Фотозвіти - Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

УЛН-АРЕА-2021: примхи вінницької форелі

Ареа-турнір УЛН напевно мої улюблені змагання. За драйвом і динамікою вони дадуть фору усім іншим, що розбиті на кілька днів. Тут же треба сконцентрувати всі сили і боротися до останньої секунди. Озеро «Аквамарин» біля Вінниці для цього ідеально підходить. Різні пули, різна риба, різні вподобання – постійно треба щось вигадувати, експериментувати і бути в тонусі. Якщо хтось отримує задоволення від риболовлі, що вичавлює всі соки – то ареа-змагання це саме те, що треба.

До завершальних змагань в році я почав готуватися практично відразу після Сухої мушки. У мене був добрий місяць на те, щоб наповнити коробки мухами і потренуватися на різних ставках поблизу Львова.
Фактично, я мав три повноцінні тренування на воді, де перевіряв найрізноманітніші варіанти оснасток та комбінацій з мухами.

За цей час я вирішив сконцентруватися на п’ятьох вудках. Перша – це традиційний карпатський євронімфінг з двома німфами та підвісною мокрою ред-блек-зулу. Логіка зрозуміла – спершу треба було перевірити наявність риби «під ногами», щоб не злякати її, коли тягнутиму форель з середньої та дальньої дистанції.
Друга – три мокрі мухи на інтермедійному шнурі. Ця оснастка блискуче показала себе під час тренувань і я покладав на неї величезні сподівання. Третя – тонучий шнур і три блоби. Блоби – це традиційні мухи для ареа змагань, що виготовляються зі спеціальної синелі, інколи з пінковими циліндрами, інколи з вольфрамовими головками. Завдяки кислотним кольорам, такі приманки активно приманюють рибу.
Четверта – це вертикальний німфінг зі шнуром. Смисл наступний: зверху монтується максимально плавуча суха муха (або парашут з величезним шматком пінки або базер з такою ж пінкою), яка відсотків на 20% виконує роль, власне, мухи, і на 80% є тримачем для двох дрібних німф. Вони зависають в товщі води (або одна падає на дно) і після повільних стріпів рухаються у вказаному напрямку. Риба дуже полюбила такий стиль і здорово ловилася на тренуваннях. Нарешті, п’ята вудка – це різні комбінації егг-ярнів, стрімерів, міні-лічів, а також мопів, вони ж «швабри».
Спеціально для цих змагань ми з Арсеном приготували чимало таких мух. Робити їх дуже просто – до гачка з головкою прив’язують шматочок швабри і далі роблять торракс з даббінгу. Муха, зазвичай, уловиста, але можуть бути труднощі з обережною рибою.
Не рідко вона просто кусає за кінчик швабри, даючи відчуття клювання, але з холостою підсічкою на фініші. Так само досить часто риба просто «доганяє» цю муху, кусаючи її по 4-5 разів за проводку.
Про запас у мене були базери, аппс-ворми, імітації мотиля, найрізноманітніші стрімери тощо. На змаганнях треба бути готовим до всього.
Загалом я повіз з собою 12 флай-боксів, які зручно вмостилися в чудовий переносний ящик. Окрім всього іншого на ньому можна зручно сидіти, економлячи сили в спині.

Зважаючи на те, що участь в змаганнях вирішило брати 8 учасників, господарі озера виділили нам досить велику територію, розділивши її на 8 пулів. Таким чином, кожен мав ловити на кожному з пулів. В принципі, все мало б бути справедливо – придумати ще чесніший варіант, напевно, нереально.

До Вінниці ми вирушили вже традиційним бусом, із водієм Андрієм. Дорогу він знав добре, бо вже возив нас у минулому та позаминулому роках. Севастьян з Глібом розташувалися на задніх рядах, Арсен, Сова і Макс гульбанили посередині, я розмістився попереду, біля водія. Наша подорож, як завжди була весела і запальна, з різними пригодами. На щастя, вдалося уникнути блок-постів з перевірками. Ми усі вакциновані, а Андрію зробили тест, щоб не мати жодних клопотів під час контролю.

Коли ми прибули на місце, нас вже зустріли Артем Халявка, який долетів з Кропивницького за три години і Саша Дробот, який приїхав з Чернівців із дружиною та двома песиками. За кілька хвилин приїхав і Андрій Скворчинський з Оленкою та Женьою, але без Миколи Степанова – він банально проспав (аби не ламати графіки, його замінив Сєва Богач). Приїхав і Юра Джура, який зголосився виступити шеф-поваром нашого заходу, тож він відразу виставив кавову машину і почав накривати на стіл.

Добрих півгодини я складав вудки та прив’язував мухи. До свого стартового 8 пулу носив їх по черзі – усе барахло просто не вміщалося в руках. Нарешті, усі розташувалися на своїх секторах і суддя дав команду починати. Вже згодом стало ясно, що 8 пул – найважчий з-поміж усіх, оскільки тут не було високої концентрації риби, а її розмір значно переважав форель з інших секторів.
Під ногами я не зловив нічого, тому перейшов до німф з пінковою мухою. Дуже швидко отримав агресивне клювання, швидко підсік і навіть секунду потримав досить крупну рибу. А коли витягнув снасть, побачив що середня муха зникла разом з повідком. Це мене засмутило, адже я купив свіжий флюр Sunline 0,18 і дуже надійно монтував вузли. Як же так? Більше того, невдовзі я отримав такий же трафунок, але вже з блобом – знову обрив. Для мене це був шок. Зважаючи на те, що інші учасники час від часу щось тягнули, я ризикував завершити перший тур з нулем. Не пощастило і тоді, коли я нарешті засік рибу і тягнув її до підсака – схід. Я намагався не падати духом, бо це лише початок. А також подумав, що тепер усім іншим доведеться половити тут рибу. Цікаво буде побачити їхні результати. Як у підсумку виявилося, на 8-у пулі дотягнули рибу до підсака лише двоє – Андрій і Саша. Усі інші також зазнали невдачі.

Формат змагань був складений дуже мудро. Підрахунки проводилися за підсумками чотирьох етапів. У кожному етапі – по два тури. Таким чином, в кожного є шанс реабілітуватися на іншому пулі. Відповідно до жереба, я перейшов на 4-ий пул і відразу ж упіймав форель євронімфінгом. Невдовзі взяв іще одну, але не можна сказати, що риба проявляла якийсь особливий інтерес до моїх мух. Тож перший етап я завершив на четвертому місці. Ну, могло бути і гірше.

Перший тур другого етапу я розпочав на козирному 1-му пулі. Напевно, з усіх точок, саме тут найбільша концентрація риби. Вона активно тероризує мухи, не завжди засікається, але розслабитися не дає. Аби трохи деморалізувати інших учасників, у яких ловилося так собі, я на все горло кричав «судддддя!» після кожної зловленої риби. Найкраще у мене тут спрацювала швабра та підвісні німфи. Вистачало і сходів, але загалом 7 риб – це хороший результат. Завершувати другий етап я мав на 5-му пулі. Мені треба було зловити ще трохи риби, аби повноцінно посісти перше місце в етапі. Загалом, я зловив дві форелі – обидві під берегом на євронімфінг і на швабру. Уся інша акваторія мовчала. Але цього мені цілком вистачило – перше місце в етапі.

Нарешті можна трохи відпочити, бо організатори виділили на обід цілих 45 хвилин. Але що то був за обід! Юра Джура встигав не лише консультувати учасників щодо мух та варіантів проводки, але й контролював процес приготування неймовірно смачної, запашної і гарячої юшки. І хоч нам дуже повезло з погодою, все ж відчувалося наближення зими – юшка зігріла і тіло, і душу.
Стіл був заставлений найрізноманітнішими закусками та напоями, хоч мені вистачило горнятко ухи. Треба було поспішати перев’язати снасті. Я виключив з раціону мокрі мухи, які не працювали взагалі, замінивши їх на чорні та білі вулі-багери. Також зробив снасть з двома зеленими швабрами, які давали постійні клювання.

Під час обіду сталася доволі непередбачувана ситуація. Керівництво озера, бачачи що риба не дуже активна, запустила до водойми трохи свіжої форелі з басейнів. По ідеї, свіжа риба мала б трохи активізувати всю рибу в озері і змусити її мігрувати, а не сидіти на одному місці. Про такі речі я чув і раніше, правдивість цього твердження доводять нахлистовики з інших регіонів. Але по факту так не сталося.
Свіжій рибі ліньки було кудись там плавати і когось копати. Вона подумала, що непогано і тут – на першому пулі. Вийшло так – на і без подачок найкращому пулі додалося ще риби. Таким чином, активізувалася акваторія з першого по четвертий пули. Тоді як територія з п’ятого по восьмий пули залишилася в жалюгідному стані.
Арсен, якому довелося ловити на першому пулі без особливих труднощів упіймав 11 риб, добряче половили і його сусіди. Ті ж, хто ловив подалі від барського столу, задовільнилися об’їдками у вигляді одної-двох риб, зловлених із величезними труднощами. Коли ж ми перейшли на козирні точки, у моєму випадку це був третій пул, більшість риби вже була наколена і малоактивна. Довелося постаратися щоб зловити 3 риби.
Поруч ловив Андрій, з яким ми йшли рівно – у нього було дуже багато сходів, а я мав ловити згодом на його пулі. Коли я бачив, що він має стабільну кількість клювань на швабру, кидав стрімери і хапав мопи. Коли в нього переставало брати, я повертався до чорних та білих вуліків. У підсумку, Андрій зловив дві, я три, а ще одна торпеда – дуже крупна форель, просто порвала флюр вже діаметром 0,20 (я вирішив не ловити на 0,18).
Коли ми помінялися – мені вдалося вичавити максимум з другу сектору, зловивши 4 риби. Стратегія полягала в тому, що я ловив на все підряд по черзі, змінюючи ті приманки, які риба вже бачила. Постійна ротація точок закиду, проводки та мух давала результат. Риба відмовлялася їсти одне й теж весь час, треба було її бавити і всіляко догоджати.

Нарешті, залишився останній тур останнього етапу. Як на зло, мені випав шостий пул, де знову ж таки, концентрація риби на квадратний метр дуже низька. Але не залишилося нічого іншого – треба ловити і зловити бодай щось. Я загубився серед таблиць – уже не знав скільки в кого риби і які місця по етапах. Логічно було припустити, що у третьому етапі переміг Арсен, який зловив найбільше риби.
Що в інших я вже не знав. Пул виглядав порожнім за винятком якоїсь божевільної форелі, яка танцювала на хвості, дратуючи всіх навколо. Ясно, що ловитися вона не буде – просто дражниться.

Я перепробував геть усі варіанти, але натяки на клювання були лише під протилежним берегом. Тому мені довелося закидати шнур з мухами якомога далі. Кастинг не моя сильна сторона, а позаду чимало перешкод, тож оверхед виходив не дуже якісним. Допомагав хіба шнур з досить масивною головою, яка летіла наче з пращі. Розкручувати шнур над головою я не хотів – великий шанс того, що мухи заплутаються, а ризикувати часу не було. Тому я намагався просто кидати і шукати рибу агресивними стріпами. Коли залишилася хвилина, про що оголосив Сова, в мене трапилася проблема – я заплутався в шнурі і разів зо 5 не міг нормально кинути.
За 10 секунд до фінішу нарешті вдалося розплутатися, вкласти в закид усі свої сили і запустити шнур максимально далеко. Три секунди, щоб мухи втопилися. Секунда паузи. Стріп. Секунда. Стріп. Секунда. УДАР! Підсічка! «Час!» – крикнув суддя. «Я тягну рибу!» – тепер вже я кричу судді. Відповідно до правил, у мене є можливість витягти рибу, яка була засічена до фінішу. За секунду до фініша. На щастя, мені вдалося благополучно завести її до підсака. Не знаю, вплине якось ця риба на підсумковий протокол чи ні, але для мене зловити форель в останньому етапі було дуже важливо. У двох попередніх турнірах я залишався з нулями в кінці, що дуже сильно впливало на загальні результати.

Тепер можна було видихнути. Завдяки своєму переносному ящику, я не відчував надмірної втоми, як торік, коли просто з ніг валився. Тому спокійно склав усі вудки і котушки, флайбокси і тубуси. На вечері нас чекав запашний шашлик і копчена форель, тож ми змогли повноцінно напхати свої кендюхи та отримати неабияке задоволення від гостинності вінницьких хлопців.

Нарешті прийшов час пожинати плоди. Восьмого місця фактично не було, сьоме зайняв Артем Халявка. Я йому реально заздрив – він ловив одною вудкою, одною мухою і ловив досить добре. В одному з турів він взяв чотири риби. Загалом дуже тішуся за нього – Артем регулярно приїздить на наші змагання не за здобутками, а за атмосферою і компанією. Шостим став дебютант ареа-змагань Макс Кусакін. Можна не сумніватися, що в наступному році він боротиметься за значно вищі місця. П’ятий – Андрій Скворчинський.
Ми тривалий час йшли з ним нога в ногу. Мені здається, що з-поміж усіх учасників, в нього було найбільше контактів з рибою. І він єдиний, за ким я постійно спостерігав. Мені було дуже цікаво поглянути на його тактику, а вона унікальна. Так як Андрій ловив на стрімер, я бачив вперше – тепер і сам додам такий варіант до своїх методів. Велика кількість сходів наражалася на хвацькі удари шнуром по воді – від спокійного та холоднокровного товариша такого рідко коли побачиш. Мене особисто такі моменти дуже розважали.
Четвертим став Гліб Богач. На останньому тренуванні ми з ним влаштували зарубу – він мене розмазав по водоймі – 6:2, 7:3, 2:6 і 2:0. Гліб дуже перспективний нахлистовик, але має трохи недоліків. Зокрема, у чужі мухи вірить більше ніж у свої власні. Сподіваюся, це скоро мине і він зрозуміє, що віра у власну муху – 50% успіхів.

Залишилася трійка призерів. Бронзу виграв Саша Дробот, який залишив перший етап з нулем, довго намагався зрозуміти що і на що клює, але згодом видав три хороші етапи. Особливо останній, коли все озеро тільки й чуло, як він тягає риби на першому пулі.

Ну а далі найвеселіше. Коли я зрозумів, що залишилося лише двоє, то все стало ясно. З моїм то фартом, я знову буду другий. Так і сталося – за балами в нас з Арсеном повна рівність, тому в хід йдуть додаткові показники – в мене 19 риб, в нього 21. Тому всі вкотре поржали з мого другого місця, ну а Арсена, звісно, привітали з перемогою. Торік була така сама ситуація – він з Ганною набрав однакову кількість балів, але за додатковими показниками поступився. Тепер доля повернула йому борг. Цікаво, що його виручила єдина риба в останньому етапі, яку Арсен зловив на суху муху. Якби не ця форель, не факт, що Арсен був би в призерах. Ну, кума я звісно щиро привітав. Приємно хоч і те, що ловив Арсен на мої мухи, спеціально для нього зв’язані і дбайливо поскладані в коробку.

Таким чином, я повіз додому вже третє срібло підряд у цьому році і вже друге, здобуте на ареа-турнірі. За підсумками 2021 року, у кожному з чотирьох змагань, я вигравав медалі – одну бронзову і три срібні.
Ніби воно з одного боку і не погано, бо стабільно, але золото Ліги все ще залишається для мене не досяжним.

Кубок Сухої Мушки 2021: мутні сухарі

По добрій традиції – жодних тренувань перед турніром. Так, я їздив на ріку за три та за два тижні до змагань, зробив певні висновки. Найголовніший з них – будуть нулі, при чому багато. Справа в тому, що річка кардинально змінилася, популяція форелі розвинулася, а харіус ховається на дні і не дуже активно ловиться. При чому, така ситуація не лише на цій ріці, а взагалі, зокрема й в Польщі. Відповідно, треба буде не мало попрацювати, щоб переконати рибу піднятися за мушкою. Але, як добре відомо, риба змінює свої вподобання щогодини, тому розраховувати на здобуту інформацію за два-три тижні до змагань нема жодного смислу.

Я виїхав зі Львова в четвер ввечері, з надією встигнути на Максові стейки. Садиба Михайла Яковича, з яким ми домовилися про базовий табір для учасників, вже вирувала від гостей. Хтось готував м’ясо на мангалі, хтось травив байки за столом, хтось розливав по чарках.
Дружні обійми від людей, яких давно не бачив, зігріли та звеселили – я одразу ж поринув у нашу дружню атмосферу. Вдалося розслабитися від напруженого тижня і робочих буднів.
Вдалося відпочити тілом і душею. А згодом, міцно вкутатися в спальник і заночувати в хатинці.

На ранок треба було зустрічати учасників та гостей і селити їх по хатах. На жаль, умови не дозволили усім вміститися на одній території, тому комусь довелося жити через дорогу, а інші хлопці замовили собі більш комфортабельну садибу неподалік.
І все ж, за принципом ціна-якість садиба Михайла Яковича виправдала усі сподівання. Це стосується як проживання, так і харчування. Усього за 200 гривень учасники мали по два смачні і ситні обіди та вечері, ще й з добавкою. Житло теж було не дороге – по 100-120 гривень за ніч.

На церемонію відкриття не приїхала лише Ганна, але в неї були поважні причини. Тому із 20 учасників, нас стало 19, що, в принципі, теж не погано, зважаючи на малу кількість людей під час Кубку та чемпіонату. Особливо приємно було бачити Костю Дегтярьова з Кишенева та Габора Варгу з Лондона. Вони, як і усі інші були в строю і готові до боротьби. Головний суддя швидко провів жеребкування – мені випало ловити із Владом Волосянським на найдальших пулах.
Тож після швидких зборів, ми стрибнули в Єті і помчали, маневруючи між ямами розбитої дороги.

Тур І

Вода була брудна. Просто мутняк, без шансів на прочищення. Чи то лісовози зробили свою справу, чи десь в горах була гроза – у будь-якому випадку, доведеться ловити в екстремальних умовах. Стан води виявився важким навіть для німфи, що вже говорити про суху муху? Але треба починати.

Буквально на перших закидах, неподалік від берега, у нього на муху вийшла дрібна рибка. «Бистрянка» – подумав я. «Бистрянка» – подумав Влад. І пішов далі. А це, як виявилося через кілька годин, була зовсім не бистрянка. Влад обходив весь пул і обкидав всіма можливими способами – більше у нього виходів не було.
Я пішов тією ж дорогою, без особливої віри і надії на те, що можна зловити бодай щось. Понад годину я обловлював всі прибережні зони, де вода була бодай трохи світліша. У підсумку, дійшов до початку пулу. Ловити вже особливо не хотілося, але я ще виконав кілька закидів. І от, коли мушка пропливала за невеликим камінцем в трьох метрах від берега, я побачив вихід. Ні. Не вихід. Це був ВИХІД.
Крихітна рибка, але з яким же благородством вона піднялася і спробувала проковтнути муху, розміром з її голову! Це була точно не бистрянка. Це був харіус! Влад стояв неподалік і я попросив його не рухатися. Поставив меншу мушку – закид в те саме місце, знову ВИХІД. Ставлю ще меншу, взагалі мікроба, з надією на те, що цього разу вдасться – і от акуратна підсічка, риба зависла в повітрі, махаю підсаком, щоб не дай боже, вона не впала на каміння. Зазираю в сіточку, щоб переконатися і так! Це дрібнесенький харіус, я не помилився. Мене просто розірвали крики радості і щастя, вдалося зловити рибу в мутняку на суху!

Я вже хотів пакуватися, але Влад сказав, що таку ж дрібноту може зловити ще хтось, тому є резон спробувати зловити ще. І тут я повірив, що це не так вже й складно, головне – підібрати стратегію. Власне, стратегія була перед ногами. Дрібна риба тримається біля самого берега, хоче крихітну мушку. Поки я шукав харіуса, помітив акуратний вихід на власний шнур. Глибина – сантиметрів п’ять, відстань від берега – сантиметрів 30. Кидаю мушку – вихід, кидаю ще – вихід, ще – є! Другий харіус! Невдовзі переміщаюся на точку, де клювання було у Влада і з третьої спроби закидаю третю рибку до підсака. Мав бути ще й четвертий, але я трохи промахнувся і дав йому по зубах. Ну, і цього вистачило.

Щось подібне з виходами було у Макса, він разів 8 намагався підсікти, також ставив крихітні мухи, але невдало. Більше ніхто нічого не зловив і не бачив, тож я одразу стрибнув на перше місце. Правда, мені довелося витерпіти низку психологічних атак від конкурентів і кпинів типу – «вони домовилися», «то бистрянка» і тд. На щастя, ми додумалися сфотографувати рибу, щоб усі мали змогу переконатися – це все таки харіус.

Тур ІІ

Усі сподівалися, що вода прочистить за ніч і справді, як тільки ми виїхали з бази річку, то Влад дуже зрадів – кристал! Але коли ми доїхали до нашого пулу, виявилося, що кристал перетворився на болото і гнав брудні потоки вниз по течії. Мене це особливо не збентежило – тактика є, стратегія є, мухи теж є. Спробуємо ще раз.

Зайшовши на наш пул я побачив заливне плесо, досить широке та довге. І подумав – це те, що треба. Тому я навіть не дивився на те, що було зліва і справа (от, баран!) і перейшовши на інший берег почав складати вудку. Як виявилося згодом, я дуже сильно промахнувся з вибором місця. Якби озирнувся по сторонах, то неодмінно побачив би крихітний рукавчик з повільною течією. Але засліплений великим плесом, пішов туди. Мабуть, не варто говорити про те, що у підсумку я не отримав жодного клювання, виходу чи натяку на рибу. Дрібного харіуса не було там, де я ловив. Але він був там, куди пішов Влад.
Обійшовши досить чималу територію, він нарешті підійшов до козирної точки і практично відразу висмикнув малесеньку рибку. На жаль, рибка зробила кілька піруетів і упала перед ногами Влада. Він розгубився лише на мить, але цього вистачило, щоб харіус дременув геть або ж заникався під камені – цього вже ніхто не дізнається. Влад намагався його виловити підсаком, та невдало. Ще добрих півгодини він виловлював побратимів цього пирика, але не зловив.
Тож ми закінчили з нулями, але Габор, Гліб, Ваня Повхан і Стьопа Чех по одній дрібній рибці таки зловили.

Тур ІІІ

За обідом сталася дуже несподівана ситуація. Дехто з учасників висловив бажання переїхати на іншу, сусідню річку, яка була чистою. Ясна річ, я був проти, оскільки змагання мають проходити на одній ріці. Але більшість проголосувала «за», я один «проти», інші утрималися.
Таким чином, Сова швидко порозкидав старі пули з «маппсмі» на учасників і ми всі разом вирушили вже по новій дорозі на іншу річку.

Моїм напарником цього разу став Гліб, а до нас в машину застрибнули Костя та Юра Лисишин. Нова дорога має як переваги, так і недоліки. Відсутність ям та можливість натиснути на газ – це, звісно, переваги. Але тепер практично не можливо з’їхати з траси, оскільки вона високо піднята над узбіччям. Тому нам довелося ставити авто на місці для відпочинку, де ще хоч якось можна заїхати і йти пішки хвилин зо 20.
Коли я побачив свій пул то трохи засмутився. Неодноразово мені доводилося тут ловити і на змаганнях і після них – з рибою тут дуже складно. Хоча, саме тут вдалося зловити найбільшого харіуса в Карпатах, при чому на суху. Але по кількості на цьому пулі завжди було дуже складно – дві або три риби і не більше.

Першим почав ловити Гліб. Володіючи вже багатьма навичками та напічканий інформацією він продемонстрував дуже якісні моменти кастингу, які, однак, як на мене, в даній ситуації були зайвими. Попри це, на дії Гліба загалом було досить приємно дивитися і тішитися за нашого наймолодшого спортсмена. У підсумку, виходів не мав ані Гліб, ані я. Взагалі.
Ні одного натяку на рибу. Зрештою, не лише у нас. Коли ми верталися до машини, то з урвища питали інших – що в них.
Виявилося, що поки учасники мучилися на пулах, їхні судді грілися біля вогнища, шукали гриби чи ще щось.
Риба не ловилася ні в кого (принаймні у тих, кого ми бачили). Але ми з Глібом знали, що Габор якимось дивом примудрився виловити чотири форелі на «крупного хрущика».
Зрештою, коли ми всі приїхали на базу, виявилося, що Стьопа Чех також упіймав одну рибу. Всі інші залишилися з нулями.

Тур ІV

Я був неймовірно втомлений і злий на Сову, за те, що він дозволив переїзд на іншу річку. Звісно, трохи позлорадствував, запропонував четвертий тур провести в іншій області, але що вже зробиш.
На вечері вирішили вже нікуди не їхати і останній етап відіграти за попереднім планом. Тож у неділю зранку ми з Глібом та Сашком Дроботом вирушили на ближні пули.

Ловити я мав перший і цього разу як слід роздивився наш пул. Величезна яма зі зливом, а вище побита часом та камінням течія з невеличкими «кишеньками». Пул такий собі, важкий для пересування – берег похилий, небезпечний для ходіння. Але нема ради – треба починати.

Яма мовчала взагалі, тому я перейшов на побиту течію, намагаючись проводити муху без шнура. Може, це не дуже добре вдавалося, але для атаки риби часу і простору мало б вистачити. Однак, ніякої реакції від підводних мешканців не спостерігалося. Я обійшов увесь пул, не отримав жодного виходу і повернувся назад. Посеред пулу, десь по центру річки, помітив дуже цікаве місце.
Фактично, це була «криниця», діаметром десь в півметра, оточена двома великими каменюками. На кількох квадратних сантиметрах акваторії не спостерігалося течії, тому я дуже повільно опустив туди мушку. І побачив вихід! Це була зовсім мала форелька (я на це сподівався). Змінив мушку, кинув ще раз – знову вихід, але знову безуспішно. Змінивши ще дві мушки я таки спромігся висмикнути її з води і упіймати підсаком. Швидко глянув – точно форель! Ура!

Більше не було нічого, ані в мене, ані в Гліба. Зміни проводок, мух, розмірів мух не приносила ніяких результатів. Проте, так було не в усіх – кілька учасників змогли зловити по одній рибі. Тепер Сова мав усе як слід підрахувати і винести свій вердикт.

Результати

Габор став єдиним, хто спромігся зловити рибу в трьох турах; Стьопа, Ваня та я зловили у двох. Відповідно, судді треба було рахувати додаткові показники, аби розділити друге, третє та четверте місця. У підсумку, всі учасники та гості вкотре привітали Габора з перемогою на Кубку Сухої Мушки. Взагалі, за статистикою, Габор дуже сильно виступає і перемагає частіше за інших.

Срібло цього разу дісталося мені і в принципі я не засмучуюся. Все таки, суха мушка це зовсім не моя дисципліна, тим паче у боротьбі з такими монстрами. Тому, можна сказати, що результат мене повністю задовольнив. Третім став Стьопа Чех, який був би другим, а можливо і першим, якби йому вдалося в неділю зловити залікову рибу.

Зрештою, прийшов час прощатися – приємно, що ці змагання зібрали таку велику кількість учасників та гостей з України, Британії та Молдови. Дружні обійми, міцні потиски рук і от ми з Габором та Кубком вже вирушаємо на Львів.
На задньому сидінні, біля трофею лежать сертифікати на 4000 та 3000 гривень – ми вже думаємо, що замовити в нашого вічного спонсора Діми Петруняка і його магазину fly-fishing.com.ua.
Нам є про що поговорити в дорозі – і про нюанси вудіння, і про мухи, і про плани на найближчі кілька днів, коли Габору треба буде повертатися до Лондона…

Кубок Карпат «Суха Мушка» – 2021

  1. Габор Варга (Лондон)
  2. Ростислав Ящишин (Львів)
  3. Степан Чех (Мукачево)
  4. Іван Повхан (Ужгород)
  5. Роман Михайлюк (Калуш), Володимир Крижанюк (Київ)
  6. Гліб Богач (Львів)
  7. Кирил Юртін (Міжгір’я)
  8. Костянтин Дегтярьов (Кишинів)

Дмитро Петруняк (Івано-Франківськ), Влад Волосянський (Ужгород), Ігор Анісімов (Ужгород), Андрій Коваль (Львів), Максим Кусакін (Львів), Савка Роман (Львів), Свида Олександр (Ужгород), Артем Халявка (Кропивницький), Олег Красильников (Львів), Юра Лисишин (Львів).

Чемпіонат УЛН 2021: Знову «двійка»

Мабуть, ще ніколи не було таких змагань, куди б я їхав без тренування. Зараз так вийшло, що вирушити в далеку і глибоку Франківщину мені вдалося лише в п’ятницю ввечері, раніше ніяк не пускали справи. Спакувавши в авто усякий потріб і непотріб, ми з моєю новою маленькою супутницею Марго добру годину вибиралися з міста, а потім ще тяглися за караваном фур аж до самого Франківська.

Далі навігатор звернув нас кудись на об’їзні – щоб веселіше було, бо насувалася ніч. Дорога трималася спокійно, я їхав не швидко. Чимало кілометрів проїхав на дальньому світлі – на зустріч не було нікого. У Надвірній потрапив на якийсь нічний карнавал, довелося чкуряти під знаки, бо мій Waze, схоже наплутав куди їхати можна, а куди ні. І далі – фінішна пряма, вже по новій дорозі, без ям. Їхалося класно: в машині тихо грала музика, Марго вже дрімала на задньому сидінні, але при цьому не забувала годувати мене льодяниками. І ось вони – 8 кілометрів вбитої дороги, з ямами і вибоїнами.
Хлопці вже дзвонять – чекають в гості на галявину. Але ще треба подолати шмат дороги, щоб їх побачити, а вночі це зробити не так просто. Нарешті, завертаю за мостом направо, їду до Володі. Дитина вирішує залишитися в хаті і накритися ковдрою, я ж нашвидкуруч хапаю якусь закуску і наосліп пробираюся через хащі. І от вони – бойовий загін чемпіонату: Сова, Рома і Сергій…
Таку кількість людей «Зустріч старих друзів» ще не бачила. Але що поробиш…

Математика – цариця наук

Решта учасників мала приїхати під обід, якраз на відкриття, тож треба було прийняти хлопців. Я витяг з багажника казанок та інгредієнти для бограча.
Вперше я мав варити бограч для такої вибагливої публіки, тому купив найкращі продукти: свинину, телятину, копчені ребра і сало, овочі, приправи. Добре, що в мене знайшлися помічники, які організували багаття з тримачем для казанка, мили овочі, підкидали дрова і розважали бесідою.
Марго грілася на сонці, чекаючи Аню – родина Петруняків якраз мала під’їхати. Дівчата виявилися однолітками і миттєво знайшли спільну мову, а сам Дмитро міцно пообнімавши усіх виставив на стіл свою домашню продукцію.

Бограч булькав багряними бульбашками, наливаючись ароматами карпатського літа. Його вже можна було б знімати з вогню, але ми вирішили дочекатися Богачів, Арсена та Володю Крижанюка, який цілу ніч їхав з Києва. Коли ж усі нарешті зібралися – в хід пішли миски, ложки та інше знаряддя. Не сказав би, що бограч вийшов надзвичайним, але він був гарячий, трішки пікантний, насичений і дуже ситний. Набивши тельбухи, Сова провів процедуру жеребкування відповідно до загального рейтингу: сіяні мали змагатися проти несіяних.

