Там, де добре…

Там, де добре…

Жовтень та ранній листопад – це просто благодатна пора для нахлисту. Карпатський харіус нагулює собі черево перед довгою зимою, тому стає напрочуд активний. Цьому сприяють і погодні умови – холодна вода та відсутність спеки. Харіус набирає ідеальні кондиції, наливається кольорами і, що дуже важливо, легко відходить від виважування. Його вже не потрібно реанімовувати – він спокійно розвертається після звільнення із гачка і тихо повертається на своє місце. У той же час струмкова форель готується до нересту, шукає відповідні ділянки у потічках, тому її турбувати в жодному випадку не треба. Але буває й таке, що пструг може «сидіти» і між харіусами, як на ямах, так і на мілинах. Все ж, форель зараз – не наш клієнт, ми полюємо за красивим карпатським пирем.

Для хорошого дня необхідні кілька речей. По-перше, вода має бути чиста або хоча б не дуже брудна. По-друге, слід домовитися із вітром, щоб він гуляв де інде. Третя причина – хмарний, але теплий день. Це спонукає до вильоту великої кількості комах і приваблює рибу. Далі усе просто – суха мушка, бажано із cdc або ж невелика німфочка. Щодо місць, то, як виявилося, риба стоїть усюди, просто треба повірити в це…

Після того, як ми з Вовкінгом відірвалися на більшій ріці, крокуючи крізь тумани, азарт взяв гору і поманив у ті ж краї вже наступного тижня. Компанію мені склав Мирон, із яким ми зустрілися в Стрию, на заправці. Покидавши до багажника усе добро, вирушили на річку. Правда, нас дуже бентежив колір води – три з мінусом. Крім того, от-от мав хлюпнути дощ – насувалися чорні хмари. Все ж ми трохи покидали на козирному місці, але за 20 хвилин не отримали жодного натяку на присутність риби. Тому вирішили їхати на іншу, меншу річку, в надії на те, що вода і небо там чистіші.

Наші надії не справдилися. На річці також було досить скрутно. Ми спробували і так і сяк, але крім бистрянки нічого путнього не ловилося. Їдемо вище – може там чистіше? І справді, вище водоспадів ситуація була значно кращою. Я вирішив половити на суху мушку, але за годину не отримав жоднісінького виходу… У Мирона справи йшли краще. Під час останніх змагань за Кубок сухої мушки, він ловив із Іваном Фіцколинцем, в якого є чого повчитися навіть найдосвідченішим нахлистовикам. Використавши отримані навички, Мирон упіймав біля самого берега кількох невеликих рибок – харіусів та форель. Були б змагання зараз, мали б іншого чемпіона.

Я відклав суху і взяв німфову вудку. Зважаючи на те, що вода була не надто чистою, вирішив зробити ставку на світлі мушки із рожевими головками. Зазвичай, рожевий та помаранчевий вольфрам, який по суті, імітує ікру конкурентів (восени форелі, а весною харіуса), мав би виручити в цій ситуації. І він виручив. Кілька проводок на спокійному приямку, сильний удар, агресивні борсання – це форель. Дивно, не мав наміру її ловити. Спокійно відпускаю рибу і стаю трішки вище, де течія сильніша. Ще дві проводки і цього разу удар ще сильніший! Вудка зігнулася: риба дременула вниз. Я ще не бачив, але вже розумів, що це також форель. Відпустивши і її, вирішую змінити місце – мало що могло загнати пструга сюди… Однак більше ми нічого так і не зловили. Але десь домовилися про те, що наступного тижня приїдемо сюди знову.

У п’ятницю ввечері ми домовилися про чергову зустріч в Стрию. Цього разу до нас приєднався Юра Кінчик, а також Сашко Свида з Ужгорода, який, на жаль, вимушено пропустив усі наші цьогорічні змагання. Ми випили чаю з кавою, побалакали про життя і вирушили в гори. Вовкінг уже готувався вийти на дорогу і приєднатися до нашої банди. Забравши діджея, ми повернули до більшої ріки, але невдовзі уже верталися назад – вода набувала сизого забарвлення і ніяких шансів на те, що вона почиститься не було.
Така сама ситуація була і на меншій ріці. Половивши в брудних ямах ми поїхали ще вище, а там стало чистіше. І справді – чим вище ми піднімалися, тим кращими ставали умови.

