“В ночь тяжело” (с)

Травень 16th, 2018 | Автор: rostyslav

Циган колись перший сказав цю знакову фразу, мало не випавши з автівки від утоми, після нічного “галопу” на Буг. Не скажу, що з того часу ми часто їздили “в ночь”, проте всі згадали цей момент, коли врешті зрозуміли, що зухвалий план поїхати на вихідні з Киева в Карпати таки втілюється в життя. Столицю залишили о 0:30, і по-братськи розділивши кермо з Микитою, примчали на місцину чітко за графіком, о 7:10. Пані Марія вже виглядала нас, обіцяючи “скромну яєшню”. Безглуздо в надцятий раз переповідати про це культове місце та її кулінарні таланти, проте мушу визнати ще раз, що риболовля – це, звісно, цікаво. Але грибова юшка від пані Марії ще цікавіше 🙂

Отже, Річка №1, почали майже о 9й. Зранку було зимно, проте сонечко припікає вже по-літньому, тому якраз було комфортно. Вода – дуже низька, і на диво трохи сивенька, хоча дощів не було вже дні зо три. Альона з Миколою йдуть на “точку”, ми з Сашком – від них угору за течією. Компаньон з тенкарою, і не дуже любить довго ходити, тому кидає якір на першій-ліпшій точці. Я ж вирішую прочісувати перспективні ями, позаяк чутки про втікачку-райдужку в них неабияк зацікавили мене. Хоч я віддавав належне тому факту, що бажаючих її звідти забрати до мене пройшло чимало 🙂 Ну, менше з тим, рухаюсь вгору, орієнтуючись на харіусові мушки, потім повертаюсь униз, “добиваючи” точки важкими форелевими німфами. Який-ніякий план…

Незважаючи на перспективний харіусовий ривок вже на першому закиданні, наступне клювання я отримав години за дві… До того мене набрала щаслива Альона, яка злапала дуже незлу райдужку, під 30 см. Це додало мені як настрою, так і мотивації, а також розуміння, що риба є. Нарешті знаходжу класичний “злив”, спершу наколюю аж трьох, потім-таки ловлю двох піриків, одного непоганого, сантиметрів на 25. Початок є, це перша риба сезону!

Трохи перепочив, продовжую рух угору. Риба відгукується не скрізь, є певний процент слабких дибань без результату. Але в підсумку маю ще три харіуси, два цілком залікові – 25-27 см. Взяли на останній ямці, де в неї впадає мутна притока – ось і причина легкої “сивини” основної ріки. Рух униз особливих дивидендів не приніс, доки не дійшов до найглибшої ями. І в її найглибшому місці, на найгрубіший мій ред таг отримую такий впевнений, солідний удар. Далі – справа техніки, поволі викачую з ями пристойну райдужку, яка примудряється зробити дві видовищні “свічки”, і не зійти при цьому. Красуня має під 30 см, ну як таку не відпустити?!

Далі було вже геть нецікаво ловити, хоча вдалось на давно знайомій місцині злапати двох маленьких, проте харіусів. У моїх друзів, справи були, на жаль, не такими результативними, проте Коля зміг впіймати харіуса, а Альонка – кілька непоганих яльців. І тільки Сашко не встиг “розмочити” рахунок, але запалу загалом не втратив. На черговій нараді вирішуємо, що результат конче залежить від пройденої по ріці відстані – друзі мої подолали вп’ятеро меншу. Тож виправимось вже на новій ріці, а поки що з ентузіазмом їдемо “на базу”, де нас неодмінно чекатиме грибова юшка, картопля, биточки і салат з свіжих овочів. Ну й зовсім трошки коньячку 🙂