Гарне слово «експедиція», мені подобається. Для мене воно означає мандрівку в якусь далеку місцевість, де ти раніше не бував і полювання на ту рибу, яку раніше не ловив. Цього року у нас вже була одна експедиція, коли ми вирушили в Словаччину, а на кінець року запланували не менш колоритну поїздку до засніжених гір, за міфічним мешканцем далеких рік…

Кожна експедиція для мене починається із підготовки. Зазвичай, вона не менш цікава, аніж сама подорож, адже я збираю та опрацьовую будь-яку інформацію, спілкуюся з людьми, переглядаю відео, читаю статті, і, звичайно, готую нові флай-бокси. Відразу вирішив, що ніяких німф брати не буду.
Основний акцент – максимально великі стрімери. Для цього довелося замовити не один десяток міцних гачків, різні крафт-фюри, фурабу-сінелі, бектейли, крістал-флеші, 3d-очі тощо. З нуля мені треба було створити цілу армаду найрізноманітніших стрімерів: і таких, як показували у роликах на ютубі, і таких, що поширені у Боснії, Словенії та Сибіру, і таких, які схожі на воблери, на які ловлять спінінгісти, і таких, які мені підказала власна фантазія.

Я познайомився з кількома місцевими рибалками, щоб вивідати глобальну та локальну інформацію – де сидить риба, коли вона активна, на що ловиться, які умови їй сприяють і які заважають.
Далі слід було начитатися про навколишні ріки, гори, містечка та селища, їхню історію, культуру та колорит. Одним словом, підготовча частина забрала багато часу, але й дала достатньо інформації – принаймні теоретичної.

Щодо практичної сторони, то раніше справи з об’єктом подорожі у мене не складалися. Із цим реліктовим ендеміком я познайомився на Дунайці, коли рибалив там вперше. На німфу мені трапився один крихітний екземпляр, сантиметрів на 30. Я вже практично дотяг його до берега і попросив фотоапарат, бо бачив, що то не форель. Але риба примудрилася викрутитися і втекти (мій підсак зачепився сіткою за куртку). На Сяні, знову ж таки на німфу, ловлячи під протилежним берегом на Ельдорадо, на місці впадіння дрібного струмочка, невідомо звідки мої мухи вхопила метрова «торпеда». Я бачив її дуже добре: пролетівши на швидкості світла повз мої ноги, відчув лише характерний дзвін розірваного підліска. Пам’ятаю, як рука, що трусилася від шоку ніяк не могла вставити щелепу на місце. Нарешті, третя зустріч відбулася в Словаччині. Тут, правда, я не маю стовідсоткової певності, але на 99 переконаний, що боровся саме з цією рибою. І знову спрацювала німфа. Затягнутий фрикціон (він був спеціально підрегульований для півметрових райдужок, які могли, приклавши зусилля, стравити собі 3-4 метри шнура) передав мені «привіт», а риба за кілька секунд була вже на протилежному березі Вагу. До чогось подібного я був не готовий.

Тому зараз на серйозну підготовку я відвів більше місяця. Замовив нові снасті, зокрема, повністю тонучий шнур, міцні карабіни, підліски крупного діаметру, повністю перевірив кріплення шнура та бекінга, розібрав і склав котушки. У свого кума Арсена на всяк випадок позичив ще й Sage сьомого класу з додатковими аксесуарами, хоча планував переважно ловити п’ятим класом – як не крути, але ми в Україні, а не на Балканах.

Ми досить довго шукали відповідний час для виїзду. Кілька тижнів до нього, отримавши інформацію про те, що 20-градусний мороз міцно скував ріки, уже й попрощалися із надіями. Але погода різко змінилася – крига скресла, вода прочистилася. Ми були готові до того, що виїзд стане спонтанним. В останню мить до мене, Андрія Скворчинського і Діми Петруняка долучився наш головний суддя і просто хороша людина – Олег Сова. Андрій мав приїхати до Львова з Києва в понеділок ввечері, але через різні обставини прибув опівночі. Трішки посиділи на кухні, пошепки радіючи нашій зустрічі, точили амарето з мандаринками. Потім пішли спати, рівно на дві години – пора вирушати в далеку дорогу.

Цікавий нахлист