Практично два місяці без жодного вихідного – таким був мій робочий графік, який почався ледь не одразу після завершення змагань на Кубок України. Усе для того, щоб мати кілька днів для організаційних моментів та підготовки до чемпіонату. Зрештою, левова частка роботи уже була виконана. Протягом доволі тривалого часу я вів переписку із начальником вигодського лісгоспу Олександром Матусевичем, згодом зустрівся з ним і обговорив основні нюанси змагань. Лісники дали добро на розмітку пулів, тренування, віддали нам галявину під наметовий табір, пообіцяли забезпечити дровами та розетками. Словом, можна було приїжджати і готуватися у спокійній атмосфері. Погода теж сприяла – дощів не передбачалося, тож річка мала бути чистою.

Ще в середу ввечері ми з Арсеном вирушили на закупи в «Епіцентр». Ми закупили необхідні матеріали для розмітки пулів, антимоскітний тент, який нас виручав протягом трьох днів. А вже у четвер зранку, спакувавши все необхідне до багажника, взяли курс на автовокзал – треба було забрати Костю, нахлистовика з Молдови, який спеціально приїхав на змагання у якості спонсора.
Костя – майстер хендмейду, робить шовкові шнури та інші елементи снасті для класичного нахлисту. У Європі має популярність, його продукцію купують австрійці, німці, англійці. Далі – забираємо Юру і Настю, закуповуємося в «Ашані» (Костя снідав-обідав трьома порціями вареників), заправляємося газом, після чого вже спокійно рушаємо у сторону гір.

Дорога минула непомітно швидко; воно й не дивно, зважаючи на пілота і його болід. Зупиняємося біля джерела із смачнющою водою – набираємо 20-літровий бутль, фотографуємося, насолоджуємося краєвидами Свічі.
Вона вже майже чиста – вчорашньою зливою навіть не пахне. Костя не знає, де себе подіти – у таких горах йому раніше не доводилося бувати. Дихаємо свободою, слухаємо шум води. Ми щасливі.

До табору залишається пару кілометрів – за хвильку ми вже завертаємо у браму, потім на міст і ось – ліворуч розкинулася красива галявина. Тут є бесідки, столи, мангал, місце для наметів.
Найкозирніше уже зайняте, в трикутнику кленів свій здоровенний намет розкинули хлопці з Рогатина. Нам же залишається сусідня територія.
Байдуже, головне, щоб подалі від центральної бесідки, яка трохи згодом стане пунктом збору усіх голосистих нахлистовиків.

Разом з нами приїхали хлопці з «Екстрім Експедішн» – генерального спонсора змагань. Руслан Пугач і Віталій Смігановський серед учасників, їхні друзі з камерами та фотоапаратами, готуються зйомки серйозного кіно. Саша Свида і Стьопа Чех тут ще з середи.
Їх поки нема на базі – рибалять, готуються. Приїхали хлопці з Києва – Сергій Карабут, Коля Степанов, Діма Чейлитко і Діма Петровський.
За ними підтягнувся Дмитро Петруняк з бутльом домашньої малинівки. Мало-помало табір почав розростатися – хтось розставляв намети, хтось накривав на стіл, хтось вішав банери, хтось уже розмахував вудками та ділився мухами.

Ми нікуди не поспішали. Спокійно розставили наші споруди, вийшли до ріки. Одначе, слід було зайнятися завершальним етапом організації – розмітити пули. Зважаючи на те, що учасників було 20, пули мали бути значно довшими, аніж зазвичай.
Тому вверх по течії було відряджено двох рогатинців разом з Юрою Щербатим, який трохи орієнтувався в тих місцях і знав, де потрібно зробити буферні зони.
Щодо нижніх пулів, то їхньою розміткою зайнялися «екстрімівці». Я жодним чином не хотів втручатися, однак взяв на себе місію маркувати навколишні дерева червоними стрічками, показуючи учасникам, де знаходяться їхні пули.

Свіча – річна з гонором і характером. Вона мінлива. Тут є яма, а тут нема. Тут злив і перекат, а тут мілинне озерце. І все ж нижні пули розмічалися без буферних зон. 10 пулів вже чекали на своїх учасників. Жеребкування ми провели заздалегідь, тож усі вже знали, де й коли ловитимуть і кого судитимуть. Як виявилося, це зекономило нам купу часу.

Увечері всі зібралися за столом бесідки. Приїхав Макс зі Сколівським, прилізли свині, прискакав кінь. Ударна п’янка набирала обертів – можна було трішки розслабитися перед серйозними завданнями. Я пив не багато, але часто. Закушував мало.
Уночі стан мого самопочуття дістався дна. Від алкогольної мішанини почалася печія, яку я випадково залив кока-колою.
Словом, о пів на шосту довелося виходити з намету і робити зарядку на вже морозному повітрі. Вода зі струмка трішки привела мене до тями, але спати вже не хотілося. Вирішив піти на гору та набрати трішки грибів до сніданку. Надибав трішки лисичок, пару польських та бабок. Мало б вистачити.

Коли я вернувся в табір, усі продовжували сопіти та хропіти. Ближче до сьомої, коли почали з’являтися перші сонячні промені, з наметів раз по раз висовувалися сонні голови, обмотані шарфами чи коциками. Закипіли чайники, табір заполонив кавовий аромат.

Діма Чейлитко вийшов з намету уже зібраним. Хотів першим пройтися по ріці, щось упіймати на домашньому пулі. Вирішив скласти йому компанію.
Прийшовши до ями, показав йому муху і вже за кілька хвилин Діма боровся з крупним харіусом.
Побажавши йому успіхів, я повернувся до табору – треба було залагодити ще кілька справ.

Вийшло сонце і припекло так, що про ранковий колотун уже всі забули. Хто не лякався бігав до потічка, який ніс холодну воду до Свічі.
Церемонія відкриття мала розпочатися о 15:00, а до цього часу вартувало приділити трохи часу семінаристам, які приїхали з різних куточків України. Основну частину на себе взяв Стьопа Чех, ми з Максом асистували.

Третя дня наближалася невпинно. Значна частина учасників уже зібралася на галявині. Не було тільки Сергія Карабута та Романа Яковченка.
Обидва от-от мали приїхати, але час спливав, а їх не було. О 15:15 приїхав Сергій з Дімою Чейлитком, який зайняв місце Романа. Наш свалявський друг мав кілька пригод на дорозі – то коробка передач, то ще якась деталь заважали йому вчасно прибути на місце збору.
Як би нам не було прикро, але правила порушувати ми не могли. Для того ж їх і писали, щоб чітко слідувати всьому, що там написано. Власне, Роман, який таки приїхав, до ситуації поставився із розумінням.

Тим часом почалася метушня. До старту першого етапу залишалося не так вже й багато часу, а треба було його знайти і хоч трохи оглянути.
Ми з Арсеном стрибнули в «пажеро» і вирушили на захід – шукати наш 7-ий пул…

Далі буде…

Цікавий нахлист