У футболі така система існує вже досить давно. Головна мета наступна: сіяні (ті, хто вищі в рейтингу) мають довести свій клас та рівень в грі проти несіяних, які у свою чергу, мають за будь-яку ціну довести, що вони не гірші. Таким чином, протистоянню додається інтрига та емоції. Пропозиція щодо сіяння надходила від мене. Далі рада ліги ухвалила концепцію окремого підрахунку для тих, хто ловить першим і для тих, хто ловить другим.
Але не врахувала момент того, що за такої системи жеребкування, так чи інакше доведеться окремо рахувати сіяних і окремо не сіяних. А тут вже вилізали питання, які потребували детальнішого аналізу. Справа в тому, що відповідно до жеребкування, першими ловили «сіяні», а другими «не сіяні». Відповідно, в кожному турі було два перших місця, два других і так далі. На фініші в кожній групі підбивалися підсумки і зводилася таблиця – хто набрав найменшу суму балів, відповідно до зайнятих місць, той перемагав.
Щоб перемогти, наприклад мені, треба було обходити в своїй «групі» Петруняка, Михайлюка і Грабчука. А в іншій групі, умовний Гліб, мав ловити краще за Сергія та Володю. Після четвертого туру переможцем загального чемпіонату мав стати той, у кого буде менше балів. Відразу скажу, що після чемпіонату радою була проведена тривала дискусія з великою кількістю аргументів, після чого ми вирішили, що така система підрахунку не коректна і в майбутньому її застосовувати не будуть. Тобто рахуватимуть окремо «перших» і «других», але жереб буде сліпим, без залучення рейтингу і сіяння.

Тур перший. Таємниці міляків і блакитна лагуна   

Моїм суперником, вже далеко не вперше, став Володя Крижанюк. Я люблю з ним ловити. Володя дуже приємний і спокійний співрозмовник, а ще він класно ловить, хоч і в Карпатах буває не часто. Але майстерність, яка щороку зростає, хороша екіпіровка і дуже класні мухи роблять з нього серйозного суперника.

Ми вирушили в гори, до нашого пулу. Мій бідний «єтік» здригався від жахливої, розбитої дороги, але зціпивши зуби долав одну перешкоду за іншою. Зрештою, ми таки доїхали до річки і побачили наш пул. Нічого особливого в ньому не було – міляки, пару зливчиків, каскад з великих каменюк і доволі перспективна лагуна. Склавши дві німфові вудки з трьома мухами на кожній, я вирішив починати знизу, якраз від лагуни. Зрозуміло було, що за такого рівня води, риба тримається в конкретних кишеньках, на приямках, за камінцями. Ловити треба було дуже обережно, не створюючи шуму і бажано апстрімом.

Я відразу помітив перспективне місце, але воно було зовсім крихітне, треба максимально точно занурити німфи. Кілька спроб виявилися невдалими, але щойно мухи упали куди треба, харіус жадібно вхопив дрібну підвісну шоколадку. За кілька хвилин з того ж місця видурив і його брата-близнюка, а ще трохи вище – форельку. У самій лагуні вдалося зловити лише одного харіуса, хоч я сподівався на більше. За досить короткий час, у мене вже чотири риби. Йду вище на міляки. Дивно, але там риба ловиться дуже пасивно – лише один харіус і одна форель. Пройшовши увесь пул тричі я завершую з доволі посереднім результатом – шість хвостів.

Поки пауза, балакаю зі своїми сусідами. Арсен зловив харіуса і дві форелі, Гліб готовий починати. Арсен врятував мене від спраги – холодну «корону» я випив залпом, стало дуже добре і затишно.

15 хвилин минуло і ми стартуємо вже в ролі суддів. Володя починає зверху і одразу ж має удар на ямці, де я не зловив нічого. Трохи нижче йому сідає хороша форель, але практично тут же сходить, рятуючись у бурхливій течії.
Нарешті, після тривалих пошуків, Володя ловить крупного харіуса, тікаючи від нуля.
А на тому місці, де починав я і де взяв двох риб, харіус хапає і його муху, але підступно сходить біля підсака. Велика кількість сходів може бути зумовлена втомою, адже проїхати стільки часу за кермом наодинці неймовірно виснажливо.

Лідером «сіяних» став Рома, який зловив 10 риб. Серед «несіяних» кращий Сергій Кушинський. Він доловлював за Ромком на пулі і узяв 4 хвости.
Ми з Глібом другі – наш наймолодший учасник зловив харіуса та форель. Єдине третє місце посів Діма Петруняк: у нього сім риб, але розмір бажав кращого. Арсен з трьома рибами і Володя з одною посіли, відповідно, 3,5 місце.

Тур другий. Рибний пул

На ранок ми вирушили тим же складом, але вже трохи ближче. Наш пул виглядав суто форелевий і це мене десь тішило. Насмикати дрібних пстружків видавалося не складно. Але першим ловити мав Володя. Зізнаюся, я ще ніколи не бачив, щоб учасник на пулі ловив ТАК. Відповідно до неписаних правил, перший ураганом літає по пулу, збираючи активну рибу. Другий же акуратно доловлює за ним. Тут вийшло все навпаки. Володя дуже скрупульозно обловлював кожне плесо, кожен камінчик. Він не поспішав і ловив неймовірно холоднокровно. І це дало результат.
Навіть не дійшовши до кінця пулу, він упіймав 10 форелей, від 17 до 20 сантиметрів. Зізнаюся, я тоді трохи скуйовдився, бо не знав, чи мені лишилося бодай щось.

Але довелося починати і я видряпався на незайману територію, куди Володя не дійшов. Уже на третій проводці взяла досить непогана форель, але злетіла перед самим підсаком. І це при тому, що в першому турі не було жодного нереалізованого клювання.
Прикро. Йдемо далі. Трохи нижче беру таки 22-сантиметрову форельку і спускаюся до водоспаду. Там витягую ще одну і крупного харіуса, який стояв під ногами на дні і ніяким чином про себе не повідомляв. Три риби є, ловимо далі.
Ще нижче витягую дві форелі і гарного пиря – це вже шість риб, але при цьому отримую 5 сходів. Пояснити причину не можу, бо в Володі також були сходи. У підсумку я завершую із двоякими відчуттями. З одного боку результат непоганий, з іншого, якби не сходи – був би кращим.

Але все одно, шість риб дали мені перше місце серед других, правда, я його поділив з Ромком, який показав ідентичний результат – 134 сантиметри. У нього був лиш один харіус, але трохи більші форелі.

Серед перших лідером став Володя з десятком риб. Єдине друге місце у Гліба – 4 риби. Третій Арсен – також чотири риби. Петруняк і Кушинський, відповідно отримали 3,5 місце (у них по три риби).

Тур третій. Закочуємо рукави

Після тривалих мандрівок, ми переміщаємося на більшу ріку. Відповідно до жеребкування, у мене нема суперника, тож ним стає головний суддя, озброєний грізною сухою мухою. Пул мені добре знайомий – торік ми з Сашою Дроботом там дуже незле половили, риби має бути вдосталь. Але першим має ловити Сова і він починає з самого низу, де на мілкому перекаті тримається багато харіуса. І вони активні! Виходять на муху Олега, але не беруть. Кілька промахів, ще одному мій суддя добряче дав мухою по зубах. Я ходжу за ним і запам’ятовую точки виходів.

Але далі стає тихо. Лише в одному козирному місці на муху вилетіло щось велике, створивши ефект підводної бомби, але безуспішно. Я спокійний – німфи ефективніші за сухі, своє зловлю. Нарешті, коли до фінішу лишалося зовсім трохи часу, Олег пішов на рукав, куди б я навіть і не заходив. Тим часом, я складав свої вудки і вибирав німфи. Ставку зробив на мікроби з спеціальної коробочки – саме для перспективного перекату. А тим часом Сова окликнув мене – він таки дотягнув харіуса. Дивно, я думав, що цей рукав безперспективний. Але за останні хвилини Олег зловив ще кілька риб і мав виходи. Ну, думав я тоді, мені вистачить того, що наловлю на перекаті. Рукав хай відпочиває.

І тут на сцену вийшов Облом. За перші 10 хвилин в мене жодної активності, а це неймовірно висажує. Я люблю одразу зловити рибу, щоб відійти від нуля, далі вже легше. Але перекат мовчав. Риба ігнорувала і мої німфи, і підвісного сухаря. А те, що мені довелося скластися в три погибелі, щоб хоч якось закамуфлюватися, їй було байдуже. Залишивши мертвий перекат йду вище, до перспективних точок, але і там тихо. Нарешті, бачу вихід з ямки на суху – промах! Невдовзі, наче знущаючись, на того ж сухаря повільно виплив невеликий харіус, понюхав муху, подивився на мене і махнув хвостом. У мене починається щось схоже на паніку – риба просто не бере і все тут. Доводиться йти на рукав і там, буквально одразу ж, з-за великого каменя мікрошоколадку бере харіус. Фу-х. Нарешті пішов від нуля. Часу не так багато, але тут ходити нікуди не треба, можна територію швиденько обловити. Що я і роблю, але безрезультатно. Повертаюся на рибне місце і беру другого пиря. 28 і 29 сантиметрів в протоколі і я трохи розслабляюся, бо десь підозрюю, що така катавасія спіткала не мене одного.
Так і вийшло. Серед тих, хто ловив другим я на першому місці. Другий Ромко (харіус і форель), третій Діма (три дрібні форелі). Арсен, який героїчно вийшов на пул з важким отруєнням, взяв одну дрібну форель і злив дуже крупного харіуса – у нього 3,5 місце. У другій групі на перше місце вирвався Гліб, який перед Ромком зловив три рибки, другим став Володя з двома харіусами такими ж як у мене, 3,5 місце у Сергія (дві форелі).

Тур четвертий. «А я лише хотів тебе привітати!»

Цього разу я вже мав ловити першим і як мене «втішив» Сова на дуже важкому пулі. Це була правда – бурхлива річка зі скелями і величезними валунами. Я розумів, що багато часу доведеться витратити на банальні переходи з точки на точку, але вибору не було. Поки Сова йшов до мене, я склав дві вудки з форелевими німфами. Харіус теоретично мав би бути трохи вище, в ямі. А на таких зливах живе форель і я дуже сподівався, що вона мене потішить. Але все було не так просто.

