Чемпіонат УЛН 2021: Знову «двійка»

Лютий 7th, 2022 | Автор: rostyslav

Мабуть, ще ніколи не було таких змагань, куди б я їхав без тренування. Зараз так вийшло, що вирушити в далеку і глибоку Франківщину мені вдалося лише в п’ятницю ввечері, раніше ніяк не пускали справи. Спакувавши в авто усякий потріб і непотріб, ми з моєю новою маленькою супутницею Марго добру годину вибиралися з міста, а потім ще тяглися за караваном фур аж до самого Франківська.

Далі навігатор звернув нас кудись на об’їзні – щоб веселіше було, бо насувалася ніч. Дорога трималася спокійно, я їхав не швидко. Чимало кілометрів проїхав на дальньому світлі – на зустріч не було нікого. У Надвірній потрапив на якийсь нічний карнавал, довелося чкуряти під знаки, бо мій Waze, схоже наплутав куди їхати можна, а куди ні. І далі – фінішна пряма, вже по новій дорозі, без ям. Їхалося класно: в машині тихо грала музика, Марго вже дрімала на задньому сидінні, але при цьому не забувала годувати мене льодяниками. І ось вони – 8 кілометрів вбитої дороги, з ямами і вибоїнами.
Хлопці вже дзвонять – чекають в гості на галявину. Але ще треба подолати шмат дороги, щоб їх побачити, а вночі це зробити не так просто. Нарешті, завертаю за мостом направо, їду до Володі. Дитина вирішує залишитися в хаті і накритися ковдрою, я ж нашвидкуруч хапаю якусь закуску і наосліп пробираюся через хащі. І от вони – бойовий загін чемпіонату: Сова, Рома і Сергій…
Таку кількість людей «Зустріч старих друзів» ще не бачила. Але що поробиш…

Математика – цариця наук

Решта учасників мала приїхати під обід, якраз на відкриття, тож треба було прийняти хлопців. Я витяг з багажника казанок та інгредієнти для бограча.
Вперше я мав варити бограч для такої вибагливої публіки, тому купив найкращі продукти: свинину, телятину, копчені ребра і сало, овочі, приправи. Добре, що в мене знайшлися помічники, які організували багаття з тримачем для казанка, мили овочі, підкидали дрова і розважали бесідою.
Марго грілася на сонці, чекаючи Аню – родина Петруняків якраз мала під’їхати. Дівчата виявилися однолітками і миттєво знайшли спільну мову, а сам Дмитро міцно пообнімавши усіх виставив на стіл свою домашню продукцію.

Бограч булькав багряними бульбашками, наливаючись ароматами карпатського літа. Його вже можна було б знімати з вогню, але ми вирішили дочекатися Богачів, Арсена та Володю Крижанюка, який цілу ніч їхав з Києва. Коли ж усі нарешті зібралися – в хід пішли миски, ложки та інше знаряддя. Не сказав би, що бограч вийшов надзвичайним, але він був гарячий, трішки пікантний, насичений і дуже ситний. Набивши тельбухи, Сова провів процедуру жеребкування відповідно до загального рейтингу: сіяні мали змагатися проти несіяних.

У футболі така система існує вже досить давно. Головна мета наступна: сіяні (ті, хто вищі в рейтингу) мають довести свій клас та рівень в грі проти несіяних, які у свою чергу, мають за будь-яку ціну довести, що вони не гірші. Таким чином, протистоянню додається інтрига та емоції. Пропозиція щодо сіяння надходила від мене. Далі рада ліги ухвалила концепцію окремого підрахунку для тих, хто ловить першим і для тих, хто ловить другим.
Але не врахувала момент того, що за такої системи жеребкування, так чи інакше доведеться окремо рахувати сіяних і окремо не сіяних. А тут вже вилізали питання, які потребували детальнішого аналізу. Справа в тому, що відповідно до жеребкування, першими ловили «сіяні», а другими «не сіяні». Відповідно, в кожному турі було два перших місця, два других і так далі. На фініші в кожній групі підбивалися підсумки і зводилася таблиця – хто набрав найменшу суму балів, відповідно до зайнятих місць, той перемагав.
Щоб перемогти, наприклад мені, треба було обходити в своїй «групі» Петруняка, Михайлюка і Грабчука. А в іншій групі, умовний Гліб, мав ловити краще за Сергія та Володю. Після четвертого туру переможцем загального чемпіонату мав стати той, у кого буде менше балів. Відразу скажу, що після чемпіонату радою була проведена тривала дискусія з великою кількістю аргументів, після чого ми вирішили, що така система підрахунку не коректна і в майбутньому її застосовувати не будуть. Тобто рахуватимуть окремо «перших» і «других», але жереб буде сліпим, без залучення рейтингу і сіяння.

