Чемпіонат УЛН 2020: який рік, такі й змагання

Чемпіонат УЛН 2020: який рік, такі й змагання

– Увечері хотів би я ще вискочити з мушкою на мою річку.
Мошкари повно – форель жируватиме. Ловив ти колись, відьмаче?
Подобається тобі риболовля?
– Ловлю, коли хочу рибу. Завжди вожу із собою лінь.

Пінетті довго мовчав.

– Лінь, – сказав нарешті дивним тоном. – Нитка зі свинцевим грузилом.
З багатьма гачками. На які ти насаджуєш черв’яків.
– Так, а що?
– Нічого, дарма питав.

Анджей Сапковскі, «Сезон гроз», із циклу «Відьмак»

 

Моя дружина якраз читала останню книгу про Відьмака і скинула мені фото з цитатою про нахлист. Я прочитав цей уривок, після чого ми всі дружно засміялися. Далеко не кожен зрозуміє тонку суть сказаного і змовчаного. У той час ми сиділи на лавках у великій альтанці і щось робили. Хтось перераховував мухи у флай-боксі, хтось щось дов’язував (удома ніколи нема часу), хтось наливав, хтось закусував. Звичайна атмосфера на наших змаганнях – ми відпочивали і готувалися до початку чергового туру.

Власне, я їхав на чемпіонат виключно з одною метою – відпочити мозгами, бо вони плавилися і переставали працювати. Терміново був необхідний спокій та релакс. На жаль, ані в вівторок, ані в середу, ані в четвер, ані в п’ятницю мені відпочити так і не дали. Практично весь час я провів на телефоні. До цього ставлюся з розумінням, бо необхідно було терміново вирішувати гору робочих проблем. Лише з обіду п’ятниці, коли всі справи вдалося залагодити, я нарешті отримав трохи спокою. Можна було готуватися до турніру. Одна лише річ – після такого стресу я розумів, що високе місце мені не світить – не було ані підготовки, ані сил думати, ані особливого бажання рвати кігті.

Зрештою, я толком і рибу не ловив. Кілька разів виходив на річку з новачками – щось показати, щось розказати. Сам практично не рибалив – зловив хіба кількох пирів. Більшість часу проводив у затіненому куточку, де в мене була розкладена польова кухня. Також мало часу присвячував загальній тусовці, все через ті ж причини – організм банально потребував спокою. Ще я полюбляв сидіти на зручному кріслі Сови чи Міші десь на галявині, під ранковим сонцем, яке ще не пекло і не смажило. Ловив свіжий вітерець, курив. Намагався очистити голову від зайвих думок, але тут я свої можливості переоцінив. Не вийшло.

Звісно, хлопці помітили, що зі мною «щось не так». Я рідко усміхався, іноді ставав дратівливим, довго не засиджувався, практично не пив. Якби початок тижня був більш спокійним, напевно і на мене це вплинуло б. А так довелося частенько просто ізольовуватися, бо телефон не припиняв дзвонити. Тому я знав, що зі змаганнями у мене особливо не вийде, і з цим довелося змиритися ще перед самим початком.

Учасники і гості почали приїжджати з середи. Практично цілий день я провів в компанії Олега Пшика та його дружини. Працювали над закидами, проводками, мухами. Олег неймовірно активний, він готовий цілодобово вчитися і розвиватися. Невдовзі приїхав Рома Михайлюк, трохи згодом Артем Халявка. Унікальний персонаж – спакував усю родину в машину і вирушив в гори з Кропивницького. Ще той азарт у хлопця.

У четвер на вечірню забаву зібралося вже більше людей – стіл під навісом здригався від веселощів, жартів та емоцій. І не дивно – ми не бачилися майже рік. Це був єдиний вечір, коли я вживав алкоголь. Але рівно стільки, скільки було необхідно, поки організм не сказав «стоп», бо завтра буде зле. На щастя, норма була витримана з точністю до грама – зранку клопотів не мав. По трохи наближався час відкриття чемпіонату, хоч цього року він виявився значно скромнішим, за попередні рази. І в плані учасників, і в плані риби. 2020 рік… що ж ти робиш?

Навіть на відкриття встигли не всі – закарпатська делегація спізнилася на півгодини, тому отримала від Сови суворе покарання у вигляді штрафних балів. Попри це, у хід пішли лігівські регалії – бартка, грааль та малинівка, якими посвятили наших новачків – Артема Халявку та Женю Романюка. Відтепер вони повноцінні члени УЛН.

