… Річка була просто фантастичною. Вона вже прокинулася від зимової сплячки і весела несла прозорі хвильки. Минулого року я часто проходив по цих місцях, але такої перспективної ямки не помічав. Очевидно, вона з”явилася зовсім нещодавно. Імітація гнойового хробака, зроблена з канцелярської резинки та двох видів шовку, опустилася в невідому глибину. За якусь секунду я відчув сильний поштовх, енергійно смикнув кінчиком вудки вверх і почав боротися з здоровенним пстругом. Кілька разів він вискочив з води, але це йому не дуже допомогло – він почав здавати позиції і дозволив витягнути себе на берег. Нічого собі монстрик, зараз я тебе сфотографую… 

Коли почав дзеленькати будильник я хотів скинути його геть з ліжка, щоб не заважав бачити такий кольоровий сон. Мені вже давно не снилася риба, а тут все було настільки реалістичним, ніби я бачив не сновидіння, а 3D кіно. Прийшов час вставати: 8-а ранку. Поспішати було нікуди. Мій термометр показував -5, напевно стільки ж було і в Карпатах. До години 11-ої в горах робити нічого, принаймні так я думав. Усе вже було спаковано. Я одягнувся, глянув в дзеркало. Схожий на патлатого туриста з пісні про сніжинку. Стильно. Можна їхати. Байдуже, що нафарбовані пустоголові студентки не дивитимуться на мене з відкритим ротом. Байдуже, що доведеться відпрацьовувати на роботі. Все. Зима скінчилася. Час махати шнуром.Трамвай, маршрутка, Стрий, маршрутка, гори. Перевдягнутися в вейдерси просто там, на задньому сидінні? Непогана ідея, але чи встигну я? Не наважився. Вийшов як був і пішов. За хатами закінчився асфальт, дорога перетворилася в засніжений напрямок, з небезпечними зальодованими ямками. Йшов швидко. Настільки швидко, що втомилися ноги. Чи то від ритму, чи то від незвички, чи то від вантажу на спині. Річка вже була поруч, а я ніяк не міг до неї дійти. Як в тому дурнуватому давньогрецькому приколі про Ахіла, який не може наздогнати черепаху. Нарешті я побачив блиск води. Швидко перевдягаюся в вейдерси, оснащую свого француза щасливим волохокрильцем і дрібоньким бокоплавом з яскраво-зеленою спинкою. Поїхали! Так рано, на початку березня, я практично ніколи не ловив. Досвіду нуль, лише інформація, отримана від колег, які в неділю наловили цілий “баняк” харіуса, правда, на іншій річці, меншій. Шукаю спокійну воду з невеликими ямами. Проводки результату не дають. Мені заважає досить великий шмат льоду, який закрив прибережну зону. Я ловив зовсім поруч, по коліна у воді. Якось мимоволі повернувся і побачив, що під прозорою кригою плаває хмара малька. А коли придивився, то побачив і зграйку середнього розміру харіусів. Цікаво, що ж вони під льодом роблять? Тихенько вийшов на берег і метрів за 5 від зграйки помітив харіуса (не впевнений) доволі солідного розміру. Щоб не збрехати, мав він близько 40 см. Зробив кілька фото, але нічого не вийшло – лід усе зіпсував. Я повернувся туди де стояв і запустив француза просто паралельно до льоду. Стріп, стріп і на кінці з”явилося характерне тріпотіння. Ось і перший клієнт у 2013 році. Харіус був набагато темніший, аніж влітку чи восени. Взяв на того таки бокоплавчика. І тут я зробив фатальну помилку. Замість того, щоб продовжувати смикати харьків з-під льоду, я вирішив вигнати їх на “велику” воду. Нагло зайшов на лід і почав його ламати, але так акуратно, щоб не порізати вейдерси. Я свого досягнув – лід зламав і рибу вигнав. Біда тільки в тому, що вона зникла у невідомому напрямку. Просто зникла. Не лише той трофей, якого я вже бачив у своєму фотоапараті, але й середульші його родичі і навіть мальки. Льоду ще було багато і я вирішив, що риба повернеться на місце за годинку, а я тим часом прогуляюся вниз чи вверх по течії.Після того як я повернувся, льоду вже не було. Він просто зник собі, а разом з ним і вся риба. Я почав шукати її по всій території, але не отримав жодної покльовки. Може я обирав неправильні мухи? Може риба була не дуже голодна? Може вона мене просто бачила? Питань, як завжди, було більше ніж відповідей. Після ще кількох змін дислокацій та невдалих спроб дістати форель з мого сну на крученого хробака, я вирішив, що прийшов час повертатися. Коли виходив з води, то помітив під великим камнем два риб”ячі трупи. Точніше, я помітив лише їхні хвости, які стирчали з-під каменя. Від чого вони загинули? Треба дослідити. Я запхав руку у воду, намочив куртку, два светри і нарешті дістав рибу. А вона в одну мить ожила і спробувала видряпатися з моїх лабет. Від несподіванки я розгубився – зустрітися з риб”ячим зомбі у мої плани не входило. Дві риби також були застукані зненацька – навіть не знаю, що вони робили удвох під каменем: нерестова заборона здається ще не з”являлася. Словом, я не знав, яку з двох мені треба вхопити і в результаті впустив обидві. Ну і нехай. Повітрям надихався. Рибу зловив. Що ще треба для доброго настрою? Мені вистачило трьох годин. Можна було повертатися…

 П.С. Хочу щиро подякувати Степану Чеху, Сколівському, Юрі Щербатому, Юрі Г., Максу, Саші Бороді, Оресту, Генику, Зарту та Ганні, які не давали мені скучати на рибалці. Завжди радий побалакати, дзвоніть ще 🙂

Цікавий нахлист