Тур перший. Таємниці міляків і блакитна лагуна

Моїм суперником, вже далеко не вперше, став Володя Крижанюк. Я люблю з ним ловити. Володя дуже приємний і спокійний співрозмовник, а ще він класно ловить, хоч і в Карпатах буває не часто. Але майстерність, яка щороку зростає, хороша екіпіровка і дуже класні мухи роблять з нього серйозного суперника.

Ми вирушили в гори, до нашого пулу. Мій бідний «єтік» здригався від жахливої, розбитої дороги, але зціпивши зуби долав одну перешкоду за іншою. Зрештою, ми таки доїхали до річки і побачили наш пул. Нічого особливого в ньому не було – міляки, пару зливчиків, каскад з великих каменюк і доволі перспективна лагуна. Склавши дві німфові вудки з трьома мухами на кожній, я вирішив починати знизу, якраз від лагуни. Зрозуміло було, що за такого рівня води, риба тримається в конкретних кишеньках, на приямках, за камінцями. Ловити треба було дуже обережно, не створюючи шуму і бажано апстрімом.

Я відразу помітив перспективне місце, але воно було зовсім крихітне, треба максимально точно занурити німфи. Кілька спроб виявилися невдалими, але щойно мухи упали куди треба, харіус жадібно вхопив дрібну підвісну шоколадку. За кілька хвилин з того ж місця видурив і його брата-близнюка, а ще трохи вище – форельку. У самій лагуні вдалося зловити лише одного харіуса, хоч я сподівався на більше. За досить короткий час, у мене вже чотири риби. Йду вище на міляки. Дивно, але там риба ловиться дуже пасивно – лише один харіус і одна форель. Пройшовши увесь пул тричі я завершую з доволі посереднім результатом – шість хвостів.

Поки пауза, балакаю зі своїми сусідами. Арсен зловив харіуса і дві форелі, Гліб готовий починати. Арсен врятував мене від спраги – холодну «корону» я випив залпом, стало дуже добре і затишно.

15 хвилин минуло і ми стартуємо вже в ролі суддів. Володя починає зверху і одразу ж має удар на ямці, де я не зловив нічого. Трохи нижче йому сідає хороша форель, але практично тут же сходить, рятуючись у бурхливій течії.
Нарешті, після тривалих пошуків, Володя ловить крупного харіуса, тікаючи від нуля.
А на тому місці, де починав я і де взяв двох риб, харіус хапає і його муху, але підступно сходить біля підсака. Велика кількість сходів може бути зумовлена втомою, адже проїхати стільки часу за кермом наодинці неймовірно виснажливо.

Лідером «сіяних» став Рома, який зловив 10 риб. Серед «несіяних» кращий Сергій Кушинський. Він доловлював за Ромком на пулі і узяв 4 хвости.
Ми з Глібом другі – наш наймолодший учасник зловив харіуса та форель. Єдине третє місце посів Діма Петруняк: у нього сім риб, але розмір бажав кращого. Арсен з трьома рибами і Володя з одною посіли, відповідно, 3,5 місце.

Тур другий. Рибний пул

На ранок ми вирушили тим же складом, але вже трохи ближче. Наш пул виглядав суто форелевий і це мене десь тішило. Насмикати дрібних пстружків видавалося не складно. Але першим ловити мав Володя. Зізнаюся, я ще ніколи не бачив, щоб учасник на пулі ловив ТАК. Відповідно до неписаних правил, перший ураганом літає по пулу, збираючи активну рибу. Другий же акуратно доловлює за ним. Тут вийшло все навпаки. Володя дуже скрупульозно обловлював кожне плесо, кожен камінчик. Він не поспішав і ловив неймовірно холоднокровно. І це дало результат.
Навіть не дійшовши до кінця пулу, він упіймав 10 форелей, від 17 до 20 сантиметрів. Зізнаюся, я тоді трохи скуйовдився, бо не знав, чи мені лишилося бодай щось.

Але довелося починати і я видряпався на незайману територію, куди Володя не дійшов. Уже на третій проводці взяла досить непогана форель, але злетіла перед самим підсаком. І це при тому, що в першому турі не було жодного нереалізованого клювання.
Прикро. Йдемо далі. Трохи нижче беру таки 22-сантиметрову форельку і спускаюся до водоспаду. Там витягую ще одну і крупного харіуса, який стояв під ногами на дні і ніяким чином про себе не повідомляв. Три риби є, ловимо далі.
Ще нижче витягую дві форелі і гарного пиря – це вже шість риб, але при цьому отримую 5 сходів. Пояснити причину не можу, бо в Володі також були сходи. У підсумку я завершую із двоякими відчуттями. З одного боку результат непоганий, з іншого, якби не сходи – був би кращим.

Але все одно, шість риб дали мені перше місце серед других, правда, я його поділив з Ромком, який показав ідентичний результат – 134 сантиметри. У нього був лиш один харіус, але трохи більші форелі.

Серед перших лідером став Володя з десятком риб. Єдине друге місце у Гліба – 4 риби. Третій Арсен – також чотири риби. Петруняк і Кушинський, відповідно отримали 3,5 місце (у них по три риби).

Тур третій. Закочуємо рукави

Після тривалих мандрівок, ми переміщаємося на більшу ріку. Відповідно до жеребкування, у мене нема суперника, тож ним стає головний суддя, озброєний грізною сухою мухою. Пул мені добре знайомий – торік ми з Сашою Дроботом там дуже незле половили, риби має бути вдосталь. Але першим має ловити Сова і він починає з самого низу, де на мілкому перекаті тримається багато харіуса. І вони активні! Виходять на муху Олега, але не беруть. Кілька промахів, ще одному мій суддя добряче дав мухою по зубах. Я ходжу за ним і запам’ятовую точки виходів.

Але далі стає тихо. Лише в одному козирному місці на муху вилетіло щось велике, створивши ефект підводної бомби, але безуспішно. Я спокійний – німфи ефективніші за сухі, своє зловлю. Нарешті, коли до фінішу лишалося зовсім трохи часу, Олег пішов на рукав, куди б я навіть і не заходив. Тим часом, я складав свої вудки і вибирав німфи. Ставку зробив на мікроби з спеціальної коробочки – саме для перспективного перекату. А тим часом Сова окликнув мене – він таки дотягнув харіуса. Дивно, я думав, що цей рукав безперспективний. Але за останні хвилини Олег зловив ще кілька риб і мав виходи. Ну, думав я тоді, мені вистачить того, що наловлю на перекаті. Рукав хай відпочиває.

І тут на сцену вийшов Облом. За перші 10 хвилин в мене жодної активності, а це неймовірно висажує. Я люблю одразу зловити рибу, щоб відійти від нуля, далі вже легше. Але перекат мовчав. Риба ігнорувала і мої німфи, і підвісного сухаря. А те, що мені довелося скластися в три погибелі, щоб хоч якось закамуфлюватися, їй було байдуже. Залишивши мертвий перекат йду вище, до перспективних точок, але і там тихо. Нарешті, бачу вихід з ямки на суху – промах! Невдовзі, наче знущаючись, на того ж сухаря повільно виплив невеликий харіус, понюхав муху, подивився на мене і махнув хвостом. У мене починається щось схоже на паніку – риба просто не бере і все тут. Доводиться йти на рукав і там, буквально одразу ж, з-за великого каменя мікрошоколадку бере харіус. Фу-х. Нарешті пішов від нуля. Часу не так багато, але тут ходити нікуди не треба, можна територію швиденько обловити. Що я і роблю, але безрезультатно. Повертаюся на рибне місце і беру другого пиря. 28 і 29 сантиметрів в протоколі і я трохи розслабляюся, бо десь підозрюю, що така катавасія спіткала не мене одного.
Так і вийшло. Серед тих, хто ловив другим я на першому місці. Другий Ромко (харіус і форель), третій Діма (три дрібні форелі). Арсен, який героїчно вийшов на пул з важким отруєнням, взяв одну дрібну форель і злив дуже крупного харіуса – у нього 3,5 місце. У другій групі на перше місце вирвався Гліб, який перед Ромком зловив три рибки, другим став Володя з двома харіусами такими ж як у мене, 3,5 місце у Сергія (дві форелі).