Зважаючи на те, що раніше були нарікання у плані об’єктивності жеребкування, цього разу Сова вирішив зробити максимальну відкриту систему – кожен тягнув з шапки якісь замислуваті квадратики з цифрами, після чого дані вносилися в протокол. Мало хто відразу все зрозумів, зате жодного кривого слова у сторону суддів вже не було.

Тур 1. Буферний провал

Моїм суперником став Ваня Повхан, який пригнав на змагання з Німеччини. На жаль, до кінця він не дотягнув, був змушений їхати серед ночі по справах. Але на нас чекав перший етап на дальній ріці, куди ми вирушили на танку Петруняка з Артемом Халявкою і Ігорем Анісімовим. Зважаючи на те, що в мене був всього один павербанк, я економив телефон, тож не включив геолокацію і не скачав пули. Точніше скачав, але не розібрався що до чого – замість цьогорічних, в мене в телефоні маячили пули з минулого року. Розбиратися не став – пул та й пул, знайдемо, не вперше на змаганнях. Іван їхав в іншій машині, але всі ми зупинилися на зручній гірській «парковці». Повхан поїхав трішки далі, а я з усім екіпіруванням, слідуючи вказівкам Сови, вирушив берегом до свого пулу.

Пригоди почалися відразу – йдучи по річці я побачив, як з мірила повільно випадає коліно моєї вудки. Ледь зловивши його, засунув назад, але нічого не міг зрозуміти – я дуже ретельно ставлюся до снастей, вони завжди сховані в чохли і тубуси. Згодом я переконався, що то не моє коліно – хтось жбурнув в багажник розібрану вудку, одне коліно упало в мірило, яке я і взяв. Зараз, очевидно, той хтось психує і ловить на суху… Нічого, буде наука на майбутнє.

А далі почалися вже мої непорозуміння, тут версії розходяться. Ще після жеребкування я спитав в Сови, що там з моїм пулом (саме він їх розмічав), на що почув, що пул – «поганенький» (заради справедливості скажу, що пізніше Сова запевняв мене, що нічого подібного він не говорив). Ну, поганенький то поганенький, не звикати. Перейшовши річку помітив Івана, який йшов мені на зустріч. На крутому урвищі ми побачили мітку з пулом, я заглянув – висіла «трійка». Тепер треба було переконатися, що це саме наш пул, тому я пішов вверх, зустрівши Стьопу Чеха і Мішу Шунинця, які також шукали свій пул. Трохи далі я побачив ще одну мітку на гілці дерева – там маячила «четвірка». Схоже, оце і був наш пул – поганенький, як Сова і казав. Один злив і далі сотня метрів міляка. Ну, що вже тут зробиш – будемо ловити.

Іван почав і дуже швидко узяв дрібну форель, а трохи згодом і харіуса. Далі – пустопорожні проводки, без натяку на рибу. Коли минула майже година, до нас швидким кроком наближався Сова. Він був в дикому гніві – навіть із зірваним голосом, волав на нас з Іваном: «Ви два ідіоти! Ловите в БУФЕРІ!». Ми дивилися на Сову і нічого не розуміли спочатку. Взагалі то, про буфери повідомляють, але цього разу про них ніхто і слова не сказав. «Ну то будемо ловити в буфері» – сказав я. «Риба, зловлена в буфері не зараховується, це ти сам прописав в правилах!!!» – закричав на мене Сова і пішов геть.

Виявляється, наш пул був розташований нижче. Але «поганеньким» його не назвеш – там достатньо місця і хороших точок. В Івана залишалося півгодини, і я подумав, що цього часу має вистачити для того, щоб зловити усю активну рибу – бігати по пулу не треба було, всі точки поруч і як на долоні. Зрештою, так і сталося – досвідчений нахлистовик швиденько накидав в підсак шість харіусів, значно покращивши свій настрій.

Прийшов мій час починати. Сонце палило немилосердно, у нас практично не залишилося води. Я склав дві вудки, стартував з німфової. Видно було, що Ваня попрацював на славу – нічого активного не залишилося, довелося добивати пул всіма можливими способами. Далеко не відразу вдалося зловити першого харіуса, який тинявся на приямку під берегом. Згодом, на суху виманив ще одного, який разів десять дражнив мене своїми виходами. З горем навпіл добув форель. А решту часу витратив на те, щоб зловити ще одного харіуса, який буквально знущався з мене – підпливав до сухаря (німфи ігнорував), облизував його і тікав назад. Цікаво, що риба так куражиться тільки на змаганнях, під час звичайних виїздів нічого подібного не спостерігається. Тож я закінчив свій етап з трьома рибами – що є то є.

