Мабуть, назріло вже інтерв’ю з нашим головним рибінспектором паном Кравцем. Хто не пам’ятає, остання зустріч між ним та нахлистовиками закінчилася не дуже приємно. Напевно, продовження буде. Протягом тижня я спробую поспілкуватися з Леонідом Кравцем, якщо він, звичайно, погодиться на інтерв’ю. У неділю, о 8-ій ранку, від безвиході я був змушений набрати номер головного рибінспектора, щоб повідомити йому про те, що трапилося на одній з карпатівських рік…А ранок суботи нічого подібного не віщував. Ми зустрілися з Геником на вокзалі, закупилися в «Скрині», стрибнули в маршрутку і з добрими підколюваннями один одного їхали на два дні в гори. Правда, Геник мав намір повернутися ввечері, але я навіть не сумнівався, що карпатський магніт його не відпустить. Погостювати вирішили, як звично, у пані Марії. Вона вже чекала на нас і готувала свій фірмовий обід – смажену картоплю та густу і запашну грибну юшку. Ще не було другої години, а нам вже й не дуже хотілося ловити.
Після такого обіду залишалося лише задерти пузо догори десь під яблунею і мрійливо дивитися в блакитне небо. Або покімарити. Усе ж від плану ми не відступили.
Поки готувався обід, я спробував скопіювати хабар (то мені Стьопа на чемпіонаті дав, щоб я не загубив його чемпіонський протокол).
На жаль, забув жовтий бодіквілс удома, тож копії не вийшло. Ну, нехай. Я взагалі-то планував ловити не на німфи, і не харіуса. Я вже давно тихо заздрив тим, хто розмахував руками, розповідаючи про голавлів, і про те, як класно їх ловити. Тому я озброївся кількома жуками, великими мокряками, усілякими чорнобильцями, яких поцупив з Геникової коробки (але він і жадіна, скажу я вам, капець просто) і усім іншим необхідним.
Геник, тим часом, щось собі придумав, нашвидкуруч скрутив якесь жовте чудо, велично назвавши його «ОСОЮ». З тим і пішли на річку. Поки я придивлявся що до чого, Геник уже щось до себе тягнув. Каже, що на «ОСУ» зловив, вірю на слово.Я пробую жука. Виходів багато, толку мало. Ставлю щось менше, ситуація аналогічна. Рухаємося по-трохи догори, я втратив віру в жуків і вирішив спробувати величенького мокрого ред-тага. Раніше на нього ловив харіуса, тепер пропоную його в голавлині місця. Удар! Є голавлик на прибережній території. Приємно, одним словом. І тут мені в голову стрельнула думка! Згадалося, що на чемпіонаті у багатьох учасників, зокрема, на верхніх пулах, ловилися голавлі. Заманюю Геника до самої гори, там де був пул Діми Голенкова. Коли вийшло сонце він там зловив кленика.Отож ми топаємо до цього місця, а коли приходимо то наштовхуємося на пацанячий музон, який лабає з вікон трьох автівок. Але робити нічого – ловимо. Перші закиди приносять голавлів, причому досить пристойного розміру. Риба сильна, муху лупить агресивно! Геник втомлюється мене фотографувати і йде догори, а я продовжую обловлювати територію мокрим ред-тагом. Нарешті відчуваю потужний удар, підсікаю і секунд 5 тримаю крупну рибу. На жаль, схід, при чому єдиний.
Гачок без борідки, але жоден клен, окрім цього, не зійшов. На цьому місці за годину я спіймав півтора десятки риб. Закидав муху під прибережні камені, на мілину, звідки спускав її на основну течію.
Клювання відбувалися і одразу, і в той час, коли мокряк випрямлювався. Здорово!Коли пул трохи стих, я вирішив половити на ранковому пулі Стьопи. Спіймав харіуса на німфу, але мене продовжило тягнути до мокрого ред-тага. Виявляється, голавлики були і там. Правда, трималися вони на чітко визначених ділянках, поруч з єльцями, які також були не проти скуштувати мушку.
Зважаючи на нерівномірність пулу, з’явилася можливість половити на мокру, не опускаючи шнур на воду. Неймовірно захоплюючий процес – риба настільки сильно смикає приманку, що ледь не вириває вудку з рук. Стоячи у прохолодній воді я відчував справжнє нахлистове задоволення.Але було досить скучно, тож я видзвонив Геника і запропонував йому потрохи повертатися додому. Звісно ж, по ріці.
Мені було досить незручно йти з двома вудками, бо для того, щоб обловлювати перспективні ділянки, довелося одну десь подівати.
Сяко-тако я просувався вперед, продовжував ловити голавлів і харіусів, змінюючи сухі та мокрі.
Геник теж, до слова, класно відловився – в його активі ті ж самі харіуси та голавлі.
Правда, деталей розказати не можу, бо він так швидко змінював свої мухи, що важко було розгледіти його секрети. По приході нас чекала гаряча і смачна вечеря, нічні в’язання мух, гойдалка з намаганнями розгледіти Персеїдів і очікування Юри, який мав приїхати з Ужгорода десь о 3-ій ночі…Геник не мав жодного бажання вставати пів шостої, але ми його таки переконали. Все ж сподівалися, що він змилостивиться, не братиме вудки і не ловитиме рибу (нам більше буде!). Але Гена впевнено схопив свого «сен-круа», вдягнувся в усе, що мав і вийшов на двір. Ми з Юрою, правда, виявилися передбачливішими, узяли з собою вейдерси. А Гені довелося йти в сандалях…Не знаю, чий то був пул, але він виглядав доволі перспективним. Правда, сильний вітер ніби обіцяв, що нічого доброго не дочекаєтеся. Юра почав з сухої, я з німфи, Гена з пошуків перших променів сонця.
По нулях. Риба чомусь була дуже пасивною, не реагувала на мухи і не виходила.
З горем навпіл мені таки вдалося видурити з мілини невеликого пирика, згодом на мокру взяти ще одного і кілька єльчиків. Це явно не те, заради чого ми вставали о такій порі.Згодом ми помітили двох місцевих, які ловили з поплавком на хробака. У них теж було досить сумно, а коли вони спустилися трішки нижче, то я почув фразу «та шо, током б’ють!». Ну, це доволі популярна відмазка була, особливо, в 90-их. Рибалки пояснювали свої постійні невдачі саме в такий спосіб. Але у мене така страшна думка закралася десь після перших 10-и хвилин порожнього шмагання.Периферійним зором я помітив, що поруч щось пливе. Різко озирнувся – риба, на око десь кілограм. Червоними плавниками догори… Не знаю, що робити, в голові промайнула тисяча думок. Настрій упав. Вітер посилився. Очевидно, зверху відбувається щось лихе. За хвилин 15 бачу, що по мілині пливе ще одна риба. Я просто кидаюся по каменях до неї, два рази ледь не падаю, просто біжу по воді і нарешті хапаю рибу в руку. Підуства. Мертва…Витягаю рибину на берег, фотографую біля вудки, щоб оцінити її довжину, йду до двох місцевих, які, схоже, починають складатися. Вони виловили першого подуста, кинули до пакета. Питаю чи вони знають в чому справа. Видно, що вони теж шоковані, показують ще кілька крупних бистрянок, які також плили догори черевом.
Мертвого подуста віддав їм, попросив Юру дзвонити до інспекторів, бо я взяв інший телефон. Дзвінки на три номери нічого не дали, тож я телефоную до Леоніда Кравця. Не бере. Дзвоню ще. Не бере. Ясно, що ранок, але треба щось робити. Нарешті, відзвонює. Пояснюю йому ситуацію, прошу допомоги. Каже, що займеться цим питанням. До Юри також відзвонили інспектори, сказали, що пошлють когось на перевірку. Але що тут вже перевіряти?Ми пройшли до самої гори – нічого підозрілого не побачили. Харіус ловився, тому є припущення, що рибу били значно вище. Цікаво, що один подуст був мертвий, інший ще живий. В голові не вкладається те, як це можливо, де це відбувалося і хто за цим стоїть. Очевидно, браконьєри вибрали собі конкретну яму, яку і заструмили. Не знаю. Я десь чув, що в таких випадках підуства випливає наверх, а інша риба, типу форелі чи марени вмирає на дні. Правда це чи ні? Можливо, хтось з вас має іншу інформацію?Потрохи ми просувалися догори, час від часу щось ловили, хоча настрою особливо не було. Питали в рибалок, чи бачили вони щось підозріле, чи пропливали повз них трупи риб. Але, як завжди, ніхто нічого не бачив.Навпроти будинку пані Марії, звідки починався наш маршрут, ми зробили невеликий привал. Геник одразу ж упіймав харіуса, за ним Юра, а потім і в мене було дві риби, але обидві зуміли зійти з гачка цікавої форми. Цю муху я свиснув в Єгора, думав, робоча. Непорядок…Врешті-решт я вирішив остаточно переключитися на мокрі. На домашньому пулі показав Юрі місце, де ми ловили в обід. І от уявіть собі ситуацію, Юра простояв там, не сходячи з місця, години зо дві. За цей час він переловив усе, що там плавало – близько двох десятків харіусів та голавлів, якщо не більше. Працювала мушка під кодовою назвою «комплексний обід».
Це були одні з моїх перших осмислених варіацій. Хвіст з wooden duck, тіло з суперфайну, крила з CDC, йоршик з пера грізлі і додатковий елемент помітності (для «сліпих») з сірого антрону. Коли Юра показав мені цю муху після своїх щасливих годин, я її не впізнав. Криваве місиво, одним словом. Крила зламані, хвіст відкушений, голова роздерта…Поки Юра бомбив територію я опинився біля того місця, де в суботу спіймав першого голавля. Кидаю туди ж мокрого ред-тага, чую хороший удар, тягну голавля, а витягаю… форель!
Оце так несподіванка – що ж вона робить в басейні, де купаються люди і нема течії? Акуратно знімаю гачок з цієї заблудшої овечки, не беручи рибу в руки.
Лише встиг двічі клацнути фотоапаратом, на пам’ять.Йду трохи вище – бачу, що харіус вистрибує. Але щойно тут пройшов Геник, певно мені нічого не залишив. Але ні, на свіжу мокру витягаю трьох досить крупних харіусів, знову ж таки, акуратно знімаю безбородий гачок, не беручи рибу в руки. Ще одного пиря, теж сантиметрів на 25, ловлю на суху. Настрій трохи покращився, хоч все ще шкода риби.
Трохи побалакав Геником, який вже не ловив, а просто дурачився, скинув йому в рюкзак свої теплі речі, пообіцявши написати, що він супермегакласний і крутий нахлистовик (ото й пишу), повернувся на місце з трьома харіусами, підчепив ще двох трішки менших і єльця.
Ну, все. Досить. Власне, я б ловив іще, та й хлопці не хотіли до Львова їхати, але у мене з’явилася термінова робота, тож треба було повертатися.
Коли я виходив з води, то помітив панянку, яка вправно махала спінінгом з бомбардою і двома мушками. В обрізаному бутлі варилося дві бистрянки і 15-сантиметровий харіус. Та що б вам добре було! Кажу, знаєте, що це за риба? Знає. А знаєте, що вона коштує 14 тисяч гривень? Знає. А взагалі не соромно забирати таку дрібноту? Розводить руками і винувато посміхається. Каже, що чоловік десь зловив, а син приніс. Турботливий, у водичку кинув. Тьфу, блін. Рагульська нація…Важко при цьому всьому зберігати свої нервові клітини. Злюся, йду по воді, думаю, що нас чекає в майбутньому. Певно, що нічого доброго, раз нам на все наплювати. Можна кинути у воду дволітрову пляшку з-під пива. А що, нехай пливе собі в Чорне море, на здоров’я. Можна засрати всі береги усякою гидотою, можна за собою не прибирати. Прийде велика вода і все забере. Гидота.Але щоб не грузитися мушу відволікатися і милуватися тим, що ще залишилося. Хоч залишилося його не багато. Приходимо до хати, обідаємо, пакуємося, годину чекаємо на маршрутку, ледве в неї влізаємо, у Стрию купуємо по 2 морозива, холодної води, спимо, мріємо про подорож на Кубок Карпат на Ріку. І знову розмірковуємо над тим, яким чином і де били рибу. Не ту країну, блін, назвали Гондурасом.

Фото автора і Геника

Цікавий нахлист