Блог двох мухарів

Архив за год: 2013

Якось в цивілізованому світі склалося так, щоб заробляти більше, треба на одній фірмі працювати довше. Воно й логічно виглядає, зважаючи на вставку слів «патріотизм» чи «корпоративний дух». У нас же все по-іншому. Хочеш заробляти більше, треба і працювати більше. А коли робота накриває з головою, то відволікти від неї може лише виключений телефон і гірські річки з самими горами. А ще кермо автомобіля і педалька газу.Оскільки я водій-початківець, вирішив не ризикувати людьми і вирушити до гір в компанії Арсена, водія набагато досвідченішого. План у нас був простий, як робоча система в Україні: зранку гроші, ввечері крісла. Тобто зранку гриби, а потім риба.Грибів було значно менше, аніж минулого разу, все таки відчувалося різке похолодання. Ми лазили по схилах букового лісу, де-не-де траплялися білі, а переважно росли моховики та їм подібні. Коли наші сумки заповнилися болетовими, ми спакували їх в багажник і вирушили до річки.Арсен був без вейдерсів, тому від берега далеко не відходив. Воно й правильно – річка мутнувата, ловити на суху не просто. Я спробував на німфу, у трохи глибших місцях. Цікаво, що мухи з яскравими елементами цього разу не працювали, натомість харіус ловився на «сирітку» – німфочку, яку я колись викладав в переліку фаворитів. Мушка проста – тьмяна голівка, швидше за все латунна, сірий натуральний даббінг і оранжевий натуральний торракс. Очевидно, це імітація волохокрильця.
Взагалі, за моїми спостереженнями, на осінь харіус проявляє неабиякий інтерес до хрущиків в хатинці. Цікаво було, що риба знаходила цю муху в мутній воді. Окрім пиря «сиріткою» зацікавився непоганий ялець. Арсен же знайшов досить крупного харіуса під ногами – працював сірий парашутик від Єгора Бабича.Але ловити у брудній воді було якось не цікаво. Ми вирішили поїхати на іншу річку, де вода завжди чиста. Там і зупинилися з метою порибалити та почистити гриби. Цікаво, що на мілких перекатах харіуса ми не знайшли, хоч він мав би там стояти. Натомість риба сиділа на більш швидкій та глибокій воді.
«Сирітка» спрацювала і тут, а окрім неї харіус цікавився шоколадками різної формації. Взагалі, риба була доволі активна. Навіть коли нас накрила хмара і залила дощем, харіус продовжував ловитися на німфу. Сухі та мокрі чомусь не працювали.Загалом на цьому місці за годинку часу ми упіймали з десяток харіусів, кілька з них були за 25 сантиметрів. Можна було йти вверх чи вниз – перекатів було ще багато, але треба було вирушати додому…

У нашому середовищі неодноразово проскакували думки про те, що нахлистом цікаво було б половити не лише лососевих, але й коропових. З голавлем ми усі більш-менш знайомі, а от з карасем чи самим коропом практично ні. Наш добрий друг з Луганщини Єгор Бабич цього року захопився ловлею коропа нахлистом і вже може похвалитися кількома трофеями.Нещодавно Єгор став гостем одної рибальської програми, в якій наочно показав як і на що він ловить коропа. Кому цікаво довідатися більше про вусатого риба – дивіться тут: http://tvfish.ru/

ПС. Дивитися краще в експлорері чи хромі, бо з оперою цей сайт, схоже, не дружить.

На последнем Чемпионате Украины мне довелось побывать гостем, но тем не менее удалось познакомиться со всем «нашим» бомондом, людьми, которых я знал или по форумам или понаслышке. Одним из многих моих друзей по оружию и стал Ростик, который и предложил написать, рассказать, про ловлю нахлыстом  на Туманом Альбионе. 

Начну с того что, в Лондоне мне удалось познакомиться с двумя отличными рыбаками, людьми и фанатами нахлыста, это Алекс и Вайдас, которые просвещают, помогают и показуют особенности ловли в Англии.Итак, пятница. Созваниваемся с Вайдасом и договариваемся на субботу выехать за город на р. Итчен (Itchen), которую, как потом подтвердил день рыбалки, не зря называют самой лучшей  чок стрим  рекой Европы, а то и мира. Думаю, вы все представляете мое внутреннее состояние перед поездкой. После работы забираю дочь со школы и бегом в магазин за инвентарем… Вечером проверка снастей, сбор вещей и засыпаю около полуночи.

Суббота. Будильник трещит в 6:00. Жена в агонии «желает» мне «щастливой» рыбалки. Крадусь в кухню, варю кофе.6:30 звонит “коллега”, говорит, что он уже под моими окнами. Обуваюсь и выхожу, прыгаем в метро и через 15 минут мы уже пьем кофе на ЖД вокзале Вотерлу (Waterloo). Через пару минут, садимся в комфортабельный поезд, который несет нас к новым приключениям. По дороге, в поезде, обговариваем тактику ловли и решаем ловить на нимфы, я на «францию», а Вайдас классическим методом.Около 9:20 прибываем в поселок и… я в сказке. Старенькие, ухоженные домики, каменный мостик, туман подымается на рекой. Короче, рай!!! Вайдас говорит: «Пошли в паб!». Я после непродолжительной паузы: «Уже, сразу?» И мы обое начинаем смеяться! После выяснилось, что там мы смогли переодеться и присесть перед дорожкой. Паб был еще закрыт, но открывши калитку, мы зашли во двор и свободно переоделись на террасе. Я задал вопрос, можно ли такое делать и получил ответ, что здесь это вполне нормально.Подойдя к реке, мы увидели, что много людей прогуливается по берегу, бегает, выгуливает своих четвероногих друзей, все здороваются, улыбаются, спрашивают как рыбалка, что поймали… и тут я понял, что люди за городом совсем другие.

Ну и ладно, мы ведь про рыбалку, так ведь?Зарядивши свой #3 Грэйс двумя нимфами, тихонечко спускаюсь в воду. Поле 10 минут вываживаю первого харька. Размер около 30 см, неплохое начало.

После, парочка гольянчиков и вдруг чувствую сопротивление рыбехи посильнее. Пару минут, замер длинны и мой предыдущий рекорд в 37 см канул в Лету. Припрыгивая от радости делаю пару фото и отпускаю на волю огурчика.После этого было поймано довольно много хариусов размером 30-35 см и парочка небольших форелек.

Ближе к 15:00 сели перекусить и тут в процессе разговора Вайдас выдает фразу, что рыбалка только начинается. Участок впереди, является самым соком по крупному и среднему хариусу. Я взволновано жую бутрик и в мыслях кручу кино про средних и крупных хариусов…Так и было. Уже через 15 минут цепляю ее, рыбу дня. После подсечки упираюсь в что-то, он непривычно спокойно пульсирующими движениями вырывает удочку с руки, противостоять с ним моей #3, очень тяжело… После 7-8 минут боя и с двадцатой попытки завожу его в подсак (как я думал, мой подсак абсолютно нормальных размеров. Оказывается нет, маловат будет) и не верю своим глазам. На мои крики и вопли прибегает Вайдас и говорит, что он думал что я форельку потянул, а это харек средних размеров! Я, не отойдя от предыдущего шока, получаю второй. «Средний размер!? Да в нем наверняка 50 см!» – ору я.Когда эмоции немного улеглись, замер показал, что хариус всего-то 45 см, но опять личный рекорд. Парочка фоток, небольшое видео и минут 15 я его приводил в чувства, устал он очень…Вспоминая слова Алекса, перевязываюсь на #5, что б не мучать «среднюю рыбу» и попробовать мою новую лялю в действии. Пройдя выше, через минут 15, цепляю еще одного уже немного помельче, «среднего» хариуса на 42-43 см, уже не фоткая, выпускаю и любуюсь как он красиво уходит и пропадает в глубине, между растительностью на дне.Позже подхожу к очень перспективному месту и делаю заброс под противостоящий берег. Не проходит и трех секунд, зверский толчек и моя катушка трещит не на шутку. Разворачиваю рыбу и тут она начинает свои всем известные сальто, пируэты, прыжки! Да, это было прекрасное зрелище. Через пару минут королева английских рек у меня в подсачке.
По здешним меркам она средняя, но тем не менее это мой очередной личный рекорд. Браун траут (brown trout) 35 см. Выглядит она точно так же как и наша пеструшка, разве что немного желтее. И то я не уверен, что есть какая-то разница.До того времени как погода началась портиться, мне удалось поймать еще 5-6 хариусов. Один был около 42 см, остальные мельче. Начинал капать дождь.
Посоветовавшись, мы решили провести остаток времени в пабе на берегу реки. Выпивши пару бокалов Гинесса, пришло время идти на вокзал…P.S. Еще добавлю, что самой ходовой нимфой дня была наша всеми любимая «шеколадка» и ее сестра-близняшка, только с оранжевым тораксом.
Вот так.

