Цей дивний ранок розпочався ще з вечора. Десь о 21:30 я опинився у досить таки скрутному становищі – через об’єктивні причини усі задумані плани наламалися. Не те щоб у мене був відчай, але якась частина мого організму відмовлялася вставати о шостій ранку і добиратися в гори на маршрутках. Ну, так вже сталося, нічого не поробиш. Але інша частина організму змусила пальці налаштувати будильник і пакувати наплічник. Якщо вірити синоптикам, то це зимове чудо скоро закінчиться, окрім цього вже невдовзі доведеться вирушати у тривале відрядження. Таким чином, у мене залишалася одна лише можливість поїхати в гори і побесідувати з річкою.

На щастя, процес добирання був доволі безболісним. Дві години в досить комфортабельному автобусі минули з закритими очима і навушниками. Коли я залишав Львів, то небо було покрите хмарами, які не обіцяли доброї погоди. Але там, на півдні, куди рушав автобус, можна було розгледіти смуги надії, у вигляді яскравих, золотисто-червоних відблисків.

У передгір’ї, коли я вийшов з автобуса і підняв голову, то побачив блакитне небо, відчув, що досить тепло і нема вітру. Ще один автобус не забарився і вже хвилин за 20 зустрічаюся з Нестором. З ним завжди приємно. Пригадую, що коли тільки почав займатися нахлистом, то Нестор багато в чому допоміг – розказував про вибори місця, мушки, тактику… Саме завдяки його порадам, 6 грудня 2009 року я зловив свого першого харіуса. А ще в Нестора нема секретів, що мені особисто найбільше імпонує.

Почати вирішили у верхів’ях гірського потоку, де кілька днів тому мій напарник упіймав десяток пстружків. Саме для цього, після спакованого рюкзака, довелося в’язати кілька нових мух, спеціально для такої пори. Мова йде про невелику чорну німфу з мідною голівкою. Але на потік ми не потрапили. Проїхавши з десяток кілометрів по важкій дорозі, побачили, що колір води став загрозливим. Очевидно, знову рубають ліс. Таким чином довелося повертатися і змінювати напрямок руху. Новим пунктом призначення було обрано іншу невелику річку, що зміїлася кілометрів за 40 від нас.

А щоб було цікавіше, вирішили проїхати якомога далі, адже за словами Нестора, улітку води стає мало, а зараз річка насправді повноводна і приховує в собі чимало форелі та харіуса. Словом, усе було супер – погода (правда, іноді дошкуляв пронизливий вітер), стан води (не кришталево-чиста, а така, що можна не ховатися від риби), безліч перспективних місць (глибші ділянки з повільною течією, ями).

Щойно ми зайшли у воду, як Нестор упіймав першу рибу – дрібного харіуса. За ним, через кілька хвилин, у рідну стихію повернувся ще один, розміру ідентичного. Ми зрозуміли, що попри привабливі умови, риба не буде кидатися на наші мухи, як мухи на варення. Але Нестор все ж розкусив річку швидше. Спершу він узяв одну форель, а за нею іншу. Розміри обох були доволі прийнятні.

У мене поки було глухо – очевидно, я щось робив неправильно. На жаль, до кінця так і не зрозумів, що саме. Не знаю, чи аж настільки серйозну роль грала товщина наших повідків. У Нестора мухи висіли на 0,10, у мене на 0,12. Окрім цього, сама снасть Нестора була утричі довшою за мою. Самі ж мухи не відрізнялися. Очевидно, деталі таки зіграли свою роль в кількості упійманої риби. Зате побачив риби я вдосталь. Першою стала крупна форель, яка стояла на самій мілині, перпендикулярно до ями. Щойно вона відчула небезпеку, як ліниво крутнула хвостом і сховалася в ямі.

Так чи інакше, але після того, як у Нестора зійшла гарна риба з ями під каменем, я нарешті упіймав форель. Не велику, але все-одно красиву. А невдовзі отримав купу задоволення від боротьби з набагато більшим і сильнішим суперником. Я розташувався на великому камені, «коріння» якого омивала вода. Там була яма, метрів 2-3 у довжину, після чого починалася сильна течія. Уже на другій проводці я відчув, що моя снасть зупинилася. Причому зупинка була характерною і на мить повернула мене на Сян. На цій ріці, коли у ямі бере форель, вона просто зупиняє мухи з королівським спокоєм, нікуди не спішить. Так само спокійно я зробив легкий рух кінчиком вудки і аж тоді відчув сильний опір. І тут я дав маху. Спомини про Сян настільки поглинули мене, що я забув про перешкоду – бурун. На польській ріці упіймана риба з ями нікуди не тікає, вона хаотично рухається в чітко окреслених межах. Повторюючи свої дії на Сяні, я відпустив гальма котушки і дозволив рибі стравити кілька метрів французького підліска. Безперечно, професіонали нахлисту здивуються таким діям, мовляв, гальма повинні були завжди відрегульовані. У моєму розумінні, в наших умовах, це не є обов’язком.

Тим часом риба піднялася на поверхню. На око, це була форель, сантиметрів на 30-35. Поки я її розглядав, вона чкурнула в бурун, потягнула за собою вудку і обірвала муху. Отака от халепа. Пройшовши кілька метрів, на відкритому плесі я упіймав невеликого харіуса – це була моя друга зловлена риба в цей день. Нестор тим часом, упіймав ще кілька харіусів.

А насамкінець походу на мене чекала дивовижна пригода. Почався сильний вітер, який заважав нормальній проводці «француза». У таких випадках, на індикатор я зачіпляю додатковий одноразовий пінопластовий (ну, може, не пінопластовий, але я не знаю, як цей матеріал називається, словом, практично без ваги) страйк-індикатор зеленого або помаранчевого кольору від Wapsi. Попри свою вагу, він дозволяє безперешкодно виконувати проводку, а окрім цього дає можливість провести муху там, де звичним способом закид зробити не вдасться.

Так от, після одної з проводок, на зелений індикатор, який ледь торкнувся води, вискочив, вочевидь, харіус, після чого знову сховався в ямі. Я зробив ще одну проводку, а коли витягав німфи вертикально (заважав великий камінь) то риба просто вхопила німфу і піднімалася разом з нею. Біля поверхні вона її випустила. Я зробив ще одну проводку – усе повторилося. Риба знову тримала мушку. Так само сталося і третього разу. Що це було я пояснити не можу, але подумав, що в такому місці можна було б спробувати зловити харіуса або на суху або на зимову мормишку.

До авто поверталися задоволеними. Свіже морозне повітря прочистило і легені, і мізки. А річка, яка ж вона красива, коли тут нема нікого, особливо, туристів, які залишають після себе гори сміття і місцевих рибалок, які ховають зловлену рибу у полотняні сумки. Ми з Нестором йшли по дорозі, а навколо нас була дика природа. Шкода, що дикою вона залишається лише взимку. Літом ця райська місцина також стає дикою, але вже завдяки людям, які не шанують те, що поки мають.

Цікавий нахлист