Далеко не в усіх нахлистовиків є можливість регулярно відвідувати гірські річки і ловити там харіуса з форелями. Для мешканців рівнинних регіонів усе ж існують місця, де водиться «правильна» риба. Це так звані ареа-водойми: ставки, облаштовані спеціально для спортивного рибальства на райдужну форель. Ясна річ, клієнтами таких закладів є спінінгісти та нахлистовики, тобто ті рибалки, які віддають перевагу активному відпочинку. Саме на таких водоймах не рідко відбуваються змагання. Пригадую, що трохи раніше, коли обговорювали справедливість і фарт річкових змагань, хтось мав необережність висловити думку про те, що лише на таких водоймах можна абсолютно чітко та ясно визначити найсильнішого нахлистовика. Насправді ж – ставок фактично нічим не відрізняється від річки: десь риба є, десь її нема, десь вона активна, десь пасивна. Але і тут є багато факторів, від яких залежить успіх і загальне місце в списку…

УЛН вже давно думала про те, щоб провести змагання з ареа-нахлисту. Треба було знайти лише водойму, яка б відповідала всім нашим вимогам. І виявилося, що таке місце є. Комплекс «Аквамарин» у селі Некрасово, поблизу Вінниці, є фактично нейтральною територією між Києвом (310 км) та Західною Україною (350 км від Львова). Комплекс включає в себе кілька ставків, розділених сіткою (один для щуки, судака, окуня, інший – форелевий), парковку, туалети, кілька бесідок. Мінімальна, можна навіть сказати спартанська інфраструктура, але тут є все, що необхідно для вдалого дня. Зрештою, все залежить від компанії. Якщо вона щира і привітна, то навіть за хитким столом шмат чорного хліба з ковбасою буде здаватися царським банкетом.

Важливу роль в підготовці до змагань зіграли наші вінницькі нахлистовики – члени УНЛ Юрій Джура, Олександр Матвійчук та Євгеній Романюк. Хлопці регулярно рибалять на «Аквамарині», відповідно, чудово знають власників. Частиною організаційних питань займався і секретар УНЛ Андрій Скворчинський, один з ідейних натхненників та ініціаторів ареа-змагань. Рада Ліги оголосила про новий турнір за півтора місяці до його початку із важливим уточненням – взяти участь в турнірі зможе не більше 16 учасників. Але особливого ажіотажу не було. Комусь їхати далеко, хтось без поняття, як ловити на ставках, хтось вже спланував собі інші справи на цей час. Як би там не було, але загалом на турнір зареєструвалося 12 учасників: троє вінничан; Андрій Скворчинський, Володя Крижанюк, Коля Степанов та Ідріс Алауі з Києва; Арсен Грабчук, Олег Семків, Юра Гудзь, Ганна Вербицька та Ростик Ящишин зі Львова.
Судити змагання зголосилося троє членів УЛН з Києва: Коля Стріман, Антонюк Оленка і Сашко Крук. Головним суддею як завжди став безпристрасний і неупереджений Олег Сова.

Підготовка до змагань, принаймні у мене, була дуже тривалою. Почнемо з того, що про ареа-змагання я не знав абсолютно нічого, від слова взагалі. Є озеро, там плаває райдужка. На що її ловити? Довелося поповняти базу знань переглядами величезної кількості ютубного відео, спілкування з різними нахлистовиками та читанням статей різними мовами. Чи не найбільше дісталося Юрі Джурі, якого я просто затероризував запитаннями про розмір, форму, глибину, кольори, поведінку, смаки і так далі. Ледь не щоночі йому доводилося дивитися на фото моїх нових мух, про назви яких особливо і чути не доводилося. Однією з таких стала мушка «блоб». Довелося добряче потрясти Петруняка і його магазин на предмет потрібної синелі та пінки. Під час виготовлення таких мух, коли розігрувалася фантазія, я приклеював стрімерні очі на пінку. Виходило щось дуже кумедне, схоже на циклопа, а хтось з нахлистовиків назвав це чудо «жопоглазом».

