Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

Десь рік тому уся наша нахлистова банда прощалася з літом в Гребенові. Тоді відверто пощастило з погодою – небо було блакитним, а дерева жовтогарячі. Не зашкодила навіть каламутна річка, бо відловилися всі. Цього року провести схожий фестиваль не вдалося з різних причин. Когось не відпустили хатні справи чи робота, хтось не зміг взяти квитки. Тож у гори вирвалися лише четверо – Геник, Сергій, Міша і я. Правда, двоє перших мали змогу пробути в Карпатах лише день. Ми з Мішою планували залишитися на ніч.Останні теплі деньки. В суботу в горах було справді тепло та затишно. Зранку, коли не було вітру, взагалі можна було в футболці ходити. Приїхавши на місце ми розійшлися – Геник спустився з сухою вниз, Міша з німфою пішов вверх. Ми з Сергієм залишилися обловлювати найближчі перекати. Риба ловилася досить непогано. Мені відразу вдалося зловити трьох жирних харіусів, в одного з них було якесь пошкодження біля хвоста. Чи то паразит, чи наслідки удару остроги говорити не візьмусь, не мав дуже часу досліджувати причину і тримати рибу поза водою.Щодо мух, то в мене працювала лише одна німфа – «сирітка». Коли наступає осінь, я завжди ловлю на неї, незважаючи на стан води. І в чистій, і в брудній ріці «сирітка» працює однаково ефективно. Нижні мухи – шоколадки, фезентейли чи щось інше, чомусь були зовсім пасивними.
Власне, я ловив методом довгої німфи, з індикатором. Зважаючи на це, не використовував мух із вольфрамовими головками – інакше мав би купу зачепів за каміння. Мені подобається цей метод, але він не особливо ефективний. Слід визнати, що в французького методу переваг значно більше. Хоча, дев’ять харіусів за перші години мене також потішили. У Сергія теж біля десятка пириків. У Геника, який ловив на суху показники були вищими – він перевалив за десяток. У Міші було багато сходів, кілька харіусів та одна форель.Другим етапом нашої мандрівки стала ця ж ріка, але трохи нижче по течії. Тут я вже вирішив ловити французьким підліском з верхньою сухою мухою, роль якої виконав ред-таг парашут. «Сирітка» знову стала підвісною, а на низ вже йшов вольфрам, адже завдяки проводці можна було уникнути зачепів.
Поки Міша пішов догори, ми з Сергієм розташувалися в десятьох метрах один від одного.
Геник наловився, тож планував піднятися вверх по струмку і порозбивати кілька дамб, аби форель змогла піднятися на нерест.На впадінні струмка я одразу ж зловив харіуса, за ним була невелика форель і крупний харіус, який фантастично вистрибнув з води і вхопив ред-тага з повітря.
 На жаль, я трішки замешкався з підсаком і його не дотягнув. На згадку цей харіус повністю заплутав мою снасть – довелося все різати і перев’язувати.Піднімаючись догори я доловлював те, що мені залишив Міша. Загалом упіймав з десяток пириків, не дуже вражаючих розмірів. Переважно риба ловилася на суху, час від часу скубала «сирітку». А коли зустрівся з товаришем, то зі здивуванням почув, що він нічого не зловив. Просто переді мною розкинувся шикарний харіусів перекат, який я прочесав німфою – порожньо. Не було зловлено риби і в ідентичному місці трішки вище. Не розуміючи в чому справа ми спустилися вниз і вирішили змінити місце риболовлі.Річка, на яку ми поїхали знаходиться неподалік і до нерестової заборони не потрапила. Але там, окрім красивих пейзажів ми практично нічого не упіймали.
Геник видурив на суху одного дрібного голавлика та одного харіуса. Міша зловив двох крихітних пириків, ми з Сергієм по облизню.

Краса по-карпатськи, чи що?

