Підготовка до другого дня змагань пролетіла дуже швидко. Я вже знав, що мені треба буде ловити другим на першому пулі. До мене там змагалися Іван Повхан і Юра Щербатий, чий бальний результат становив 2 – 9 на користь останнього. Першим на пулі мав ловити Саша Попко – новачок змагань, але рибалка досвідчений, солідний спінінгіст, тепер вже очевидно, колишній. На місце ми прибули завчасно, щоб як слід проглянути наш пул.

Перше, що ми побачили – величезна кількість людей, які розташувалися на галявинах поблизу. Виявилося, що розмічена ділянка – традиційне місце відпочинку. Як цього можна було не побачити і не прорахувати під час розмітки, для мене залишається загадкою. Цілком логічно, що цю всю територію слід було зробити буфером, натомість перший пул розмітити на рівній ділянці, що розташувалася у верхній частині течії. Більше того, це місце не підходить під пул, зважаючи на те, що від «точки» до «точки» слід було продиратися через чагарник на пустелю із каменів. Можливо, у п’ятницю ввечері, поки не приїхали люди, тут ще можна половити, але точно не в суботу.

Але нам не залишалося нічого іншого, як змиритися. Якби я претендував на якесь солідне місце, то, напевно, підняв би скандал, викликав би головного суддю тощо. Зараз же, зрозумів, що ці змагання для мене у будь-якому випадку провалені. І все ж треба було поговорити з народом. Говорив Сашко. Менторським тоном поважного адвоката він заявив відпочиваючим, що тут відбувається чемпіонат України з нахлисту, відповідно, заходити в річку протягом трьох годин категорично заборонено. Народ погодився. Хтось неохоче, хтось злякано.

Саме місце було мені доволі знайоме, я вже тут одного разу рибалив, коли приїжджав на Свічу разом з Арсеном, Мішою і тим же Сашком. На головній купальній ямі за шість проводок зловив три прекрасні риби – два крупних харіуси і одну форель, трішки меншу. Зараз же ця яма не виглядала такою привабливою.

Починати мав Сашко. Ми перемістилися через зарості до кінця пулу, там, де була ще одна ямка, куди перспективніша. Мій підсудний поклав на камінь сигару та довгі сірники, а сам узявся за монтаж снастей. Пригостившись запашним трунком я розглядав частинку нашого пулу (все решта побачити було нереально). Нарахував шість точок, де могла б триматися риба, а також прикинув, скільки хвилин доведеться витратити на банальну біганину. Відстані між «точками» вимагали саме біганини.

Сашко почав обловлювати територію – спершу злив, потім яму. Один за одним на його німфу спокушалися гольяни. У той же час, я відкидав точки, де ловитиму за ним. Ось вона – перевага того, хто змагається другим. Саша побіг далі, я за ним. Досить довго він обловлював головну яму, однак не витягнув звідти нічого, потім перейшов на іншу яму, але й там було порожньо. При цьому мій підсудний, схоже, даремно проігнорував місцинку, що знаходилася вище ями. Бурхлива течія з кількома зливчиками – очевидно, добротна територія для комфортного перебування дрібної форелі.

Коли часу залишалося все менше, Саша повернувся на місце, звідки починав. Нарешті, після чергової проводки, у його підсаку затріпотіла форелька, яка тут же опинилася у протоколі. А коли час закінчився і я сказав «все», Саша поклав до підсака другу рибу. Спершу я не вніс її до протоколу, бо не знав, як поступити в цій ситуації, але після консультацій із головним суддею, дописав. Таким чином Саша закінчив вечірній етап із шістьма балами.

У моєму розпорядженні було дві вудки-трійки. Одна легша – на мілини, одна важка – на ями. Почав з легкої, на самій межі пулу. Мене одразу ж зацікавила лагуна під протилежним берегом, до слова, необловлена. Тож виконавши точний закид німф я одразу отримав гарний удар. Сашко подумав, що це харіус, але у мене не виникало сумнівів – у таких точках сидить форель, та й опиралася вона гідно. Маючи певність, що риба не зійде, я спустив її в яму, обійшов гострі виступи і спокійно завів красуню до підсака. Боротися із крупною рибу чи то легше, чи то зручніше. Так чи інакше, на третій хвилині у мене вже було перші три бали на цих змаганнях. Узяв цей пструг на доволі об’ємну чорну «шоколадку» із червоною точкою атаки біля хвоста. Непоганий початок.