Я почав з самого низу і дуже швидко зрозумів, що риба геть пасивна. Попри важке пересування, точки тут були дуже хороші, однак клювань у мене не було. Я пройшов метрів 50 і аж тоді, з-під протилежного берега, нарешті дістав форель на 23 сантиметри. На мене чекала перспективна яма, але вона вперто мовчала. Зрештою, після кількох заходів, на мокру підвісну мушку вистрибнув крупний харіус. І у мене була можливість зловити третю рибу – я знайшов активну форель, сантиметрів на 20, яка кілька разів виходила на підвісного сухаря, але не брала. Змінивши три варіанти, зрозумів, що вона просто з мене знущається. Фініш. Не знаючи як ловлять інші, я засмутився. Так, важкий пул, важка погода, пасивна риба, але мене не покидало відчуття того, що мухи були підібрані не правильно. Як би там не було, я заніс усі снасті до машини і пішов вниз, адже судити Сову не треба було.

Арсен сидів на камені втомлений, але задоволений. Він нарешті розірвав свій пул, виловивши двох крупних харіусів та 37-сантиметрову форель. Його пул зовсім не такий, як у мене. Спокійні течії, плеса, озера. Якраз ловив Володя, намагаючись щось доловити. Коли я побачив, наскільки шикарний пул в Петруняка і Кушинського, аж завидки схопили: сотня метрів харіусової лагуни! Але Діма зловив два харіуса не там, а на зовсім безперспективних зливах.
Сергій злив якраз одну рибу, ловив далі. А от стурбованість Ромка я помітив здалеку. Він сидів доволі зажурений – у протоколі лише один харіус, хоч пул не поганий. Тим часом ловив Гліб, а Рома носив за ним оберемок вудок. Я повернувся до Арсена. Володя закінчив з нулем, те саме і в Сергія. Поговорив з Сєвою – у Гліба було два сходи, але час ще є.

Якраз був час зібратися. Поки варилися вареники, я скрутив спальники, матраци, поскладав усі сумки. Приїхав Гліб з одним харіусом, на сантиметр більшим ніж в Роми, зловленим на останніх хвилинах. Я був приємно вражений – наш найперспективніший спортсмен двічі обловив самого Михайлюка! І тепер на Сову чекатиме дуже цікавий підрахунок. Відповідно до останнього туру, серед несіяних Гліб вийшов на перше місце, бо Володя і Сергій риб не зловили. Так само перше серед сіяних посів Арсен. Діма Петруняк другий, я третій. 3,5 місце у Роми, Крижанюк і Кушинський четверті.

Дорогу молодим!

Я розумів, що за звичної системи підрахунку, у мене перше місце, Рома другий, Гліб третій. Але порахувати бали по новому я вже не міг, треба мати під руками якийсь папір і ручку. Сова рахував за допомогою таблиць і мої здогадки по старій системі підтвердилися – розподіл місць збігся. Щодо нової системи, переміг Гліб, оскільки в нього, у своїй групі, на бал вище, ніж в мене. Зважаючи на те, що рада ліги проголосувала за нову систему, Сова вирішив притримуватися її.

Хоч і дуже несподівано, але, безперечно, заслужено, Гліб став чемпіоном УЛН. Кожен, хто вклав в хлопця бодай трохи своїх знань, має тішитися, бо так чи інакше, він долучився до його успіху. Але найбільше до цієї перемоги доклався його батько, який дав Глібу усі можливості для максимального розвитку та навчання. Я теж щиро радів за Гліба, нехай ця перемога надихне його на подальші звершення і, найголовніше, стабільність.
А щодо нової системи підрахунків, то, звісно, я був від неї не в захваті… Ну, але нема на то ради – довелося задовольнятися черговим сріблом.

Чемпіонат УЛН – 2021

  1. Гліб Богач (Львів)
  2. Ростислав Ящишин (Львів)
  3. Роман Михайлюк (Калуш)
  4. Володимир Крижанюк (Київ)
  5. Арсен Грабчук (Львів)
  6. Дмитро Петруняк (Івано-Франківськ)
  7. Сергій Кушинський (Чернівці)

Кубок УЛН: Тактика вирішує все

Минулого року з відомих причин, Кубок УЛН не відбувся. Цього ж разу особливих причин переносити чи відміняти змагання не було, тож за місяць до старту Рада Ліги оголосила реєстрацію. Як і зазвичай, на початку охочих було багато, але згодом, їхня кількість почала зменшуватися. Хоч приїхати вдалося далеко не всім, але 16 учасників зібралося, у тому числі четверо новачків. А боротися їм довелося проти абсолютно непередбаченого Опору, який рідко кому усміхався, навіть попри чисту воду. Переважно, він у притаманному для себе стилі обламував фаворитів і дарував щастя андердогам, або й навпаки. Передбачити свій пул було нереально. Ніхто не знав, що його чекає. Ніхто не міг вгадати – є на пулі риби чи нема, а якщо й є – то чи вона хоч трохи голодна і на яку мушку спокуситься. Я особисто найбільше люблю саме такі змагання – коли кожна риба на вагу золота. Коли за єдиною фореллю треба півтори години бігати, лазити, стрибати. Тоді кожна рибка запам’ятовується на роки…

А ще більше запам’ятовується та риба, яку ти не зловив… Пройшло вже кілька днів після змагань, а кожна вільна секунда повертає мене на останній пул, в рукав Опора, де я мав зловити ще.

Над всіма Карпатами безхмарне небо

Тижнева відпустка колись видавалася рожевою мрією, зараз же стала реальністю. У неділю рано ми з моєю донькою Маргаритою спакували в автівку півхати і неквапом вирушили на південь, у сторону гір.
Ловити рибу я не хотів, мав намір до середи провести час з дитиною. У нас була прописана досить цікава культурна програма – Тустань, Журавлине озеро, село Кам’янка, палац Гредлів, пам’ятник князю Святославу, річка Стрий тощо.
А ще шашлики та молода печена картопля з салом щовечора на мангалі, у садибі пані Марії. Ну і, звісно, багатотисячнозірковий готель і президентські апартаменти – наш просторий намет Tramp, який зручно розмістився під молодою, але крислатою яблунькою.
Місце просто ідеальне – тінь рятувала від пекучого сонця. Для мінімального комфорту були закуплені самонадувні коврики та матрац, а також спальники та подушки.

Нам з Марго було весело і затишно. Невдовзі після нас приїхав Саша Дробот, Сова та Олексій Ігнатюк, а ще ми навіть встигли поїхати на Стрий з Севастьяном Богачем і так само встигли втекти звідти від проливного дощу.

Вже в середу Марго повернулася додому, тож у мене з’явилося більше часу на підготовку до змагань. Спершу, правда, ми з Ромою Михайлюком трішки порибалили на Стрию перед горами. Нічого толком не зловили, зате поплавали у глибоких ямах. У середу ввечері вже було весело та гамірно – стіл наповнився найрізноманітнішими пляшками, закусками, у мангалі весело потріскували сухенькі дровеняки. Востаннє у такій компанії ми бачилися на сухій мушці, восени минулого року.

Щодо риби то я кілька разів в обід і після нього кидав німфи на домашньому пулі. Відразу стало ясно, що риба дуже неактивна через малокомфортні погодні умови – спека розпалювала каміння. І все ж, час від часу траплялася форель доволі приємних розмірів. Такі результати і змусили думати мене про те, що змагання будуть максимально трудовими, а за рибою доведеться добряче побігати.

У четвер приїхало вже чимало учасників та гостей, зокрема й новачки. Усі вони нещодавно стали членами Ліги і готувалися до змагань. Вони чудово розуміли, що насамперед, їдуть за знаннями, а не за місцями. Думаю, що кожен з них почерпнув величезну дозу інформації, яку ще довгий час доведеться переварювати і аналізувати. Я особисто впевнений, що в кожного з них результати попереду, хоча б тому, що всі вони абсолютно адекватні та приємні люди. Саме такі, які потрібні нашій Лізі.

Десь в обід прийшов час розмічати пули. У добровільно-примусовому порядку вниз по течії вирушила група у складі трьох осіб – я, Рома Михайлюк та Юра Лисишин. Останнього ми оснастили телефоном (щоб ставити мітки) та водонепроникним чохлом. У рюкзак кинули кілька пляшок води, скотч та заламіновані листки з номерами. Ми розуміли, що подорож буде не проста, але щоб настільки… Треба було розмітити 16 пулів (вийшло 18), тож наша мандрівка тривала близько п’яти годин. При тому, що й річку перепливали, бо перейти ніяк. Ми навіть примудрилися погубитися, але на щастя, все обійшлося – у підсумку Сова зібрав усіх нас і завіз на базу. Але втома була настільки сильною, що я завалився в намет і відключився, довелося пропустити вечірку.

Зранку в п’ятницю прибула решта учасників, тож з’явилася хвилька провести коротеньку теорію з новачками, показавши їм снасті та мушки. Звісно, це дріб’язок, адже основну частину інформації вони мали б отримати в полях, ну, тобто на воді. «Все, що вам потрібно – зловити одну рибу в кожному турі. Цього вистачить якщо не для перемоги, то для призового місця точно» – сказав я хлопцям. Наче у воду дивився. Здавалось – усе так просто: одна риба в турі…

Церемонія жеребкування відбувалася якраз біля обіднього столу, адже це фактично було єдине затінене місце. Спершу – традиційна посвята у члени Ліги з барткою, граалем (Богдан приїхати не зміг, але регалії передав) і малинівкою. Тепер можна починати.

Кожен тягнув відповідні квадратики з номерками, після чого прізвище учасника вносилося в протокол. На вечір п’ятниці і ранок суботи мені випало ловити із давнім другом, до речі, вперше за весь час. Андрій Скворчинський теж зрадів, тож ми почали готуватися до етапу. При цьому, з острахом дивилися то на небо, то на прогноз погоди. Після тижня спеки обіцяли грози, дощі і, звісно, мутняк. Куди ж без нього?

Тур 1-2. Золоті рибки

Наш 24-ий пул – це всього лише два перекати. Ясно, що місце не погане, але чи пощастить нам з рибою? Першим ловив Андрій (під пильним поглядом Харді), який здивував вибором снасті – він вирішив ловити на стрімер. Я тихенько сказав, що це, мовляв, втрата часу, але наполягати не став. У підсумку Зарт вже на третій хвилині отримав удар, але інші закиди нічого не принесли. Тож він швиденько «перезувся» в німфу і пручався з нею до фінішу. Але безперспективно. Жодного натяку на удар, жодного хвоста. Мене охопила тривога. Андрій не початківець, він прекрасно читає річку, має найкращі мухи і снасті; він робив все правильно, але нічого не зловив.