Власне, на цьому й скінчилася суботня забава.
Ми відвезли Геника і Сергія на вокзал, самі ж заскочили в магазин, купили трохи м’яса і вирушили до пані Марії, яка готувала для нас грибну юшку та інші свої смаколики. Поки готувався шашлик ми трішки підв’язали мух. Добре, що в Міші виявився хороший ліхтарик – верхнього світла було замало.До шашлика здорово пішов прозорий трунок власного приготування. Зізнаюся, що ще ніколи не пив самогонки – мені не подобався її різкий запах. А цього разу запах був м’який, власне, як і сам продукт. Ми вжили по три чарки – цього було достатньо для релаксу. Можна було йти спати і готуватися до недільного ранку.О 8-ій ранку ми прокинулися бадьорими і без жодних ознак головного болю. На швидку руку перекусили тим, що залишилося з вечора і вирушили на третю річку. Приїхавши на місце застали двох місцевих дядьків з сумками через плече.
До інспекторів я не дзвонив – на моїх очах вони нічого не упіймали. Єдине, шкода, що пішли вони вгору, туди, куди і ми планували піти, але байдуже. Насамперед, треба було з’ясувати, на що ловитиметься риба. З третього закиду упіймав харіуса під ногами на суху муху, натомість німфа мовчала. Відповідно, німфову вудку я склав і залишив в машині. Не пошкодував: харіус шикарно ловився на сухаря.Риба брала на усі варіації і типи мух, за винятком більших 14-го розміра, емерджерів зеленого кольору, чорних мушок та мух з обмоткою пером когута. Загалом я перепробував близько двох десятків мушок. Найкраще працювали нескладні імітації одноденок, дрібненькі емерджери, мушки типу «йобо» тощо. Щодо кольорів, то працювало абсолютно все з оранжевим CDC, а також сіре та коричневе. На повністю помаранчеві мухи риба також активно ловилася. Щодо дислокації харіуса, то найкраще ловилося на повільній воді, нижче перекатів.  Було кілька грубших харіусів, але дотягнути їх не судилося. Переважно ловився пирик в районі 20-и сантиметрів. Тим часом Міша зіткнувся з проблемою, яка й мені була добре відомою. Коли я починав ловити, то боявся використовувати сухі, адже зір в мене далеко не ідеальний. Відповідно, я не сподівався побачити муху на хвилях. Зважаючи на це, почав виготовляти такі приманки, які зміг би добре бачити. Міша поки що не наважився придбати собі станок та інструменти, тому використовує куплені мушки. Вони загалом непогані, але своє все ж краще.Коли харіус пішов «на обід» ми вирішили заскочити на скелі і половити там ще зо дві години. Я вирішив, що вудки з сухою мушкою вистачить і помилився – жодного виходу. Натомість Міша на німфу упіймав одного пристойного харіуса та ще кілька менших. Доловити ми не змогли – почалася злива, що вигнала нас до машини.
Але і цього сповна вистачило для гарного настрою.

Якось в цивілізованому світі склалося так, щоб заробляти більше, треба на одній фірмі працювати довше. Воно й логічно виглядає, зважаючи на вставку слів «патріотизм» чи «корпоративний дух». У нас же все по-іншому. Хочеш заробляти більше, треба і працювати більше. А коли робота накриває з головою, то відволікти від неї може лише виключений телефон і гірські річки з самими горами. А ще кермо автомобіля і педалька газу.Оскільки я водій-початківець, вирішив не ризикувати людьми і вирушити до гір в компанії Арсена, водія набагато досвідченішого. План у нас був простий, як робоча система в Україні: зранку гроші, ввечері крісла. Тобто зранку гриби, а потім риба.Грибів було значно менше, аніж минулого разу, все таки відчувалося різке похолодання. Ми лазили по схилах букового лісу, де-не-де траплялися білі, а переважно росли моховики та їм подібні. Коли наші сумки заповнилися болетовими, ми спакували їх в багажник і вирушили до річки.Арсен був без вейдерсів, тому від берега далеко не відходив. Воно й правильно – річка мутнувата, ловити на суху не просто. Я спробував на німфу, у трохи глибших місцях. Цікаво, що мухи з яскравими елементами цього разу не працювали, натомість харіус ловився на «сирітку» – німфочку, яку я колись викладав в переліку фаворитів. Мушка проста – тьмяна голівка, швидше за все латунна, сірий натуральний даббінг і оранжевий натуральний торракс. Очевидно, це імітація волохокрильця.
Взагалі, за моїми спостереженнями, на осінь харіус проявляє неабиякий інтерес до хрущиків в хатинці. Цікаво було, що риба знаходила цю муху в мутній воді. Окрім пиря «сиріткою» зацікавився непоганий ялець. Арсен же знайшов досить крупного харіуса під ногами – працював сірий парашутик від Єгора Бабича.Але ловити у брудній воді було якось не цікаво. Ми вирішили поїхати на іншу річку, де вода завжди чиста. Там і зупинилися з метою порибалити та почистити гриби. Цікаво, що на мілких перекатах харіуса ми не знайшли, хоч він мав би там стояти. Натомість риба сиділа на більш швидкій та глибокій воді.
«Сирітка» спрацювала і тут, а окрім неї харіус цікавився шоколадками різної формації. Взагалі, риба була доволі активна. Навіть коли нас накрила хмара і залила дощем, харіус продовжував ловитися на німфу. Сухі та мокрі чомусь не працювали.Загалом на цьому місці за годинку часу ми упіймали з десяток харіусів, кілька з них були за 25 сантиметрів. Можна було йти вверх чи вниз – перекатів було ще багато, але треба було вирушати додому…

