Прогноз погоди просто таки шепотів. Весна! На повній швидкості молода красуня вривається в 2014 рік і, схоже, не залишає зимі жодних шансів. Тут ще й треба низько кланятися пані Кларі, адже кажуть, що саме завдяки їй продавці квітів мають файного бариша на 8 березня, а нахлистовики шанс вирватися на природу. Особисто я до МЖД не маю жодного пієтету, але за шанс порибалити спасибі.

Так видається, що до середини-кінця квітня на більших річках робити нічого. А от на невеликих рибу знайти можна. Правда, не завжди: треба втрапити на погоду, тиск, рівень води, активність і ще безліч факторів, що так чи інакше впливають на поведінку підводних мешканців.
Ми були переконані, що саме в цей день, і саме в цьому місці нам неодмінно пощастить упіймати по кілька форелей та харіусів. Окрім нахлисту був запланований і скромний пікнік на березі гірської ріки. Про що ще можна мріяти?

Міша, Сергій, Ганна і я – от наша компанія, яка вирушила зі Львова о 7-ій ранку. Згодом до нас приєднався Нестор, який вчасно подбав про дрова – інакше шашлик велів би довго жити, хай би хто мене не переконував у зворотному. Але поки шашлик домариновувався, ми хутенько стрибнули в вейдерси, поначіпляли всіляких німф і гайнули на ріку. Перше, що вразило – стан води. Вона була абсолютно чистою, мабуть, чистішою бути просто не може. Друге, що вразило – повна апатія риби до наших мух.
Не бере і хоч ти трісни. Нестор заміряв температуру – плюс шість. За його словами, риба стає активною, коли температура сягає п’яти градусів. А тут цілих шість і повна дуля.

Першим розловився Сергій – на невелику темну німфу взяв стандартного харіуса. Я ж змінював чорну німфу на принца, ред-тага, фезентейла тощо, десь зрозумівши, що користі з цього жодного не буде. Як не хоче риба їсти, то її не змусиш. Поки Нестор стрімерував, я вирішив йому не заважати на перспективній ямі, тому побачивши велику каменюку трішки її підшаманив. Вже навіть легенду придумав про те, як розповідатиму друзям, що спіймав величезну рибину, покажу фото, всі посміються і з «неї», і з «облизня».
Іноді наші бажання мають здатність матеріалізуватися. Прочесавши чергову яму, ми з Нестором вирішили ще трішки пройти догори. Рухалися різними берегами, я на одному місці довго не затримувався – не було сенсу. Нарешті побачив місцину, де в січні мав схід гарної риби, я писав про це на блозі. Правда, раніше там була яма, а зараз просто бистрина із заглибиною. Пам’ятаючи про те, що тут може хтось жити, я стрибнув на незручний камінь, довелося стояти практично на одній нозі. Початок проводки не відрізнявся від сотні інших, але насамкінець трапилося щось шалене.
Різкий ривок ледь не скинув мене у воду. Довелося спершу знайти опору, а потім підняти очі і побачити, що в широких хвилях щось відчайдушно борсається і норовить просунутися вниз по течії. «Котушка!» – це було перше про що я подумав. А потім я думав лише про свої коліна, які почали труситися як в юнака, який вперше збирається освідчитися. Як на лихо, почалися трястися ще й руки. Мозок геть перестав сприймати інформацію і це страшенно мене злило. У голові літала лише одна думка: «Тільки б не зійшла… Там же 0,10!!!».

Не зійшла. Якимось чином мені таки вдалося завести рибу у підсак (як добре, що не полінувався його взяти) і разом з ним вийти на берег. Лише там я побачив, що це форель і відразу подумав, що це моя найбільша карпатська форель. У Польщі ловилися більші, але в Карпатах ще ні (відразу ж промайнула гордість за свою країну). Біда була ще й в тому, що руки продовжували труситися, а ще заклинило підсаку і я не міг нормально сфотографувати рибу.
Хотів зробити все максимально швидко, щоб не травмувати красуню зайвим перебуванням поза водою, але як на зло усе плуталося, ще й сонце світило так, що я не міг побачити, що вийшло на фото. Зрештою, довелося плюнути на ці знимки і нести рибу до води . Між каменями якраз утворилася канавка, ніби спеціально створена для цієї форелі. Там вона оговталася від шоку і через хвильку вже виплила на спокійну течію. Постоявши там ще трішки, риба крутнула хвостом і щезла. Бувай здорова, кольорова.

Я поглянув на німфу. Зараз достеменно не пригадаю, у кого я її підгледів. Схоже, що така ж була в Романа, а він, у свою чергу, побачив її в коробці Дмитра Петруняка. У мене було кілька таких мух різних розмірів, форель узяла на найменшу – 16 номер з сріблястою вольфрамовою голівкою.
Узяла, до слова, за сам кінчик губи, але це не завадило їй зігнути гачок. Щодо самої німфи, то її легенда така: хвіст з пера чорної курки, чорне тіло з обмоткою яскравим люрексом, чорний торракс і чітко виражена додаткова обмотка червоною ниткою біля самої голівки. Власне, цю муху я в’яжу тонкою білою ниткою (Uni trico чи Danville Spiderweb), а вже коли приходить час робити фінішний вузол, змінюю її на червону, Danville Flymaster 6\0 Nylon Thread. Виходить дуже симпатична форелева німфа. Щоправда, це перша форель, яку я зловив на такий тип німф.

Ясно, що це чиста випадковість, банальне везіння. Єдине клювання за день, більше й сліду риби не було. У Ганни лиш були агресивний удар на ямі та кілька гольянів, Міша і Нестор обмежилися спогляданням місцевих красот і спробами зрозуміти чому не ловиться. Після того, як ноги нарешті заспокоїлися і мені вдалося перейти на інший берег, я вирішив, що на сьогодні вистачить: нахлистова батарейка вже була повністю заряджена.
Нестор залишився і спробував виманити рибу методом довгої німфи, що було дуже правильним та практичним рішенням, зважаючи на стан води, а я вирішив пройтися пішки – надто вже усе навкруги було тихим і красивим.
Хвилин за 50 я побачив автівку і Мішу з Сергієм. А за мить підійшла і Ганна. Ми вирішили ще трішки половити «на домашньому пулі» і братися за вечерю. Я трішки покидав мокрі та стрімери – безрезультатно.

Завершилася наша вилазка скромним пікніком з шашликом, маринованими грибами, фаршированою куркою, салом, що тануло в роті та кримським коньяком.

Жоден ресторан із вишуканими стравами не зрівняється смачним обідом на свіжому карпатському повітрі.
І жоден відпочинок не зрівняється з виснажливим днем на карпатській ріці…

Цікавий нахлист