Статті - Блог двох мухарів

Архив категории ‘Статті’

Hanak Alpen Nymph #3 4in1, Redington Zero #2-3, Hends Nymphing Fly Line L 000: огляд

Ті нахлистовики, які особливу увагу приділяють німфовому методу, постійно намагаються удосконалюватися в усіх можливих напрямках. І це не дивно, адже сучасний євронімфінг потребує ідеального балансу снастей – вудки, котушки, шнура, підліска, повідків та мушок. Важливу роль відіграє довжина та вага прута, усе для того, аби тримати необхідну дистанцію до полохливої риби та не втомлювати руку під час процесу.

В принципі, якщо говорити грубо, то для євронімфінгу підійде абсолютно будь-яка вудка, будь-якої довжини, класу, ладу та виробника. Здавалось би, що тут особливого – закидай, проводь та лови. Ну, це як порівняти автомобілі. Усі їздять, але перевага мерседеса над жигулями є більш ніж очевидною. Так само і в нахлисті – ловити можна усім, але не від усього отримуєш комфортне задоволення. Останніми роками я ловив вудкою Kola Salmon Czech Nymph #3 довжиною 10 футів та 2 дюйми і вагою в 91 грам, а також котушкою Pflueger Trion #3, вагою в районі 150 грамів. Не можна сказати, що ця комбінація снасті мене чимось не влаштовувала, але хотілося чогось новішого, іншого, легшого та універсальнішого.

Коли на чемпіонаті УЛН я завоював срібло та виграв котушку Redington Zero #2-3, то відразу подумав, що до неї пасуватиме нова вудка і новий шнур. Щодо шнура, то тут я вже давно придивлявся до Hends Nymphing Fly Line L 000, діаметром 0,58 мм. Він спеціально створений для євронімфінгу – тонкий, наскільки це дозволено, і, звичайно, легкий. Якщо снасть вдало скомпонована, то нахлистовик зможе уникнути неприємного провисання, що утворюється на місці з’єднання шнура та підліска. Ну, і нарешті – вудка. Що ж вибрати?

Я відразу відкинув всі варіанти з США чи Англії, натомість зосередився на виробниках з Іспанії, Італії та Чехії. Саме в цих країнах на євронімфінг не дивляться косо і презирливо, а, навпаки, культивують, відповідно, і сама продукція має пройти певний контроль якості в серйозних спортсменів.  Зрештою, я зупинився на Чехії, а саме на фірмі Hanak Competition, яка у німфовій лінійці пропонує кілька варіантів:  Hanak Alpen Nymph, Hanak Czech Nymph Champion, Hanak Czech Nymph V тощо. Нарешті, обрав саме альпійську вудку, дочекався реальну знижку на чорну п’ятницю і придбав універсального прута, який має одразу чотири довжини: 9,6, 10, 10,6 та 11 футів. Збільшення довжини відбувається за допомогою спеціальних вставок, які можна комбінувати, залежно від ситуації.

До виготовлення цієї вудки брати Ханаки підійшли доволі відповідально. Особливо постаралися дизайнери, які звернули увагу на кожну деталь не лише вудки, але й чохла та тубуса. Все ж, естетична сторона снастей відіграє важливу роль в нахлисті. Не варто, мабуть, говорити про те, що приємний бланк оснащений якісною фурнітурою; кільця приладнані акуратно та надійно. На корковому руків’ї для вказівного пальця зроблена спеціальна заглибина, для максимального контролю проводки. Котушка легко зайняла своє місце, усе зафіксувалося просто та надійно. Гармонійні стики дозволили без жодних труднощів вставити коліно за коліном і зрештою, сформувати повноцінну 11-футову вудку. І тут я зрозумів, що тримаю в руках щось абсолютно не звичне. Який тут стрій? Можна сказати, що все ж медіум-фаст.

Зняв додаткові вставки і тепер тримаю в руках вудку довжиною в 9,6 футів, яка абсолютно нічим не нагадує попередній, довший, варіант. Екстра-фаст без жодних сумнівів, але за відчуттями цілком підійде як для короткої німфи, так і для презентації сухої мушки. Однак, відповіді на усі питання має дати ріка.

Вибравши день, разом із Данилом вирушаємо із дощового Львова у напрямку гір. На півдорозі опади припиняються, але над нами продовжують загрозливо нависати сірі хмари. Із приємного – нарешті зробили дорогу. Там, де десятиріччями рясніли ями та вибоїни, тепер поклали новенький асфальт. Цікаво, скільки він протримається? Тим часом за вікном провиднюється і нас вітають суворі гори. Вночі падав дощ, не відомо, який стан води, тим паче, що на днях зійшли останні сніги. Як не дивно, вода чиста, що підносить настрій. Ми зупиняємося біля знайомої місцини і починаємо готуватися до не простої риболовлі – пронизливі пориви вітру не дають нормально протягнути підліски в кільця вудки. Нарешті, вудка складена, вейдерси вдягнені, підсак причеплений – можна йти на воду.

Протягом цілого року я ловив на дрібні чорні німфи. Вирішив не ламати принципи і добити 2019-ий до кінця. Попри те, що перед носом яма, я ставлю два пердігони власного дизайну. Redington Zero задоволено муркоче характерним тріскотом (у цієї моделі відсутня гальмівна система). Шнур від Hends та піділсок-тріколор від Hanak скріпилися непомітним, але надійним вузлом, до того ж зафіксовані клеєм для вузлів від Loon. Ніяких індикаторів – я від них давно відмовився. Лише мікрорінг на кінці підліска і повідки з муками. Все, можна закидати.

… Вітер усе зіпсував. Дуже складно було не лише провести, але й закинути мікро-німфи. Довелося маневрувати – випускати шнур за кільця чи скручувати підлісок ледь не до тюльпана. Перші проводки дали зрозуміти, що риба, якщо і ловитиметься, то не надто охоче. Лише на десятій проводці побачив (не відчув) різкий рух кінця підліска, легко підсік і невдовзі завів до підсака красивого, аж коричневого, зимового 30-сантиметрового пиря.
Жодних клопотів із боротьбою – запас потужності у вудки більше ніж достатній. Цікаво, як вона себе поведе із більшою рибою?

Відповідь не забарилася. Невдовзі, довівши мухи до фінішу ями, отримав солідну і впевнену реакцію крупної риби. Але і тут вудка напрочуд холоднокровно витримала всі пориви та ривки активного 40-сантиметрового гольця. Як не намагалася американська палія уникнути контакту з підсаком, але без шансів. Єдине, довелося стримувати котушку лівою долонею, але й тут особливих труднощів не виникло.
За хвилину красень-бонус позував фотокамері, а ще за мить зник у воді, аби згодом порадувати когось із наших колег.

Йдемо далі. Наступна яма мовчала, а от сусідні приямки потішили крупним харіусом. Отут вже довелося повозитися, адже пир сидів на досить швидкій течії, що допомагала йому гнути вудку в дугу. Риба дременула вниз по течії, стравивши кілька метрів шнура. Але це їй не допомогло.
Йдучи по березі за харіусом, я швиденько змотував зайвий шнур і зрештою, завів хулігана до підсака. На око 35-37 сантиметрів і дуже жирний.

Невдовзі ми зловили ще кілька риб, після чого переїхали вище. Я вирішив половити без вставки і переконався у правильності попереднього висновку – 9,6 підійде для швидкої і короткої німфи в «кишеньках». Якщо ж доводиться мати справу із більшою акваторією чи глибиною, треба все ж користуватися 11-футовим варіантом.

У підсумку, за кілька годин вітряного дня, мені вдалося упіймати шість харіусів, дві струмкові форелі та одну палію. Уся риба була зловлена на одну й ту ж мушку. Данило розжився шістьма форелями – трьома райдужками та трьома струмковими. Якоїсь загальної картини про Hanak Alpen Nymph я наразі не склав – треба звикнути і перевірити в роботі дві інші довжини. Та все ж не можу не відзначити легкість, зручність і впевненість під час боротьби з рибою. Мабуть, я все ж помилявся – ця вудка може собі дозволити боротися проти риби більшої за 40 сантиметрів.

Поки Данило доловлював, я спакувався (мені цілком вистачило трьох перших риб) і зайнявся багаттям. Знайшовши кілька сухих полін, за допомогою свого ножа наколов трісок і невдовзі над похмурою рікою запалахкотів веселий вогник. Зрізавши кілька ліщинових прутиків, ми нашпилили на них смачні сосиски та кілька тонких стейків.
Невдовзі до нас приєднався Вовкінг та Кароліна, яка також починає освоювати ази нахлисту і вже захоплено розповідає про те, як два дні тому тягнула харіуса на суху мушку. Ми грілися біля вогню, жартували і дивувалися погоді, яка кардинально змінилася.
Пообідавши соковитим печеним м’ясом ми попрощалися та вирушили назад до міста. Над нами синіло безхмарне небо.
Минало 21 грудня…

Фото Данила Секунди

УЛН: звіт за 2019 рік

Якщо хтось думає, що Рада Ліги усі поточні питання вирішує простим та одностайним голосуванням, то дуже помиляється. У кожного є своя думка, що при зіткненні з іншою думкою, переплітається в яскраве мереживо дискусій. Усе для того, щоб в суперечці знайти істину і викристалізувати її у найкраще рішення. Над чим сперечаємося? Де проводити турнір, який фінансовий внесок на змагання, коли запускати форель, який бюджет призового фонду, чи варто міряти рибу на ареа-змаганнях, де робити табір, чи приймати в Лігу того чи іншого члена і так далі…

Рада Ліги – це керівний орган нашої організації. Вона складається з чотирьох постійних членів (Дмитро Петруняк та Ростислав Ящишин – два співзасновника, Андрій Скворчинський – секретар, Олег Степаненко – головний суддя) та чотирьох обраних на один рік. У 2018 році у складі цієї четвірки були: Роман Яковченко, Максим Кусакін, Діма Голенков і Юра Щербатий. У 2019 році Юру замінила Ганна Вербицька.

У кожного з цієї вісімки є рівні права – кожен може щось запропонувати чи з чимось не погодитися. Логічно, що чим більше людей, тим більше думок, а, відповідно, і суперечки гарячіші та триваліші. Коли проводиться така командна робота, дуже важливим є вміння йти на компроміс, слухати опонента і наводити свої адекватні аргументи. Також важливо знаходити час для дискусій. Для цього у Ради існує чат у вайбері і подекуди він просто палає від переписок. Рішення приймаються простою більшістю голосів, у кількох лігівців з керівного складу (у двох співзасновників та в головного судді) є право вето, але воно ще жодного разу застосовано не було.

Варто також наголосити, що участь в Раді Ліги – це не благо, бо ніхто з цього ніяких корисних дивідендів не отримує, натомість, це суттєві витрати власного часу, а інколи й поганий настрій, через те, що суперечки, які заходять в глухий кут, подекуди переростають в особисті образи. Навіть попри «складні переговори» Рада Ліги усе ж має певні здобутки за рік, що минає, але також і має над чим задуматися в майбутньому. Бо, відверто кажучи, не все пройшло так гладко, як би цього хотілося, були певні організаційні проколи і провали.

З мінусів і почнемо. Перший і напевно найбільший провал – це відсутність спільного табору під час Кубку Сухої Мушки. Причина полягає в тому, що Рада не знайшла порозуміння в цьому питанні – хтось вперто хотів зробити базу з наметами на березі ріки, де нема цивілізації, але є свобода дій, а хтось пропонував розташуватися в одній із садиб неподалік, де були всі умови для проживання, харчування та сховку від ймовірного дощу, однак до ріки довелось би їхати на машині хвилин 10-15, залежно від пулу. У підсумку задоволеними в побутовому плані виявилися і одні, і другі, але солідною порцією дьогтю якраз став розрив між двома групами. Це було погано, і це визнали всі. Напевно, така ситуація стала єдиною, де Рада реально не домовилася і не дійшла до компромісу. В кожного були свої суттєві аргументи та особисті побажання.

Ще одним мінусом стало те, що Ліга не провела жодного семінару для новачків, за винятком хіба зустрічі в Києві. Тут не було непорозумінь – банально ми не знайшли часу та ресурсів для такої організації, хоч раніше планували провести кілька фестивалів: навесні та восени. І все ж ми прекрасно розуміємо, що такі заходи украй необхідні. Тому зараз ведуться перемовини про те, щоб влаштувати навчальний семінарчик для дітей у Львові.

Третім мінусом є відсутність великої кількості спонсорів. Фактично, єдиним і постійним нашим призовим партнером є Дмитро Петруняк, час від часу щось підкидає магазин «Флагман». Раніше, спонсорськими питаннями, при чому, досить успішно, мені вдавалося займатися, але з кінця весни змінилася робоча ситуація, і фактично вільного часу на пошук партнерів не залишилося. Тому призи на змагання (вудки, котушки, сумки) купувалися із внесків за турнір. Призовий фонд не мав перевищувати бюджет змагань, тому ми заздалегідь брали товари на сейлах – щось в Україні, щось зі Штатів. Варто наголосити, що не слід плутати бюджет змагань, бюджет Домівки і бюджет Ліги – це різні фінанси.

Четвертим мінусом є те, що більшість учасників змагань вперто ігнорують можливість прочитання Правил. Напевно, в цьому є і вина Ради, яка не знайшла способів і засобів, щоб переконати спортсменів вивчити усі нюанси і не робити помилок на пулах. Як приклад, можу навести елементарне вимірювання риби. Є чимало таких, хто записує в протокол 24 сантиметри, коли риба має 24 сантиметри і 3 міліметри. Для спортсменів, які ведуть боротьбу за високі місця, важливий абсолютно кожен сантиметр, а буває так, що він залишається за бортом, через те, що суддя не знає елементарних правил.

Тепер перейдемо до двох плюсів. Насамперед, наші змагання, а їх було не три, як планувалося, а чотири, пройшли загалом успішно. Принаймні, особливих нарікань (за винятком хіба приватного жеребкування) не було. Особисті незадоволення «галімими» та «пустими» пулами будуть завжди, для мене так точно)), і з цим нічого не зробиш. Змагання – це завжди якийсь фарт, як не крути.

Правда, на чемпіонаті ми зіткнулися із місцевими заздрісниками, які натравили на нас рибоохорону, що спеціально приїхала з Франківська «ловити нахлистовиків, які пакують рибу до пакетів». Справа в тому, що до змагань я словесно домовлявся за спокій та безпеку із тодішнім начальником Русланом Чорненьким, а також писав офіційні листи і отримував офіційні відповіді від Вигодського лісового господарства. Усе мало бути в порядку, адже з цими структурами ми знаходимося в добрих стосунках не один рік. Однак на час змагань відбулися певні пертурбації в керівному складі рибоохорони, місце начальника було вакантним. Під час «затримання» я телефонував Любомиру Стрембіцькому і загалом проблему вирішили, хоча декому з нас довелося сплатити штраф. У майбутньому таких дурниць бути не повинно.

Тим паче, що після змагань у мене відбулася довготривала розмова із Головою Держрибагентства Ярославом Беловим. Говорили і про це непорозуміння, і про оренду річок, і про ліцензії, і про нашу Лігу. Дуже важливо, що діалог відбувся як факт, тому ми матимемо підтримку в різних сферах у майбутньому.

Наступний плюс – це запуск форелі. Багато хто із членів Ліги (а також і нахлистовиків, які в Лігу не вступили) долучилися благочинними пожертвами та аукціонами до збору грошей на купівлю малька струмкової форелі. Цього року, безперечно, був проведений найкращий запуск за всі роки – і в плані кількості, і в плані якості, адже запускали вже не крихітну рибку, а цілком самостійну. Ясна річ, що відсоток виживання такого малька дуже високий. Шкода, що зі Львова зайнятися запуском могли лише двоє членів Ліги – Олег Степаненко та Діма Голенков. Тут справа в тому, що серед робочого тижня інші учасники нашого проекту не знайшли часу. Але навіть такими малими силами, хлопці провели вдалий запуск рибки.

Четвертий плюс – це створення офіційного сайту Ліги. Скажу відверто, до нього ми йшли дуже довго: запуск мав відбутися ще  торік. Однак з різних причин цього не відбулося, тому Андрій Скворчинський створив легку, інформативну та елегантну формацію, де є абсолютно всі необхідні дані: календар, рейтинг, статут, правила тощо.

Якщо підсумовувати, то видно, що діяльність Ліги потребує певного урізноманітнення і упорядкування. Процеси менеджменту, налагоджені в Раді, також потребують вдосконалення. Ми з надією дивимось на нові вибори, і чекаємо на якісне підсилення, на свіжу кров, що допоможе УЛН рости і розвиватись далі.

Уже 7 грудня стартують вибори нової четвірки в Раду Ліги. Це шанс для кожного – хтось може зголоситися добровільно, якщо має бажання, час, сили та ресурси змінити і покращити наші мінуси, або якісь інші, що їх добре видно зі сторони. Можна також запропонувати свого товариша – якщо в нього є свіжі ідеї та роботящі руки. Пам’ятайте, що обираючи нових членів Ради Ліги, ви даєте їм у руки можливість керувати вашим комфортом, відпочинком, умовами на змаганнях та розвитком нашої організації.

UFFL TROUT AREA 2019: щось новеньке

Далеко не в усіх нахлистовиків є можливість регулярно відвідувати гірські річки і ловити там харіуса з форелями. Для мешканців рівнинних регіонів усе ж існують місця, де водиться «правильна» риба. Це так звані ареа-водойми: ставки, облаштовані спеціально для спортивного рибальства на райдужну форель. Ясна річ, клієнтами таких закладів є спінінгісти та нахлистовики, тобто ті рибалки, які віддають перевагу активному відпочинку. Саме на таких водоймах не рідко відбуваються змагання. Пригадую, що трохи раніше, коли обговорювали справедливість і фарт річкових змагань, хтось мав необережність висловити думку про те, що лише на таких водоймах можна абсолютно чітко та ясно визначити найсильнішого нахлистовика. Насправді ж – ставок фактично нічим не відрізняється від річки: десь риба є, десь її нема, десь вона активна, десь пасивна. Але і тут є багато факторів, від яких залежить успіх і загальне місце в списку…

УЛН вже давно думала про те, щоб провести змагання з ареа-нахлисту. Треба було знайти лише водойму, яка б відповідала всім нашим вимогам. І виявилося, що таке місце є. Комплекс «Аквамарин» у селі Некрасово, поблизу Вінниці, є фактично нейтральною територією між Києвом (310 км) та Західною Україною (350 км від Львова). Комплекс включає в себе кілька ставків, розділених сіткою (один для щуки, судака, окуня, інший – форелевий), парковку, туалети, кілька бесідок. Мінімальна, можна навіть сказати спартанська інфраструктура, але тут є все, що необхідно для вдалого дня. Зрештою, все залежить від компанії. Якщо вона щира і привітна, то навіть за хитким столом шмат чорного хліба з ковбасою буде здаватися царським банкетом.

Важливу роль в підготовці до змагань зіграли наші вінницькі нахлистовики – члени УНЛ Юрій Джура, Олександр Матвійчук та Євгеній Романюк. Хлопці регулярно рибалять на «Аквамарині», відповідно, чудово знають власників. Частиною організаційних питань займався і секретар УНЛ Андрій Скворчинський, один з ідейних натхненників та ініціаторів ареа-змагань. Рада Ліги оголосила про новий турнір за півтора місяці до його початку із важливим уточненням – взяти участь в турнірі зможе не більше 16 учасників. Але особливого ажіотажу не було. Комусь їхати далеко, хтось без поняття, як ловити на ставках, хтось вже спланував собі інші справи на цей час. Як би там не було, але загалом на турнір зареєструвалося 12 учасників: троє вінничан; Андрій Скворчинський, Володя Крижанюк, Коля Степанов та Ідріс Алауі з Києва; Арсен Грабчук, Олег Семків, Юра Гудзь, Ганна Вербицька та Ростик Ящишин зі Львова.
Судити змагання зголосилося троє членів УЛН з Києва: Коля Стріман, Антонюк Оленка і Сашко Крук. Головним суддею як завжди став безпристрасний і неупереджений Олег Сова.

Підготовка до змагань, принаймні у мене, була дуже тривалою. Почнемо з того, що про ареа-змагання я не знав абсолютно нічого, від слова взагалі. Є озеро, там плаває райдужка. На що її ловити? Довелося поповняти базу знань переглядами величезної кількості ютубного відео, спілкування з різними нахлистовиками та читанням статей різними мовами. Чи не найбільше дісталося Юрі Джурі, якого я просто затероризував запитаннями про розмір, форму, глибину, кольори, поведінку, смаки і так далі. Ледь не щоночі йому доводилося дивитися на фото моїх нових мух, про назви яких особливо і чути не доводилося. Однією з таких стала мушка «блоб». Довелося добряче потрясти Петруняка і його магазин на предмет потрібної синелі та пінки. Під час виготовлення таких мух, коли розігрувалася фантазія, я приклеював стрімерні очі на пінку. Виходило щось дуже кумедне, схоже на циклопа, а хтось з нахлистовиків назвав це чудо «жопоглазом».

Також зробив перші базери у різних варіаціях. «Щічки» виготовляв як з класичних матеріалів, так і з фантазійних. Щодо кольорів то орієнтувався на натуральний, а також чорний з точкою атаки та оливковий. Довелося приготував чимало нових лічів у найрізноманітніших кольорах з латунними головками, свіжих «вуліків», а також бубісів.
Саме «сіськи» в мене вийшли класні та яскраві, але от на змаганнях так жодного разу ними і не скористався. Щодо сухих і мокрих – не зв’язав жодної мухи, оскільки маю їх цілком достатньо. У підсумку, для цього турніру я створив близько півтори сотні нових мух, якими раніше ніколи і не ловив. Попри відсутність практики, на турнір їхав з певним інформаційно-теоретичним багажем, який мав мені допомогти під час змагань.

Зважаючи на досить добрий шмат дороги, який треба подолати зі Львова до Вінниці, ми орендували буса з водієм, про що не пошкодували ані на мить. Андрій хвацько зібрав всю нашу банду як тільки закінчилася п’ятниця і почалася субота – ми виїхали за місто на трасу і тут почалося. Варто сказати, що кожен з нас взяв стільки їстівних запасів, що їх вистачило з лишком навіть, якби ми їхати на північний полюс. Найрізноманітніші закуски, канапки, котлетки, сало, шпондер, овочі… усе гармонійно вписалося під доброго віскаря, метаксу та бімбера.
Одним словом, дорога минала легко та весело – ми спілкувалися, сперечалися, жартували і загалом тішилися нашою дружньою компанією. Десь о цій же порі два екіпажі вирушили з Києва. Ми пораділи і за те, що приїде Коля Стріман – душа компанії, відмінний жартівник і неперевершений мухов’яз.

Заснути вдалося десь опів-на-п’яту ранку, а перед сьомою нас розбудила вбита дорога. Здавалося, що я не нахлистовик, а ковбой, який намагається приборкати норовливого бика. Густий ранковий туман за вікном не давав змоги роздивитися – ми йшли по приборах. Дорога зміїлася між сільськими будинками, але куди ми їдемо толком було не ясно. Довелося зупинитися і дзвонити до вінницьких хлопців. Виявилося, що ми практично на місці, залишилося всього кілька метрів.

Наш бус акуратно припаркувався на галявинці біля бесідок. Від нічних посиденьок в голові трохи шуміло, але азарт швиденько все розставив на свої місця. До початку змагань година, а треба привітатися з усіма друзями, перевдягнутися в вейдерси та скласти три вудки.
Коли все було готово, Сова  ще раз пояснив правила водойми: рибу не можна торкатися руками, необхідно використовувати корнцанги, а якщо так станеться, що форель кровитиме – її необхідно забрати. Кожен учасник отримав свій сектор, який через 45 хвилин треба змінити на три сектори вперед. До обіду було заплановано 4 таких етапи, стільки ж після обіду.

Мені випав останній, 12-ий сектор, який візуально здавався меншим за інші, але це лише тому, що в цьому місці озеро звужується. Спитав в Юри Джури – що він думає про пул. На його думку, там треба зловити 5 риб…

Ліворуч від мене розташувався Коля Степанов і було добре видно, як активно товчеться риба під протилежним берегом. У мене нічого подібного не спостерігалося. Я вирішив почати із вудки, де прив’язав одного блоба та два базери. Суддя дав старт і у воду полетіло 12 шнурів. Я закинув аж під берег, зробив кілька легких стріпів – нічого. Ще два закиди і відчуваю сильний удар – тягну до себе і заводжу в силіконовий підсак 40-сантиметрову сріблясту красуню.
«Суддя, риба!» – маячу Сові. «З почином!» – чую у відповідь. Отже, я зловив першу форель на змаганнях! Через хвилин п’ять на блоба спокусилася друга форель! Але після неї я отримав два дуже прикрі сходи – цього разу було очевидно, що райдужка брала на базери. Невдовзі до закінчення туру мені вдалося таки витягнути на базера третю рибу – з цим і закінчили етап.