Найкраще половили Сьопа Чех та Діма Петруняк, які набили проколом десятком риб. Мій результат був, якщо не помиляюся, восьмим. Ну, добре, що він нуля пішов та й Ваня не в обіді.

Окрім змагань я визвався кулінарити – ми з Данилом Секундою, Ромком Михайлюком та Андрієм Мартиненком скинулися на продукти, склали меню, облаштували кухню з ліхтарями, смітником та рукомийником. На вечір п’ятниці мав бути бограч. У казанок полетіли запашні копченості, мариноване м’ясо (не фен-шуй, але так швидше), цибуля, морква, перець, картопля, чимало спецій. Зготувати страву вдалося доволі оперативно, але вона була смачна, гостра та гаряча. Я отримав задоволення не лише від смакування, але й від самого процесу – фактично, вперше готував щось подібне не вдома.

Повечерявши карпатською смакотою, треба було гарно відпочити, бо зранку треба було знову їхати годину часу…

Тур 2. Нешоколадні плити

Мій ранковий пул знайшовся дуже швидко. Я дуже добре його знаю. Торік він завадив стати мені чемпіоном, бо між скелями і плитами плавало дуже мало риби. Зараз, правда, мені лишилася лише половина цього пулу – плити. Скелі дісталися комусь іншому. Зверху – перспективний злив, трохи міляка. В принципі ловити можна, питання в тому, наскільки активна риба і чи її достатньо для того, аби задовольнити потреби двох спортсменів.

На ріці все дуже просто – риба активна тоді, коли її багато, що й логічно, адже чим більше риби, тим менше корму, і тим більше конкуренції, що змушує рибу постійно пересуватися у пошуках харчу. Коли ж риби мало, вона рухається значно менше, відповідно, знайти і зловити її важко. Варто зазначити й те, що ці річки перебувають під солідним пресингом, тож сталося так, як передбачалося ще задовго до змагань – кожна риба на вагу золота.

Я почав зі зливу, але там риби не було. Найважче на змаганнях – не залипати на перспективних точках, якщо після п’яти-десяти проводок там нема натяків на клювання. А вони ж манять до себе магнітом і не відпускають. Трохи нижче на візуально-привабливому місці вдалося нарешті відійти від нуля, зловивши харіуса на німфу, а трохи згодом, там же, ще й на суху, яку я ще в четвер поцупив в Олексія Ігнатюка. Гарний клінкхаммер з рожевим чубчиком, який добре видно здалека.

Нижче на німфу ловити було нереально – прозорі і стерильні плити. Єдиний вихід – підкидати сухаря апстрімом, щоб хоч якось заникатися від риби, яка теоретично може там бути. А може і не бути. Або я кидав погано або її там не було. Йдем далі. Нижче хороша яма і злив. На першому місці після трьох десятків проводок (а що робити?), втопивши крупну німфу вертикально в місце без течії, беру форель. І більше нічого. Цікаво те, що торік я теж ловив на тій ямі – там живе марена, яка ловиться лише тоді, коли дуже хочеться. Харіуса там не було ні тоді, ні зараз. Останній шанс – злив. Я підповз туди на колінах, але протупив – злив дві риби: дрібну форель, яка ніяк не хотіла падати в підсак, і в результаті впала повз, а також харіуса, який взяв на підвісну суху, але на нервах я смикнув вудкою трохи різкіше, ніж мав би. Баран…

Прийшов час ловити Івану. Він пішов моїм маршрутом, але харіус просто включив режим «ігнору» – не реагував ніяким чином ні на що. Або його просто не було. Понад годину Ваня шмагав річку, яка вперто не хотіла ділитися своїми мешканцями. «Друже, забий на харіуса, шукай дрібну форель під берегом» – сказав я своєму товаришу, з чим він і погодився. У підсумку зловив одну 16-сантиметрову і ще дві менші форельки. Добре, що втік від нуля у важкій ситуації.

Тим часом, Стьопа Чех знову був на висоті – за його словами він знайшов в кінці свого пулу класну яму, де сиділо чимало активної риби. Крім того, очевидно, він вдало підібрав комбінацію німф, що й у підсумку дало хороший результат.

Семінар

Після другого етапу прийшов час відпочинку – уперше наші змагання, у якості експерименту, проводилися протягом чотирьох днів. З обіду суботи до обіду неділі УЛН запланувала семінар, спеціально для цього ми запросили Олексія Ігнатюка з Києва, який мав дати майстер-клас новачкам в плані кастингу. Але перед практикою була теорія – Олексій за допомогою маркера та дошки пояснив чимало корисних речей, після чого пішов на воду практикуватися.

У мене були заплановане навчання по євронімфінгу, однак воно не викликало ажіотажу, зважаючи на те, що основна маса людей ніяк не могла «відлипнути» від кастингу. В принципі, тут все логічно – подивитися монтаж снастей та в’язання мух можна і в ютубі, а от повправлятися з живим інструктором вдається не так часто. І все ж для бажаючих мухи я показав – ті основні, які є фундаментом євронімфінгу у моєму розумінні.
Вільний час, відсутність поспіху, можливість вдосталь наговоритися і насидітися за столом – кожен знаходив собі заняття до душі. Хтось грав у волейбол, хтось організував джакузі просто в ріці – погода дозволяла це робити, бо було доволі спекотно, а вода охолоджувала та бадьорила. Можна було спокійно відіспатися, адже наступний етап мав відбутися в неділю ввечері та й то, зовсім поруч, вже не треба було нікуди їхати.

Тур 3. Стерильний пул

Нарешті збулася моя маленька мрія – жереб дозволив позмагатися з Ігорем Анісімовим. Я дуже давно хотів половити з ним в парі, бо Пузо використовує унікальний нахлистовий метод – ловить здоровими німфами (на змаганнях максимум дозволені 4мм головки) на міляках. Для мене це взагалі парадокс, бо я в принципі ловлю на мікронімфи, хоч і на ямах – байдуже. Власне, саме через змагання я і перестав використовувати німфи на крупних головках, просто набридли постійні зачепи і перев’язки. Натомість навчився ловити на крихітні мушки з головками максимум 2,5 мм, дуже зрідка 3 мм. Але як показує практика, навіть такими німфочками можна пробити яму – все залежить від того, як кидати і яка в принципі оснастка. У свою чергу Ігор не одноразово доводив, що і його метод працює і приносить результат.

Ми вийшли з табору заздалегідь – хотіли добре роздивитися пул, неквапом розкласти вудки, відпочити від переходу. Наш пул – межа каскадів та початок плит. Ех, знову ті плити, яких я терпіти не можу. Та й каскадів не лишилося – один крупний злив, який на сонці виглядав дуже стерильним. Ніяких форм життя на дні не спостерігалося, як не приглядайся. Взагалі, можна було сказати, що пул – повна катастрофа, напевно найгірший за все моє змагальне життя. Початок – вже згаданий злив (ймовірно, перспективний, хоч і прозорий), далі метрів сто абсолютно порожнього і нудного міляка, нарешті в кінці пару бурунців для дрібної форелі і харіусовий перекатик. Словом, місце відверто жалюгідне.

Ігор почав ловити на суху – я сидів у затінку і намагався вгледіти бодай лінивий вихід, але нічого не помітив. Згодом Пузо переключився на німфу, задер дрібного пстружка і одразу ж його впустив. Ніифа, суха, німфа, суха – Ігор змінював вудки, але ніякого результату не було. На жаль, на цьому пулі Ігор не зміг показати свій метод сповна, просто не дозволяли умови. Дійшовши до верхньої ями, мій суперник у розпачі опустив руки – риба не брала. «Що робити?» – спитав він. Я поняття не мав, бо він наче робив все правильно. Міняти мухи не варіант – якщо риба не бере на ті, то не візьме і на інші. Може риби тут в принципі нема?

Ми вернулися до низу. Ігор став на перекатику і просто молився – терміново треба було зловити бодай щось, адже часу лишилося обмаль. Нарешті, за кілька хвилин до фінішу, я помітив характерні рухи – права рука піднялася вверх, ліва обхопила підсак за спиною. Усе було зроблено на автоматі – дуже професійно. У сіточці затріпотів сріблястий харіус, а сусідні пули почули воістину закарпатський крик радості. Від нуля пішов і добре. Тепер – моя черга.

З одного боку Пузо лишив мені чистий пул, з іншого дуже бентежила відсутність активної риби. Ясно, що всю середину я проігнорував – Ігор провів там півгодини. Тому в плані стратегії я вирішив так – перші півгодини шмагаю верхню яму, другі – обловлюю низ. Решту часу – по ситуації, залежно від того, чи щось зловлю. А якщо обламаюся і зверху, і знизу – то просто панікуватиму. На щастя, не довелося. Свого альпійського ханака я обладнав двома дрібонькими німфочками, і задумався над тим, яку муху ставити на верх. Поділюся секретом – я ніколи не ставлю на верхню підвісну сідісішного сухаря. Виключно щось таке, що добре плаває і що не потрібно реанімувати (просушувати, протирати) після першої-ліпшої риби. Зазвичай, це мокра (золота курноцика), що то виринає, то потопає, або сухий ред-таг від Петруняка, за умови сталої глибини і відсутності потреби топити мухи на саме дно. Не знаю, чому ред-тага ігнорують – насправді, це одна з найкращих і найбільш універсальних мушок в наших умовах. Я дуже сподівався на те, що вдала проводка на швидкій течії зливу, дозволить мені якісно затримати сухаря у потрібному місці. І це в підсумку спрацювало.

Ясна річ, за таких умов (кришталева вода, яскраве сонце), коли ти перед рибою, як на долоні, треба максимально ховатися. Для цього я використовую наколінники – щоб і вейдерси не пошкодити, і зручно вмоститися на одному чи навіть на двох колінах. Я прилаштувався біля великих каменюк, щоб непомітним для риби обловити верхню частину зливу апстрімом. Сильна течія змушувала активно працювати руками, після чого я спускав німфи на глибину. І буквально відразу я помітив рибу – вона вискочила на ред-тага, але не взяла. Через дві хвилини все повторилося, форель (я був певен, що то райдужка) знову промахнулася. Спокійно, зараз головне на наламати дров і не злякати її. Тому переключився на верх і буквально відразу упіймав непоганого пструга! Фух, від нуля пішов – це головне.

Тепер можна було повернутися до райдужки. Головне – провести мухи в потрібній площині і трохи підгальмувати сухаря. Через три проводки я отримав бажане – риба вилетіла на муху, зробила кілька свічок, торпедою занурилася на дно і зрештою, оголосила себе переможеною – я завів більш ніж 30-сантиметрову красуню у підсак. Це круто, вже дві риби, а пройшло хвилин 15.

Більше того, я помітив третю рибу – вона сиділа в глибокому місці, тричі піднімалася на суху, але не брала, розверталася і ховалася. Ну, стандартні змагальні клопоти. Треба її перехитрити. Я змінив 3 мухи, поставив навіть сідісішку, але риба (не розгледів виду), вперто наді мною знущалася. І тут я вирішив змінити тактику – поставив мокру. Проводка, затримка і… Який же я ідіот, забув головне правило. Найкраще в тій ситуації було просто закрити очі і реагувати по удару. Я ж витріщився, як восьмикласник на Анджеліну Джолі, побачив, як риба підплила, вхопила муху і тут я смикнув. Результат очевидний: наколов і обламався. Непрощенна помилка, яка в підсумку коштувала мені призового місця, за яким я в принципі і не гнався. Ну, що вже…

Стартовий фарт розвіявся як дим – більше я нічого не зловив і не бачив. Схоже, то була остання риба на пулі, яку ще можна було упіймати… Тож у протоколі світилися дві форелі, які, зрештою, мене задовольнили. Не нуль і слава богу. Деякі хлопці половили краще. Андрій Мартиненко на плитах упіймав здоровенного харіуса, ще тягнув крупну форель, на яку підсів інший пир – словом, у них з Петруняком було весело. А от Стьопа Чех цього разу відловився погано, тому все мав розставити на місця останній, ранковий, етап.

Тур 4. Останній бій, найтяжчий він

Цього разу вже я мав ловити першим на дальньому «самому класному пулі», як запевнив Рома Михайлюк. Там справді було чимало перспективних місць – ну, фактично в кожному з них мала бути риба. Але сама місцина виглядала якось не дружелюбно. Відразу стало ясно, що тут не побігаєш, адже підхід до води перешкоджали високі шпичаки, здоровенні брили і гострі скелі. Ще й погода вирішила познущатися – ми виходили з табору під бринькання дощику, тому взяли куртки, а Ігор ще й два тубуси – життя навчило. Пам’ятаєте історію з загубленим коліном? Його добро було). Але там внизу, в каньйоні, було душно як в сауні. Вже по ходу біганини, я знімав з себе весь одяг і кидав його просто на берег, а піт лив з мене безбожно і безперервно.

Стратегія на цьому пулі була дуже проста – зловити рибу і відійти від нуля. Я облаштував три вудки – дві німфові і одну суху. Почав з першого зливу і дуже швидко упіймав дрібну форель. Ну, з почином. Але далі було гірше – як я й боявся. Риба тупо забила на мене і не ловилася взагалі. Ні ударів, ні натяків – хоч трісни. Подалі від зливів та ямок (порожніх) на мене чекала мальовнича ділянка з повільною течією, там точно мав бути харіус. Але на німфу він не ловився, на суху теж. Зважаючи на те, що пройшов дощик, я ризикнув – швидко переробив суху під мокру і це миттєво дало результат. Непоганий харіус спокусився таки на невеличку чорну мушку, узявши на короткому стріпі. Ура!

Але більше такого щастя не було. Довелося знову братися за німфу і виловлювати невидиму рибу. Нарешті, за кілька хвилин до фінішу, у тому ж місці, де узяв перший харіус, я упіймав другого, трохи більшого. Ну, хоч так. Варто зазначити, що протягом всіх чотирьох етапів я ловив на одні й ті ж мухи – власного виготовлення чорні пердігони з хеклом із сдс-пафс. І вони мене не підвели.

Почав ловити Ігор і за доброю традицією злив форельку на самому старті у тому ж місці, де свою зловив я. А далі – більше години біганини, зміни мух та перев’язок через обриви. Пузо обловив всі ями, всі зливи і перекати, але лише за кілька хвилин до фінішу нарешті таки зловив 17-сантиметрового пстружка, а за ним ще одного, меншого.

Фінал

У тому, що виграє Стьопа взагалі ніхто не сумнівався, бо він здорово відловився далеко не ідеальному пулі. Очевидно, його стратегія виявилася найбільш правильною і вдалою. Звісно, було б добре, якби він поділився з нами своїми успіхами – звісно, якщо в Стьопи буде бажання описати свої вдалі виступи, ми всі залюбки їх прочитали б. Другим став Рома Михайлюк, який рівно відловився на всіх етапах, вичавлюючи максимум із кожного пулу. Бронза дісталася Данилу Секунді і, мабуть, заслужено – він виклався по повній, по ночах дов’язував мухи, весь вільний час не байдикував, а присвячував тренуванням. Виявилося, що в нього однакова кількість балів зі мною, але більша кількість зловленої риби (поміг останній тур і жменя дрібної форелі).

Переможці отримали сертифікати на купівлю товарів в магазині нашого вічного спонсора fly-fishing.com.ua, окрім цього, Діма Петруняк, як завжди привіз подарунки для учасників, які посіли нижчі місця.

У мене, відповідно, четверте місце, яке в принципі виглядає цілком задовільним результатом. Я також відловився стабільно, без злетів та падінь. Якби трішки піднапрягся і не тупив, то може і результат був би кращим, хоча знову ж таки – на цих змаганнях я не гнався за медалями. Напевно, на вищі місця заслуговували Діма Петруняк та Андрій Мартиненко, яким жереб вирішив двічі ловити в парі. Цікаво було б прочитати і про їхні історії – виявлялося, той хто ловив другим грамотно використовував недоліки першого і його обловлював. Безперечно, якби не прикрий нуль в третьому турі, Міша Шунинець також мав би значно кращий результат.

Зрештою, як і кожні змагання, цей чемпіонат дав чимало інформації для роздумів кожному учаснику. Ми ловили в скрутний час – води і риби мало, не те, що торік. Але такі турніри лише підвищують майстерність, адже дають нам цінний досвід. Тепер на черзі суха муха – там теж буде весело…

Підсумковий протокол

  1. Чех Степан (Мукачево)
  2. Михайлюк Роман (Калуш)
  3. Секунда Данило (Львів)
  4. Ящишин Ростислав(Львів)
  5. Петруняк Дмитро (Івано-Франківськ)
  6. Мартиненко Андрій (Львів)
  7. Анісімов Ігор (Ужгород)
  8. Шунинець Михайло (Міжгір’я)
  9. Кушинський Сергій (Чернівці)
  10. Повхан Іван(Ужгород)
  11. Крижанюк Володимир (Київ)
  12. Халявка Артем(Кропивницький)
  13. Романюк Євген (Вінниця)
  14. Шкварок Петро (Івано-Франківськ)
Прокоментувати
І'мя:

Емейл:

Сайт:


Отримувати оновлення


Отримувати оновлення на почту:

Архів записів

Нахлистовий магазин