Також зробив перші базери у різних варіаціях. «Щічки» виготовляв як з класичних матеріалів, так і з фантазійних. Щодо кольорів то орієнтувався на натуральний, а також чорний з точкою атаки та оливковий. Довелося приготував чимало нових лічів у найрізноманітніших кольорах з латунними головками, свіжих «вуліків», а також бубісів.
Саме «сіськи» в мене вийшли класні та яскраві, але от на змаганнях так жодного разу ними і не скористався. Щодо сухих і мокрих – не зв’язав жодної мухи, оскільки маю їх цілком достатньо. У підсумку, для цього турніру я створив близько півтори сотні нових мух, якими раніше ніколи і не ловив. Попри відсутність практики, на турнір їхав з певним інформаційно-теоретичним багажем, який мав мені допомогти під час змагань.

Зважаючи на досить добрий шмат дороги, який треба подолати зі Львова до Вінниці, ми орендували буса з водієм, про що не пошкодували ані на мить. Андрій хвацько зібрав всю нашу банду як тільки закінчилася п’ятниця і почалася субота – ми виїхали за місто на трасу і тут почалося. Варто сказати, що кожен з нас взяв стільки їстівних запасів, що їх вистачило з лишком навіть, якби ми їхати на північний полюс. Найрізноманітніші закуски, канапки, котлетки, сало, шпондер, овочі… усе гармонійно вписалося під доброго віскаря, метаксу та бімбера.
Одним словом, дорога минала легко та весело – ми спілкувалися, сперечалися, жартували і загалом тішилися нашою дружньою компанією. Десь о цій же порі два екіпажі вирушили з Києва. Ми пораділи і за те, що приїде Коля Стріман – душа компанії, відмінний жартівник і неперевершений мухов’яз.

Заснути вдалося десь опів-на-п’яту ранку, а перед сьомою нас розбудила вбита дорога. Здавалося, що я не нахлистовик, а ковбой, який намагається приборкати норовливого бика. Густий ранковий туман за вікном не давав змоги роздивитися – ми йшли по приборах. Дорога зміїлася між сільськими будинками, але куди ми їдемо толком було не ясно. Довелося зупинитися і дзвонити до вінницьких хлопців. Виявилося, що ми практично на місці, залишилося всього кілька метрів.

Наш бус акуратно припаркувався на галявинці біля бесідок. Від нічних посиденьок в голові трохи шуміло, але азарт швиденько все розставив на свої місця. До початку змагань година, а треба привітатися з усіма друзями, перевдягнутися в вейдерси та скласти три вудки.
Коли все було готово, Сова  ще раз пояснив правила водойми: рибу не можна торкатися руками, необхідно використовувати корнцанги, а якщо так станеться, що форель кровитиме – її необхідно забрати. Кожен учасник отримав свій сектор, який через 45 хвилин треба змінити на три сектори вперед. До обіду було заплановано 4 таких етапи, стільки ж після обіду.

Мені випав останній, 12-ий сектор, який візуально здавався меншим за інші, але це лише тому, що в цьому місці озеро звужується. Спитав в Юри Джури – що він думає про пул. На його думку, там треба зловити 5 риб…

Ліворуч від мене розташувався Коля Степанов і було добре видно, як активно товчеться риба під протилежним берегом. У мене нічого подібного не спостерігалося. Я вирішив почати із вудки, де прив’язав одного блоба та два базери. Суддя дав старт і у воду полетіло 12 шнурів. Я закинув аж під берег, зробив кілька легких стріпів – нічого. Ще два закиди і відчуваю сильний удар – тягну до себе і заводжу в силіконовий підсак 40-сантиметрову сріблясту красуню.
«Суддя, риба!» – маячу Сові. «З почином!» – чую у відповідь. Отже, я зловив першу форель на змаганнях! Через хвилин п’ять на блоба спокусилася друга форель! Але після неї я отримав два дуже прикрі сходи – цього разу було очевидно, що райдужка брала на базери. Невдовзі до закінчення туру мені вдалося таки витягнути на базера третю рибу – з цим і закінчили етап.

Виявилося, що перші сектори взагалі були нульові – риби там ніхто не зловив. Від середини і до звуження озера ситуація була трішки краща, але не набагато. Словом, після початку я лідирував, але тепер на мене чекав третій пул… На жаль, зловити там бодай щось так і не вдалося, хоч я отримав кілька непевних «тичків».
Прикро було залишати пул з нулем, але тут вже нічого не зробиш. Після перерви переходжу на шостий сектор. Перші півгодини було глухо, але потім ситуація значно покращилася. На чорного «вуліка» та на пістрявого блоба вдалося виловити дві риби, а незадовго до фінішу, коли тягнув на стрімера третю рибу, під самим берегом, як форель уже була в підсаку, блоба наздогнала четверта.
Якийсь хаотичний рух, і підсак з райдужкою знову опиняється в воді, щоб зачерпнути дуплет! Це було шикарне відчуття, а також неймовірна радість від результату.
Чотири риба в турі – дуже хороший показник. Перед самим обідом на мене чекав 9-ий сектор. Дві риби вдалося упіймати на блоби доволі швидко, а далі – тривале затишшя. Тут я помітив, що на воді раз по раз з’являються характерні кола, але риби не помітно.
Швиденько перев’язую, ставлю червоного базера і закидаю в цю зону. Тепер мені треба зробити так, щоб він піднімався до гори. Але як? Поки думав, побачив інше коли і вирішив перекинути. І саме в цей момент, коли шнур піднімався, а разом з ним і муха, райдужка схопила мою муху! Ага, он як!
Хвилина до фінішу і я швиденько кидаю базера в коло. Нічого не роблю, просто чекаю. Коли терпець урвався – витягаю і… є! Четверта риба в підсаку – це круто!

Тільки тепер усвідомив, як втомився. Ледь дочвалав до бесідки, поклав вудки з підсаком і сів на лавку. Від такого темпу (та й від веселої нічки) усе боліло і нило. Господарі приготували нам юшку зі щуки та картоплю з салом і сосисками. Але навіть їсти не було сил. Вінницькі хлопці наливали «анаболіки», тому довелося таки впихнути в себе трішки смаколиків.
А тим часом, Сова зачитав результати першої сесії. Лідирував Коля Степанов, який єдиний упіймав рибу у всіх чотирьох турах. У мене був один «бублик», тому я другий, хоч загальна кількість риби (11) була більшою, ніж в суперників ледь не удвічі. Далі розташувалися Юра Джура та Юра Гудзь, Арсен, Ганна, Андрій Скворчинський, Женя Романюк, Саша Матвійчук та Ідріс. Володя Крижанюк та Олег Семків рибу бачили, тримали, навіть у підсак заводили, але з тих чи інших причин, залікових балів не отримали.

Перерва минула дуже швидко. Відповідно до жеребу, я мав починати на п’ятому пулі. Ставку робив на все ті ж чорні «вуліки», блоби та базери. Бентежило мене те, що я не знаходив жодної системності – фактично кожна риба стала наслідком імпровізації, спостереження та фарту. Звичайно, можна говорити про те, що форель була неактивна.
Але це питання спірне. Бо невідомо – чи їй справді було не до наших приманок чи просто ми не докумекали як її ловити в такий час. Зрештою, у першому турі другої сесії я з великими труднощами упіймав дві форелі. Я дуже не люблю експериментувати на змаганнях, але тут просто нічого іншого не залишалося. Що вже говорити, якщо першу рибу вдалося зловити на базера, стріпаючи його зі швидкістю світла…

Тепер на мене чекав 8-ий сектор, де перед тим ловила Ганна, яка, судячи з її криків, наколола півдесятка риб. Сектор відрізнявся від інших тим, що посередині стирчала труба, з якої лилася вода із розплідників, що знаходилися за спиною. Подумалося, що така ситуація цілком нагадує впадіння струмка в річку.
Там де є притік свіжої води, там завжди тримається риба. І щось мені підказало, що ніхто з попередніх учасників не кидав мухи паралельно до берега. Буквально з першої ж проводки, на чорного стрімерка взяла така бажана і необхідна форель! Другий тур з рибою – це дуже круто. Тим паче, що інша акваторія не принесла мені ані «тичка».

11-ий сектор мені дуже сподобався. Там так чи інакше має бути багато риби. І справді, просто посередині на поверхню піднявся десяток райдужок, які ліниво тинялися, повисовувавши свої плавники. На що ловити? Кидаю їм сухаря – повний ігнор. Швидко беру вудку з блобом – одразу вихід і риба в підсаку!
Поки зграя не втекла кидаю знову, але терплю фіаско: схід і риба втікає геть. Під протилежним берегом вода кипить, таке враження, що в риби нерестові ігрища. Раз по раз кидаю туди найрізноманітніші мухи, але результату нема. Нарешті, на плавній проводці з паузами, беру форель, яка наздогнала все того ж чорного «вуліка». Дві риби в заліку, поки без нулів, це тішить. Але бентежить інше – останній тур в другому секторі…

Сил нема зовсім. Перед очима туман, м’язи болять, мозги не крутяться. Крім того, свою роль зіграла і зневіра – на цьому місці риби практично не ловили. Але згрібаю до купи все, що залишилося, ставлю яскравого «вуліка», блоба та базера – закидаю так далеко, як можу.
Проводка дуже спокійна, без ривків і пауз. Під самим берегом потужний удар, але без риби. Може, це був окунь? Невдовзі отримую ще два тички, але не більше. За першій півгодини лову аналогічна ситуація в усіх учасників. На дворі вже сутеніє, озеро затихає. Але зненацька одразу двоє учасників на дальніх секторах витягують рибу, потім ще.
Напевно, форель вирішила трішки нагадати про себе перед самим фінішем. Зрештою, фінал. У мене нуль, а з багатого змагального досвіду це означає, що перемогти мені не вийде, бо напевно хтось та й зловив рибу в усіх чотирьох турах.

З іншого боку, можна і порадіти за те, що підготовка до турніру була не даремною. Нахлистова освіта тим і цікава, що не має меж – постійно треба вчитися чомусь новому. Також приємно було і те, що вдавалося підбирати ключики до риби у складних ситуаціях, і що спрацювали мої мухи.

Поки Сова підбивав підсумки, ми насолоджувалися спілкуванням та запрошували хлопців на наші змагання в Карпати. УЛН розширила горизонти, це круто – тепер час тому ж Ідрісу, Колі Степанову, вінницьким хлопцям приїжджати в гори і отримувати не менше задоволення, аніж його ми отримали на просторах «Аквамарину».

Розподіл місць, принаймні першої трійки, вдалося прорахувати і не маючи під руками суддівських протоколів. Перше місце здобув Юра Джура. Він зловив найбільше риби – 11, при чому в кожному з турів. Мені дісталося срібло – бракнуло якраз одної риби в останньому турі. Третім став Юра Гудзь, який набрав ідентичну кількість балів з Ганкою, тому довелося брати до уваги додаткові показники. Юрко зловив більше риби, тому саме він став третім. П’яте місце дісталося Ідрісу, який дуже гарно виступив в другій сесії. Шостим став Коля Степанов. Тут взагалі парадокс – до обіду він стабільно ловив рибу, а після обіду стабільно не ловив. Ймовірно, справа в тому, що Коля пообривав свої стрімери, тому згодом довелося ловити на німфи, які не давали таких результатів.
Сьомим став Арсен – один з небагатьох, кому вдалося зловити рибу в останньому етапі. 8 та 9 позиції отримали Сашко Матвійчук та Женя Романюк, які ловлять більше для задоволення, аніж для результату. Андрій Скворчинський посів десяте місце, а 11-е розділили Олег Семків та Володя Крижанюк.

Переможці отримали призи від компанії Strike! – вічного спонсора змагань під егідою УЛН. І в цьому був особливий підтекст, адже у цей день Дмитро Петруняк святкував день народження! Тому зібравшись до гурту, усі присутні заспівали йому «Многая літа» по гучномовцю телефону.

Дружніми обіймами закінчувалися крайні змагання в 2019 році. Ми дуже раді, що відкрили для себе нову локацію та познайомилися із новою дисципліною. Обов’язково приїдемо ще і разом з нашими лігівцями ще не раз зустрінемося в 2020-му! Тож ще раз спасибі всім, хто долучився до проведення ареа-змагань!

Цікавий нахлист