Йдемо далі, вниз по течії. Акуратно прочісую ямку, але натикаюся на ігнор. Доводиться зриватися з місця і гнати через чагарники до наступної точки (локацію гольянів пропускаю – робити там нічого). Зупиняюся на мілкому каскаді і намагаюся сповільнити рух німф, однак користі це не приносить, тож доводиться бігти далі, до ями, у яку я хоч і не вірю, але було б глупо бодай трохи там не половити важкими німфами. Яма-басейн, однак, мовчить, що й не дивно.

Залишається ще одна яма і описана вище цікава місцина. На глибині порожньо, а от на бистрині отримую очікуване клювання. Після кількох проводок з води вилітає маленька форелька, яку я ловлю підсаком просто в повітрі. Біжу до судді, показую рибу, швиденько її відпускаю і продовжую прочісувати річку. Спрацював старезний фезентейл із помаранчевим тораксом. Ще одне клювання, риба в повітрі, але цього разу вона падає просто перед ногами. Халепа.

Пролетівши повз натовп глядачів, зникаю в чагарнику – хочу проловити першу ямку за відведений час. Але усе марно – жодного натяку на активну рибу, тож із води виходжу всього лише із двома форелями. Тепер залишається відловитися зранку на 19-у пулі, після чого провести глобальний аналіз власних помилок.

Вечір ми провели у затишній компанії. Сидячи біля вогнища, цмулили пиво. Час від часу до нас хтось заходив «на вогник», поспілкуватися про річку, мухи та рибу. Вражень та емоцій вистачало у кожного. О шостій ранку задзеленькав будильник – треба було вставати і готуватися до останньої битви. Задзвонив Сашко – його машину підперли, він шукає порушника.
Часу залишалося ще багато – якби що, можна було б підсісти до когось іншого. Але все обійшлося і вже хвилин за 20 ми зупинилися біля останнього пулу разом з іншими учасниками. Праворуч ловили Саша Свида з Іваном Повханом, ліворуч Андрій Коваль і Діма Петровський.

19-ий пул я забракував ще під час розмітки, якою займалися Віталік Смігановський і Руслан Пугач. Я жодним чином не втручався у неї, але зверху бачив, що пул слабий. Тим не менше, на ньому доволі успішно відловилися «шулявські», які упіймали і харіусів, і пстругів, і палій. Знизу пул виглядав не таким вже й поганим; за приблизними оцінками там було з десяток перспективних точок.
Почати я вирішив з ями, від якої не сховаєшся. Тому я просто присів і зробив перший закид. Практично одразу відчув удар, підсік рибу і побачив палію, що піднімалася з глибини. Ліва рука метнулася за спину до підсака, але схопила повітря. У мене почалася паніка, де в біса подівся мій підсак, невже я залишив його в машині? Зрештою, виявилося, що все на місці, брук опинився в сітці, а три бали в протоколі.

Поза тим, метушня із підсаком неймовірно заплутала мені легку снасть. Ухопивши важку вудку я продовжив прочісувати яму і побачив, як на підвісного сухарика вийшла ще одна риба. Сівши просто на дупу і звісивши ноги у воду, зробив ще одну проводку – цього разу харіус виявився сміливим і впевнено ухопив маленького ред-тага. Йшла 5-а хвилина етапу…

Не впевнений, чи варто описувати подальші хвилини, за які у мене не було абсолютно нічого на всьому пулі, зате перенесуся до останніх десяти. Зрозумівши, що німфа відпочиває, я примонтував до французького підліска білого зонкера. Справа в тому, що за ямою знаходився великий валун, а поруч стояча і досить глибока вода. Спустивши стрімера, я просто тримав його на течії, і тут почув: «Вийшла риба!».
Сашко, який стояв з іншого боку, побачив атаку палії, мені ж сонце світило в очі. Змінивши дислокацію і ще раз провівши приманку, цього разу вже я побачив, як з глибини стрілою метнулася підводна мешканка, однак зонкера не атакувала.

Після мене почав ловити Сашко, але риба була геть не активною. Біля підпорної стіни у нього був схід брука і все. Так само з нулем вийшли Андрій Коваль і Саша Свида. А от Ваня Повхан, який ловив разом зі мною, показав ідентичний результат – голець і харіус.
Треба було повертатися на базу – змагання закінчилися.

Цікавий нахлист