Тому я вирішив кардинально змінити ситуацію, взявши до рук вудку з інтермедійним шнуром та двома мокрими мухами. Може якийсь голавлик спокуситься, або й харіус, якщо пощастить. З мокрими я дійшов практично до кінця пулу – порожньо. Повернувся на початок, кілька разів закинув суху у найперспективніше місце – порожньо. Не лишилося нічого іншого як брати до рук німфового ханака і прочісувати територію. Але й фезентейли, шоколадки та ред-таги нічого не дали. Внизу пулу я знайшов хорошу територію із великими каменюками та повільною течією, але й там видурити бодай когось не вдалося. Тож ми з Зартом почали з нулів.
Цікаво, що така ж ситуація виявилася і з іншими учасниками, але не зі всіма. Саша Дробот примудрився зловити одну форель, а хлопці, які ловили на найближчих пулах трохи відірвалися. Новачок Олег Красильников та Влад Харлов зловили на трьох п’ять рибин, ще й мали сходи і виходи.
Володя Крижанюк упіймав три пструга, скориставшись тим, що Гліб Богач, який ловив першим на козирній ямі, проігнорував пораду «не сходити з місця півтори години» і пішов шукати щастя на верхньому перекаті. Велика кількість нулів наразі ні про що не говорила, але більше такого не мало повторитися. Зранку кров з носа треба було упіймати бодай щось, щоб вклинитися в гонку.

У суботу після сніданку ми вирушили на машинах вниз по течії до дальніх пулів, шукати своє щастя. Цього разу я мав ловити першим і це був шанс, адже існувала вірогідність того, що після ночі риба буде трішки активніша.

Наш пул був не таким красивим, як поруч у Гліба, але тим не менше, на ньому було дві великі ями. А це шанс. Крім німфових вудок я нічого не розкладав, та й розраховував виключно на форель. Відповідно, на повідцях затріпотіли найбільші з дозволених мух. Я почав з меншої ями – обловлював всі зливи і проводив по дну (добре, що трави там майже не було). Уже на п’ятій хвилині вдалося зловити першу рибу на змаганнях – не дуже велику, але приємну форель.
Це дало спокій та гармонію, а ще надію, що в цій ямі живе ще хтось. Проте, ані зміна проводок, ані ротація мух результату не принесла – довелося йти на нижню яму, яка була значно більшою. До того ж, все її дно покрилося травою і я зрозумів, що ловити тут довго – справа абсолютно безперспективна. Тому для годиться пробігся туди-назад, зате детально обловив на довгому шнурі безумовно рибні місця трішки вище. але й там було глухо.
Треба вертатися на першу яму і ловити там. Зрештою, після чергової сотні проводок відчуваю блаженний удар і тягну до себе голавлика. Друга риба! Дякую небесам за цей подарунок долі і ловлю далі, але час невмолимо зменшувався…

За справу взявся Андрій, який також почав прочісувати ями у пошуках щастя. Але вони мовчали, до того ж, мій напарник постійно боровся із вузлами на повідках, які просто безбожно напали на нього. Коли до фінішу лишилося хвилин 10, Андрій зробив те, від чого я просто офігів. Він перейшов річку на середині пулу і між кущами добрався до основної нашої точки, але з іншого боку. А там відкривалися чудові перспективи у вигляді дебелої ями, до якої з мого боку так просто не докинеш. Я подумав – от же який я дурень. Замість того, щоб маслати знову і знову по одній траєкторії, можна ж було обійти і стати там. Це ж видавалося так просто. Але що вже. А Андрій довів, що пішов туди не просто так.
Після кількох проводок на муху спокусилася крупна форель, яку він хвацько завів до підсака. 36 сантиметрів – у підсумку рекорд змагань.

«Ми у грі!» – сказав я Ромі Михайлюку, який насмикав маренок. «Десь так» – відповів він. І справді, навіть попри те, що Влад, Олег та Володя рибу зловили і в другому турі, а Саша Дробот з Сергієм Кушинським взагалі попали на ельдорадо – 15 харіусів в зливі (причина не відома, ймовірно, там десь мали б бути холодні підземні джерела), у боротьбу включилася ціла група інших учасників, яким вдалося зловити бодай щось. Адже ніхто не міг передбачити, що буде далі… Так і сталося.

Тур 3-4. До кінця!

Якщо з нижніми пулами я був більш-менш знайомий, бодай візуально, то чого чекати від верхніх – не мав ані найменшого поняття. Ще ніколи на Опорі ми не робили пули настільки високо. Тому довелося розраховувати лише на те, що Сова з Андрієм Скворчинським розмітили хороші території. Моїм суперником був Василь Грига (друже, щиро тобі дякую за підсак ручної роботи, неймовірно цінний та приємний для мене подарунок), з яким у мене була дуже цікава історія кілька років тому, на Зелениці. Тоді ще Вася був початківцем і не вмів ловити на німфу, а ще дуже розраховував, що я йому покажу, як все робиться. Він тоді ловив першим і зловив дві форелі, навіть попри те, що не був достатньо знайомий ані з технікою, ані з відповідними снастями. У нас тоді був шикарний пул, на якому мало трималося безліч риби, але я примудрився залишитися з нулем – оце так показав новачку техніку і тактику. Я тоді ще довго з себе сміявся. Але зараз вже мені було не до сміху…

Василю знову випало ловити першим, на доволі одноманітному пулі. Ми обоє були від нього не в захваті. З одного боку ми не спостерігали жодного конкретного рибного місця, з іншого – риба могла бути де завгодно. Доволі глибокі буруни та зливи, швидка і потужна течія, небезпечні каменюки – це те, що кидалося в очі на нашому пулі. Василь почав і я не менше за нього хотів, щоб він зловив рибу. Справа в тому, що попри турнірні розклади, дуже важливо було отримати віру в те, що на пулі щось живе. Вася обрав дуже правильну і прагматичну тактику – в цьому плані він серйозно виріс. Окресливши невелику територію, він почав обловлювати крупні каміння у пошуках дрібної форелі. По трохи він спускався до низу, а потім різко звернув до протилежного берега, побачивши цікавий бурунчик із повільною водою. Мабуть, Василь зрозумів, що це шанс – і я це зрозумів також. Це справді була чи не найкраща точка на пулі. І – бінго! За кілька проводок, рибка опинилася в підсаку. Залікова форель неймовірно потішила душу кожному із нас.

Десь через хвилин 40 Василь спокусив вже більшу рибу на самій середині нашого пулу, виборов її з трави і завів до сіточки. Дві форелі на такому пулі нам здалося результатом дуже пристойним, з чим я і привітав свого опонента. Але тут же згадалася історія з двома форелями у нього і нулем у мене. Історія, що могла повторитися…

Склавши дві німфові вудки і одну з мокрими (якою так жодного разу і не скористався), я почав обловлювати ті «точки», куди не дійшов Василь, або ті, які він не помітив. Глухо. Йду далі. По середині пулу доволі цікаві та перспективні приямки, але і там мене нічого не порадувало. Нарешті доходжу до місця, де Василь упіймав свою першу рибу.
Після 20-ої проводки нарешті відчуваю удар і заводжу 25-сантиметрову форель до підсака. Прокляття знято! На душі спокій та блаженство. На жаль, більше мені нічого не вдалося зловити, але тим не менше, я відійшов від нуля і залишився в боротьбі. Виявилося, що ця риба стала неймовірно цінною, адже тепер почалися «приколи». Саша Дробот, Влад Харлов, Володя Крижанюк і Олег Красильников цього разу залишилися з нулями, а це означало лише одне – все перемішалося і всі вирівнялися. Уперше за багато років, на титул претендувала величезна група учасників – окрім вже названих, це і Стьопа Чех, і Кирило Юртін – вони примудрилися зловити рибу на веселому пулі під мостом, де купалася ціла купа людей. Таким чином, усе мало вирішитися в неділю зранку. Фактично, хто брав перше місце, той з високою імовірністю вигравав би Кубок.

Нам з Василем випав пул з ямами, за словами Сови, мені він мав сподобатися. Ями це добре, але вони бувають різними і там не завжди сидить риба. Ми з Васьою сіли в «єтіка» і вже невдовзі доїхали до краю дороги, практично до нашого пулу. Ям там і справді вистачало, але вони мені не сподобалися. Досвід показував, що в таких місцях зазвичай тримаються голавлі і марени, але далеко не завжди вони ловляться на наші мухи. Куди більше мені сподобався рукав (ми отаборилися на острівці). Чомусь здалося, що вода там холодніша і варто спробувати пошукати щастя саме там.

Почав я з жука, адже просто переді мною була хороша і перспективна голавлина точка. Віддав цій снасті не більше трьох хвилин, адже жодного інтересу риба до приманок не проявляла. Після цього відразу переключився на німфу і без особливої віри, швидше, для годиться, прочесав усі навколишні ямні зливи. В принципі, навіть не здивувався, що нічого не зловив – треба було йти на рукав.

«Точку» я побачив ще здалека. Ось тут точно має бути риба, при чому не одна. Перекат з глибиною, що радісно проносив свої темнозелені хвильки під вербою. Харіус тут точно має бути, де ж іще? Через кілька проводок він і ухопив шоколадку – 32 сантиметри живої ваги.
Три тури з рибою – це вже добре, але цього мало. Щоб місце трішки відійшло, повернувся назад, у місце, де рукав з’єднується із основною течією, але там було порожньо. Нетерплячка гнала мене вверх і я скорився. Невдовзі вдалося виловити звідти гарну форель, після чого я заспокоївся. Як же зараз шкодую про це, словами важко передати.
Розумів же, що тут треба ловити ще, і риба тут є, але якась ейфорія від двох крупних риб вибила мене з колії. Чомусь здалося, що цього має вистачити, вже в голові пішли математичні підрахунки, таблички і схеми. Тактично – це повний провал і жахливий непрофесіоналізм. Замість того, щоб видихнути, промити обличчя водою, змінити техніку проводки чи кілька мух, я на автоматі продовжив маслати територію. За що й був жорстоко покараний.

Почав Василь і також з ям. Правда, до них він віднісся з більшою повагою – присідав, обходив, ретельно проломлював. Але я не вірив, що там щось можна зловити, тому залишив мірило на березі, а сам ходив по міляку метрах у 20-и від учасника. Добру годину Вася тинявся між ямками, аж тут його вудка зігнулася і я побіг за мірилом. Він витяг маленьку маренку, і навіть не думав її міряти та все ж, пристрій показав – 17 сантиметрів.
Це чудово, адже Василь також включається в боротьбу за медалі. А попереду в нього рукав з перекатом. Останні півгодини він провів саме там. Спершу бадьоро взяв харіуса, таким чином поповнив свій добуток до двох риб, а на кінці етапу він побачив «дурного» пиря, як ми його назвали.
Він вискакував на підвісного сухаря чотири рази і врешті-решт узяв ред-тага, а мій опонент свою третю рибу! І знову Василь показав мені мої ж тактичні недопрацювання, за що я йому безмежно вдячний. Бо ж на змаганнях як? Або ти виграєш, або чогось вчишся…

Висновки

  1. На кожному пулі є риба. Перше завдання – знайти її. Це може бути крихітний зливчик, приямок, бурло чи яма. В будь-якому випадку, пошук місця – пріоритет.
  2. Віра в муху. Думаю, що особливої різниці в приманках не відчувалося. У мене найкраще працювали шоколадки та фезентейли з оранжевим тораксом, але голавля у другому турі я зловив на крупну форелеву муху з оранжевою головою. Чомусь згадав, що в голавля зараз нерест, може буде інтерес до чогось, що нагадує ікру.
  3. Визначення тактики та стратегії. Для цього потрібен час. Приходити на пул за 5 хвилин до початку – погана ідея. Значно краще прийти за годину і обдивитися всі варіанти, скласти план дій. Наприклад, тут мілко, тому буду ловити дрібними мухами, а тут яма, тому поруч поставлю готову снасть з крупними. Коли риба не активна, найкраще все ж обрати найбільш перспективну точку, і спробувати відійти від нуля. А далі вже по плану.
  4. Боротьба до кінця. Це те, з чим я дав маху. На змаганнях не можна розслаблятися і не можна думати, що кількість зловленої риби є достатня. Варто постійно тримати себе в тонусі і пам’ятати, що суперник зловить більше.
  5. Із собою на пулі треба мати все. Не лише німфи чи сухі, але й мокрі мухи, жуки чи навіть стрімери. Не зашкодять і запасні вудки на всі випадки життя. Треба бути готовим до будь-яких поворотів…

Слава переможцям!

Відразу після повернення на базу, я почав складати свої пожитки. Половина галявини заповнилася моїми сумками, наметом, спальниками, вудками та іншим реманентом. Влад Харлов і Саша Дробот, які лідирували на половині змагань не зловили риби, тобто у них два нулі. Я мав схожі історії на змаганнях, знаю, як це прикро. Прийшов Рома Михайлюк – він зловив 4 риби. Я засміявся – він мабуть, не був таким безпечним як я – усе зробив правильно. Приблизно прикинув в голові, що Рома, звісно, переможе. Другим напевно стане Вася Грига, сказав йому це ще на пулі, після останньої риби. Я буду третій, четвертий чи п’ятий – залежно від розкладів. Моїми суперниками в боротьбі за бронзу мали стати Володя Крижанюк, Кирило Юртін і Стьопа Чех.

У підсумку, так і сталося – з невеличкою різницею мені вдалося обігнати Володю і стати третім. Звісно, дуже тішуся і за Рому і за Васю. Але якщо перший їхав за Кубком, то для Василя таке високе місце стало несподіванкою. Звісно ж, приємною. І ніхто не скаже, що ці місця не заслужені. Переможці отримали призи – грошові сертифікати на купівлю товару у магазині fly-fishing.com.ua. Крім того, Кирило отримав посох – як найкращий з новачків. Але й інші новачки не залишилися без призів – Діма Петруняк для кожного приготував набір з матеріалами. А Андрій Скворчинський отримав класний баф – для учасника, який зловив найбільшу рибу. Кубок поїхав до Калуша – Ромко вкотре довів свій максимально високий рівень і професіоналізм. Тут все заслужено і справедливо.

Якщо загалом оцінювати турнір, то він пройшов неймовірно класно. По-перше, нам дуже пощастило з погодою і чистою рікою. При тому, що обіцяли страшні зливи. По-друге, всі були ситі, навіть вгодовані, бо пані Марія нещадно пакувала в нас солянки з варениками, рагу з відбивними і заливала все це фантастичним компотом. По-третє, вечірні застілля були лайтовими – довго не сиділи, багато не пили. Ніхто не напився, ніхто не спізнився, ніхто не налажав – все було чітко і дисципліновано. Тож оскомину ми всі збили, тепер час готуватися до чемпіонату УЛН, який пройде в дні незалежності на Бистриці та Зелениці. Вже відчуваю, що заруба буде не менша, бо новачки, схоже, вкусили смак змагань, та й ветерани поступатися своїми місцями не планують. До зустрічі, друзі!

Кубок УЛН-2021

  1. Роман Михайлюк (Калуш)
  2. Василь Грига (Свалява)
  3. Ростислав Ящишин (Львів)
  4. Володимир Крижанюк (Київ)
  5. Кирило Юртін (Міжгір’я)
  6. Степан Чех (Мукачево)
  7. Олександр Дробот (Сторожинець)
  8. Владислав Харлов (Ужгород)
  9. Сергій Кушинський (Чернівці)
  10. Олег Красильников (Львів)
  11. Андрій Скворчинський (Київ)
  12. Ганна Вербицька (Львів)
    13-16. Юрій Лисишин (Львів), Гліб Богач (Львів), Назар Щурик (Львів), Микола Степанов (Київ)

Мокра «Суха мушка»: як літо з осінню зустрілися

Нахлистовик має бути універсалом – треба вміти пристосуватися до умов, в однаковій мірі володіти німфою, стрімером і, звичайно, сухою. Зрештою, кожен з нас намагається до цього прагнути. Щодо сухої мушки, то більшість наших лігівців є фанатами саме цієї дисципліни. Особливо це явище притаманно новачкам – побачивши як риба вистрибує на мушку вони вже не хочуть і думати про німфу. Але одного лише вподобання замало – потрібно вміти ловити на суху. Після цих змагань, напевно, багато хто зрозумів, що до «вміння» ще є куди рости. Ну, я так точно. Напевно, цей турнір дав мені найбільше інформації, бо те, що я побачив, ще довго виринатиме в пам’яті.

До Зеленої ми вирушили учотирьох з Арсеном, а також новачками Ліги – Севастьяном Богачем і його сином Глібом. Я познайомився з ними кілька тижнів тому на ріці, ми розговорилися. Коли розповів про змагання, у 13-річного Гліба загорілися очі, він дуже хотів взяти участь. Біда лише в тому, що відповідно до правил змагань, змагатися можуть учасники від 15-и років. На щастя, Рада Ліги більшістю голосів дозволила йому зареєструватися на турнір, але за умови дотримань усіх норм: вейдерси, черевики з шипами, посох і, звичайно, присутність батька на пулі.

Загалом, участь в змаганнях мало взяти 11 людей, але в останню мить Степан Чех відмовився через робочі причини. Тому нас стало лише 10, але в принципі нічого критичного не відчувалося – приїхали всі, хто міг і хотів. Бистриця і Зелениця уже чекали нас – вода низька і дуже чиста, риби вдосталь. Таку інформацію ми отримували від тих, хто ще з вівторка відпочивав у таборі. Зі Львова до Зеленої ми добиралися більше трьох годин. На щастя, стан дороги значно покращився, тому доїхали з комфортом і без клопотів. Вирішили жити у будинку Володі, а не в наметовому таборі. В принципі не прогадали, бо знали про ймовірну зміну погоди і дощі.

Скинувши всі речі з багажника по кімнатах ми вирушили на берег річки до табору, де мала відбутися наша звична вечірка «Зустріч старих друзів». Табір вже шумів, а стіл дуже швидко наповнився ящиком неповторного винограду, закусками та напоями. Мені найбільше засмакував хороший віскі і грона крупного білого винограду. Як завжди, ми балакали, розважалися і насолоджувалися нашим добрим товариством.

А вже після вечірки, після повернення до хатини, ми взялися за безпосередню підготовку до змагань – перевірили котушки, обладнали їх новими підлісками, і, звісно, взялися за в’язання мух. Дуже швидко Гліб вже розібрався з параметрами і акуратністю. Невдовзі його коробка поповнилася цілком пристойними сдс-каддісами та іншими мушками. В’язання продовжилося і зранку, Гліба просто нереально було відтягнути від станка.

Жеребкування очікувалося на обід п’ятниці – цього разу зібралися всі без пауз і затримок. Одразу визначили пари на всі чотири етапи. Мені дістався в судді і суперники спершу Саша Дробот, а потім Арсен Грабчук. Щодо пулу, то на нього треба було трохи проїхатися. Тож невдовзі, спакувавши усі манатки в Сашину «шкоду», ми утрьох (з його дружиною) вирушили шукати свою ділянку. Завдяки навігатору вдало маневрували сільськими дорогами і зрештою виїхали до галявини, за якою вже шуміла ріка. Мапсмі показував, що ми акурат стоїмо на середині нашого пулу. Ми спустилися і просто були засліплені неймовірною красою Бистриці – скелі, камені, плеса, ями, буруни… Невже мені нарешті пощастило з пулом? Ми з Сашком обійшли лише половину, вниз по течії. Навіть не хотів знати, де пул починається (мітки не було видно), бо цілком влаштовувала нижня частина. Буду тут жити – подумав я і вже почав рахувати, скільки десятків харіусів зловлю на цьому місці.

Але такого в житті не буває, звісно. Облом вдарив по голові боляче і не приємно. Виявилося, що мапсмі щось напутав і тепер показував, що наш пул не такий вже й великий. Більше того, та ділянка, яку ми оглядала виявилася пулом Повхана і Анісімова. Мітка маячила на дереві у нас за спинами. Вверх по течії нас чекали буруни, розбиті каменюками, а трохи вище невеликий перекат з кількома перспективними ділянками. Але якщо говорити візуально, то наш пул відверто поступався по якості сусідньому.

Зрештою, що робити? Треба йти ловити. Я склав дві вудки і приготувався починати з низів. Перше місце мовчало, а на другому я вже побачив рибу. Досить крупний харіус вийшов, я його підсік і поки тягнув він зійшов. Це неймовірно роздратувало, але я вже звик. На змаганнях так завжди. За ним вдалося відійти від нуля – невелика форель спокусилася на сіру мушку від Колі Стрімана.

Риба загалом була активна, але дуже і дуже селективна. Брала далеко не на все і регулярно сходила, то на підсічці, то перед підсаком. Як же це бісить! Я не стримував емоції, всі мої думки про річку і рибу, безперечно, на сусідніх пулах чули. А як інакше? За моїми підрахунками, 11 риб виявилися наколеними, але не дотягнутими. А в протоколі опинилося лише 5… Ганебно і жалюгідно.

Але мої результати виявилися ще гіршими після того, як за справу взявся Саша. Я багато чого побачив за майже 14-річну нахлистову діяльність, але нічого подібного бачити не доводилося. Сашко ловить на спеціальні шнури власного монтажу (ранінг і голова підбираються під умови), на спеціальні мухи, які не тонуть, не злипаються, не намокають і, що головне, дуже успішно ловлять рибу. Крім того, Саша неймовірно майстерно володіє закидом на різні відстані і віртуозно маневрує мухою, спонукаючи рибу до атаки. Він також спустив немало риби, але в його протоколі красувалося 9 хвостів після фінального свистка. За такий майстер-клас і заплатити не гріх.

Першим  у цей вечір став Арсен, який зміг упіймати 8 риб, зате крупних, що дозволило йому обійти Сашка. Мій результат виявився дуже посереднім, але я особливо не переймався – все ж, суха муха це не мій коник. Дуже потішився за Гліба – він упіймав три риби.

На ранок вже Саша мав ловити першим і я лише міг уявити, що він зробить з тим пулом. Доїхати до нього виявилося не дуже просто, але ми все ж знайшли шпаринку для машини і місце, де можна її залишити. Мій напарник хвацько переніс дружину на комфортний острівець, що ділив річку, після чого ми вирушили на розвідку. Найперспективніша точка – це кінець пулу, де розлилося 50-и метрове мілке плесо. І саме звідси Саша почав. Я упущу всі деталі, скажу лише, що після такого, мені майже нічого живого не залишилося. 11 риб в протоколі і ще стільки ж наколених…

Треба було вивалити усі сили для того, аби закинути до підсака бодай щось. Тому, коли прийшов мій час, вирішив залишити плесо на десерт, сподіваючись, що риба якось оклигає від урагану… Я почав там, де Саша не зловив риби – на досить цікавому зливі. Ймовірно, там справді було порожньо, лише з найдальшого куточка вдалося виманити одного харіуса на петруняківського ред-тага.

Трохи нижче, на швидкій течії під кущем, проводячи суху, як німфу, зловив другого. Ще нижче – третього. Мав бути і четвертий харіус, якого я вже дотягував до підсака, але він злетів і впав у воду. Замість того щоб дременути на мить застиг, як вкопаний. Тому я впав на коліна і накрив його підсаком, але мої старанні виявилися марними – риба втекла.

Лишилося півгодини і зачароване плесо. Дуже сподівався бодай на одну рибку, бо три хвости – це трохи замало. Але плесо мовчало. Тобто риба виходила на муху, однак робила вона це настільки по-свинськи, що до благородної породи її не віднесеш ніяким чином. Лише на останній хвилині, харіус таки змилостивився і дозволив дотягнути себе до підсаку. Чотири риби і лише один схід – не так вже й погано, зважаючи на те, хто ловив до мене.

За результатами, Сашко міцно рвонув вперед, випередивши всіх учасників, зокрема й Арсена, який зранку зловив лише одну рибу. Рома Михайлюк, який ловив до нього, упіймав три – на їхньому пулі банально не було риби.

Тепер на нас чекала Зелениця і кожен мрів про те, щоб ловити першим. Це й логічно, адже тут не треба шукати рибу – вона стоїть в конкретних місцях. Власне, мені й випало знову ловити першим, тож ми з Арсеном, Глібом, Севастьяном та Іваном Повханом запакувалися в машину і вирушили вгору. Мені треба було починати на найвищому пулі, хлопцям – на третьому. Часу було вдосталь для того, щоб як слід роздивитися територію і випрацювати стратегію.

Насувалися хмари і стало ясно, що хтось з нас змокне. Власне, змокнемо обидва, просто питання було в тому – на чий час припаде дощ. Наш пул був доволі простий – відразу стало ясно, де може бути риба. Біда лише в тому, що води геть мало і вона настільки чиста, що ловити настоячи взагалі не варіант. Добре, що я мав наколінники, так можна акуратно підлізти і не сполохати харіуса.

Я розклав кілька вудок і вирішив починати зверху. Пул розбив на кілька зон, а ловити мав намір ясна річ апстрімом, просто переходячи з одної точки на іншу. Моє перше плесо виглядало дуже апетитно, але протягом кількох хвилин мовчало. Це збентежило – щось не так. Нарешті вихід, але дуже обережний, потім ще один. Довелося змінити дислокацію і спускати муху вниз по течії. Є! 30-сантиметровий харіус взяв на ред-тага. Від нуля відійшов, але пройшло хвилин 10. В інших певно вже по 3-4 риби. Йду далі. Харіус знущається – підплив до мене, розвернувся і стоїть… Ну, я кинув йому муху під носа, але і так було ясно, що він не візьме. Кидаю далі, вверх, під водоспадик. Вихід на гламурну оранжево-червону муху і риба в підсаку. Далі – схід і тиша. Біжу в кінець пулу і рухаюся вверх – взагалі нічого, навіть натяку на рибу. Руки тремтять, час минає, риби – десяток без восьми штук.

Повна апатія, річка наче вимерла. Добігаю до початку, там точно має хтось бути. Зненацька починається жор. Ловлю ще одну рибу і наколюю три за 5 хвилин до фінішу. Ймовірно тому, що стою раком, не зручно ані закидати, ані підсікати. Фініш. В мене три хвости. Провал…

За діло береться Арсен, він йде тим самим маршрутом, що і я. Ловить значно акуратніше. В нього куди точніші закиди, дуже смачна проводка, хороші мухи. Але риба не бере. Йдемо нижче – жодного виходу. Десь неподалік починає гриміти і блискати. Почався дощ. Арсен не здається, але геть темно стало, тому він вибирає білого парашута з пінковою верхівкою. Якраз на плесику видно виходи. Один, другий…
Після кількох невдалих спроб, Арсен нарешті ловить харіуса, а за ним і другого. Злива перетворила нас на мокрих курей, але лишається ще 8 хвилин. Арсен дивиться на мене, я на нього. «Погнали!» – сказав учасник і ми дременули до машини. За хвилину склали всі вудки і мокрий одяг в багажник і поховалися в салоні. Тепер треба ще знайти Богачів і Повхана, а зв’язку нема. На щастя, ми таки зустрілися і благополучно добралися до хати.

Виявилося, що мій результат був не такий вже й поганий. А згодом виявилося, що він був найкращим, оскільки риба практично не ловилася, вистачало й нулів. Тож я дуже довго сміявся, коли дізнався, що за результатами третього туру вибрався на перше місце… Швиденько прикинув цифри, бали і місця – у загальному заліку я вибрався аж на друге місце, впритул підійшов до Саші Дробота. Друге місце мені підходило дуже навіть, зважаючи, що це суха муха. І все могло б так і закінчитися, оскільки дощ не припинявся, Зелениця піднімалася, зеленіла, сіріла і коричневіла.

Зрештою, під час вечері було вирішено чекати до ранку, а вже зранку вирішувати – проводити четвертий етап чи ні. На ранок ситуація наче покращилася, Сова сказав, що сяка-така видимість є і всі готові ловити. Ну, нема на це ради. Спакувалися і поїхали у тому ж складі, що й в суботу.

Першим мав ловити Арсен. Цього разу дощ дріботів, але ріка була вже дуже велика. Ловити навіть на німфу не просто, що вже про суху говорити. Тут не допоможуть ані підкрадання, ані найсекретніші мушки. Лише голий фарт. Треба знайти одну рибу, яка готова взяти муху і все тут. Більше того, останній етап міг перевернути все з ніг на голову.
Виходило так, що Саша Дробот нижче другого місця ніяк не опуститься, але перегнати його був шанс лише в мене. Для цього мені треба зловити рибу, а йому ні. Тоді, загальний підрахунок поміняє нас місцями. Не можна сказати, що мені цього дуже хотілося чи дуже не хотілося. Ясно, що Саша в рази сильніший за мене в плані техніки і тактики сухої мухи, це навіть не обговорюється. Але з іншого боку, можна спробувати щось зловити. І навіть треба.

Наш пул був дуже красивим, хоч і понівечений нічною зливою. Безперечно, риби тут багато, але всі прекрасно розуміли – один шанс на успіх. Проворонити його не можна. Арсен, як і вчора, ловив дуже грамотно. Він обкидав всі можливі точки на пулі, закидував під скелі, борознив і так далі. Але прогнозовано виходів не мав.

Коли ж прийшов Сова, то повідомив, що Пузо зловив харіуса. Знову ж таки, досить прогнозовано – комусь же мало це щастя привалити. На загальну картину ця риба не впливала, бо три попередні етапи Ігор відловився не кращим чином.
Але цей факт спонукав кожного з нас щось вигадувати. Крім всього іншого, Сова рекомендував спробувати на нижній території пулу, куди ми добратися ніяк не могли. Виявилося, що можна туди продертися крізь городи та поля. Що ми й зробили після моєї невдалої спроби добратися до потічка по іншому березі.

Внизу пулу ситуація виглядала справді цікавіше, води було менше, знаходилися більш-менш мілкі та чисті ділянки. Але як я не старався, риби не побачив, відповідно, залишився з бубликом. Як і більшість інших учасників, за винятком напарника Пуза Влада.
Після того, як Анісімом зловив свого харіуса, він мав вихід іншого, але добрати його вдалося якраз нашому новачку. Цікаво, що ці дві активні риби перебували поруч, на одному місці. Як можна пояснити таку дивну поведінку риби ніхто толком і не знав.

Риба Влада змінила розподіл місць. Завдяки цьому харіусу він вискочив на друге місце, а мене посунув на третє. В принципі, мені і третє цілком підійшло. Тепер маю весь комплект по сухій мушці – і перше місце, і друге, і третє. Хоч Сашко теж не зловив рибу, але з першого місця не зійшов. Мабуть, це все таки справедливо, адже він реально показав дуже високий рівень підготовки і розуміння річки.

На цьому попрощалися. Нам треба було поспішати в Бурштин, тому після нагородження, ми швиденько застрибнули в авто і вирушили додому. Взагалі, попри малу кількість учасників, вважаю, що ці змагання виявилися дуже навіть цікавими та продуктивними. Багато залежало і від пулу, і від майстерності учасників, і від обраної стратегії. Особливо радію за Гліба, який дебютував 9-им місцем, отримав безліч досвіду, знайомств та свіжих мух.

Ну і за себе теж порадів, бо в загальному рейтингу УЛН вперше вийшов на чисте перше місце, обігнавши Рому Михайлюка та Ігоря Анісімова. Тепер там би втриматися не зашкодить…

Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин