Якщо хтось думає, що Рада Ліги усі поточні питання вирішує простим та одностайним голосуванням, то дуже помиляється. У кожного є своя думка, що при зіткненні з іншою думкою, переплітається в яскраве мереживо дискусій. Усе для того, щоб в суперечці знайти істину і викристалізувати її у найкраще рішення. Над чим сперечаємося? Де проводити турнір, який фінансовий внесок на змагання, коли запускати форель, який бюджет призового фонду, чи варто міряти рибу на ареа-змаганнях, де робити табір, чи приймати в Лігу того чи іншого члена і так далі…

Рада Ліги – це керівний орган нашої організації. Вона складається з чотирьох постійних членів (Дмитро Петруняк та Ростислав Ящишин – два співзасновника, Андрій Скворчинський – секретар, Олег Степаненко – головний суддя) та чотирьох обраних на один рік. У 2018 році у складі цієї четвірки були: Роман Яковченко, Максим Кусакін, Діма Голенков і Юра Щербатий. У 2019 році Юру замінила Ганна Вербицька.

У кожного з цієї вісімки є рівні права – кожен може щось запропонувати чи з чимось не погодитися. Логічно, що чим більше людей, тим більше думок, а, відповідно, і суперечки гарячіші та триваліші. Коли проводиться така командна робота, дуже важливим є вміння йти на компроміс, слухати опонента і наводити свої адекватні аргументи. Також важливо знаходити час для дискусій. Для цього у Ради існує чат у вайбері і подекуди він просто палає від переписок. Рішення приймаються простою більшістю голосів, у кількох лігівців з керівного складу (у двох співзасновників та в головного судді) є право вето, але воно ще жодного разу застосовано не було.

Варто також наголосити, що участь в Раді Ліги – це не благо, бо ніхто з цього ніяких корисних дивідендів не отримує, натомість, це суттєві витрати власного часу, а інколи й поганий настрій, через те, що суперечки, які заходять в глухий кут, подекуди переростають в особисті образи. Навіть попри «складні переговори» Рада Ліги усе ж має певні здобутки за рік, що минає, але також і має над чим задуматися в майбутньому. Бо, відверто кажучи, не все пройшло так гладко, як би цього хотілося, були певні організаційні проколи і провали.

З мінусів і почнемо. Перший і напевно найбільший провал – це відсутність спільного табору під час Кубку Сухої Мушки. Причина полягає в тому, що Рада не знайшла порозуміння в цьому питанні – хтось вперто хотів зробити базу з наметами на березі ріки, де нема цивілізації, але є свобода дій, а хтось пропонував розташуватися в одній із садиб неподалік, де були всі умови для проживання, харчування та сховку від ймовірного дощу, однак до ріки довелось би їхати на машині хвилин 10-15, залежно від пулу. У підсумку задоволеними в побутовому плані виявилися і одні, і другі, але солідною порцією дьогтю якраз став розрив між двома групами. Це було погано, і це визнали всі. Напевно, така ситуація стала єдиною, де Рада реально не домовилася і не дійшла до компромісу. В кожного були свої суттєві аргументи та особисті побажання.

Ще одним мінусом стало те, що Ліга не провела жодного семінару для новачків, за винятком хіба зустрічі в Києві. Тут не було непорозумінь – банально ми не знайшли часу та ресурсів для такої організації, хоч раніше планували провести кілька фестивалів: навесні та восени. І все ж ми прекрасно розуміємо, що такі заходи украй необхідні. Тому зараз ведуться перемовини про те, щоб влаштувати навчальний семінарчик для дітей у Львові.

Третім мінусом є відсутність великої кількості спонсорів. Фактично, єдиним і постійним нашим призовим партнером є Дмитро Петруняк, час від часу щось підкидає магазин «Флагман». Раніше, спонсорськими питаннями, при чому, досить успішно, мені вдавалося займатися, але з кінця весни змінилася робоча ситуація, і фактично вільного часу на пошук партнерів не залишилося. Тому призи на змагання (вудки, котушки, сумки) купувалися із внесків за турнір. Призовий фонд не мав перевищувати бюджет змагань, тому ми заздалегідь брали товари на сейлах – щось в Україні, щось зі Штатів. Варто наголосити, що не слід плутати бюджет змагань, бюджет Домівки і бюджет Ліги – це різні фінанси.

Четвертим мінусом є те, що більшість учасників змагань вперто ігнорують можливість прочитання Правил. Напевно, в цьому є і вина Ради, яка не знайшла способів і засобів, щоб переконати спортсменів вивчити усі нюанси і не робити помилок на пулах. Як приклад, можу навести елементарне вимірювання риби. Є чимало таких, хто записує в протокол 24 сантиметри, коли риба має 24 сантиметри і 3 міліметри. Для спортсменів, які ведуть боротьбу за високі місця, важливий абсолютно кожен сантиметр, а буває так, що він залишається за бортом, через те, що суддя не знає елементарних правил.

Тепер перейдемо до двох плюсів. Насамперед, наші змагання, а їх було не три, як планувалося, а чотири, пройшли загалом успішно. Принаймні, особливих нарікань (за винятком хіба приватного жеребкування) не було. Особисті незадоволення «галімими» та «пустими» пулами будуть завжди, для мене так точно)), і з цим нічого не зробиш. Змагання – це завжди якийсь фарт, як не крути.

Правда, на чемпіонаті ми зіткнулися із місцевими заздрісниками, які натравили на нас рибоохорону, що спеціально приїхала з Франківська «ловити нахлистовиків, які пакують рибу до пакетів». Справа в тому, що до змагань я словесно домовлявся за спокій та безпеку із тодішнім начальником Русланом Чорненьким, а також писав офіційні листи і отримував офіційні відповіді від Вигодського лісового господарства. Усе мало бути в порядку, адже з цими структурами ми знаходимося в добрих стосунках не один рік. Однак на час змагань відбулися певні пертурбації в керівному складі рибоохорони, місце начальника було вакантним. Під час «затримання» я телефонував Любомиру Стрембіцькому і загалом проблему вирішили, хоча декому з нас довелося сплатити штраф. У майбутньому таких дурниць бути не повинно.

Тим паче, що після змагань у мене відбулася довготривала розмова із Головою Держрибагентства Ярославом Беловим. Говорили і про це непорозуміння, і про оренду річок, і про ліцензії, і про нашу Лігу. Дуже важливо, що діалог відбувся як факт, тому ми матимемо підтримку в різних сферах у майбутньому.

Наступний плюс – це запуск форелі. Багато хто із членів Ліги (а також і нахлистовиків, які в Лігу не вступили) долучилися благочинними пожертвами та аукціонами до збору грошей на купівлю малька струмкової форелі. Цього року, безперечно, був проведений найкращий запуск за всі роки – і в плані кількості, і в плані якості, адже запускали вже не крихітну рибку, а цілком самостійну. Ясна річ, що відсоток виживання такого малька дуже високий. Шкода, що зі Львова зайнятися запуском могли лише двоє членів Ліги – Олег Степаненко та Діма Голенков. Тут справа в тому, що серед робочого тижня інші учасники нашого проекту не знайшли часу. Але навіть такими малими силами, хлопці провели вдалий запуск рибки.

Четвертий плюс – це створення офіційного сайту Ліги. Скажу відверто, до нього ми йшли дуже довго: запуск мав відбутися ще  торік. Однак з різних причин цього не відбулося, тому Андрій Скворчинський створив легку, інформативну та елегантну формацію, де є абсолютно всі необхідні дані: календар, рейтинг, статут, правила тощо.

Якщо підсумовувати, то видно, що діяльність Ліги потребує певного урізноманітнення і упорядкування. Процеси менеджменту, налагоджені в Раді, також потребують вдосконалення. Ми з надією дивимось на нові вибори, і чекаємо на якісне підсилення, на свіжу кров, що допоможе УЛН рости і розвиватись далі.

Уже 7 грудня стартують вибори нової четвірки в Раду Ліги. Це шанс для кожного – хтось може зголоситися добровільно, якщо має бажання, час, сили та ресурси змінити і покращити наші мінуси, або якісь інші, що їх добре видно зі сторони. Можна також запропонувати свого товариша – якщо в нього є свіжі ідеї та роботящі руки. Пам’ятайте, що обираючи нових членів Ради Ліги, ви даєте їм у руки можливість керувати вашим комфортом, відпочинком, умовами на змаганнях та розвитком нашої організації.

Цікавий нахлист