Після ранкового етапу завершився перший день змагань і вже можна було говорити про те, хто має шанси на перемогу. Їх мало шестеро учасників, які спромоглися упіймати рибу за свої дві години. Однак це не означало, що інша група, в яких був «нуль» за перший день випадала з боротьби. Навпаки, розклади були дуже цікаві і кожна риба, не важливо, скільки в ній балів, кардинально перевертала усе з ніг на голову. Звісно, найвищі шанси були у того ж Сандро. Йому для перемоги достатньо було упіймати бодай щось – і тоді Кубок полетів би в Грузію. Аналогічна ситуація і з іншими – кожна риба миттєво змінювала розклади. Тим то система підрахунку на змаганнях і цікава.      

Вода і не думала прочищатися. Удень зарядив дощ. Я лежав на ліжку і слухав мелодійне цьокання крапель по даху. Треба було трохи відпочити, очистити думки та розслабитися. Про свої шанси я теж думав, адже вони на той час виглядали доволі перспективно. Одна марена чи голавль однозначно виводили мене в призери, а може й більше. От тільки проблема – упіймати рибу в такій воді не допоможе ані майстерність, ані мухи, ані інші практичні речі. Лише випадок, фарт, удача. Я ще не знав, яким буде мій пул, але розраховував на те, що не зміню стратегію. Виберу найбільш адекватну ділянку і дві години з неї не зійду. Може пощастить всунути муху рибі під носа.

До вечора дощ припинився, але небо все-одно було захмареним та загрозливим. Жереб видав мені 7-ий пул, на який ми відправилися великою компанією. У мене було аж двоє суддів – новачки змагань із Рогатина Руслан Хащевський та Іван Головко. Анатолій Новіков та Ніна Бортник мали ловити на сусідніх пулах, трохи правіше Іван Повхан, а лівіше Дмитро Петруняк. Інші учасники розташувалися на таких же пулах, як і в мене: повністю оранжевих та високих. Я опустив німфу в воду, вона миттю зникла із поля зору. Кепські справи. Ще й сам пул мене не втішив. Коли ми розмічали річку, тут проглядалися цікаві місця по іншому березі, а там де зараз текло оранжеве болото, води практично не було. Я не ризикнув переходити ріку, натомість помітив великий камінь у формі стола, що був схожим на острів в океані. На цьому камені люблять сидіти судді на цьому пулі, а зараз він лише трохи не потопав.

Що залишалося робити? Я виліз на камінь і почав сантиметр за сантиметром обловлювати більш-менш спокійну ділянку за сусіднім каменем. Нікуди не поспішав, за кількістю не гнався. Та результату це не приносило. Можливо, у цьому місці в принципі не могло бути риби, можливо вона просто забилася під сховки і не виходила. Важко сказати, але за дві години я отримав всього кілька мінімальних торкань до мухи і все. Шанси на перемогу остаточно змилися, тепер треба було дочекатися результатів інших учасників.

У Толіка та Ніни теж нулі, але принаймні із сходами. У мене навіть такого щастя не було. Дмитро Петруняк також мав схід крупного харіуса, а ще витягнув непогану підуству, але за хвоста, тому його протокол був порожнім. Єдиним, хто таки рибу упіймав став Іван Повхан. За кілька хвилин до кінця він переконав марену і тепер отримав шикарні шанси на те, аби повезти Кубок назад до Ужгорода. Не важливо тут – марена чи форель. Іван вкотре показав блискучу підготовку і силу духу. На жаль, таких спортсменів як він у нас дуже мало… Було б більше – значно виріс би рівень нашої майстерності.

Як я і обіцяв раніше, трохи помстився закарпатцям. Правда, дісталося ні в чому не винному Івану, якому я по телефону бадьорим голосом наплів сім мішків гречаної вовни, мовляв, упіймав дві форелі. Треба було чути, як тремтів його голос))). По доброті душевній я одразу ж зізнався у лукавстві, а також привітав Івана з мареною.

Тепер доля першого місця опинилася в руках Сандро. Але окрім нього на успіх могли претендувати Роман Яковченко, Костянтин Терлецький та Дмитро Петровський. Якби хтось з них упіймав два бали і більше, ситуація могла б змінитися кардинально.

На ранок Опір прочистився на кілька сантиметрів, хоч все одно залишався високим та брудним. Однак він був кращим, аніж в суботу. Учасники відправилися на свої пули, я мав судити Дмитра Петровського з Києва, у якого були шанси на високе місце. Один з ближніх пулів – доволі непогане і перспективне місце, знову ж таки, із залитими берегами. Ми перейшли одну з ділянок, де зазвичай є стояче болітце. Діма вирішив спробувати саме там, мовляв, бачив, як стрибав маленький голавлик. Це справа особиста, хоча я б туди навіть не йшов. Взагалі, цей пул нагадував мій ранковий, адже в його кінці була яма. Саме там я б і ловив, але Діма вирішив туди взагалі не йти. Чомусь оминув він і іншу яму біля берега, під вербою, де була стояча вода. У мене не було сумнівів, що там зібралася не одна риба. Але Діма вирішив ловити за камінцями у прибережній зоні.

Кілька бистрянок та кілька ударів чогось цікавішого – на жаль, нічого іншого за дві години київському спортсмену витягнути не вдалося. При цьому я відзначу, що до свого пулу Діма підійшов відповідально та професійно, мені було цікаво за ним спостерігати. Якісне оснащення та підбір мух однозначно в майбутньому перетворить його на одного з фаворитів подібних змагань.

Ми тримали контакт із Сандро. У нього був шанс вирвати перемогу, але зі своєю рибою, доволі крупною, наш грузинський друг, на жаль, не впорався. Зате Роман Яковченко примудрився упіймати голавля, а це означало, що результати стають дуже цікавими. Інтриги додав і Віктор Гаврилко з Коломиї, для якого ці змагання також стали першими. Вже на самому початку свого етапу він упіймав форель. Цікаво, що перед тим, як їхати на свій пул, я подарував йому свого останнього хробака – саме на нього струг і впіймався. Дві випадковості бути не може – муха ця справді робоча. Таким чином, форель принесла Віктору перше місце у дні і один заліковий бал. Друге і третє місця поділили Іван Повхан та Роман Яковченко. Залишалося підсумувати усе і визначити, хто посяде призові місця.

Таку процедуру не можна проводити наодинці, адже навіть півбала можуть змінити диспозицію. Тому підрахунок я проводжу із Олегом Степаненком, який добре рахує і знає всі тонкощі правил. Іван Повхан однозначно займав перше місце, Роман Яковченко друге.
Лише їм вдалося упіймати рибу в кожному з днях. На третю сходинку претендували Сандро та Віктор, адже вони стали лідерами дня. Нехитрий підрахунок показав, що менше балів саме в Сандро (у перший день рибу зловило більше учасників), тому він ставав третім. Віктор Гаврилко, відповідно, четвертий, мені діставалася п’ята сходинка.
Цікаво, що балів у нас з Віктором було порівно, тому до уваги бралися додаткові показники, а саме час улову першої риби. Як вже йшлося вище, Віктор упіймав свою форель на самому початку етапу. Далі йшли Діма Петровський та Костянтин Терлецький – шосте та сьоме місця, відповідно. Почесне восьме місце посіли усі інші учасники, яким не вдалося упіймати рибу.

Усе, змагання завершені, на 12:00 було заплановане нагородження переможців, а також прощальний обід. Перед врученням медалей та призів, слово отримали спонсори змагань. Так, Діма Петруняк запросив усіх на навчальний семінар, що відбудеться на ріці Бистриця у середині липня.
Анатолій Новіков розповів, що у Києві також проходять змагання, у яких цікаво взяти участь. А Олексій Ігнатюк вручив кожному учаснику, який не запізнився на церемонію, новенькі кепки Lucky Flies та 15-% знижки на продукцію в магазині.

Від себе я додав, що наступні змагання відбудуться на Свічі наприкінці серпня. Власне, чемпіонат України пройде за новими правилами, які змусять учасників стати більш дисциплінованими та задумуватися про наслідки своїх дій. Проект нових правил уже готовий і найближчим часом я виставлю їх на обговорення.

P.S. Свято нахлисту виснажило мене у фізичному та психологічному плані. Постійно вирішувати якісь поточні питання – це обов’язок організаторів, але коли справа доходила до інших речей, я реально злився і нервувався. Хтось не прийшов на пул, хтось загубив свого суддю, хтось забув де має ловити, хтось запізнився на жеребкування, хтось не знав, коли має бути нагородження, хтось забрав ключі від хати… Такого «щастя» було багато. І це при тому, що графік змагань та меню були роздруковані та приклеєні біля центрального столу. Інколи мені здавалося, що на змагання приїхали не дорослі люди, а діти з садочка. Тому вже тоді я прийняв рішення, що більше займатися організацією змагань не буду. Просто через те, що відсутність дисципліни і порядку знищувало мої нервові клітини.

І саме тому нові правила, в яких прописано безліч штрафних санкцій, є жорсткими, але справедливими. Можна провести зустріч старих друзів із вільною програмою. Але, вибачте, якщо є змагання, то давайте будемо дотримуватися регламенту, поважати інших учасників та відповідати за свої дії.

Я з радістю передам свої організаційні повноваження іншій людині, яка візьметься за цю справу. Якщо ж такої не знайдеться, то Чемпіонат України буде проведений все одно. Скажу більше, що я написав великого листа директору Вигодського лісового господарства і отримав згоду на проведення заходу на території Ільменського лісництва. Також директор дав згоду на те, щоб в час змагань лісовози не бруднили нам воду. Отримав також запевнення у тому, що нам організують усі необхідні умови для проведення чемпіонату.

Цікавий нахлист