Ми поставили будильник на четверту ранку. Встали досить бадьорими і свіжими. Я одразу ж узявся до сніданку – приготував яєчню, канапки, хлопці заварили чай і каву. Ще звечора, зважаючи на обставини, я приготував собі снасть. Однозначно, вирішив ловити 9-футовою вудкою п’ятого класу – Wychwood River and Stream. З-поміж усіх котушок вибрав Grays GX700 зі шнуром Rio Grand. Там вже був змонтований міцний підлісок, до петельки якого можна прикріпити будь-який повідок, залежно від того, яку муху доведеться ставити – суху чи стрімера. Сам шнур, як на мене, просто ідеальний. Він абсолютно слухняний і з радістю виконає будь-яку вашу кастингову забаганку. Легко справиться і з делікатним закидом дрібного сухарика, і виконає дальній закид стрімерка середнього розміру.   

Також узяв з собою запасну шпулю, де була повністю готова німфова оснастка, але не спортивна. До шнура я приладнав довгий французький підлісок, а до його кінця не традиційний нейлоновий «тріколор», а 40-сантиметровий німфовий спортивний індикатор. Далі мікрорінг, до якого міцним та надійним вузлом я прикріпив десь метровий підлісок, діаметром 0,18 мм. І вінчало усе це творіння повідки із флюорокарбонового матеріалу, діаметром 0,17 мм. Наче усе гармонійно.

Чому я зробив вибір на користь коротшої вудки, залишивши вдома свою основну бойову одиницю – трійку Kola Salmon Czech Nymph, довжиною 10 футів і 2 дюйми? Все просто. Я розумів, що якщо доведеться боротися із крупною рибою, потужніша вудка дозволить мені витягнути її швидше, завдавши менше шкоди. Безперечно, Кола так само справилась би із цією місією, але процес тривав би значно довше – для риби це не добре. А довжину мав би компенсувати той самий французький підлісок. І не просто так я відмовився від нейлонового індикатора. Спортивний варіант можна дуже просто «втопити», якщо необхідно пробити дно. «Триколор» на таке не здатний, більше того – він і не призначений для таких потреб. Щодо мух, то наразі я не поспішав. Треба було ближче побачити воду, дізнатися де є ями  взагалі – де стоїть риба та чим вона харчується.

Також я мав намір перевірити нові вейдерси та черевики: Taimen River Waders та Taimen Onon Boots. Брав їх в комплекті, разом із шипами. Вийшло досить не дорого. Щодо якості наразі не можу сказати, бо рибалив у них тільки двічі. Але зате неймовірно тішуся тим, що купив нові вейдерси до того, як протекли старі. Бо мої попередні вейдерси Taimen, куплені 5 років тому, примудряються ще досі не протікати.

Зрештою, усі спакувалися і ми вийшли до моста. Ще раніше вирішили, що краще розбитися на пари, бо річка не знайома, рівень ще й досі високий, та й допомогти витягнути рибу буде легше. Юра і Володя оснастили свої вудки стрімерами. І поки ми з Дімою ділили територію під мостом, там де ввечері бачили виходи риб, Володя першим упіймав струмкову на 40 сантиметрів. Практично з першого закиду.

У інших поки не було натяку на активність риби, за винятком хіба одного виходу на знаменитого Петруняківського ред-тага. Я вирішив піти вниз, до перекатів, які помітив, коли ми їздили за ліцензіями. Дійшовши садами-городами до місця, побачив кілька доволі привабливих місць і почав їх обловлювати. Ситуація ускладнилася тим, що важкі німфи одразу чіпляли мох на каменях, а легкі ставали легкою здобиччю течії. Зрештою, я знайшов одне місце, де можна було ловити практично ідеально та збалансовано, але жодного натяку на присутність риби так і не помітив.