Нарешті, ми зупинилися і розійшлися по точках. Першим на ріку пішов Юра і невдовзі ми почули його радісний крик – отже, все доволі оптимістично. Я розташувався на перспективній ямці і невдовзі тягнув до себе красеня-харіуса.
Трішки лівіше стояв Сашко, а ще вище – Вовкінг. Він обрав цікавий перекат, з різними течіями, заглибленням та мілиною. «Став дрібного ред-тага і кидай туди, де майже нема течії» – порадив я товаришу. Він скептично подивився на річку, яка світлішала, хоч все ще залишалася не надто чистою. Поки Вовкінг перев’язував снасть, я відчув кілька клювань, а ще були виходи на суху мушку. Діджей і до цього поставився скептично, аж поки я при ньому не витягнув двох пирів. Настрій відразу зріс і буквально з першого закиду він упіймав свою рибу. Місце виявилося дуже зручним – харіус стояв не лише там, де не було течії, а всюди, де можна. І буквально щохвилини зростав його апетит. Ловилося добре в усіх – Мирон, Юра та Сашко вже усміхалися, а їхні очі горіли в передчутті азарту.

Усією бандою ми перейшли на сусідню ділянку – там риби було ще більше. Один за одним на наші мухи спокушалися доволі крупні пирі, в районі 30 сантиметрів. Квартет перейшов вище, а я залишився на зливі, з якого невдовзі витягнув десяток харіусів.
Особливо потішив гарний приямок із швидкою течією – три проводки і три риби. Упіймалася і одна форель, яка зручно розташувалася в вирі, під берегом.

Наступне місце взагалі виявилося клондайком. Хлопці стояли один біля одного – риба ловилася практично на кожному закиданні. Ловили чим хотіли, а харіус брав на усе, що пропливало біля нього. Таких шикарних місць виявилося більше ніж достатньо.
І це логічно, адже річку активно оберігають, постійно влаштовуються рейди. Відповідно, кількість місцевих заготівельників, а також і захланних зайд зменшилася практично повністю.
По тутешніх селах пішли розмови про «злих лісників та єгерів» зі зброєю, які ганяють усіх, хто має бажання кинути до сумки рибу. І це нас неймовірно тішило. В ідеалі, звичайно, було б супер, якби можна купити ліцензію, а гроші від неї пішли б, наприклад, на пальне чи зброю для охоронців річки.
Я впевнений, що рано чи пізно, але до цього ми дійдемо. Бо фактично уся необхідна інфраструктура є – наприклад, щоб проїхати вверх по течії ріки, варто зупинитися біля лісництва. Там черговий запише номер машини і спитає прізвище водія. Він міг би і продавати ліцензії на рибальство з обов’язковою умовою – рибу треба відпустити.

Так ми і ловили. Правда, за три-чотири години активного ходу із вудкою в руках, я особисто зарядився повністю. Нарахував 36 харіусів і одну форель, мені вистачило по горло. Так само почувався і Вовкінг, з яким ми вирушили назад, до машини.
Цікаво, що на кожному місці, де ми ловили йдучи вгору, на зворотній дорозі харіус проявляв не менший інтерес до наших мушок.
Разом з Юрком ми вийшли на галявину, склали вудки і почали травити різні байки, бо Мирон з Сашком десь «загуляли». Ми чекали їх майже дві години, а коли хлопці вернулися, то не могли натішитися класним днем.

Я мав намір повертатися додому, але Вовкінг переконав залишитися в нього. Відмовитися від такої гостинності не випадало, тому я з радістю прийняв пропозицію. Ми смачно повечеряли смаженою картоплею з сіллю (Вов, я не в обіді, чесно)))), подивилися як «Карпати» перемогли «Олімпік» і завалилися спати. Мене просто рубало з ніг – я прокинувся о третій ночі, щоб встигнути до компанії.

Спершу планував їхати до Львова зранку, але виявилося, що в неділю до нас приїде одразу дві компанії – із Закарпаття Міша Шунинець, Іван Фіцколинець та Іван Фіцколинець-молодший, а також Олег Сова і Діма Голенко зі Львова. Улагодивши усі справи, я залишився і невдовзі уже міцно обнімався із друзями.

Ми зустрілися за мостом, де сходяться ріки і поїхали туди, де рибалили вчора. У мене був свій інтерес – я дуже хотів подивитися за тим, як ловить Іван Фіцколинець. Мені було цікаво, як він читає річку, як вибирає місця, як розуміє ситуацію на воді.
Коли ми з ним вийшли до ріки то я зрадів – на нас дивився нічим не перспективний мілкий перекат, де я б ловив з повною зневірою.

Але Іван безпомилково вказав на місця, де є харіус і там його й зловив. Потім повторив трюк на іншому місці, де я б вже точно не ловив. Характерні ознаки, за якими Іван визначав присутність риби, я собі занотував в мозги – обов’язково пригодиться в майбутньому.
Мені було цікаво дивитися, як він ловить. Я ж то своє вже відловив, тож особливо не насідав на закиди. І все ж, вудка першого класу регулярно гнулася в бублик, після того, як черговий пир вилітав на суху мушку.

Ми рухалися вверх, до геть незвіданих місць, де я ніколи раніше не бував. Тут трішки окультурили територію – збудували міст, вирівняли дорогу. Добре, що зв’язку нема – ніхто не подзвонить, не потурбує. Лише шум річки, щебетання пташок, мелодійна пісня вітерця і сухе похитування вільного від листя гілляччя.
Іван ловив більше за мене, значно більше. Я не прагнув його наздогнати, мені вистачало суботньої риби. Але було цікаво пополювати за тим харіусом, якого вдалося напримітити. Переконати його взяти саме цю мушку, саме на такій проводці. Умови дозволяли експериментувати.
Я собі подумав, що якби в мене в руках була німфова вудка, вдалося б позмагатися з Іваном на кількість, але десь і зрадів, що її в мене нема. Ну її, цю кількість. Краще повчуся.

Іван відповідав на різні питання, наприклад про те, яка глибина необхідна для адекватного існування харіуса. Відповідь я десь підозрював і раніше, а тепер отримав підтвердження: «Така, щоб його накрила». Зрештою, ми вирішили повертатися, бо настав час обіду.

Пройшло трохи часу і на затишній галявині ми зібралися усі разом. Хтось забивав тютюн в люльку, хтось обливав спиртом мисливські ковбаски, хтось нарізав сальтисон, хтось розливав коньяк. Душевна атмосфера, що тут скажеш. Ще одна наша спільна мандрівка, ще один обмін досвідом. Усі хлопці відловилися сповна.
Особливо радісно за Фіцколинця-молодшого. Наше молоде покоління нахлистовиків, яке вже вправно махає шнуром. Іван розводить руки в сторони, показуючи, якого пиря вдалося виманити. Він готувався до виїзду – в’язав мушки, оглядав снасті…

У нас залишалося ще кілька годин. Просто ловити рибу я вже не дуже хотів. Вирішив трішки ускладнити собі життя. Не змінюючи снасті, я приладнав до кріплення шнура та підліска невеликого пінопластового індикатора, помаранчевого кольору, а суху мушку змінив на одну німфу. Мені дуже сподобалася та яма, звідки хлопці дістали з десяток риб. Певно, щось і мені залишили. Я вирішив перевірити, а заодно повправлятися у методі довгої німфи.

Добре, що людство винайшло євронімфінг, думав я, згадуючи, як правильно робити проводку незручною снастю. Це ж треба щоб і індикатор і німфа рухалися з однаковою швидкістю, а крім того, щоб снасть була натягнута. Якщо, наприклад, німфа буде рухатися швидше, то риба десять разів встигне її вхопити і відпустити. Отже, має бути однорідна течія. Поки я про це міркував, із глибокої ями піднялася досить крупна форель, відкрила рота і спробувала почастуватися смачним індикатором. Вхопивши облизня миттю зникла в глибині…

У тій гарній ямі я таки впіймав двох риб, а потім діставав харіуса з інших ділянок – він раз по раз себе показував, не соромився вистрибувати з води і хапати дрібну комашню. Зловивши десяток я зрозумів, що зараз, у такий час, риба ловитиметься хоч на чобіт, аби лиш могла його проковтнути. Тож зняв індикатор, поставив знову суху і став на гарному плесі. За кілька проводок вирахував півдесятка гарних пирів, які випливали на муху, але розверталися і не брали. Ну, ясно, почали харчами перебирати. Вже наїлися певно так, що скоро покотяться по дну.
Хоч і ліньки було, але я витяг іншу мушку, на 22-у номері. Дуже делікатний варіант, спеціально для таких випадків. Коли очі б ще їли, а пузо вже не годне. І знову пішла спека – раз, другий… До мене підійшли Міша з Іваном, вони вже перевдяглися. Молодший Іван трохи набрав води в чоботи, тож його риболовля скінчилася.

Я спакувався і попрощався з хлопцями. Вони відвезли мене до машини Сови. Правда, самого Олега не було видно, хоч починало смеркатися. Невдовзі прийшов Діма, який також наситився пирями удосталь. Він вирушив шукати Олега, я ж стояв, дивився на небо, яке щосекунди темніло. Ставало геть тихо, лише три вівчарські собаки-вовкодави ніяк не могли вгомонитися. Вони гавкали на уявних ворогів, проганяючи їх геть. А я насолоджувався останніми миттєвостями неповторного вікенду, проведеному в душевній компанії, на берегах мальовничої карпатської ріки…

Прокоментувати
І'мя:

Емейл:

Сайт:


Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин