного спонсора».
П’ять пакетів з матеріалами від провідного виробника нахлистової продукції в Україні отримали учасники, які посіли місця з четвертого по восьме.

Уперше, до спонсорів нахлистових змагань, долучився один із найвідоміших та найпопулярніших рибальських магазинів – «Флагман». Зокрема, магазин виділив для учасників набори повідкового матеріалу, захисні чохли для телефонів та документів, а також тубуси та тримачі для фляг. Окрім цього, переможці отримали новенькі флай-бокси, які є дуже зручними та функціональними. Будемо сподіватися, що «Флагман» продовжить підтримувати нахлистовий рух та тішити учасників якісними подарунками.

Не бракувало і персональних спонсорів. Зокрема, Макс Кусакін створив кілька прекрасних флай-боксів, один з яких отримав Олег Степаненко – головний суддя змагань, а інший Ігор Анісімов – переможець турніру.
А дошка у формі риби з логотипом УЛН тепер прикрасить домівку Івана Повхана, який знову став переможцем в номінації «найбільша риба» – йому вдалося витягнути харіуса на 32 сантиметри.

Набір класичних мух, зв’язаних на раритетних гачках – це подарунок від Кості Дегтярьова з Молдови. Оригінальні приманки змогли отримати переможці турніру.

Завдяки допомозі спонсорів, організатори змогли розділити усі призи так, щоб подарунок отримав кожен учасник. А новачки змагань – Роман Михайлюк, Олексій Анцупов, Сергій Кушинський та Юрій Кінчик отримали додаткові подарунки для заохочення. Також оргкомітет нагородив флай-боксом від «Флагмана» Володимира Дуленчука – господаря землі, на якій проживали учасника.

Проживання

У кожного учасника був вибір – намет або кімната. Більшість вибрали намети, адже після шумного міста, ніч під співом пташок чи навіть під акомпанемент дощу, але біля вогнища та зі свіжим повітрям була наче ковтком холодної води у спекотний день. Для проживання було виділено одразу три галявини – кожен обирав собі місце до душі. Хтось спав в наметі, хтось в машині. Правда, у декого, після дощу, до намету додавався і бонусний басейн, але усі з труднощами справилися – ніхто не скиглив. Добре, що хлопці з Рогатина потурбувалися про великий тент – завдяки йому біля їхніх наметів було завжди людно та гамірно. Загалом, наметовий табір перетворився на дружнє місце, де завжди готові прийти на допомогу один одному.

Декому зручніше було у будинку Володі – там чекали зручні ліжка з теплими ковдрами і гарячий душ. Але ж природа – це значно крутіше, чи не так?

Харчування

Одним із найбільш важливих елементів змагань є спільний великий стіл, за яким можуть зібратися усі учасники. На щастя, завдяки турботі Володі та його родини, 30 нахлистовиків спокійно розмістилися за кількома столами, з’єднаними одним «ланцюгом». Пані Оля готувала з душею та щедрістю – цього разу порції були великі і далеко не кожен з ними впорався. Смакувало абсолютно все – і вареники (які там були шкварочки!), і пельмені, і чанахи, і банош – словом, жодних проблем із відновленням сил після важкого дня не було.

Але й до вечора п’ятниці, коли розпочалося організоване харчування, ніхто не був голодний. Бограч, шашлики, канапки, овочі, пішта, консерви, хліб – усе спільне та гостинне. І всім було добре.

Добирання

Дорога від Надвірної до Зеленої (близько 20 кілометрів) заслуговує окремої уваги – про неї можна написати не одну легенду та присвятити не одну оду. Ремонту, очевидно, цей шлях не знав і не бачив. Хто є щасливим власником великої машини, той міг закривши очі, міцно вдавити педаль газу і пролетіти ці ями хвилин за 15-20. Делікатнішим автівкам доводилося не так солодко – треба було їхати акуратно і значно довше.

Біда ще й в тому, що дощі розмили дорогу з «траси» до табору. Там всього кілька сот метрів, але якими ж важкими вони стали! Когось довелося витягувати, а когось тягнути.
На щастя, оргкомітет домовився із лісництвом про додатковий транспорт – позашляховики довозили та забирали учасників не лише з Зелениці, але й і з дальніх пулів Бистриці. Тому цього разу проблем із добивання на пули чи поверненням на базу ніхто не мав.