Тур четвертий. «А я лише хотів тебе привітати!»

Цього разу я вже мав ловити першим і як мене «втішив» Сова на дуже важкому пулі. Це була правда – бурхлива річка зі скелями і величезними валунами. Я розумів, що багато часу доведеться витратити на банальні переходи з точки на точку, але вибору не було. Поки Сова йшов до мене, я склав дві вудки з форелевими німфами. Харіус теоретично мав би бути трохи вище, в ямі. А на таких зливах живе форель і я дуже сподівався, що вона мене потішить. Але все було не так просто.

Я почав з самого низу і дуже швидко зрозумів, що риба геть пасивна. Попри важке пересування, точки тут були дуже хороші, однак клювань у мене не було. Я пройшов метрів 50 і аж тоді, з-під протилежного берега, нарешті дістав форель на 23 сантиметри. На мене чекала перспективна яма, але вона вперто мовчала. Зрештою, після кількох заходів, на мокру підвісну мушку вистрибнув крупний харіус. І у мене була можливість зловити третю рибу – я знайшов активну форель, сантиметрів на 20, яка кілька разів виходила на підвісного сухаря, але не брала. Змінивши три варіанти, зрозумів, що вона просто з мене знущається. Фініш. Не знаючи як ловлять інші, я засмутився. Так, важкий пул, важка погода, пасивна риба, але мене не покидало відчуття того, що мухи були підібрані не правильно. Як би там не було, я заніс усі снасті до машини і пішов вниз, адже судити Сову не треба було.

Арсен сидів на камені втомлений, але задоволений. Він нарешті розірвав свій пул, виловивши двох крупних харіусів та 37-сантиметрову форель. Його пул зовсім не такий, як у мене. Спокійні течії, плеса, озера. Якраз ловив Володя, намагаючись щось доловити. Коли я побачив, наскільки шикарний пул в Петруняка і Кушинського, аж завидки схопили: сотня метрів харіусової лагуни! Але Діма зловив два харіуса не там, а на зовсім безперспективних зливах.
Сергій злив якраз одну рибу, ловив далі. А от стурбованість Ромка я помітив здалеку. Він сидів доволі зажурений – у протоколі лише один харіус, хоч пул не поганий. Тим часом ловив Гліб, а Рома носив за ним оберемок вудок. Я повернувся до Арсена. Володя закінчив з нулем, те саме і в Сергія. Поговорив з Сєвою – у Гліба було два сходи, але час ще є.

Якраз був час зібратися. Поки варилися вареники, я скрутив спальники, матраци, поскладав усі сумки. Приїхав Гліб з одним харіусом, на сантиметр більшим ніж в Роми, зловленим на останніх хвилинах. Я був приємно вражений – наш найперспективніший спортсмен двічі обловив самого Михайлюка! І тепер на Сову чекатиме дуже цікавий підрахунок. Відповідно до останнього туру, серед несіяних Гліб вийшов на перше місце, бо Володя і Сергій риб не зловили. Так само перше серед сіяних посів Арсен. Діма Петруняк другий, я третій. 3,5 місце у Роми, Крижанюк і Кушинський четверті.

Дорогу молодим!

Я розумів, що за звичної системи підрахунку, у мене перше місце, Рома другий, Гліб третій. Але порахувати бали по новому я вже не міг, треба мати під руками якийсь папір і ручку. Сова рахував за допомогою таблиць і мої здогадки по старій системі підтвердилися – розподіл місць збігся. Щодо нової системи, переміг Гліб, оскільки в нього, у своїй групі, на бал вище, ніж в мене. Зважаючи на те, що рада ліги проголосувала за нову систему, Сова вирішив притримуватися її.

Хоч і дуже несподівано, але, безперечно, заслужено, Гліб став чемпіоном УЛН. Кожен, хто вклав в хлопця бодай трохи своїх знань, має тішитися, бо так чи інакше, він долучився до його успіху. Але найбільше до цієї перемоги доклався його батько, який дав Глібу усі можливості для максимального розвитку та навчання. Я теж щиро радів за Гліба, нехай ця перемога надихне його на подальші звершення і, найголовніше, стабільність.
А щодо нової системи підрахунків, то, звісно, я був від неї не в захваті… Ну, але нема на то ради – довелося задовольнятися черговим сріблом.