Нахлистовик має бути універсалом – треба вміти пристосуватися до умов, в однаковій мірі володіти німфою, стрімером і, звичайно, сухою. Зрештою, кожен з нас намагається до цього прагнути. Щодо сухої мушки, то більшість наших лігівців є фанатами саме цієї дисципліни. Особливо це явище притаманно новачкам – побачивши як риба вистрибує на мушку вони вже не хочуть і думати про німфу. Але одного лише вподобання замало – потрібно вміти ловити на суху. Після цих змагань, напевно, багато хто зрозумів, що до «вміння» ще є куди рости. Ну, я так точно. Напевно, цей турнір дав мені найбільше інформації, бо те, що я побачив, ще довго виринатиме в пам’яті.

До Зеленої ми вирушили учотирьох з Арсеном, а також новачками Ліги – Севастьяном Богачем і його сином Глібом. Я познайомився з ними кілька тижнів тому на ріці, ми розговорилися. Коли розповів про змагання, у 13-річного Гліба загорілися очі, він дуже хотів взяти участь. Біда лише в тому, що відповідно до правил змагань, змагатися можуть учасники від 15-и років. На щастя, Рада Ліги більшістю голосів дозволила йому зареєструватися на турнір, але за умови дотримань усіх норм: вейдерси, черевики з шипами, посох і, звичайно, присутність батька на пулі.

Загалом, участь в змаганнях мало взяти 11 людей, але в останню мить Степан Чех відмовився через робочі причини. Тому нас стало лише 10, але в принципі нічого критичного не відчувалося – приїхали всі, хто міг і хотів. Бистриця і Зелениця уже чекали нас – вода низька і дуже чиста, риби вдосталь. Таку інформацію ми отримували від тих, хто ще з вівторка відпочивав у таборі. Зі Львова до Зеленої ми добиралися більше трьох годин. На щастя, стан дороги значно покращився, тому доїхали з комфортом і без клопотів. Вирішили жити у будинку Володі, а не в наметовому таборі. В принципі не прогадали, бо знали про ймовірну зміну погоди і дощі.

Скинувши всі речі з багажника по кімнатах ми вирушили на берег річки до табору, де мала відбутися наша звична вечірка «Зустріч старих друзів». Табір вже шумів, а стіл дуже швидко наповнився ящиком неповторного винограду, закусками та напоями. Мені найбільше засмакував хороший віскі і грона крупного білого винограду. Як завжди, ми балакали, розважалися і насолоджувалися нашим добрим товариством.

А вже після вечірки, після повернення до хатини, ми взялися за безпосередню підготовку до змагань – перевірили котушки, обладнали їх новими підлісками, і, звісно, взялися за в’язання мух. Дуже швидко Гліб вже розібрався з параметрами і акуратністю. Невдовзі його коробка поповнилася цілком пристойними сдс-каддісами та іншими мушками. В’язання продовжилося і зранку, Гліба просто нереально було відтягнути від станка.

Жеребкування очікувалося на обід п’ятниці – цього разу зібралися всі без пауз і затримок. Одразу визначили пари на всі чотири етапи. Мені дістався в судді і суперники спершу Саша Дробот, а потім Арсен Грабчук. Щодо пулу, то на нього треба було трохи проїхатися. Тож невдовзі, спакувавши усі манатки в Сашину «шкоду», ми утрьох (з його дружиною) вирушили шукати свою ділянку. Завдяки навігатору вдало маневрували сільськими дорогами і зрештою виїхали до галявини, за якою вже шуміла ріка. Мапсмі показував, що ми акурат стоїмо на середині нашого пулу. Ми спустилися і просто були засліплені неймовірною красою Бистриці – скелі, камені, плеса, ями, буруни… Невже мені нарешті пощастило з пулом? Ми з Сашком обійшли лише половину, вниз по течії. Навіть не хотів знати, де пул починається (мітки не було видно), бо цілком влаштовувала нижня частина. Буду тут жити – подумав я і вже почав рахувати, скільки десятків харіусів зловлю на цьому місці.

Але такого в житті не буває, звісно. Облом вдарив по голові боляче і не приємно. Виявилося, що мапсмі щось напутав і тепер показував, що наш пул не такий вже й великий. Більше того, та ділянка, яку ми оглядала виявилася пулом Повхана і Анісімова. Мітка маячила на дереві у нас за спинами. Вверх по течії нас чекали буруни, розбиті каменюками, а трохи вище невеликий перекат з кількома перспективними ділянками. Але якщо говорити візуально, то наш пул відверто поступався по якості сусідньому.

Зрештою, що робити? Треба йти ловити. Я склав дві вудки і приготувався починати з низів. Перше місце мовчало, а на другому я вже побачив рибу. Досить крупний харіус вийшов, я його підсік і поки тягнув він зійшов. Це неймовірно роздратувало, але я вже звик. На змаганнях так завжди. За ним вдалося відійти від нуля – невелика форель спокусилася на сіру мушку від Колі Стрімана.

Риба загалом була активна, але дуже і дуже селективна. Брала далеко не на все і регулярно сходила, то на підсічці, то перед підсаком. Як же це бісить! Я не стримував емоції, всі мої думки про річку і рибу, безперечно, на сусідніх пулах чули. А як інакше? За моїми підрахунками, 11 риб виявилися наколеними, але не дотягнутими. А в протоколі опинилося лише 5… Ганебно і жалюгідно.

Але мої результати виявилися ще гіршими після того, як за справу взявся Саша. Я багато чого побачив за майже 14-річну нахлистову діяльність, але нічого подібного бачити не доводилося. Сашко ловить на спеціальні шнури власного монтажу (ранінг і голова підбираються під умови), на спеціальні мухи, які не тонуть, не злипаються, не намокають і, що головне, дуже успішно ловлять рибу. Крім того, Саша неймовірно майстерно володіє закидом на різні відстані і віртуозно маневрує мухою, спонукаючи рибу до атаки. Він також спустив немало риби, але в його протоколі красувалося 9 хвостів після фінального свистка. За такий майстер-клас і заплатити не гріх.

Першим  у цей вечір став Арсен, який зміг упіймати 8 риб, зате крупних, що дозволило йому обійти Сашка. Мій результат виявився дуже посереднім, але я особливо не переймався – все ж, суха муха це не мій коник. Дуже потішився за Гліба – він упіймав три риби.

На ранок вже Саша мав ловити першим і я лише міг уявити, що він зробить з тим пулом. Доїхати до нього виявилося не дуже просто, але ми все ж знайшли шпаринку для машини і місце, де можна її залишити. Мій напарник хвацько переніс дружину на комфортний острівець, що ділив річку, після чого ми вирушили на розвідку. Найперспективніша точка – це кінець пулу, де розлилося 50-и метрове мілке плесо. І саме звідси Саша почав. Я упущу всі деталі, скажу лише, що після такого, мені майже нічого живого не залишилося. 11 риб в протоколі і ще стільки ж наколених…

Треба було вивалити усі сили для того, аби закинути до підсака бодай щось. Тому, коли прийшов мій час, вирішив залишити плесо на десерт, сподіваючись, що риба якось оклигає від урагану… Я почав там, де Саша не зловив риби – на досить цікавому зливі. Ймовірно, там справді було порожньо, лише з найдальшого куточка вдалося виманити одного харіуса на петруняківського ред-тага.

Трохи нижче, на швидкій течії під кущем, проводячи суху, як німфу, зловив другого. Ще нижче – третього. Мав бути і четвертий харіус, якого я вже дотягував до підсака, але він злетів і впав у воду. Замість того щоб дременути на мить застиг, як вкопаний. Тому я впав на коліна і накрив його підсаком, але мої старанні виявилися марними – риба втекла.

Лишилося півгодини і зачароване плесо. Дуже сподівався бодай на одну рибку, бо три хвости – це трохи замало. Але плесо мовчало. Тобто риба виходила на муху, однак робила вона це настільки по-свинськи, що до благородної породи її не віднесеш ніяким чином. Лише на останній хвилині, харіус таки змилостивився і дозволив дотягнути себе до підсаку. Чотири риби і лише один схід – не так вже й погано, зважаючи на те, хто ловив до мене.

За результатами, Сашко міцно рвонув вперед, випередивши всіх учасників, зокрема й Арсена, який зранку зловив лише одну рибу. Рома Михайлюк, який ловив до нього, упіймав три – на їхньому пулі банально не було риби.

Тепер на нас чекала Зелениця і кожен мрів про те, щоб ловити першим. Це й логічно, адже тут не треба шукати рибу – вона стоїть в конкретних місцях. Власне, мені й випало знову ловити першим, тож ми з Арсеном, Глібом, Севастьяном та Іваном Повханом запакувалися в машину і вирушили вгору. Мені треба було починати на найвищому пулі, хлопцям – на третьому. Часу було вдосталь для того, щоб як слід роздивитися територію і випрацювати стратегію.

Насувалися хмари і стало ясно, що хтось з нас змокне. Власне, змокнемо обидва, просто питання було в тому – на чий час припаде дощ. Наш пул був доволі простий – відразу стало ясно, де може бути риба. Біда лише в тому, що води геть мало і вона настільки чиста, що ловити настоячи взагалі не варіант. Добре, що я мав наколінники, так можна акуратно підлізти і не сполохати харіуса.

Я розклав кілька вудок і вирішив починати зверху. Пул розбив на кілька зон, а ловити мав намір ясна річ апстрімом, просто переходячи з одної точки на іншу. Моє перше плесо виглядало дуже апетитно, але протягом кількох хвилин мовчало. Це збентежило – щось не так. Нарешті вихід, але дуже обережний, потім ще один. Довелося змінити дислокацію і спускати муху вниз по течії. Є! 30-сантиметровий харіус взяв на ред-тага. Від нуля відійшов, але пройшло хвилин 10. В інших певно вже по 3-4 риби. Йду далі. Харіус знущається – підплив до мене, розвернувся і стоїть… Ну, я кинув йому муху під носа, але і так було ясно, що він не візьме. Кидаю далі, вверх, під водоспадик. Вихід на гламурну оранжево-червону муху і риба в підсаку. Далі – схід і тиша. Біжу в кінець пулу і рухаюся вверх – взагалі нічого, навіть натяку на рибу. Руки тремтять, час минає, риби – десяток без восьми штук.

Повна апатія, річка наче вимерла. Добігаю до початку, там точно має хтось бути. Зненацька починається жор. Ловлю ще одну рибу і наколюю три за 5 хвилин до фінішу. Ймовірно тому, що стою раком, не зручно ані закидати, ані підсікати. Фініш. В мене три хвости. Провал…

За діло береться Арсен, він йде тим самим маршрутом, що і я. Ловить значно акуратніше. В нього куди точніші закиди, дуже смачна проводка, хороші мухи. Але риба не бере. Йдемо нижче – жодного виходу. Десь неподалік починає гриміти і блискати. Почався дощ. Арсен не здається, але геть темно стало, тому він вибирає білого парашута з пінковою верхівкою. Якраз на плесику видно виходи. Один, другий…
Після кількох невдалих спроб, Арсен нарешті ловить харіуса, а за ним і другого. Злива перетворила нас на мокрих курей, але лишається ще 8 хвилин. Арсен дивиться на мене, я на нього. «Погнали!» – сказав учасник і ми дременули до машини. За хвилину склали всі вудки і мокрий одяг в багажник і поховалися в салоні. Тепер треба ще знайти Богачів і Повхана, а зв’язку нема. На щастя, ми таки зустрілися і благополучно добралися до хати.

Виявилося, що мій результат був не такий вже й поганий. А згодом виявилося, що він був найкращим, оскільки риба практично не ловилася, вистачало й нулів. Тож я дуже довго сміявся, коли дізнався, що за результатами третього туру вибрався на перше місце… Швиденько прикинув цифри, бали і місця – у загальному заліку я вибрався аж на друге місце, впритул підійшов до Саші Дробота. Друге місце мені підходило дуже навіть, зважаючи, що це суха муха. І все могло б так і закінчитися, оскільки дощ не припинявся, Зелениця піднімалася, зеленіла, сіріла і коричневіла.

Зрештою, під час вечері було вирішено чекати до ранку, а вже зранку вирішувати – проводити четвертий етап чи ні. На ранок ситуація наче покращилася, Сова сказав, що сяка-така видимість є і всі готові ловити. Ну, нема на це ради. Спакувалися і поїхали у тому ж складі, що й в суботу.

Першим мав ловити Арсен. Цього разу дощ дріботів, але ріка була вже дуже велика. Ловити навіть на німфу не просто, що вже про суху говорити. Тут не допоможуть ані підкрадання, ані найсекретніші мушки. Лише голий фарт. Треба знайти одну рибу, яка готова взяти муху і все тут. Більше того, останній етап міг перевернути все з ніг на голову.
Виходило так, що Саша Дробот нижче другого місця ніяк не опуститься, але перегнати його був шанс лише в мене. Для цього мені треба зловити рибу, а йому ні. Тоді, загальний підрахунок поміняє нас місцями. Не можна сказати, що мені цього дуже хотілося чи дуже не хотілося. Ясно, що Саша в рази сильніший за мене в плані техніки і тактики сухої мухи, це навіть не обговорюється. Але з іншого боку, можна спробувати щось зловити. І навіть треба.

Наш пул був дуже красивим, хоч і понівечений нічною зливою. Безперечно, риби тут багато, але всі прекрасно розуміли – один шанс на успіх. Проворонити його не можна. Арсен, як і вчора, ловив дуже грамотно. Він обкидав всі можливі точки на пулі, закидував під скелі, борознив і так далі. Але прогнозовано виходів не мав.

Коли ж прийшов Сова, то повідомив, що Пузо зловив харіуса. Знову ж таки, досить прогнозовано – комусь же мало це щастя привалити. На загальну картину ця риба не впливала, бо три попередні етапи Ігор відловився не кращим чином.
Але цей факт спонукав кожного з нас щось вигадувати. Крім всього іншого, Сова рекомендував спробувати на нижній території пулу, куди ми добратися ніяк не могли. Виявилося, що можна туди продертися крізь городи та поля. Що ми й зробили після моєї невдалої спроби добратися до потічка по іншому березі.

Внизу пулу ситуація виглядала справді цікавіше, води було менше, знаходилися більш-менш мілкі та чисті ділянки. Але як я не старався, риби не побачив, відповідно, залишився з бубликом. Як і більшість інших учасників, за винятком напарника Пуза Влада.
Після того, як Анісімом зловив свого харіуса, він мав вихід іншого, але добрати його вдалося якраз нашому новачку. Цікаво, що ці дві активні риби перебували поруч, на одному місці. Як можна пояснити таку дивну поведінку риби ніхто толком і не знав.

Риба Влада змінила розподіл місць. Завдяки цьому харіусу він вискочив на друге місце, а мене посунув на третє. В принципі, мені і третє цілком підійшло. Тепер маю весь комплект по сухій мушці – і перше місце, і друге, і третє. Хоч Сашко теж не зловив рибу, але з першого місця не зійшов. Мабуть, це все таки справедливо, адже він реально показав дуже високий рівень підготовки і розуміння річки.

На цьому попрощалися. Нам треба було поспішати в Бурштин, тому після нагородження, ми швиденько застрибнули в авто і вирушили додому. Взагалі, попри малу кількість учасників, вважаю, що ці змагання виявилися дуже навіть цікавими та продуктивними. Багато залежало і від пулу, і від майстерності учасників, і від обраної стратегії. Особливо радію за Гліба, який дебютував 9-им місцем, отримав безліч досвіду, знайомств та свіжих мух.

Ну і за себе теж порадів, бо в загальному рейтингу УЛН вперше вийшов на чисте перше місце, обігнавши Рому Михайлюка та Ігоря Анісімова. Тепер там би втриматися не зашкодить…

Цікавий нахлист