Погодження

Завдяки офіційному статусу та можливістю проводити ділове листування, Українська Ліга Нахлисту отримала усі необхідні дозволи та погодження від державних органів. Зокрема, ми отримали «добро» від усіх лісових господарств Івано-Франківської області та від обласної Рибохорони. На відкриття змагань до учасників завітали представники цих структур, а також пообіцяли нам повну підтримку та сприяння в майбутніх заходах.

Учасники

Участь в змаганнях взяло 20 учасників із семи областей (Львівська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернівецька, Закарпатська, Івано-Франківська). На жаль, з різних причин на змагання не приїхали Олександр Свида, Степан Чех, Іван Магула, Ганна Вербицька, Володимири Судуки, Сергій Тищенко, Михайло Швець, Віктор Гаврилко, Володимир Бейчак, Габор Варга та Микола Степанов.
Усіх їх, так само, як і інших членів УЛН, зокрема, Арсена Грабчука, Олену Антонюк та Миколу Стрімана, які на турнірі були, але участі не брали, оргкомітет ласкаво запрошує позмагатися найближчим часом.

Річки

Перші два етапи пройшли на Бистриці Наддвірнянській, яка неодмінно потішила б учасників більшою кількістю риби, за умови чистішої води. Проте, навіть у дуже важких умовах, члени УЛН продемонстрували високий рівень та майстерність, знайшовши ключики до вибагливої форелі та харіуса.

 

Зелениці не страшні дощі, хоч в п’ятницю зранку вона помінялася місцями із чистою Бистрицею. Страшенна злива таки перемогла норовливий потік, добряче його забруднивши. Все ж, до початку третього туру, Зелениця прочистилася і зустріла учасників якщо не кришталевою, то цілком пристойною водою.
На Зелениці необхідно було ловити мінімум 5 залікових риб за етап, щоб розраховувати на хороше місце.
З іншого боку, специфіка пулів не дозволила розловитися усім учасникам, хоча, довести протилежне навряд чи комусь вдасться. Необхідно було не лише знайти місця з рибою, але й підібрати відповідну муху, проводку та інші елементи вудіння. Хто мав щастя та майстерність – той опинився в топі. Хто промахнувся – той ловив облизнів і посів місця далекі від призових.

Погода

Уже третій рік поспіль, саме в час проведення Кубку, середину червня заливають дощі. Так було на Опорі у 2016-му, так було на Свічі у 2017-му, так сталося на Бистриці у 2018-му. Фактично, цілий тиждень лило немилосердно, що створювало незручності не лише під час вудіння, але й у банальному побуті. Хто не потурбувався про намет із тентом, той гарантовано отримував клопоти. Важко було просушити одяг та взуття, спокійно виспатися, зберегти продукти тощо.
Зважаючи на це, цілком ймовірно, що Кубок УЛН у 2019 році пройде 7-9 червня, адже ризикувати вчетверте поспіль навряд чи хтось стане.

Щоденник чемпіона: цирк уродців, мокрий Титанік та кілька в томаті

Созвон, домофон, виїзд. Заїхали за Бодьою, поїхали на Сваляву. Поки чекали Рому з ПЕРЕСЄЧКИ, пішли в «барву» скуплятись. Думаю, вазьму шо падєшевлє і шо б побільше)). І тут падає мені в очі кілька в томатє… От і починається вся сладость!

Дочекались Рому. Виїхали: восьма вечору) дорога весела балакуча, спим). 3-тя ночі, доїхали ми до мєста расположенія борцов с алкоголізмом. Ну так шоб не пізно і не рано)) посередині). Зустрічають нас сплячі пики, але в очах видно радість зустрічі. Начинається торжесвенна борьба с алкогольом, але втомленість і сильна злива нас ламає і всі йдуть спати.

Ранок четверга: всі опять довольні прокидаються, нові знайомства і канєшно же ударний ЧЄТВЕРК. Ну, алкоголь взяв своє, і діло дійшло до рибалки та розділу думок, практики, тактики і канєшно “СВЯТИХ МУХ”. І тут прибігає Ростік – перфекціоніст ідеальних мух. Роздивитись поуважніше “ЦИРК УРОДЦІВ” від Закарпаття, заглянувши в мій флай-бокс, в нього походу зірвало псіхіку) і ще й так щоб навєрняка – я витягую кільку в томаті!) і тут лунає проклятіє: «ПАЦАН, ТОБІ ТОРБА, ТИ БУДЕШ БЕЗ РИБИ». Ну і далі антісресс в вигляді пари по пійсять. Але ще нич не втрачено, адже йде мутняк).

Всі потроху з’їжджаються, знов ж таки для мене багато нових людей, знайомств і полєзной інфи). Діло до вечору: вогонь, співи, пянка, сон…

Я зі своєю Бумбою мокнем в палатці, дощ ллє, палатка тече, спим мокрі. На ранок хто мокрий, хто кислий, комусь кисло, але пахне змаганнями, пахне здобуттям нових навичок, і, курва, мутняком. Всі з’їхались, поїли і го по пулам. В мене випала пара з Ромою Яковченком. Дібрались ми до пулу пройшлись, пул огонь. Вибираю зі свого цирка двох німф, ну так шоб чем пастрашнеєє, зібрав снасть, запалюю цигарку, і шо: паєхалі!

Дивлюсь, вище мене тихе плесо з міляком, йде повільна течія, де вода з гряззю встигає трошки осідати і до скату попадає вже чистіша, думаю: отут і начну. Якраз переді мною великий камінь. Перша проводка і наче щось вдарило. Проігрнорував… Друга проводка і відчутна форелева атака! Підсікаю і не своїм голосом кричу: «Рибааааааа!!!» Підбігає Рома: міряєм форельку на 28 см, радості повні гаті, з’являється надія відловитись, але марно. Вода йде вверх і все грязнішає. Обчесав всю мілину і на полу-ямці схід:(. Абідна, дасадна, да ладна:(. Так більше нічого й не було.

І тут я дохожу до табору, і всі починають мені говорити, що походу тілько я один спіймав рибу! Я починаю розуміти, що є шанс, потрібно рвати жопу, адже можливо і виграти. Тихо і мирно ми йдемо з Евеліною в наш затонувший Титанік, але я не можу спокійно заспати, купа думок, купа технік в голові каша…

Зранку встаємо на сніданок, всі говорять, що ріка почистилась, стала прозорішою, є шанс відловитись. Йдемо з Ромою на пул, він ловить перший і пакує на ями. Під самий кінець, на ямі без течії, хапає форельку на 29, довольний стає, але більше неспіймав нічого. Час мені присутпати.

Весь час як Рома ловив, я ходив і розглядав можливі місця знаходження пиря, але на ями акценту взагалі не ставив. Шукав маленькі струйки поміж камінчиків, да поближще до берегу, по міляку в общем, приступаю. Йду на то місце де закінчив Рома, починаю вичісувати стояк, галяк, пусто. Піднімаюсь вверх до перекату, і бачу ось воно, з боку струя, з іншого тоже, і гладкий скат води поміж течіями, да туда, кидаю апстрімом, і пробую підтягувати самою вудку трошки швидше аніж йде течія і вуаля: покльовка, але нич, ще пару проводок, і пирь не витримує іздіватєльства моєго уродца і рішає зжерти його! Бах, є, харь на 28, потім звичайно прочесав весь пул, і знайшов місце де впадав малесенький потічок, думаю тре його обловити, і там якраз гарно дерева звисають, і вродь як глубина є, нада в общем. Пара проводок , нічего, думаю спробую на підйомі мух, типу даун-стрім, але трошки не так, і результат за 5 хв до кінця, ще один пацан убіваєт мою муху.

Кінець часу, пика довольна. Оголошення результатів, і я знов на етапі 1 місце. В голові повний переворот, щось не зрозуміле, страх напевне, вже й не до обіду, але Голод Не Тютка: жрать пішов. По дорозі до Володіної хати Евелінка мене заспокоювала, підтримувала, навіть согласилась пійти  зі мною на 3 етап. Пара випала з новачком Романом Михайлюком!

Купа стрессу адже етап на Зелениці, а там риби як в нас в Ужі сміття. Добираємось до пулу. Першим ловив Роман, а я розглядав пул. На пулі було огромне плесо з файною ямою на початку, але там було всього два пирі, які спіймав Рома, і потім ще три рибини, в протоколі 5 риб! Пул класний, переглянув його вдоль і поперек, вирішив знову бити по міляку і по приберега, і ще багато уваги звертав полуямкам з великими камнями і гладкою течією. Але цей етап зазнав провалу з першої риби, засікаю дуже грубого пиря, дотягую майже до підсака, схід… В мені й так все бурлить, переживання, стресс, і втрата самоконтролю, і я ще зтравлюю 5 риб. Спімав по міляку 3 форельки, і на кінцівку все-таки дотягую одного пиря. Але пирь брав цікаво: я кидав під берег, і старався якомога сильніше плюхати німфами, а потім з стояка підтягував німфи до течіі і як тільки мухи попадали в стрім, йшла покльовка.
Це дійсно видуманий, нежданно для мене метод, і ще було 4 сходи… І того в протоколі чотири рибини, Йдемо в табір, в мене стресс, нічого не хочу, бере мене зло, адже я не розумів, як можна було злити стільки риби… І в таборі Олександр Дробот, бере мою муху і показує, як по дідовські потрібно провіряти гаки. Бере мою муху гаком до нігтя і каже: дивись, гак їде, а має впиватись, типу він зломаний, але я приглядався добре і ніколи б не сказав, що він поломаний! Є плюс до навичок!

Я заспокоюсь, беру себе в руки, але все-таки трошки подбухую що б навєрнячка) йду спати. Підтримка від коханої, що все то гуд, так й мало бути і що завтра я всіх порву. Лиш би убаюкати п’яну скотину…

Ранок неділі, останній етап, всі думки зібрані, тактика продумана, починаю охоту на маленьку форельку, аби лиш втікти від нуля. І єсть, да, це рибаааааа! Крики-візгі, спіймав ще три форельки, потім одного харька з під каменя витягнув, і знов же такий це метод, під берег в стояк шлюп, підтяжка по дну до течії і відразу з під каменюки вихід пиря.

Часу ще 30 хв пул вичесаний, але залишилась, огромезна яма. Глубока до немогу) десь метра 2-2.5 старався її прострілити, адже посередині ані однієї покльовки, ставлю дві мухи одна 3.8, друга 3.5 і топлю) є дно ура!

Пара проводок, притормозок, думаю ну пирь за 40, з міста здвинути не можу, бачу пішло вниз по течії, і потроху піднімається. Спустився вниз, десь метра 4-6, бачу, що файна масна форель. Дотягую до підсака, міряєм, але коротка – 28 см, проте файна, фатьова, груба. І на цьому все, етап закінчено. Радості є – в протоколі 6 риб. Після мене Роман спіймав ще двох харьків і одну форель. Дорога до табору, радість, спокійство.

І невже-невже!!!!! Я чемпіооонн! Емоціі зашкалюють, щастя, каша, щось непонятне, і не вкладується дійсно те, що я виграв. Тих емоцій я не можу словами передати! Хлопці, бажаю всім це пережити! Радий був провести зі всіма час, ці змагання залишаться в моєму сердці назавжди! Дякую вам за все!!! І до скорих зустрічей!!!!

Автор: Ігор “Пузо” Анісімов
Стилістика, фонетика та орфографія автора збережена практично у первозданному вигляді
Фото: Дмитро Голенков (друга і третя з кінця), Андрій Скворчинський (третя і четверта зверху)

Мої вкуси специфіческі: бограч по-мухарському

Змагання, що проходять у п’ятницю – неділю є верхівкою айсберга. Зазвичай, усе найцікавіше відбувається в середу та четвер, коли учасники ще бадьорі та свіжі. Одним з неодмінних атрибутів наших змагань та турнірів є бограч. Бограч – це одна з найбільш відомих страв закарпатської кухні, яка заворожує своїм ароматом, смаком та пікантністю.

Сало, ребра, м’ясо, паприка, помідори, картопля, спеції, і ще багато всякої смакоти – усе разом, якщо воно готується на природі та в казані, готується з душею та бажанням, для великої кількості людей – зветься бограчем.

Готувати бограч може тільки той, хто чітко знає кількість та якість інгредієнтів. Звісно, у кожного повара свій бограч – головне, довести його до такого рівня, коли зіпсувати вже просто нереально.
Ще одним важливим фактором приготування цього смаколика є загальна зайнятість. Хтось чистить картоплю, хтось ріже моркву, хтось підкладає дрова, хтось носить воду.
Для того, щоб зварити справжній бограч треба кілька годин та з десяток людей. А ще треба добра пляшка та добрий настрій.
Зате коли все буде готово – свято гарантоване.

Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Цікавий нахлист

Кнопочки