Зміни у житті конкретно вплинули на моє улюблене заняття. Через постійний брак часу, про мандрівки горами можна було лише мріяти. Час від часу вдавалося на кілька годин вискочити на одне лісове озеро, порибалити там на щуку, окуня, судака, краснопірку та плотву. Але все ж в гори тягнуло і манило. Зважаючи на те, що працював практично без вихідних, дозволив собі взяти тижневу відпустку, але не гаяти часу, валяючись на дивані, а одразу їхати туди, де відбудеться Чемпіонат УЛН.

Спакувавши усе, що було необхідно і закупивши харчі, у понеділок зранку вирушив на Франківщину. Навмисно не дивився прогноз погоди – вже давно собі запланував, що поставлю намет у великій альтанці. Вона захистить і від дощу, і від свиней, а навколо можна культурно розкластися, щоб не шукати продукти та одяг по навколишніх кущах. Така собі крихта комфорту посеред безлюддя.

На небі не було ані хмаринки, яскраво світило сонце: за таких умов можна побачити верхівки гір із далека. Комфортна поїздка невдовзі скінчилася – дорога перетворилася на мереживо із дірок, ям та проваль. Швидкість упала – можна було опустити шкельце, запалити люльку і насолоджуватися зеленими лісами, що тихо шепотіли обабіч дороги.

Зателефонувавши друзям, у двох містечках зустрівся із Нестором та Вовкінгом. Кожного з них запросив на вечерю – планував спекти картоплю із салом в фользі та трохи стейків на вуглях. Зрештою, наші перманентні маневри завершилися і ми докотилися до воріт лісництва. Сторож пропустив авто в середину і вже на центральній галявині ми зупинилися, щоб викладати речі.

Облаштування табору тривало трохи більше години. Зате я зміг насолодитися роботою – просторий намет, у середині килимок, а також надувний матрац, спальник, подушка, кілька ліхтарів. По обидві сторони знайшлося місце для «шафи» – так я назвав велику сумку із чистим одягом. З іншої сторони сумка з тубусами, коробками, котушками та іншими снастями. Поруч кілька ножів, павербанки, кабелі і книжка. Аби конструкція міцно трималася, тент намету я прикрутив до балок по периметру. Усе виглядало доволі естетично, комфортно та гармонійно. Пересунувши кілька столів та лавок, навколо намету я спорудив кімнати. Спершу кухню. Цьому сприяла температура в середині альтанки. Якщо сонце допікало до 30 градусів, то в середині, у повній тіні, було не більше 20-и. Це дозволяло тримати певні продукти навіть на столі. Крім того, поблизу намету не літали мухи і комарі, а по дерев’яній підлозі не швендялися павуки.

Поруч біля намету розташувався портативний холодильник, дзбанок із холодною водою, набраною із джерела та ще кілька дрібних сумок. Сторож люб’язно привіз мені чимало дров для мангалу. Тож не гаючи часу, я озброївся міцним ножем і почав колоти поліна на більші та менші фрагменти. Особливо багато було заготовлено довгих та тонких скібок, для розпалу.

Закінчивши із облаштуванням табору, я взяв вудку та вийшов на річку. Одразу ж упіймав кількох харіусів та райдужок. Довго на місці не затримувався, адже поспішати мені було нікуди. Тому переконавшись, що риба жива-здорова, повернувся на базу на зайнявся підготовкою до вечері. Помив картоплю і загорнув її до фольги, попередньо встромивши шматок сала до середини. Виклав замариновані стейки на решітку. Серпневе сонце уже ховалося за верхівки сосен, але повітря не втрачало спекотної натури. На природі все смачне, а моя не хитра вечеря особливо посмакувала. Втамувавши голод, я трішки погуляв галявиною, де зустрів пса-приблуду. Я в собаках геть не тямлю, але мені здалося, що це щеня, хоч і досить велике. Бровко витанцьовував, намагався кілька разів вистрибнути і взагалі поводився так, ніби сто років мене не бачив. Я пішов до намету, він за мною. Вийшов з альтанки – пес поруч. Мабуть, подумав, що я його хазяїн абощо. Ну нехай. Показавши собаці місце в кутку альтанки, я наказав йому стерегти хату, а сам взяв вудку і пішов на річку.

Звісно ж, ловив на суху, при чому досить успішно. Упіймав з десяток риб – переважно харіуси, які харчувалися дрібними вечірніми комашками. Ну, день пройшов не даремно, можна і відпочити. Пес тим часом пильнував намет…

У вівторок зранку я вирушив на тренування. Обрав ділянку на домашньому пулі та півтори години часу. Кожна риба мала бути заведена до підсака. Щодо тактики, то я її сформував ще задовго до змагань. Одразу відмовився від кількох речей: великої риби, грубих повідків і великих німф. Отже, моя снасть виглядала дуже просто. Від мікрорінга йде підлісок 0,12 довжиною 30 см, далі повідок 0,10 з двома малими німфами. Снасть настільки коротка, наскільки дозволено. Щодо мух, то я вирішив переключитися з ям на мілини, з кількох причин. По-перше, там завжди можна упіймати рибу того розміру, який мені потрібно, а саме від 16 до 25 сантиметрів. Це той розмір, який має забезпечити на змаганнях високе місце. Логічно, що шукати рибу на мілині крупними німфами не варто. По-друге, рівень води дуже низький, тому не факт, що на пулі буде яма. Відповідно, краще відразу бути готовим до подібних умов. Тип приманок я сформував ще на Кубку у червні. Зараз лише підготував бойовий флайбокс. Моя основна зброя – це симбіоз того, що любить риба. Гачок №16, голова максимум 2,5 мм. Скромний хвіст з кок-де-леона, далі червона точка атаки із нитки Денвілс. Тіло робиться із двох люрексів: тонкого перламутрового та грубшого чорного. Спершу намотується чорний у кілька шарів для створення мінімального конусу, потім три оберти тонким люрексом. Усе фіксується біля головки. Далі тіло покривається лаком та запаюється ліхтариком. Виходить вже майже готовий пердігон, однак я додаю йому елегантності за допомогою чорного cdc puffs, з якого роблю не надто довгий хекл. У кількох варіантах намотував хекл на тонку підложку зі спектрадаббінгу чорного або темно-зеленого відтінку. Ця муха блискуче показала себе на Кубку, а також на кількох виїздах.

У підсумку, обловлюючи перспективні мілкі ділянки, навмисно минаючи ями, я зловив 13 риб протягом години. Цей результат здався мені дуже приємним. Повернувшись до табору я смачно пообідав пшоняною кашею з консервою та задер ноги в прохолодному наметі. Увечері мали приїхати Діма з Совою, але коли саме я не знав, тому особливо і не поспішав. Просто насолоджувався спокійним і тихим відпочинком.

Під вечір я ще раз вийшов на річку, просто розім’ятися і покидати сухарика. Як і в попередній вечір, риба досить позитивно відгукувалася – вдалося впіймати кількох харіусів на 35 сантиметрів. А коли я вже майже заснув, почулися голоси – на галявину заїхала машина: Діма з Олегом почали ставити намет та розкладати продукти на столі сусідньої бесідки. Ми ще трохи посиділи і вирішили зранку йти розмічати пули. Хлопці поїдуть на одну річку, а мені залишається верхні пули тої річки, на якій ми знаходилися. На цьому й розійшлися.

Зранку, після сніданку, я вирушив розмічати пули. Узявши скотч та заламіновані листки, спустився до ріки і вирішив пропустити найближчі до бази пули з ямами. Подумав, що відносно інших учасників це буде не справедливо, адже через низький рівень води, у них залишаються самі лише мілини. Тому розмітку почав вже там, де каскад ям завершився. І почав рухатися вгору. Пули робив досить довгими, щоб вистачило на двох учасників. Сьомий пул на мою думку був дуже хорошим та перспективним. Шостий мало чим йому поступався. А от п’ятий мені не сподобався, там не було за що зачепитися. Четвертий, третій та другий були дуже хорошими. А перший сподобався найбільше – я взагалі тут ніколи не ловив, а даремно, бо краса неземна. Повертаючись я думав про те, що треба зробити п’ятий пул буферною зоною, і змістити нижні пули. Тобто все ж доробити пул з ямами, оскільки інші ні в чому йому не поступаються. Але це все я залишив на четвер. Зараз же вертався до табору із наміром смачно пообідати та повалятися із книжкою в затінку. Тим часом задзвонив Рома Михайлюк, який збирався вирушати на базу – тобто нас мало стати більше.

По обіді я планував поїхати разом з Романом на тренування, оскільки Сова з Дімою не повернулися. Але почалася псуватися погода – пішов дощ. Коли усі зібралися, небо покрилося темними хмарами, а річка почала різко змінювати своє забарвлення. Зате вечеря, яка затягнулася на довго, дала можливість культурно розслабитися…

Далі буде…

Цікавий нахлист