Кубок України – традиційно перші офіційні змагання в році у Карпатах. Наївно думати про те, що нахлист розвивається лише в західному регіоні нашої держави. Насправді, у столиці мухарів не менше, аніж у нас, якщо не більше. Там теж ловлять форель, правда, райдужну, і в ставках, а не в ріках. А ще кияни полюбляють рибалити на Лютянці, тоді як ми обираємо наші звичні Опір, Стрий чи Свічу. Власне, я веду до того, що нахлистовиків щороку стає все більше, а це, у свою чергу, веде до того, що рано чи пізно, але у нас таки з’являться справжні нахлистові клуби, що зможуть вирішувати якісь питання, пов’язані із ріками, ліцензіями та орендами. Так, як є в цивілізованому світі. Можливо, колись у нас з’явиться і збірна України, яка поїде на міжнародні змагання. Поки це все думки і мрії, але з чогось таки треба починати.

Зважити треба і той факт, що на кубкові змагання записалося практично 30 учасників. Традиційно, чим менше часу залишалося до старту, тим частіше я отримував дзвінки чи повідомлення про те, що невідкладні причини не дозволять тому чи іншому спортсмену приїхати на базу. Зрештою, остаточну кількість, а саме 22 учасники, я отримав напередодні самих змагань.

…Думка про те, що змагання слід провести у садибі пані Марії у мене виникла ще торік, коли наша нахлистова братія базувалася у дитячому таборі по іншій стороні ріки. Я б не сказав, що там було погано, але все ж про місця треба було домовлятися заздалегідь, їздити по різних львівських установах, підписувати документи, платити гроші наперед тощо. Куди простіше усе вийшло з пані Марією – милою та гостинною хазяйкою, яку я знаю вже багато років. Ми познайомилися тоді, коли я тільки починав активно займатися нахлистом. Її гостинність, кулінарні таланти та доброзичливість викликали у мене повагу з першого погляду, тож я часто рекомендував нахлистовикам з інших регіонів, які їхали в Карпати, зупинитися саме там, у її садибі.

На межі березня і квітня я запропонував їй прийняти наше товариство і пані Марія погодилася. Її не злякала ані кількість людей, ані те, що усіх треба буде смачно нагодувати. У розмовах очних та телефонних ми провели не одну годину – обдумували меню, рахували місця, словом, прораховували усі організаційні моменти. Генеральну репетицію провели за півтора тижня до змагань. Я попросив скосити траву для зручного заїзду машин, а також місць для встановлення наметів. А ще ми торгувалися. Пані Марія наполягала на сумі у 180 гривень за триденне харчування. Я ж переконував її, що краще 200. Перемога за мною, але це було складно… Пані Марія, вона така…

Окрім проживання та харчування, слід було організувати й інші речі. Медалі із різноманітними нахлистовими цитатами замовив там, де завжди – уже на другий день мені їх підготували разом зі стрічками. Діма Голенков допоміг із протоколами та дипломами, за що йому окреме спасибі. Юра Щербатий купив скотч, файлики та ручки. Словом, зі світу по нитці: тепер можна було вирушати в гори.

У середу зранку ми з Юрою покинули Львів із напхом напханою машиною. Треба було приїхати завчасно, щоб усе роздивитися і зустрічати гостей. Дехто вже був на місці. Толік Новіков, який представляв одного зі спонсорів змагань магазин «Нахлист на Шулявці» http://www.flyfish.com.ua/, а також Коля Степанов – мандрівник-романтик якраз верталися із Лютянки. Вони жили у пані Марії другий день, але не рибалили – придивлялися до річки, гуляли та насолоджувалися краєвидами. Призи – три зручні німфові флай-бокси від Vision мали прибути в п’ятницю зранку.

Невдовзі до нас приєдналися Діма Голенков, Олег Степаненко та Олексій Ігнатюк. Власне, Олексій привіз призи від компанії Lucky Flies, зокрема й вудку власного виробництва Lucky Rod, яку мав отримати переможець змагань. Вудка особлива та ексклюзивна водночас, адже зроблена в одному екземплярі і підписана: «Володарю Кубка України 2016».
Хто б від такого щастя відмовився. Окрім вудки, Олексій привіз також призи для другого та третього місця – шнур RIO Clouser та рукавички Waterworks-Lamson Stripper Glove. А кожен учасник мав отримати ще й новенькі бейсболки з логотипом Lucky Flies та 15-відсоткові знижки у Інтернет-магазині http://luckyflies.com.ua/.

На ще одного спонсора ми чекали у п’ятницю – Дмитро Петруняк мав привезти новенький станок від Strike! http://fly-fishing.com.ua/, а також набір конусних підлісків. Словом, призовий фонд виглядав доволі солідно і я насправді дуже радів з того, що усі три виробники та дистриб’ютори нахлистової продукції не залишилися осторонь спортивних заходів. А най-най-найголовніший приз, сам Кубок, мав прибути в п’ятницю в обід разом з Іваном Повханом – минулорічним переможцем змагань.

Теплу зустріч із киянами ми охолодили свіжим пивом і одразу ж взялися до роботи – треба було розмітити пули. Узявши від Діми Голенкова вже готові папери із номерами, ми вирушили вверх по течії, аби обдивитися річку і розділити її на 14 рівних ділянок. На той час очікувалося близько 28 спортсменів.
Опір був доволі чистим та спокійним, тож години за дві ми були цілком задоволеними своєю роботою. Кожен учасник мав отримати абсолютно ідентичний пул, без претензій до організаторів щодо його довжини.

А вже під вечір ми вирушили оглядати інші ділянки ріки, вверх по течії, там, куди пули не доходили. Одразу ж вирішили розділитися, щоб не товктися усім на місці. Ми з Толіком зупинилися на одній ділянці, Юра і Коля на іншій, трохи вище. Почали ловити, але особливого результату не було. Толя упіймав кількох харіусів-недомірків, у мене взяла така ж форелька. «Риби нема» – ця фраза знову ставала актуальною.
Хочете вірте, хочете ні, але теорія про 4-річну циклічність крупного харіуса таки має право на існування і швидше за все, зараз ми живемо в епоху молодого місяця. Тобто, цього року крупний харіус, ну як для Карпат, буде за щастя. Весною його ще можна було упіймати, а вже літом навряд. Звичайно, час від часу щось та й траплятиметься, але не в такій кількості і не в такому розмірі, як позаминулого року. Бо минулого року взагалі була екологічна катастрофа.
У Колі та Юри справи були трохи кращі. Вони упіймали і крупніших форелей і більше харіусів. Коли ми вже мали їхати, Юра на суху витягнув кількох малих пирів. Але прийшов час вертатися. Тим паче, що приїхали Богдан і Саша з Ужгорода. Приїхали не самі, а з десятилітровим бутлем оковитої, яку, забігаючи наперед, добили вже в неділю в обід. Словом, вечеряли ми в веселій та дружній компанії…

На ранок ми поїхали в іншу точку, високо в гори. Розділилися так само, але до нас вже приєдналися Макс з Бородою – народ по трохи починав з’їжджатися. У мене одразу ж почав активно ловитися харіус, щоправда, насамперед, я отримав три поспіль сходи. Потім все вирівнялося, але й апетит риби упав.
Ми більше гуляли, аніж рибалили – експериментували з мухами, фотографували хмари одноденок, які роїлися над рікою, обмірковували правила і тенденції в нахлистових змаганнях. Вище від нас непогано половили наші друзі – і Макс, і Саша упіймали по кілька стругів та харіусів.

Повернувшись на базу взялися за рукоділля. Стіл ламався під вагою вольфраму та пива, а ми насолоджувалися свіжим гірським повітрям. Кожен уже знав чи принаймні здогадувався про те, на що буде ловити під час змагань. Але, очікуючи на те, що прогноз погоди таки збудеться, я ляпнув: «Забудьте все, що було до цього. Змагання перевернуть усе з ніг на голову». Невдовзі ударив грім. За ним з неба полилися тетралітри води, заливаючи усе навкруги. Чистому Опору залишалося жити лічені години.

Дощ то припинявся то поновлювався, але небо ніяк не хотіло просвітлюватися. Я люблю дощ, тож вирішив з Толіком вийти на домашній пул і половити трішки на мокру мушку. Буквально відразу упіймав кленика-жирдяйчика на чорного спайдера, а згодом на досить крупного марч-брауна узяв невеликий харіус. З ріки нас вигнала злива.

На ранок я вже нікуди не їздив. Опір прогнозовано забруднився, а мені треба було чекати на гостей і вирішувати поточні питання. Діма Голенков з Тарасом Морозом пішли розмічати нижні пули, прибула делегація із Києва та Тбілісі, почали з’їжджатися учасники з Франківська, Львова та Ужгорода. Щогодини наш табір поповнювався і розростався новими наметами. До початку змагань залишалося всього нічого.

Цікавий нахлист