На последнем Чемпионате Украины мне довелось побывать гостем, но тем не менее удалось познакомиться со всем «нашим» бомондом, людьми, которых я знал или по форумам или понаслышке. Одним из многих моих друзей по оружию и стал Ростик, который и предложил написать, рассказать, про ловлю нахлыстом  на Туманом Альбионе. 

Начну с того что, в Лондоне мне удалось познакомиться с двумя отличными рыбаками, людьми и фанатами нахлыста, это Алекс и Вайдас, которые просвещают, помогают и показуют особенности ловли в Англии.Итак, пятница. Созваниваемся с Вайдасом и договариваемся на субботу выехать за город на р. Итчен (Itchen), которую, как потом подтвердил день рыбалки, не зря называют самой лучшей  чок стрим  рекой Европы, а то и мира. Думаю, вы все представляете мое внутреннее состояние перед поездкой. После работы забираю дочь со школы и бегом в магазин за инвентарем… Вечером проверка снастей, сбор вещей и засыпаю около полуночи.

Суббота. Будильник трещит в 6:00. Жена в агонии «желает» мне «щастливой» рыбалки. Крадусь в кухню, варю кофе.6:30 звонит “коллега”, говорит, что он уже под моими окнами. Обуваюсь и выхожу, прыгаем в метро и через 15 минут мы уже пьем кофе на ЖД вокзале Вотерлу (Waterloo). Через пару минут, садимся в комфортабельный поезд, который несет нас к новым приключениям. По дороге, в поезде, обговариваем тактику ловли и решаем ловить на нимфы, я на «францию», а Вайдас классическим методом.Около 9:20 прибываем в поселок и… я в сказке. Старенькие, ухоженные домики, каменный мостик, туман подымается на рекой. Короче, рай!!! Вайдас говорит: «Пошли в паб!». Я после непродолжительной паузы: «Уже, сразу?» И мы обое начинаем смеяться! После выяснилось, что там мы смогли переодеться и присесть перед дорожкой. Паб был еще закрыт, но открывши калитку, мы зашли во двор и свободно переоделись на террасе. Я задал вопрос, можно ли такое делать и получил ответ, что здесь это вполне нормально.Подойдя к реке, мы увидели, что много людей прогуливается по берегу, бегает, выгуливает своих четвероногих друзей, все здороваются, улыбаются, спрашивают как рыбалка, что поймали… и тут я понял, что люди за городом совсем другие.

Ну и ладно, мы ведь про рыбалку, так ведь?Зарядивши свой #3 Грэйс двумя нимфами, тихонечко спускаюсь в воду. Поле 10 минут вываживаю первого харька. Размер около 30 см, неплохое начало.

После, парочка гольянчиков и вдруг чувствую сопротивление рыбехи посильнее. Пару минут, замер длинны и мой предыдущий рекорд в 37 см канул в Лету. Припрыгивая от радости делаю пару фото и отпускаю на волю огурчика.После этого было поймано довольно много хариусов размером 30-35 см и парочка небольших форелек.

