Насправді важко бути у кінці, не тому що заздрісно, а тому що сам себе клянеш… А ще є таке поняття – спортивна удача і добрий пул. Перед триденною поїздкою все шкереберть, як і завжди: вдома всі не дуже задоволені, що тато їде у чергову подорож, останній місяць на роботі теж дав певне емоційне навантаження, і, як я завжди кажу усім моїм знайомим (які лише раз у році бувають у горах чи рибалці та аргументують, що на це немає часу), що це не проблема. Сів, поїхав, і за дві години ти вже на місці… це ж майже нічого. Не згодні?! То сидіть на дупі у хаті та розважайтесь, йдучи у суботу на базар та миючи підлоги – це ваше добровільне рабство!!! Я такі речі намагаюсь роботи протягом тижня, а на вихідних забувати про рутину.Я планував вирушати ще у середу, але з роботи не відпустили, тому домовились, що у четвер, о 16:00 завершую всі «таски» і йду! Лише за півгодини зміг добратися до хати, загнати авто на стоянку, і спробувати вибігти до банкомату, але тільки-но вийшов, на мене вже чекали Мирон та Саша. Оскільки попередньої ночі я вдома не ночував, то й речі були розкидані хто-зна-де. Я попрохав 15 хв на збори… Нарешті, здається, узяв усе, навіть прихопив теплий одяг (згідно з прогнозом на суботу). Ну що, з Богом, поїхали!База «Карпати» асоціюється далеко не з гіперкомфортними умовами – це радше старий совдепівський табір, у якому збираються сучасні «піонери». Оскільки я буваю там часто, то кого тільки не бачив: сектантів, будистів, просто покидьків, звичайні виховані сім’ї і т.д. А ще півроку тому довідався, що на базі буде перебувати група спортсменів айкідо із сенсеєм С. Козловським – моїм давнім приятелем, добрим майстром, цікавою людиною і нахлистовиком. Також з теплотою згадую, як пару років тому виспався на цій базі. Може комусь це важко збагнути, але я маю постійне недосипання, а тоді просто ліг і виспався.Все вищезгадане  ми жваво обговорили дорогою, і прийняли рішення не дуже рватись на «ударну п’янку», бо це могло закінчитись важко. Отже, спочатку їдем порибалити на р. Стрий, а потім вже орієнтуватимемось по ситуації. Приїхали на «козирне» місце, але вступивши в воду, стало зрозуміло, що цільової риби тут бути не може… Пройшли 3 прекрасні перекати, я навіть відчув себе чемпіоном, але по бистрянці, а Мирон знайшов декількох голавликів. Це не дуже тішило. Ночувати на березі ріки бажання не було, тому пропоную їхати у с.Коростів, у файну сучасну їдальню, та після вечері приєднатися до нахлистової «сім’ї».У їдальні ми беремо смачну і здорову українську їжу, стограм, пиво. З апетитом їмо та вирушаємо на базу: там вже більшість наших. Вже можна було гукати немов С. Кузьмінській на концерті: «Львів є, Чернівці є, Івано-Франківськ є, Ужгород є, Мукачево є, Київ є, Красний луч є, Нікополь є, Полтава є, Харків є, Херсон є? Всьо чотко!!».Перша, друга, третя… Алкоголічного настрою не було – настільки добре спілкувалося! Орко, як завжди, співав вже усім відомі пісні, тому ми знаємо як згуртовано лалайкати «тихую») В той самий час, десь збоку від нас, якісь дітлахи із церковного гуртку пускали повітряні ліхтарики. Як тільки побачив, то відразу рвонув туди. Не знаю, яка сила втримала їх не обматюкати, а культурно висловитися і поспілкуватися із старшим, який до того ж виявився священником. Дітям пояснили, що за такої сухої спекотної погоди небезпечно робити подібні речі…Нам дуже поталанило, що поселилися з Богданом, Сашком і Габі. Годі й казати – чудові люди, прекрасне спілкування, організація ранків і обідів, миття посуди. Все ідеально! Першого ж вечора побачилися і з головою айкідо — Сашею, він запросив мене трішки до себе: учні жили у номерах, а він поруч у лісі.  Приходжу у його табір, а там його приятель, що знається на школі виживання та мамонт-сенбернар Рікай, який важить 95 кг. Ми вже давно не бачилися, всього не перекажеш і не послухаєш за такий короткий час… Бесіда тривала майже до 4-ї ранку, а жеребкування буде вже у 7-й. Пригадую вислів мого нахлистового сенсея І.Тяпкіна «Виспемось у гробу», і спокійно засинаю.Опір – гірська ріка, де я вперше закинув мушку у прекрасні бистрини, де вживу познайомився з друзями – Сколівським та Поплавком, де зловив свого першого харіуса. Подейкують, що форель у цю ріку завіз лісничий ще за Австро-Угорщини. Сама назва Опір втілює у собі могутню енергію протистояння усьому злому, наче заклинання білого карпатського мольфара. І як його б не нищили власники туристичних баз, самі туристи та браконьєри – ріка живе і не залишає нікого байдужим. Чим важче пресують Опір – тим сильніше він протистоїть (3-тій закон Ньтона). Тому не кривдіть цю ріку, як і інші. Не залишайте сміття та недопалки на її берегах!Ростик вже написав офіційний звіт, тому, як завжди, зосереджусь на особистих спостереженнях та переживаннях. На жеребкуванні потай мрію, щоб бути суддею у першому турі, бо стан здоровя украй «важкий». Таки пощастило, буду судити Рулю: пул у нас непоганий, а по сусідству Арсен судитиме Сашка. Кличу його на стик пулів і ми собі дві години теревенимо. Тим часом у Рулі незлий результат: 2 голавлика і форель, у Сколівського нуль (один голавль), бо зле місце (я вже його туди якось приводив і він мене за це трішки «забакланив»). По закінченню туру всі збираються  на базі з протоколами, обговорюють. Як виявилось, пули на другий етап не були визначені, тому Дмитро Петруняк запрошує мене, Єгора, Діму та Олега йти займатись цим. Розмітка пулів проходила дуже суперечливо, адже було багато відверто безперспективних місць, і ми були змушені робити великі «буферні» зони, сваритися, радитись, сміятися та час від часу – купатись. Гадаю, що 10 пулів ми розтягнули аж на 4,5 км, туди і назад – приблизно 9 км. Уявіть, які ми повернулися на базу, у цю спеку, а я ще був і у вейдерсах. Тому завалилися після цього спати майже до наступного жеребкування.Перед жеребкуванням вигукую: «Бажаю щоб вам потрапив 20-й пул!» (найвіддаленіший). Це щастя випадає Ростику – він був готовий мене з’їсти)). А мені дістається вечірній пул під номером 15. Забігаючи наперед, відверто поганий – жодного перекату і глибокого місця (при температурі води 27+С). Судив мене Руля, а відвіз нас добрий Стьопа. Коли я побачив пул, то в мене все відразу впало… втім, ходив та робив що міг. Потім побачив рибу, яка простувала нижче – це була підуства. Одну мені вдалося забагрити, але до підсаку не дотяг. Ще зловив бистрянку, і мої дві години минули з нулем, і без жодного шансу на якийсь позитивний результат. Наступного дня там ловив Орест, температура води трохи впала, і йому вдалось видурити голавлика.У решти хлопців були кращі результати. Та і добре, спорт є спорт. Зате вечором поїхали до Сколе, набрали пива, закуски, зробили із пацанами поляну та весело собі відпочили. Наступного ранку мені випадає пул, який я не знаю, бо не розмічав. Але побачивши його зрадів, бо він був відверто класний – із перекатами, глибокими місцями. Тішила й температура води — 20+С. Тепер все залежало від мене! Основний флайбокс я не взяв, але мав з собою десь 500 мух, тому не міг пропасти. Мушу відразу «забакланити» розчин від Лун для сухих мушок – мушки стають як після меду. Мій улюблений елк-хаір кадіс був подібний на щось липке і огидне. Тим не менше, на 20-й хвилині лапаю першого «тималуса»! Потім довге затишшя, і на останніх хвилинах – ще двох. Ура!! Так радію не через те, що займу перше місце у другій десятці, а тому що я не перший із кінця!! Ура!!! Після туру приходжу на базу, наспівуючи улюблені пісні…Що ми робили цілий день до вечора – не пам’ятаю, швидше за все просто жили! Погодка була загадковою – десь гриміло, небо посіріло, обдумуємо чи взагалі є сенс виходити на пули, зважаючи на блискавки. Бажаю собі бути суддєю на 10-му (найближчому пулі) і ця думка… матеріалізується. Знову судитиму Рулю – карма! Ми йдемо не за годину-півтори, як решта, а за 30 хв. Позичаю собі стільчик і йду відпочивати на пул. Біля нас, у буферній зоні був мій послідовник по польським німфам – Діма Нємцов, трошки з ним покидали та поспілкувалися.Руля почав свою боротьбу на пулі дуже динамічно, навіть дещо нестримано, але із жагою до перемоги. Втім, майже півтори години риба йому не давалася, хоч пул був перспективний. Потім нарешті підбирає суху і ловить харіуса, а коли залишається 10 хв, йому вдається зловити ще трьох!!! Молодець!!! Все, по регламенту ЧУ можна вважати закінченим, і ми повертаємось на базу перші, де зустрічаємо Дімона П, який повідомляє, що до нас йде брудна і дуже висока вода. Слабко в то віриться, йдемо переконатися… а ріка вже мутна і дуже висока, хоча ще 5 хв тому була зовсім інша картина. Дав нам Бог відловитися!!! Мій протокол не порожній, але за хвилин сорок вже всі учасники у таборі із купою вражень, дискусій. Єгор розповідає як він ловив підуству, голавлів – результати шикарні.
Наш Діма (Гуру) ловить плямистого монстра… не вірю – Женя показує фотку – офігіваю. Але коли мені показали протокол Стьопиних результатів я притих: 22 бали. Це беззаперечна перемога, навіть нема що вираховувати та про щось сперечатись! За годинку нам оголосили результат: 1. Степан 2. Єгорко 3. Діма.Я розділив місце практично із Ростиком, але він швидше за мене злапав рибу, тому він 10-й, а я 11-й. Спорт, пули – спрага змагатися, тому маю надію, що ми скоро зустрінемось на наступних змаганнях по сухій мушці!!!

Дякую всім за чудову компанію, гостину!Сколівського вітаємо із новим нахлистовичком, і, як виявилось, мене попросили за кума, отже ми ще і породичаємось тепер офіційно!!!

ПС. Використано фото Дмитра Голенкова, Євгена Федоренка та Ростислава Ящишина

Цікавий нахлист