… Тим часом почалася метушня. До старту першого етапу залишалося не так вже й багато часу, а треба було його знайти і хоч трохи оглянути. Ми з Арсеном стрибнули в «паджеро» і вирушили на захід – шукати наш 7-ий пул.

Спеціально для того, щоб учасники знали, де їхній пул, ми купили доволі дорогу маркувальну стрічку. Ті, хто займався розміткою, мали чіпляти таку стрічку на деревах, обабіч траси. Коли я розмічав нижні пули, то червоно-білі маркери чіпляв акурат перпендикулярно до таблички з номером. Але на верхніх пулах було по-іншому. Відрахувавши необхідну кількість маркерів, ми збочили з дороги і опинилися на гарній галявині. Арсенова машина сховалася від сонця між старих сосен – там було зовсім темно. Зручний схід до ріки покращив настрій, адже у нас було ще хвилин 40 на підготовку. Однак, коли я зліз до води, то побачив продовгасту мілину. Стало ясно – це буфер. Для чого ж тоді ставити маркер? Пішов ліворуч, потім праворуч. Ніде не було білої таблички. Витративши хвилин 15 нарешті побачив табличку із 9-им пулом. Перше, що я тоді подумав – якого біса на дорозі було шість маркерів?

Повернулися в машину і залишили затишну галявину. Проїхали ще з півкілометра – треба було виходити, часу залишалося обмаль. З горем навпіл злізли з гори, побачили Толіка та Діму, які теж шукали свій пул. Наш був дуже близько.

Біда не ходить одна. Мало того, що до старту залишилося хвилин 20, а я ще знав, де мій пул починається і де закінчується, на правому черевику до половини відлетів войлок. Арсен виручив ізолентою – єдиним, що було під руками, але це не допомогло. Зрештою, знайшовши край пулу, я похапцем почав витягати вудки з тубуса і прив’язувати повідці. Ще коли переходили річку, побачив, що на пулі є одна ямка, кілька приямків, але переважно територія мілинна. Сонце припекло, я вже був весь мокрий і коли прив’язував останню муху, не мав часу на те, щоб бодай ковтнути води.

16:30 і я стартую. Попри усі труднощі та піт, що заливає очі, бачу дуже перспективну ділянку, де просто не може не бути риби. Кілька проводок результату не принесли – на німфу спокусився лише гольян, що мене дуже засмутило. Навряд чи здерка перебувала у комфортних умовах, якби поруч трималася форель.

Так чи інакше, але приямок нічим мене більше не потішив. Роблячи неприємні звуки розклеєним войлоком, я просувався вверх по течії, у пошуках перспективних місць. Здавалося, що вже тут, на цій ямці, точно має бути хоч щось, але усі мої мухи риба ігнорувала. Напевно, я занадто сліпо вірив у приманки, що працювали тиждень тому. Шоколадки з фіолетовим тораксом, цинамонові німфи, зелені марч-брауни, ред-таги раз по раз приносили мені рибу. Але не зараз. Зараз було просто страшно.
Жодного удару, жодного натяку на рибу. У пошуках цікавих місць я забрів вверх по течії, занадто далеко, але не бачив маркера свого пулу. Побачив, натомість, Толіка, який впевнено йшов до мене і махав руками. Стало ясно, що я на межі шостого пулу, де ловив Діма Петровський. І справді, коли я обернувся назад, то метрів за 50, на протилежному березі, побачив білу табличку, майстерно сховану за гілками дерев.
Повернувся і почав все спочатку. Змінював мухи, затримував проводку – нічого. Що я робив не так, на жаль, залишилося загадкою. Час закінчився. У мене нуль.

До роботи приступив Арсен. Він почав з тієї ж ями, що й я. Кілька гольянів десь довели теорію про те, що там форелі нема. Ми просувалися вверх, час збігав, риба ігнорувала. Коли за фінішу залишалося хвилин з 20, Арсен зробив різкий рух, змахнув підсаком і з переможним криком продемонстрував невеличкого пстружка, який узяв на малій течії між двох каменів.
Отже, риба таки є, але сидить вона у зовсім незвичних місцях! Невдовзі, на схожому місці, Арсен одну рибу спустив, але на останніх секундах таки завів до підсака другу рибу, з якою біг до мене метрів 30. Дві форелі у складних умовах – достойний результат.
Тепер треба було довідатися, як відловилися інші учасники.