Автор: Габор Варга, Лондон, спеціально для Блогу
Фото автора

Поки у наших краях не почався нерест, форель ще можна половити в карпатських річках. Як відомо, наш добрий друг Зарт на минулому тижні відвідав одну річку, де упіймав ось такого красеня на зелену німфу.А на вихідних Юра (Тіроль) трохи поїздив на гриби, після чого упіймав на тій же ріці ще одну красуню, а також кілька пириків.

Даруйте, що так пізно, але краще пізно, ніж ніколи. Отож вибралися ми з Орестом та Арсеном в гори на гРиби – такий собі симбіоз корисного і приємного. Мені було більш-менш знайоме одне місце в горах, тож вирішили перевірити, як там з грибами. Взагалі, трьом людям з різними запасами енергії і поглядами на життя лазити по горах досить складно.
Орест – старий пластун, як він сам про себе говорив, швидко чкурнув угору, а ми з Арсеном рухалися по-трохи, тримаючись дороги, щоб не заблудитися.У нас було трохи грибів, а тоді задзвонив Орест і сказав, що в нього вже торба білих і щоб ми йшли до нього. Можете собі уявити ці слова: «Йдете по дорозі вверх, там буде вирубка. Повертаєте направо, сходите вниз, перелазите через потічок, тримаєтеся правого боку і видряпуєтеся на гору букового лісу». Добрих півтори години ми вбили на те, щоб виконати усі ці забаганки. Я кілька разів навернувся, але сяко-таки, проклинаючи все на світі, таки добралися до Ореста, який сидів на горі, як цар, тримаючи в руках кілька класних білих. Його сумка вже забита, стояла трохи вище.Арсену пощастило більше, а я там майже нічого не знайшов. Тож трохи поблукав і з горем навпіл спустився до низу. Порівняно з їхніми здобутками, мої були менш, ніж скромні. Поїхали ми до пані Марії, де й поселилися. Кілька великих білих віддали їй, щоб приготувала підливку. Ще замовили вечерю і махнули ловити рибу.
Річки були трохи каламутні, а в струмках мало води. Тож нам довелося проїхати кілометрів з 20, щоб трохи порибалити.Відпочити то ми відпочили, трішки половили. Харіус був не великий, від 5 до 25 сантиметрів. Ловився переважно на сухариків, невеликих розмірів.
Особливо й згадати нічого, чесно кажучи.А от вечеря на нас чекала славна. Пані Марія виконувала будь-які наші забаганки. І узварчик домашній, і хлібчик, і салатик з квашеної капусти до трунку, і картопелька смажена з грибною підливкою, яку ми два дні їли.
А Арсен насмажив шашликів. Ми ще набрали всячини, щоб мух пов’язати, але після третьої всім захотілося спати – гори виснажують.Вже наступного ранку ми вирушили в ті ж місця. У мене було набагато краще – далеко в ліс не залазив, переважно йшов по дорозі. Але там, як не дивно, були найбільші і найкрасивіші білі. Орест, знову ж таки, «відловився» по повній програмі. Арсен потім шкодував, що з ним не пішов.
Хоча, маючи повний кошик білих, чесно кажучи, не було за чим шкодувати…