Колись давним-давно, як я тільки вчився тримати в руках свою першу бамбукову вудку із поплавком з гусячого пера, мій дідо розповідав про те, що має бути на гачку. Карась любить чорний хліб. Короп – кукурудзу. Окунь – хробака. Згодом виявилося, що хробака любить не лише окунь, але й той же карась, короп і взагалі, будь-яка інша риба. Навіть свого першого щупака (добре-добре, щучку-олівця) я зловив на виповзка.

Якось, ще малим школярем, сидячи на своєму рідному озері посеред соснового лісу, я розговорився зі старим рибалкою, який любив пожартувати. Він мене переконував, що на самця хробака клює краще, аніж на самицю. «Знаєш, як їх розрізнити?» – спитав мене вуйко Гриць. Я то знав, але промовчав. «Береш хроба двома пальцями, міцно тримаєш і кладеш до рота. Стискаєш зубами і тягнеш назад. Якщо проходить плавно – то це самка. А якщо щось застрягає – то це самець». Я подивився на нього і спитав: «Вуйко Гриць, а яка оцінка у вас за біологію була?». «Питаєш… Ясно, що п’ять!». «Не правда, бо всім добре відомо, що хробаки – гермафродити»…

На цього безхребетного гермафродита, зрештою, ловилася усяка риба. Навіть свою першу форель, каюся, я також зловив на хробака. Живого. Коли у 2008 році до нас на семінар приїхав Ігор Тяпкін, я був геть зеленим і поняття не мав, як можна зловити ту форель. Гуру нахлисту не показував, як ловити форель. Він показував як закидати шнури без вудки і в’язати матуку. Тому крім нахлистової палки, узяв з собою в гори ще й спінінг. А серед нас тоді ще був Діма-Поплавок. І от він спокусив мене зранку піти з ним вверх по ріці. «Зловимо форель!» – сказав він. Зробивши монтаж мого спінінга, він насадив хробака на гачок і показав куди кидати.
Хвилин за 5, я витяг свою першу форель. Кров, яка текла з-під її жаберних кришок ще досі сниться мені по ночах. Жодних шансів на те, щоб безперешкодно витягнути гачок і відпустити рибу не було. Це була моя перша форель і остання, яку я зловив таким варварським методом.

Що б не говорили місцеві, які ловлять форель на хробака – реанімувати рибу не вийде. Форель дуже жадібно хапає харч, практично ковтає разом із гачком. Тому цей метод на 99% фатальний для риби. Як це не парадоксально, але ситуація із імітаціями хробака кардинально інша. Їх називають «паркінсонами», «гляйхами», «сквірмівормсами», «сан-хуан-вормсами». Їх виготовляють із канцелярських резинок, презервативів, силіконових стрічок. Саме про них, а також про їхнє практичне застосування, ми і поговоримо.

Отже, за моїми припущеннями, першими цю імітацію (будемо говорити образно) придумали у Штатах. Збереглася навіть топонімічна назва цієї мухи – san juan worm. Чесно кажучи, не знаю, що в Карибському басейні ловили на ці приманки і чи ловили взагалі, але суть в тому, що на гачок в’язали просто якусь синтетичну ворсисту червону «фігню», яка імітувала хробака. Ловили нею активно і по всій Північній Америці. Особливо полюбили цю муху в Канаді.

Поляки вирішили піти далі. Вони зрозуміли, що одними імітаціями личинок волохокрильців справа не обмежиться, тому спробували зв’язати пристойного хробака за допомогою червоних канцелярських резинок. Хто мав трохи фантазії в голові, подумав, що було б непогано додати до цього трішки екзотики, додав помаранчевий вольфрам і обмотав гачок нарізаними шматками рожевого презерватива. Років п’ять тому, відомий польський нахлистовик Войтек Кудлач подарував мені два пакетики цього творіння. Тільки сказав, щоб ніхто не бачив, бо ще не те подумають. Виявилося, що на «гляйхи», а по-нашому, глисти, риба ловиться дуже непогано. Але тільки в Польщі – в Карпатах, хоч убий, форель від рукотворних хробаків відмовлялася.

Але я не втрачав надії. На Кубку України 2016 року, коли Опір піднявся і зафарбувався у кольори кави з молоком, мені довелося ловити в жахливих умовах на одному з дальніх пулів. Бруднюща вода, яка постійно піднімалася відсікла мене від усіх перспективних місць, залишивши лише один злив, до якого можна було акуратно підійти. Я кидав під протилежний стрімкий берег, з коріннями і гіляками, там, де одразу починалася глибина. Ловив на імітації хробаків із рожевого презервативу та помаранчевого вольфраму, без хвоста. І таки зловив єдину в той ранок форель, що було справді круто та престижно.

Цікаво й те, що наступного ранку я буквально силоміць виштовхав на пул Віктора Гаврилка, який не мав ані найменшого бажання полоскати болото. І все ж, втиснувши йому в долоню ідентичного «хробака», переконався, що ця муха справді працює, бо й Віктор упіймав на неї свою форель!

Еволюція виготовлення хробаків пішла різко вгору. Виробники нахлистових матеріалів зрозуміли, що силіконові «резинки» підуть на ура. Тому невдовзі у продажу з’явилися пакетики з красивими наклейками, мовляв, вони виготовлені спеціально для таких потреб і тільки для вас. Маркетинг зіграв свою роль і про «сквірмі» вже знали усі. Десь у той же час з’явилися і перші «паркінсони» – доволі прості у виготовлені німфи, які імітували хробака. Фактично, то була та сама приманка, як з презерватива, тільки виготовлялася із «фірмового» силікону, а ще в неї був хвіст: рожевий, фіолетовий, червоний чи будь-який інший.

Трохи із такого, трохи із сякого, але саме на імітації хробаків мені вдалося відірватися на одному приватному озерці в Польщі. Там в принципі не можна ловити, ніхто і не ловить. Для мене зробили виняток, бо я жив просто на березі цього чуда.
Я трішки хитрував, бо перед тим як ловити, підкормлював місце хлібом. Потім вже кидав хробаків на ту територію і підбирав проводку.
Карась, краснопірка і коропи залюбки хапали мухи і приносили мені масу задоволення.

Саме на імітацію хробака я зловив і трофейного коропа, якого витягував дві з половиною години.

Але знову ж таки, зловити форель в наших Карпатах навіть на таке чудо не вдавалося. Це якщо ми говоримо про струмкову. Бо райдужку ловити можна значно простіше – вона менш вибаглива і більш агресивна. За ті роки, що в’яжу хробаки, вони пройшли і свою еволюцію. Спершу канцелярські резинки, згодом презервативи, потім фабричний силікон. І зараз, можна сказати, що готовий рецепт оптимального на даний час витвору. Як і в кожній мушці, тут є свої нюанси, якими я залюбки поділюся.

Отже, для виготовлення класного хробака нам знадобляться великі гачки, можна шрімпівські, можна прямі, крупний вольфрам, трішки червоного даббінгу суперфайн, трішки жовтого спектрадаббінгу, круглі смужки червоного фабричного силікону, жилка 0,10 і матеріал, який використовують для виготовлення спинок чеських німф бежевого кольору. Важливо, щоб він був напівпрозорий.

Перше, що треба зробити, це пропхати силікон в отвір вольфрамової головки. Далі, стягнувши силікон, щоб сформувався отвір, пропхати туди ж і сам гачок, не зачепивши жалом резинку – інакше піде деформація і вона може порватися. Силікон дуже неслухняний, його потрібно постійно підкручувати і перекручувати. Фактично, у такому вигляді ми вже зробили форму для майбутньої мушки. Далі варто примонтувати по всій довжині гачка оцей неслухняний силікон. Отут нам і пригодиться червоний суперфайн – завдяки своїй структурі він краще фіксуватиме силікон до гачка.

Тепер треба зробити тіло. Для цього беремо інший шмат резинки і фіксуємо його за краєчок біля самої головки, так само промотуємо до початку хвоста. Наступний крок – фіксуємо плівку і виводимо її до хвоста. Так само робимо із жилкою. Далі беремо шматок силікону для тіла і обмотуємо навколо гачка, але будьте обережні – він слизький і постійно деформує ваше уявлення про ідеальне тіло. Зробивши кілька обертів, фіксуємо біля головки багатьма вузлами – єдина слабинка і все піде спати. Залишилося не так вже й багато – плівкою робимо такі ж обмотування і фіксуємо її біля головки. Тепер жилкою з сильною натяжкою слід зробити сегментацію – тут вже має бути просто. Фіксуємо жилку і робимо торракс за допомогою жовтого спектрадаббінгу. УВАГА! Ніяких лаків не даємо – силікон з ними категорично не дружить!

Тепер маємо хорошу імітацію хробака, але варто пам’ятати, що аеродинамічність цієї мухи, як в Trabant 601. Відповідно, течія робитиме із ними нереальні кульбіти та перевороти. Про це варто пам’ятати і бути обережним. Хай щастить!

Цікавий нахлист