Виявилося, що практично усі щось та й упіймали, а дехто взагалі порвав свої пули. Особливо вдало виступили Діма Петруняк, Юра Щербатий, Макс Кусакін, Віктор Гаврилко. Хлопці знайшли вдалі мухи у вдалих місцях – заводили до підсаків форелей, харіусів та палій. Зовсім мало учасників склали мені компанію в низу таблиці.
Але парадокс у тому, що вони банально не дотягли рибу до підсака, тобто у них було багато сходів, багато ударів. Я геть заплутався. Що не так у мене?

Насамперед, слід було зремонтувати черевика. На пеньок біля вогнища я поставив взуття так, щоб войлок максимально швидко висохнув. Згодом, протер його горілкою, ще раз висушив, після чого вилив півтюбика клею, який, на щастя, знайшовся в Арсеновій машині.

Тепер можна було трішки розслабитися – до нас приїхав Нестор, почалася підготовка до великої вечері. Шашлик з печеним хлібом смачно крутився, Юра Гудзь пригощав охочих лаймовим трунком, хтось пив віскі, хтось пиво. Пили мало. Хотіли зранку мати свіжу голову, аби додати собі залікових балів.
Ближче до півночі вогонь загасили і ми позалізали до наметів. Треба було відпочити.

Перший етап був показовим, але не критичним. За новими правилами, навіть з нулем можна виграти, адже буде другий шанс, зранку. Ми виїхали на 17-ий пул великою групою. Макса посадовили в багажник, на сумки. Доїхали з вітерцем, доволі комфортно. Розбрелися по локаціям. Аби добратися до 17-го пулу, слід було вийти на 14-му і йти вниз по течії, адже іншого шляху для потрапляння на точку не було – заважала висока підпорна стіна.

Наш пул – каскад бурунів, кілька ям, злив, два перекатики. В принципі, місцина дуже перспективна. Ми розклалися посеред пулу на великому плоскому камені. Арсен мав починати першим, тож довелося спускатися вниз, до цікавої і повільної ями.
З самого ранку було дуже холодно, але щойно визирнуло сонце, повітря прогрілося, тож довелося скидати теплі речі просто на ходу.

Окремо слід згадати Олега Степаненка, який погодився виконувати функції головного судді. Власне, можна з упевненістю сказати, що виконував він їх ідеально – ходив по пулах, звертав увагу на різні нюанси і навіть не зараховував рибу. Зокрема, в Дмитра Петруняка одна форель упала на берег, відповідно, до заліку її заносити вже не можна було. Олег зі своїми обов’язками впорався справді сильно, за що йому подяка від усіх учасників.

Арсен по кілька разів пройшов пулом, але у нього повторилася ідентична ситуація, що й у мене – жодного натяку на рибу. Чесно кажучи, мені заходити у воду вже було страшно. Якщо я ще й зараз нічого не спіймаю, буде повний провал. Хвилин через 15 від старту я отримав перший схід.
На виході з центральної ями, вже на зносі мух, узяла досить крупна риба, але одразу ж відпустила муху. Потім було тривале затишшя. Останні півгодини я вирішив провести на крайній ямі, особливо після того, як помітив рибу, що виплила на поверхню і поцікавилася маленьким сухим ред-тагом.

Тут взагалі окрема історія. Харіус або брук, зараз важко сказати, хто саме, кілька разів піднімався з глибини, максимально близько підходив до мухи, але жодного разу її не брав. Тим часом, в самій ямі у мене було два чітких і потужних удари, але з невідомих причин, риба не засікалася. Нарешті, вже на останніх хвилинах, в іншій точці ями, чотири рази (!) на суху випливала одна й та ж риба, але адекватного клювання не було. Що за нещастя таке?
Словом, перший день я закінчив з ганебним нулем. Тим часом, лідери першого етапу добрали свою рибу на другому, але були й дивні непорозуміння. Так, ранковий етап не приніс риби Степану Чеху та Івану Повхану – однак вони відловилися звечора.
До переліку лідерів долучилися також Толік Новіков та Андрій Скворчинський. Фактично, за два етапи без риби залишилося лише двоє учасників – я і Діма Чейлитко. Усі інші впевнено гнали вперед.

Цікавий нахлист