Ближе к 15:00 сели перекусить и тут в процессе разговора Вайдас выдает фразу, что рыбалка только начинается. Участок впереди, является самым соком по крупному и среднему хариусу. Я взволновано жую бутрик и в мыслях кручу кино про средних и крупных хариусов…Так и было. Уже через 15 минут цепляю ее, рыбу дня. После подсечки упираюсь в что-то, он непривычно спокойно пульсирующими движениями вырывает удочку с руки, противостоять с ним моей #3, очень тяжело… После 7-8 минут боя и с двадцатой попытки завожу его в подсак (как я думал, мой подсак абсолютно нормальных размеров. Оказывается нет, маловат будет) и не верю своим глазам. На мои крики и вопли прибегает Вайдас и говорит, что он думал что я форельку потянул, а это харек средних размеров! Я, не отойдя от предыдущего шока, получаю второй. «Средний размер!? Да в нем наверняка 50 см!» – ору я.Когда эмоции немного улеглись, замер показал, что хариус всего-то 45 см, но опять личный рекорд. Парочка фоток, небольшое видео и минут 15 я его приводил в чувства, устал он очень…Вспоминая слова Алекса, перевязываюсь на #5, что б не мучать «среднюю рыбу» и попробовать мою новую лялю в действии. Пройдя выше, через минут 15, цепляю еще одного уже немного помельче, «среднего» хариуса на 42-43 см, уже не фоткая, выпускаю и любуюсь как он красиво уходит и пропадает в глубине, между растительностью на дне.Позже подхожу к очень перспективному месту и делаю заброс под противостоящий берег. Не проходит и трех секунд, зверский толчек и моя катушка трещит не на шутку. Разворачиваю рыбу и тут она начинает свои всем известные сальто, пируэты, прыжки! Да, это было прекрасное зрелище. Через пару минут королева английских рек у меня в подсачке.
По здешним меркам она средняя, но тем не менее это мой очередной личный рекорд. Браун траут (brown trout) 35 см. Выглядит она точно так же как и наша пеструшка, разве что немного желтее. И то я не уверен, что есть какая-то разница.До того времени как погода началась портиться, мне удалось поймать еще 5-6 хариусов. Один был около 42 см, остальные мельче. Начинал капать дождь.
Посоветовавшись, мы решили провести остаток времени в пабе на берегу реки. Выпивши пару бокалов Гинесса, пришло время идти на вокзал…P.S. Еще добавлю, что самой ходовой нимфой дня была наша всеми любимая «шеколадка» и ее сестра-близняшка, только с оранжевым тораксом.
Вот так.

Автор: Габор Варга, Лондон, спеціально для Блогу
Фото автора

Поки у наших краях не почався нерест, форель ще можна половити в карпатських річках. Як відомо, наш добрий друг Зарт на минулому тижні відвідав одну річку, де упіймав ось такого красеня на зелену німфу.А на вихідних Юра (Тіроль) трохи поїздив на гриби, після чого упіймав на тій же ріці ще одну красуню, а також кілька пириків.

Даруйте, що так пізно, але краще пізно, ніж ніколи. Отож вибралися ми з Орестом та Арсеном в гори на гРиби – такий собі симбіоз корисного і приємного. Мені було більш-менш знайоме одне місце в горах, тож вирішили перевірити, як там з грибами. Взагалі, трьом людям з різними запасами енергії і поглядами на життя лазити по горах досить складно.
Орест – старий пластун, як він сам про себе говорив, швидко чкурнув угору, а ми з Арсеном рухалися по-трохи, тримаючись дороги, щоб не заблудитися.У нас було трохи грибів, а тоді задзвонив Орест і сказав, що в нього вже торба білих і щоб ми йшли до нього. Можете собі уявити ці слова: «Йдете по дорозі вверх, там буде вирубка. Повертаєте направо, сходите вниз, перелазите через потічок, тримаєтеся правого боку і видряпуєтеся на гору букового лісу». Добрих півтори години ми вбили на те, щоб виконати усі ці забаганки. Я кілька разів навернувся, але сяко-таки, проклинаючи все на світі, таки добралися до Ореста, який сидів на горі, як цар, тримаючи в руках кілька класних білих. Його сумка вже забита, стояла трохи вище.Арсену пощастило більше, а я там майже нічого не знайшов. Тож трохи поблукав і з горем навпіл спустився до низу. Порівняно з їхніми здобутками, мої були менш, ніж скромні. Поїхали ми до пані Марії, де й поселилися. Кілька великих білих віддали їй, щоб приготувала підливку. Ще замовили вечерю і махнули ловити рибу.
Річки були трохи каламутні, а в струмках мало води. Тож нам довелося проїхати кілометрів з 20, щоб трохи порибалити.Відпочити то ми відпочили, трішки половили. Харіус був не великий, від 5 до 25 сантиметрів. Ловився переважно на сухариків, невеликих розмірів.
Особливо й згадати нічого, чесно кажучи.А от вечеря на нас чекала славна. Пані Марія виконувала будь-які наші забаганки. І узварчик домашній, і хлібчик, і салатик з квашеної капусти до трунку, і картопелька смажена з грибною підливкою, яку ми два дні їли.
А Арсен насмажив шашликів. Ми ще набрали всячини, щоб мух пов’язати, але після третьої всім захотілося спати – гори виснажують.Вже наступного ранку ми вирушили в ті ж місця. У мене було набагато краще – далеко в ліс не залазив, переважно йшов по дорозі. Але там, як не дивно, були найбільші і найкрасивіші білі. Орест, знову ж таки, «відловився» по повній програмі. Арсен потім шкодував, що з ним не пішов.
Хоча, маючи повний кошик білих, чесно кажучи, не було за чим шкодувати…