Виявилося, що перші сектори взагалі були нульові – риби там ніхто не зловив. Від середини і до звуження озера ситуація була трішки краща, але не набагато. Словом, після початку я лідирував, але тепер на мене чекав третій пул… На жаль, зловити там бодай щось так і не вдалося, хоч я отримав кілька непевних «тичків».
Прикро було залишати пул з нулем, але тут вже нічого не зробиш. Після перерви переходжу на шостий сектор. Перші півгодини було глухо, але потім ситуація значно покращилася. На чорного «вуліка» та на пістрявого блоба вдалося виловити дві риби, а незадовго до фінішу, коли тягнув на стрімера третю рибу, під самим берегом, як форель уже була в підсаку, блоба наздогнала четверта.
Якийсь хаотичний рух, і підсак з райдужкою знову опиняється в воді, щоб зачерпнути дуплет! Це було шикарне відчуття, а також неймовірна радість від результату.
Чотири риба в турі – дуже хороший показник. Перед самим обідом на мене чекав 9-ий сектор. Дві риби вдалося упіймати на блоби доволі швидко, а далі – тривале затишшя. Тут я помітив, що на воді раз по раз з’являються характерні кола, але риби не помітно.
Швиденько перев’язую, ставлю червоного базера і закидаю в цю зону. Тепер мені треба зробити так, щоб він піднімався до гори. Але як? Поки думав, побачив інше коли і вирішив перекинути. І саме в цей момент, коли шнур піднімався, а разом з ним і муха, райдужка схопила мою муху! Ага, он як!
Хвилина до фінішу і я швиденько кидаю базера в коло. Нічого не роблю, просто чекаю. Коли терпець урвався – витягаю і… є! Четверта риба в підсаку – це круто!

Тільки тепер усвідомив, як втомився. Ледь дочвалав до бесідки, поклав вудки з підсаком і сів на лавку. Від такого темпу (та й від веселої нічки) усе боліло і нило. Господарі приготували нам юшку зі щуки та картоплю з салом і сосисками. Але навіть їсти не було сил. Вінницькі хлопці наливали «анаболіки», тому довелося таки впихнути в себе трішки смаколиків.
А тим часом, Сова зачитав результати першої сесії. Лідирував Коля Степанов, який єдиний упіймав рибу у всіх чотирьох турах. У мене був один «бублик», тому я другий, хоч загальна кількість риби (11) була більшою, ніж в суперників ледь не удвічі. Далі розташувалися Юра Джура та Юра Гудзь, Арсен, Ганна, Андрій Скворчинський, Женя Романюк, Саша Матвійчук та Ідріс. Володя Крижанюк та Олег Семків рибу бачили, тримали, навіть у підсак заводили, але з тих чи інших причин, залікових балів не отримали.

Перерва минула дуже швидко. Відповідно до жеребу, я мав починати на п’ятому пулі. Ставку робив на все ті ж чорні «вуліки», блоби та базери. Бентежило мене те, що я не знаходив жодної системності – фактично кожна риба стала наслідком імпровізації, спостереження та фарту. Звичайно, можна говорити про те, що форель була неактивна.
Але це питання спірне. Бо невідомо – чи їй справді було не до наших приманок чи просто ми не докумекали як її ловити в такий час. Зрештою, у першому турі другої сесії я з великими труднощами упіймав дві форелі. Я дуже не люблю експериментувати на змаганнях, але тут просто нічого іншого не залишалося. Що вже говорити, якщо першу рибу вдалося зловити на базера, стріпаючи його зі швидкістю світла…

Тепер на мене чекав 8-ий сектор, де перед тим ловила Ганна, яка, судячи з її криків, наколола півдесятка риб. Сектор відрізнявся від інших тим, що посередині стирчала труба, з якої лилася вода із розплідників, що знаходилися за спиною. Подумалося, що така ситуація цілком нагадує впадіння струмка в річку.
Там де є притік свіжої води, там завжди тримається риба. І щось мені підказало, що ніхто з попередніх учасників не кидав мухи паралельно до берега. Буквально з першої ж проводки, на чорного стрімерка взяла така бажана і необхідна форель! Другий тур з рибою – це дуже круто. Тим паче, що інша акваторія не принесла мені ані «тичка».

11-ий сектор мені дуже сподобався. Там так чи інакше має бути багато риби. І справді, просто посередині на поверхню піднявся десяток райдужок, які ліниво тинялися, повисовувавши свої плавники. На що ловити? Кидаю їм сухаря – повний ігнор. Швидко беру вудку з блобом – одразу вихід і риба в підсаку!
Поки зграя не втекла кидаю знову, але терплю фіаско: схід і риба втікає геть. Під протилежним берегом вода кипить, таке враження, що в риби нерестові ігрища. Раз по раз кидаю туди найрізноманітніші мухи, але результату нема. Нарешті, на плавній проводці з паузами, беру форель, яка наздогнала все того ж чорного «вуліка». Дві риби в заліку, поки без нулів, це тішить. Але бентежить інше – останній тур в другому секторі…

Сил нема зовсім. Перед очима туман, м’язи болять, мозги не крутяться. Крім того, свою роль зіграла і зневіра – на цьому місці риби практично не ловили. Але згрібаю до купи все, що залишилося, ставлю яскравого «вуліка», блоба та базера – закидаю так далеко, як можу.
Проводка дуже спокійна, без ривків і пауз. Під самим берегом потужний удар, але без риби. Може, це був окунь? Невдовзі отримую ще два тички, але не більше. За першій півгодини лову аналогічна ситуація в усіх учасників. На дворі вже сутеніє, озеро затихає. Але зненацька одразу двоє учасників на дальніх секторах витягують рибу, потім ще.
Напевно, форель вирішила трішки нагадати про себе перед самим фінішем. Зрештою, фінал. У мене нуль, а з багатого змагального досвіду це означає, що перемогти мені не вийде, бо напевно хтось та й зловив рибу в усіх чотирьох турах.

З іншого боку, можна і порадіти за те, що підготовка до турніру була не даремною. Нахлистова освіта тим і цікава, що не має меж – постійно треба вчитися чомусь новому. Також приємно було і те, що вдавалося підбирати ключики до риби у складних ситуаціях, і що спрацювали мої мухи.

Поки Сова підбивав підсумки, ми насолоджувалися спілкуванням та запрошували хлопців на наші змагання в Карпати. УЛН розширила горизонти, це круто – тепер час тому ж Ідрісу, Колі Степанову, вінницьким хлопцям приїжджати в гори і отримувати не менше задоволення, аніж його ми отримали на просторах «Аквамарину».