Фактично ціла година потенційної ранкової активності була втрачена. У мене нуль. Треба вертатися до моста. Вертався я доволі в пригніченому стані, бо думав, що хлопці натовкли риби два мішки. Я помилявся – за винятком першої форелі, більше ніхто нічого так і не зловив. Знову розташувався біля мосту, зайшовши у воду по пояс: там якраз виднілася досить непогана та оптимістична німфова течія. Вирішив не ставити особливо великі німфи, тому обмежився ред-тагом від Колі Стрімана та підвісним фезентейлом. Десь на десятій проводці я відчув такий бажаний удар. Легка підсічка і моє тіло пройняло неповторне відчуття того, що на іншому кінці засіло щось воістину трофейне.

«Юра! Юра!» – я почав кликати товариша, який зміг би допомогти у цій боротьбі. Риби я не бачив, бо вона міцно засіла на дні і намотувала кола. Добре, що не рвонула вниз, довелося би плисти за нею. Юра почав знімати усе на камеру, а присутність друга додала мені певну розслабленість. Нарешті риба почала підніматися. Я вже побачив, що це райдужка трофейного розміру. Кілька хвилин боротьби і нарешті фінальний змах підсаком. 65-сантиметровий старий і хитрий райдужний пструг опинився в сіточці, чемно попозував для фото і відправився відпочивати. Ще кілька хвилин мене били дрожаки, все-таки, риба серйозна.

Юра пішов шукати щастя вниз по течії, Діма бродив в районі каналу. Я перемістився до Володі, який впевнено стояв на одному місці і намагався виловити одного розбійника, що засів під кущем, постійно щось наминав, але від мух вперто відмовлявся. Німфова оснастка опинилася в жилеті: мені теж закортіло упіймати когось на суху мушку.
Поки я шукав активну рибу, Володя радісно скрикнув – він тягнув до себе того самого бешкетника. Форель опинилася під об’єктивом камери, а щасливий Володя розповів, що вже годину намагався його упіймати.

Трохи вище, біля трьох атолів, я помітив на плесі характерний вихід риби. Аби не злякати – розташувався так, щоб нас розділяв цей самий острів. Кілька закидів і суха мушка упала туди, куди треба.
Моментальний вихід, підсічка, і тепер вже я шаленів від радості. Красива плямиста форель, в районі 40 сантиметрів, дала і жару, і свічки, і, зрештою, принесла задоволення.

До нас повернулися Юра з Дімою – у них риби поки не було. Юра вперто шукав свого щастя зі стрімерами, але риба вперто ігнорувала його вуллі-баггери та зенкери. Причиною може бути те, що ми не бачили по берегах жодних мальків. Зважаючи на велику кількість крупної риби, це не дивно. Не здивувала нас інформація і про те, що тут запускають рибу (форелі та харіуса) від 25 сантиметрів. Що знову ж таки логічно.

Мало-помалу вода почала спадати. При чому на очах. Там де ми не могли перейти, вже виднілося дно. Також вилетів волохокрилець, почалися активніші сплески на воді. От воно! Прийшов час, на який я так довго чекав. Риба потрохи ставала активнішою. Я розташувався на верхньому острові і знову поставив німфову шпулю. Цього разу до ред-тага, в якості підвісної мухи, відрядив чеську німфу – практично реалістичного волохокрильця-безхатченка в оливковому забарвленні. А на що ще ловити, коли стільки комах літає?

Буквально на третьому закиді я відчув потужний удар і почав свою роботьбу. Тут вже у риби простору хоч відбавляй, але й і мій фрикціон був налаштований таким чином, щоб форель стравлювала кожен метр із труднощами. Битва тривала хвилин зо п’ять. Одначе, мені довелося пробігти за рибою метрів 30. Коли райдужка опинилася в підсаку, для інтересу був проведений замір – 51 сантиметр. Непоганий показник! І я ще переконався в тому, що вибрав правильну снасть. І правильну муху – чеська німфа спрацювала.

Повернувся на те саме місце і буквально за хвилину отримав ще один удар. Те, що відбувалося далі важко передати словами. Риба з розгону вилетіла з води, але здійснила не традиційну вертикальну свічку, а майже триметровий дуговий стрибок. І тут я вже не витримав. Якийсь шалений та несуразний набір слів, вигуків та дикого реготу. Я просто не розумів, як таке може бути! Форель тягнула мене за собою, я біг і кричав. Абсолютно обезбашена риба виробляла просто неймовірні речі – свічки, кульбіти, перевороти… Я розумів, що самотужки із нею впораюся не скоро, тому на допомогу прийшов Володя. Кілька разів він намагався занурити її у підсак, але щоразу риба знаходила запасні варіанти і давала драла. Зрештою, їй таки вдалося уникнути фотосесії – одна муха зачепилася за сітку і форель втекла. Ну, і нехай. Зате емоцій я набрався по самі вуха.

Своє щастя отримав і Діма – він упіймав хорошу райдужку на суху мушку. Володя теж спокусив кількох риб, словом, усі ми нагуляли добрячий апетит.

Прийшов час обіду. І тут ми ще раз переконалися, що відмова від ресторанного харчування була правильною. Прийшовши додому, ми поскидали жилети, вейдерси та черевики, одягнули легкі шорти, футболки і тапки. Із шматочків м’яса, які не пішли у стейки, я приготував апетитну тушковану піджарку в китайському соусі з грибами мун. Свіжі овочі та розігріта вчорашня каша наповнила наш затишний стіл смачними ароматами.

Кожен з нас поділився думками щодо річки та риби, ми проаналізували ситуацію на воді та обміркували подальші кроки. Як слід пообідавши та перекусивши, ми набралися сил перед вечірнім кльовом.

Коли сонце почало ховатися, ми вийшли з надією на вечірній хетч. Поки його не було, риба ловилася епізодично і хаотично. На німфу риба не ловилася, тому я знову змінив шпулю і став чекати. Тим часом вода впала вже дуже сильно – практично на метр. Оголилися цікаві зони для дислокації, з’явилися броди та переходи. Врешті-решт, на іншій стороні ріки я побачив регулярні виходи. Уже біг туди, але побачив Юру, який затримався на острівці. Крикнув його з мосту і помахав рукою, мовляв, давай сюди.
Прийшовши на «точку», зауважив 4 різних активних риби, кожна з яких харчувалася на своїй території. У мене вже була готова снасть, із невеликим сідісішним сухариком біло-сірого забарвлення. Щоб не гаяти часу віддав вудку Юрі і показав, де сидить риба. Кілька технічних закидів, вихід, і боротьба почалася. Тепер вже мені довелося попрацювати оператором, але не довго – форель примудрилася втекти. Другу рибу Юра ловив вже своєю вудкою, але і тут на нього чекала невдача – коли, здавалося, форель от-от опиниться в підсаку, вона здійснила крутий ривок і… розігнула гачок. Із цим явищем ми ще зіткнемося неодноразово, але на сьогодні це було вперше.

Юра залишився на місці, а я спустився у воду і попрямував до куща, біля якого теж були виходи. Уже на другому закиді я підсік і невдовзі витягнув чергову красуню. А слідом за мною, свого трофея упіймав і Юра. Тож із добрим настроєм ми всі вернулися додому. Правда, Діма ще трохи затримався – він ніяк не міг залишити активну рибу. За той час наш товариш упіймав і райдужок, і харіуса, і навіть невеликого гольця.

Сонце уже сіло. Ми помилися, знову перевдяглися і зайнялися вечерею. Діма смажив стейки, ми готували закуску. На вогник завітав Мірослав, з яким ми перехилили кілька чарок, поговорили про словацьке життя та ціни. Але кожного з нас морив сон – тож невдовзі ми доповзли до своїх ліжок і просто відключилися. А будильник, ясна річ, знову поставили на 4 ранку. Бо знали – завтра буде ще краще!

Далі буде…

Цікавий нахлист