Розподіл місць, принаймні першої трійки, вдалося прорахувати і не маючи під руками суддівських протоколів. Перше місце здобув Юра Джура. Він зловив найбільше риби – 11, при чому в кожному з турів. Мені дісталося срібло – бракнуло якраз одної риби в останньому турі. Третім став Юра Гудзь, який набрав ідентичну кількість балів з Ганкою, тому довелося брати до уваги додаткові показники. Юрко зловив більше риби, тому саме він став третім. П’яте місце дісталося Ідрісу, який дуже гарно виступив в другій сесії. Шостим став Коля Степанов. Тут взагалі парадокс – до обіду він стабільно ловив рибу, а після обіду стабільно не ловив. Ймовірно, справа в тому, що Коля пообривав свої стрімери, тому згодом довелося ловити на німфи, які не давали таких результатів.
Сьомим став Арсен – один з небагатьох, кому вдалося зловити рибу в останньому етапі. 8 та 9 позиції отримали Сашко Матвійчук та Женя Романюк, які ловлять більше для задоволення, аніж для результату. Андрій Скворчинський посів десяте місце, а 11-е розділили Олег Семків та Володя Крижанюк.

Переможці отримали призи від компанії Strike! – вічного спонсора змагань під егідою УЛН. І в цьому був особливий підтекст, адже у цей день Дмитро Петруняк святкував день народження! Тому зібравшись до гурту, усі присутні заспівали йому «Многая літа» по гучномовцю телефону.

Дружніми обіймами закінчувалися крайні змагання в 2019 році. Ми дуже раді, що відкрили для себе нову локацію та познайомилися із новою дисципліною. Обов’язково приїдемо ще і разом з нашими лігівцями ще не раз зустрінемося в 2020-му! Тож ще раз спасибі всім, хто долучився до проведення ареа-змагань!

Сушіть сухарі!

Ті нахлистовики, які мене добре знають, чудово знають і про мої рибальські уподобання. Так, я люблю ловити на німфу і постійно намагаюся удосконалити цей метод. Насправді, еволюція цього стилю триває. Судіть самі – візьмемо для порівняння інший вид мистецтва, а саме музику. Спершу були вінілові пластинки з грамофонами, потім касетні плеєри, потім CD-плеєри, потім mp3-плеєри, потім все влізло в телефон в необмеженій кількості. Що буде далі не відомо, але напевно, щось буде. Бо коли людина тримала в руці касету і пхала її в пристрій то, мабуть, думала, що нічого кращого на світі не існує.

У плані німфового нахлисту, все почалося наприкінці 80-их або на початку 90-их років десь в Словаччині, Чехії та Польщі. Тоді, правда, німфовий метод був доволі примітивний, але з роками він еволюціонував, почали з’являтися інші, більш продуктивні. Чеський, французький, іспанський, новозеландський… Дійшло до того, що зараз фактично весь прогресивний німфовий світ ловить збірним методом, під кодовою назвою євронімфінг. Але, звичайно, не забуває і про суху мушку. Я також. Люблю ловити на суху тоді, коли риба проявляє інтерес до поверхневих приманок. Натомість, коли такого інтересу нема, відповідно, я на суху і не ловлю. За винятком виїздів у жовтні та листопаді, коли ловити на суху не лише цікаво, але й результативно. Отоді я і отримую найбільшу насолоду від махання шнуром.

Логічно, що коли хтось приїжджає на річку, то хоче зловити рибу. Не секрет, що раціон риби (форель, харіус) складається на 75% з того корму, який вона шукає на дні, тобто наші німфи, а на 25% з того, що підбере на поверхні, цебто сухі. Це в ідеалі. У нас же, на карпатських річках, ситуація трішки інша. Зважаючи на постійну вирубку дерев, страждає загальна екологія, зокрема, це стосується і комах, які складають раціон риби. Чим менше дерев, тим менше комах. У сусідніх країнах цей контраст дуже добре помітний. На Сяні, Дунайці чи на Вагу, щовечора вилітає мільйони волохокрильців та інших крилатих, а для риби настає час шведського столу. Риба напихається як тільки може, від цього, ясна річ, збільшується її вага та розмір. У нас же, хетчі трапляються щораз рідше, комах літає мало, відповідно, риба концентрується на тому, що повзає по дну, менше звертаючи погляд до неба, тобто до поверхні води.

І все ж, наша риба ловиться на суху, правда, відносно гірше (за винятками кількох вже згаданих місяців в році), аніж за кордоном. На відміну від німфового методу, сухий стиль практично не змінився. Суть залишається та сама – закинути мушку за метр-другий від очікуваної стоянки риби і не проґавити підсічку. Еволюція сухого методу заключається хіба що в самих мушках, а не в снастях, як в тому ж німфовому. У цьому матеріалі я поділюся своїми роздумами щодо того, як можна ефективно, за сприятливих умов, ловити на суху мушку.

Уже за кілька тижнів на одній чарівній ріці в Карпатах відбудеться черговий турнір під егідою УЛН – Кубок Карпат «Суха мушка». Два попередніх відбувалися на Опорі, однак цього разу організатори вирішили змінити локацію. Відповідно, учасникам необхідно готуватися до нових умов та до більшої кількості риби, власне, це є основна причина зміни місця. Так вийшло, що на попередніх змаганнях, мені вдавалося вибороти перше та друге місця. Безумовно, доля фарту була присутня, адже на суху я ловлю доволі рідко, відповідно, не можу вважатися спеціалістом в цій сфері. Від цього я і рухався під час змагань. Весь підхід до етапу я розбив на плюси та мінуси, вибравши оптимальну стратегію. Запорука успіху на сухій мушці це майстерність, що складається з сімох факторів: снасті, закид, диспозиція, мухи, мендінг, увага та фарт.

Вудка та шнур є дуже важливими елементами для сухої мушки. Я віддаю перевагу третьому класу (за умов сильного вітру п’ятому). Вже давно ловлю своєю рідною TFO, дуже м’якою та делікатною, довжиною 8,6. Гадаю, для сухої мушки та наших річок це ідеальна довжина. Від шнура йде конусний підлісок, який закінчується на діаметрі приблизно 0,12-0,11. Далі я завжди сталю мікрорінг, від якої прив’язую десь півметровий повідець 0,10. Зважаючи на те, що більшість моїх мух із сідісі, обов’язковим є використання спеціального флоатанту від Марка Петіжана. Також маю в кишені звичайний флоатант і шейкер Шімазакі (білий порошок в баночці), призначений для просушки мух типу адамс. Для сідісі найкраще використовувати шматочок натуральної тканини. Після промивання слизу риби, мушку можна акуратно протерти тканиною і просушити кількома холостими закидами.

Кастинг не є моїм козирем, тому я робив акцент на доволі коротких закидах. Таким чином економлю час та сили. Махання шнуром по десять разів в різні боки вважаю не ефективним, віддаю перевагу швидким контрольним закидам.

Читання річки також накульгує, особливо я це зрозумів після практичної лекції з Іваном Фіцколинцем. Взагалі, мені здається, що це вроджене, а не набуте. Тому я обирав ділянки ті самі, де ловив би на німфу. Принаймні спочатку. Вважаю, що поняття «відійти від нуля» є ключовим в стратегії спортсмена. Після першої риби (бажано на першій хвилині) зникає нервозність та напруження.

Мухи – це мій плюс. У плані кількості взагалі питань нема, у плані якості можна сперечатися. Я роблю акцент на досить великі мухи на малих гачках. Тут важливо знайти баланс. У мене далеко не ідеальний зір, тож верхні елементи сухаря повинні бути добре помітні. Я роблю їх із заячої лапки, обмотуючи навколо сідісі. Таким чином муха добре плаває, а ще добре помітна. Головне те, що риба залюбки її куштує. Тіло виготовляю із волосинок кок-де-леона (хвіст) та обдертого пера павича сірого кольору. Міцна смужка акуратно формує тіло, водночас сегментуючи його. Цікаво й те, що структура цього матеріалу дозволяє «заховати» під собою заячу лапку, у той же час роблячи тіло красивим і конусним. Неодмінний завершальний елемент – ультрафіолетовий лак та ліхтарик. Вони дозволяють тілу виглядати струнко, а ще тримають його від деформацій після контакту з рибою. Навіть на 16-му номері, така муха зверху виглядає об’ємно та добре помітна для мого ока. Риба ж бачить лише тендітне апетитне мініатюрне тільце. Важливо й те, що мушки повинні бути зв’язані на якісних гачках. У жодному випадку не раджу ловити на гачки із загнутою борідкою, особливо, якщо мова йде про гачки TMC. Загнута борідка формує малопомітний горбик, але для риби вона є справжнім трампліном, з якого можна зістрибнути. Можу порадити гачки від фірм Strike!, top-fly, dohiku та hanak.

Проводка мушки знову ж таки не є тим, чим я можу гордитися. Зрештою, для спортивних змагань мендінг не є аж таким необхідним. Розумію, що знайдуться такі, хто зі мною буде сперечатися, але як і в німфовому плані, тут важливо зробити три-чотири закиди протягом 10 секунд, аніж одну тривалу проводку за такий же час. На змаганнях все ж слід раціонально використовувати надані півтори години. Відповідно, я намагаюся обловити якомога більше місця за якомога менше часу. Зрештою, проводка може бути різною. Хтось ловить класичним стилем, хтось методом бороздіння – тут вже на колір і смак.

Щодо уваги, то це напевно плюс. За багато років на ріці у мене дивним чином розвинувся периферійний зір, що неодноразово допомагав саме під час змагань. Можна ловити в одному місці і тут краєм ока бачиш, як в кількох метрах від тебе вихід – миттєвий закид в точку і риба на гачку! Це те, від чого можна отримати справжній кайф!

Нарешті, фарт. Отут вже не вгадаєш і нічого не зробиш. Ти є заручником вибору та свого пулу. Хоч трісни, але виходити за рамки зась. Буває по-різному. Колись у тебе хороший пул, де є багато риби, колись хороший пул, де риби нема взагалі, колись поганий з рибою… Річка часто обламує сильних нахлистовиків, часто залишає з нулем на бланку. Злитися на ріку нема причини – завжди треба шукати помилки в собі…

А які фактори майстерності відзначаєте ви для себе?

Поговоримо про… «паркінсони»

Колись давним-давно, як я тільки вчився тримати в руках свою першу бамбукову вудку із поплавком з гусячого пера, мій дідо розповідав про те, що має бути на гачку. Карась любить чорний хліб. Короп – кукурудзу. Окунь – хробака. Згодом виявилося, що хробака любить не лише окунь, але й той же карась, короп і взагалі, будь-яка інша риба. Навіть свого першого щупака (добре-добре, щучку-олівця) я зловив на виповзка.

Якось, ще малим школярем, сидячи на своєму рідному озері посеред соснового лісу, я розговорився зі старим рибалкою, який любив пожартувати. Він мене переконував, що на самця хробака клює краще, аніж на самицю. «Знаєш, як їх розрізнити?» – спитав мене вуйко Гриць. Я то знав, але промовчав. «Береш хроба двома пальцями, міцно тримаєш і кладеш до рота. Стискаєш зубами і тягнеш назад. Якщо проходить плавно – то це самка. А якщо щось застрягає – то це самець». Я подивився на нього і спитав: «Вуйко Гриць, а яка оцінка у вас за біологію була?». «Питаєш… Ясно, що п’ять!». «Не правда, бо всім добре відомо, що хробаки – гермафродити»…

На цього безхребетного гермафродита, зрештою, ловилася усяка риба. Навіть свою першу форель, каюся, я також зловив на хробака. Живого. Коли у 2008 році до нас на семінар приїхав Ігор Тяпкін, я був геть зеленим і поняття не мав, як можна зловити ту форель. Гуру нахлисту не показував, як ловити форель. Він показував як закидати шнури без вудки і в’язати матуку. Тому крім нахлистової палки, узяв з собою в гори ще й спінінг. А серед нас тоді ще був Діма-Поплавок. І от він спокусив мене зранку піти з ним вверх по ріці. «Зловимо форель!» – сказав він. Зробивши монтаж мого спінінга, він насадив хробака на гачок і показав куди кидати.
Хвилин за 5, я витяг свою першу форель. Кров, яка текла з-під її жаберних кришок ще досі сниться мені по ночах. Жодних шансів на те, щоб безперешкодно витягнути гачок і відпустити рибу не було. Це була моя перша форель і остання, яку я зловив таким варварським методом.

Що б не говорили місцеві, які ловлять форель на хробака – реанімувати рибу не вийде. Форель дуже жадібно хапає харч, практично ковтає разом із гачком. Тому цей метод на 99% фатальний для риби. Як це не парадоксально, але ситуація із імітаціями хробака кардинально інша. Їх називають «паркінсонами», «гляйхами», «сквірмівормсами», «сан-хуан-вормсами». Їх виготовляють із канцелярських резинок, презервативів, силіконових стрічок. Саме про них, а також про їхнє практичне застосування, ми і поговоримо.

Отже, за моїми припущеннями, першими цю імітацію (будемо говорити образно) придумали у Штатах. Збереглася навіть топонімічна назва цієї мухи – san juan worm. Чесно кажучи, не знаю, що в Карибському басейні ловили на ці приманки і чи ловили взагалі, але суть в тому, що на гачок в’язали просто якусь синтетичну ворсисту червону «фігню», яка імітувала хробака. Ловили нею активно і по всій Північній Америці. Особливо полюбили цю муху в Канаді.

Моя перша форель, зловлена на “хробака”. Дунаєць, 2014 рік

Поляки вирішили піти далі. Вони зрозуміли, що одними імітаціями личинок волохокрильців справа не обмежиться, тому спробували зв’язати пристойного хробака за допомогою червоних канцелярських резинок. Хто мав трохи фантазії в голові, подумав, що було б непогано додати до цього трішки екзотики, додав помаранчевий вольфрам і обмотав гачок нарізаними шматками рожевого презерватива. Років п’ять тому, відомий польський нахлистовик Войтек Кудлач подарував мені два пакетики цього творіння. Тільки сказав, щоб ніхто не бачив, бо ще не те подумають. Виявилося, що на «гляйхи», а по-нашому, глисти, риба ловиться дуже непогано. Але тільки в Польщі – в Карпатах, хоч убий, форель від рукотворних хробаків відмовлялася.

Але я не втрачав надії. На Кубку України 2016 року, коли Опір піднявся і зафарбувався у кольори кави з молоком, мені довелося ловити в жахливих умовах на одному з дальніх пулів. Бруднюща вода, яка постійно піднімалася відсікла мене від усіх перспективних місць, залишивши лише один злив, до якого можна було акуратно підійти. Я кидав під протилежний стрімкий берег, з коріннями і гіляками, там, де одразу починалася глибина. Ловив на імітації хробаків із рожевого презервативу та помаранчевого вольфраму, без хвоста. І таки зловив єдину в той ранок форель, що було справді круто та престижно.

Цікаво й те, що наступного ранку я буквально силоміць виштовхав на пул Віктора Гаврилка, який не мав ані найменшого бажання полоскати болото. І все ж, втиснувши йому в долоню ідентичного «хробака», переконався, що ця муха справді працює, бо й Віктор упіймав на неї свою форель!

Еволюція виготовлення хробаків пішла різко вгору. Виробники нахлистових матеріалів зрозуміли, що силіконові «резинки» підуть на ура. Тому невдовзі у продажу з’явилися пакетики з красивими наклейками, мовляв, вони виготовлені спеціально для таких потреб і тільки для вас. Маркетинг зіграв свою роль і про «сквірмі» вже знали усі. Десь у той же час з’явилися і перші «паркінсони» – доволі прості у виготовлені німфи, які імітували хробака. Фактично, то була та сама приманка, як з презерватива, тільки виготовлялася із «фірмового» силікону, а ще в неї був хвіст: рожевий, фіолетовий, червоний чи будь-який інший.

Трохи із такого, трохи із сякого, але саме на імітації хробаків мені вдалося відірватися на одному приватному озерці в Польщі. Там в принципі не можна ловити, ніхто і не ловить. Для мене зробили виняток, бо я жив просто на березі цього чуда.
Я трішки хитрував, бо перед тим як ловити, підкормлював місце хлібом. Потім вже кидав хробаків на ту територію і підбирав проводку.
Карась, краснопірка і коропи залюбки хапали мухи і приносили мені масу задоволення.

Саме на імітацію хробака я зловив і трофейного коропа, якого витягував дві з половиною години.

Але знову ж таки, зловити форель в наших Карпатах навіть на таке чудо не вдавалося. Це якщо ми говоримо про струмкову. Бо райдужку ловити можна значно простіше – вона менш вибаглива і більш агресивна. За ті роки, що в’яжу хробаки, вони пройшли і свою еволюцію. Спершу канцелярські резинки, згодом презервативи, потім фабричний силікон. І зараз, можна сказати, що готовий рецепт оптимального на даний час витвору. Як і в кожній мушці, тут є свої нюанси, якими я залюбки поділюся.

Отже, для виготовлення класного хробака нам знадобляться великі гачки, можна шрімпівські, можна прямі, крупний вольфрам, трішки червоного даббінгу суперфайн, трішки жовтого спектрадаббінгу, круглі смужки червоного фабричного силікону, жилка 0,10 і матеріал, який використовують для виготовлення спинок чеських німф бежевого кольору. Важливо, щоб він був напівпрозорий.

Перше, що треба зробити, це пропхати силікон в отвір вольфрамової головки. Далі, стягнувши силікон, щоб сформувався отвір, пропхати туди ж і сам гачок, не зачепивши жалом резинку – інакше піде деформація і вона може порватися. Силікон дуже неслухняний, його потрібно постійно підкручувати і перекручувати. Фактично, у такому вигляді ми вже зробили форму для майбутньої мушки. Далі варто примонтувати по всій довжині гачка оцей неслухняний силікон. Отут нам і пригодиться червоний суперфайн – завдяки своїй структурі він краще фіксуватиме силікон до гачка.

Тепер треба зробити тіло. Для цього беремо інший шмат резинки і фіксуємо його за краєчок біля самої головки, так само промотуємо до початку хвоста. Наступний крок – фіксуємо плівку і виводимо її до хвоста. Так само робимо із жилкою. Далі беремо шматок силікону для тіла і обмотуємо навколо гачка, але будьте обережні – він слизький і постійно деформує ваше уявлення про ідеальне тіло. Зробивши кілька обертів, фіксуємо біля головки багатьма вузлами – єдина слабинка і все піде спати. Залишилося не так вже й багато – плівкою робимо такі ж обмотування і фіксуємо її біля головки. Тепер жилкою з сильною натяжкою слід зробити сегментацію – тут вже має бути просто. Фіксуємо жилку і робимо торракс за допомогою жовтого спектрадаббінгу. УВАГА! Ніяких лаків не даємо – силікон з ними категорично не дружить!

Тепер маємо хорошу імітацію хробака, але варто пам’ятати, що аеродинамічність цієї мухи, як в Trabant 601. Відповідно, течія робитиме із ними нереальні кульбіти та перевороти. Про це варто пам’ятати і бути обережним. Хай щастить!

Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин