Блог двох мухарів

Шановні друзі! Зважаючи на нестабільну ситуацію, велика кількість нахлистовиків нашої держави, очевидно, не зможе побувати на всіх цьогорічних заходах, що традиційно проводяться в Карпатах. Окрім цього, ініціативна група людей виступила проти проведення Кубка України наприкінці травня на ріці Свіча, мотивуючи це тим, що ловити в час календарного нересту та в заповіднику недоцільно. Зважаючи на це, оргкомітетом було прийнято силове рішення про перенесення дати початку Кубку України з нахлисту та об’єднання його із семінаром «Strike! – 2014». Таким чином змагання та семінар пройдуть в один час, а саме з 19 по 22 червня, (а не 12 по 15 червня, як повідомлялося раніше), на ріці Опір, в селі Дубина, Сколівського району. Саме там відбувався минулорічний чемпіонат України. 

Кубок України традиційно буде відбуватися два дні. Очевидно, у п’ятницю та суботу. Для того аби цьогоріч взяти участь в змаганнях НЕ ПОТРІБНО сплачувати внески до федерації риболовного спорту України. По суті, Кубок України – аматорські і напівофіційні змагання, адже за перемогу учасники не отримають звання кандидата в майстри спорту чи майстра спорту. Повноцінними вони зможуть стати тоді, коли участь братимуть представники більшості областей України.

Семінар буде проводитися чотири дні. Він буде особливо цікавим та корисним для тих, хто починає займатися нахлистом, у кого є багато питань щодо закидів, техніки вудіння чи в’язання мушок. Минулорічний семінар, що відбувався на Мізунці зібрав велику кількість людей, кожна з яких отримала безцінну базу знань. Загалом, будь-який нахлистовий захід, це добрий настрій, незабутні емоції та враження. Ввечері, біля загального вогнища та пісні під гітару панує особлива атмосфера, що нікого не залишає байдужим.

Щодо фінансової сторони питання, то цьогорічні внески не будуть перевищувати минулорічні. Детальніша інформація, а також програма семінару і регламент змагань будуть опубліковані на блозі найближчим часом.

Оргкомітет змагань та семінару звертається до учасників з проханням якомога швидше повідомити про свою участь чи то в турнірі, чи то в навчальному проекті аби була змога повноцінно забронювати будиночки на базі «Карпати». На поляні також є зручні місця для наметів. Про свою участь повідомляйте Петруняка Дмитра (066 840 39 10 та 096 607 5108) або пишіть коментарі на блозі. Не тягніть до останнього!

Оскільки ми забронювали номер у Войтека на три дні, а жили лише два, то і заплатити повинні були за три – все справедливо, тож вирішили зостатися ще на одну ніч, а на Сян виїжджати з свіжою головою в суботу вранці. О четвертій годині речі були спаковані, чай в термос залитий, вранішня сигаретка скурена і тормозок в дорогу зібраний. Також наш вірний Буцифал-Смартик під кодовим іменем «Бусятко» був побалуваний добротною польською соляркою, за що він згодом нам чесно і віддано віддячив.Дорога в Польщі завжди пролітає непомітно, навіть численні гірські серпантини, круті спуски і підйоми даються легко. Напевно це результат ідеального покриття, розумної розмітки та адекватних інформативних знаків. Але що ближче ми до Сяну, то більше чорніють хмари і врешті починається дощ…Який дощ?! Я ж їду на Сян ловити на суху мушку! Я два дні марив випробувати свою одиничку на гідній рибі, а не на 15-сантиметрових карпатських харіусах! Я проїхав 600 кілометрів, щоб побачити вихід дужого пстронга чи файного ліпєня!
Ще й багаточисленні річечки кольору капучіно настрою зовсім не добавляли. В голову почали закрадатися крамольні думки щодо повернення додому, благо вголос я їх не озвучив, однак, гадаю, по моїй кислій пиці Ростик все прочитав.
Купуємо ліцензії, дивуємося, що вони вже по 80 злотих. «Стражнік ловіска» Павел обнадіює, що погода має бути файною і на ріці лише 7 нахлистовиків. Дощ ледь моросить – одним словом ніби трішки розпогоджується.З другого разу знаходимо з’їзд з траси, пробираємося до річки, дорога явно бажає кращого, але Бусятко впевнено несе нас до Віати. Влітаємо в вейдерси, нашвидкуруч перекушуєм і на річку! На ямі, де минулого року мав здибанку і незакінчені справи з тайменем стоять поляки і періодично таскають непоганих пстружків. Ростик зміщується вліво і практично відразу ловить гарного харіуса на глибині сантиметрів з 10.І тут до мене приходить повне розчарування: не хочу я більше ловити на німфи, не хочу стояти за 15 метрів від поляка, не хочу дощу… Апатія, яку не зміг порушити навіть зловлений харіус. Спускаємось нижче по течії, я бурчу, що треба було таки взяти з собою суху снасть. РОСТИК, ВИБАЧ, ЩО БУВ ТАКИМ МУДАКОМ!В Ростика гарно ловиться форель, вже перевалило за десяток, в мене трохи менше, але в порівнянні з середньостатистичною рибалкою в Карпатах – це шалений успіх. Шкода, що в той момент ця думка не прийшла мені в голову – зберіг би трошки своїх і Ростикових нервів. Поки я був занурений у свій заплутаний внутрішній світ до мене підійшло двійко поляків. На ламаній польській, англійській і українській мові поговорили про рибалку, погоду, політику. Прощались вони зі мною фразою «Слава Україні!», що врешті підняло мій бойовий дух.Повертаємось до Віати і приймаємо вольове рішення відвідати «Ельдорадо» – ще одне місце на спеціальній нахлистовій ділянці Сяну. Сховатися від дощу в колибі прийшов ще один нахлистовик, який приїхав з сім’єю. Розповів, що це його улюблене місце, про браконьєрство, яке процвітало тут ДВАДЦЯТЬ років тому… Дорогі українці! Ми відстали від поляків мінімум на 20 років! Дуже надіюся, що щось ми змінимо і колись я повезу своїх дітей не на ОС Дунаєць, чи ОС Сян, а на ОС Опір, Свіча, Мізунка…
Дорога до «Ельдорадо» після дощу в принципі перестала існувати – гравій, трава, болото, півметрові ями – і це все гордо місить низькопрофільна гума Смарта. Надії додає Мерседес GL, що їде попереду – в разі чого буде кому тягти). Добрих пів години ми клянемо дорогу, але надія половити на суху веде нас далі, притуплює інстинкт самозбереження і згадки про ціни на українських СТО.Нарешті ми на місці, одна машина припаркована, поляк ловить… на суху! Ми вирішуємо організувати собі кінотеатр – стаєм передом до води, включаємо двірники і спостерігаємо за намаганнями поляка щось зловити. За декілька хвилин він витягує форельку. Все в душі перевернулось – риба активна і бере на суху! Вилітаю з авто, поспіхом збираю снасть, «ВІТАМ САН», і на воду! Ростик благородно залишає мені облюбоване місце і спускається трішки нижче, я ж на третій проводці бачу вихід харіуса. Невже? Чи здалося? Наступний закид і ось він вже гне бубликом мою одиничку, солодко заводить мелодію фрикціону. Я ЩАСЛИВИЙ! Вперше за три дні я дійсно і повністю щасливий. Беру його в підсак, Ростик робить знимку і красень пливе назад в найкраще місце на Землі, що повернуло мені надію.Декілька хвилин просто стою і насолоджуюсь моментом, кайфую від ріки, від дощу, від всього, спостерігаю за Ростиком, який успішно ловить на німфи, але все частіше хитро поглядає на мою одиничку. Дощ вщухає, виходить сонце, то тут, то там форелі і харіуси підбирають комах з поверхні. В Ростика здають нерви: «А йдемо до машини, ти поп’єш чаю, а я візьму суху снасть?». Швиденькі збори і ми знову на воді – Ростик на мілкому перекаті, я на виході з нього. І тут починається те, що поляки називають «Шалєнство» – просто неймовірне видовище, коли на декількох квадратних метрах раз за разом одночасно по декілька рибин вискакують з води у всій красі. І поруч з ними ще десятки просто тихо збирають комах з поверхні.Що декілька хвилин міняємо мушки, форелі і харіуси раз за разом проходять дорогу мушка-підсак-річка. Кожна сіро-коричнева муха невеликого розміру працювала. Мене гукає Ростик, вудка зігнута бубликом, фрикціон визжить, я поспіхом включаю камеру і несусь до нього. Трофейний харіус явно за 50 сантиметрів сходить… нестримний потік ненормативної лексики з обох сторін. Але що поробиш. В Ростика 9 разів підряд рибина виходить за мухою, але ніяк не засікається, аж смішно стає.Таке «Шалєнство» триває до самого вечора, але в п’ятій годині ми приймаємо вольове рішення зупинитися. Під всплески ріки повертаємось до авто, відчуття повного задоволення не покидає душу. А далі неспішні збори, прощальне фото в спортивних костюмах на фоні ріки. Do widzenia, San! Ми обов’язково повернемось!Дорога після дня дощу кращою чомусь не стала, і нарешті здоровий глузд пробився через стіну емоцій і адреналіну. Як проїхати коли навіть не видно дороги? Машинкою носило по каші з болота і трави, як п’яного дядька по сільській вулиці, я навіть змушений був пообіцяти заправляти її лише дорогою соляркою, якщо вона нас вивезе з того пекла. Чи то їй сподобалась така обіцянка, чи то я приноровився до такої їзди, але ми таки благополучно виїхали на трасу.А далі нас певно лихий попутав, чи то ми згадали чотиригодинне очікування на кордоні, і ми рушили на Смільницю. ДОРОГИ ТАМ НЕМАЄ! ЗОВСІМ! І навіть те болото на Сяні видавалося автобаном в порівнянні з цим. 150 кілометрів розтягнулися на 5 годин муки. В нас з Ростиком одночасно вилетіло «Будьте прокляті!», і зависло в повітрі. Хто? Автодор? Влада? Чи ми з вами? Напевне ми всі винні в тому, що змушені терпіти такий стан доріг, хабарництво, вбивства, і навіть те, що повинні їздити в чужу країну щоб відчути справжнє щастя.

Стрімери. Кожен з нас має в коробці достатньо вулі-багерів, мадлерів та зонкерів, однак упіймати на них форель вдається дуже рідко. Польські ріки – це місця, де можна попрактикуватися у стрімерній ловлі і нарешті потримати на вудці гарну рибу. Чимало нахлистовиків приїжджає на Дунаєць виключно заради стрімерів. З самого ранку вони займають місця на ділянці «Під муром» і проводять там цілий день – благо, риби достатньо, вона голодна і ловиться постійно.Коли зранку першого дня наші німфи мовчали, Войтек вже упіймав кілька великих форелей на стрімер – чорного вулі-багера із помаранчевою голівкою. У моїй голавлиній коробці було п’ять таких стрімерів, але за півгодини я не мав жодного удару. Розумів, що справа в проводці, я очевидно, щось роблю не так. А вже ввечері, ми опинилися «Під муром» і стали свідками того, як потрібно ловити на стрімер. Нахлистовик стояв по пояс у воді, закидав стрімер униз по течії і швидкими, короткими та агресивними стріпами тягнув його до себе. Раз по раз його вудка гнулася – видно, що все робив майстерно, але от його ставлення до риби здивувало. Без жодних церемоній він тягнув форель, крутячи котушку. Сумніваюся, що після такого риба прийде до тями у найближчі кілька днів. Я спробував скопіювати проводку нахлистовика і розташувався нижче, на сильній течії. Буквально на другій проводці відчув сильний удар – снасть просто зупинилася. Форель, а за нею ще одна дали мені надію на те, що можна буде половити на щось інше, окрім німф (сухі та мокрі риба повністю ігнорувала). Дві форелі мали близько 40-а сантиметрів, а третя просто обірвала мені стрімер разом з повідком. Усе це наштовхнуло мене на думку, що наступний ранок я присвячу виключно стрімерам.Арсен дуже мудро зробив – відмовився вставати о п’ятій ранку, натомість виспався як біла людина і приїхав до нас десь о дев’ятій, коли вийшло сонце. Якби можна було повернути час назад, я б теж залишився у теплому ліжку. Але думка про новий стрімерний досвід не давала мені покою, тож разом з нашим сусідом Павелом, який вперше в житті рибалив на гірській ріці, ми вирушили до муру. Павел пішов разом з Войтеком на інший берег, я ж розташувався на місці, де ввечері добре ловилося в невідомого мені нахлистовика. Але я не врахував безліч факторів, що у підсумку перетворилося у повне фіаско.
По-перше, вода конкретно впала і прочистилася. А я продовжував ловити на помаранчеві голівки. По-друге, мої стрімери, очевидно, були занадто малими і легкими для цієї ділянки – довгої і глибокої ями. По-третє, напевно, я щось нахімічив з повідками. Словом, не брала риба, натомість Павел забрів до середини ріки і вистрілював увесь шнур.
Результат це приносило – він зловив п’ять форелей, але такі закиди небезпечні: один неточний рух, удар стрімера по бланку і новенький Orvis ламається надвоє. На той час я вже не ловив, а сидів на мурі, курив і зустрічав сонце. Запропонував Павелу їхати на «Ксьонзове поле», ловити на німфи. Виходу у нього не було – погодився. А там і Арсен до нас приєднався.Ми ще кілька разів змінювали локації, риба ловилася ніби непогано, але потім припинилася. Я мав намір прочесати місця з першого дня. Відразу скажу, що це популярні місця – ями, заглибини тощо. Натомість Арсен обирав на перший погляд абсолютно нерибні ділянки. Тим не менше, ловив саме він. Поки я безрезультатно махав французом над ямою, він витягував одну форель за іншою метрах в десяти від мене на звичайній течії. Була у мене така думка, що протягом дня по цих ямах пройшовся не один мухар, відповідно, уся риба наколена. Але Войтек вже згодом розвіяв цю теорію, мовляв, риба харчується постійно. Довелося шукати інші причини. Як би там не було, але коли Арсен поступився мені своїм «нерибним» місцем біля каменя, я витягнув кількох красунь, з якими і фото зробити не гріх.За Арсена радів більше ніж за себе. А особливо, коли і він витягував трофейних форелей. Прикро було, коли риба сходила. Так вийшло, що сходила найбільша риба, яку іноді було просто нереально навіть до поверхні води підняти. Кожен такий момент залишав на наших обличчях гримаси болю та відчаю, але змушував продовжувати ловити і робити нові нахлистові кроки. Вечір другого дня ми присвятили зборам, бо планували половити на Сяні. Ніби на замовлення Дунаєць піднявся і забруднився – риба перестала ловитися.… Віскі, ще одне віскі, ковбаски на грилі, якась нехитра закуска і тихий вечір в компанії чотирьох людей. Ми сиділи на дворі за столом в садибі Войтека, балакали про різне, розповідали байки та бувальщини. Войтек розповідав, як його знайомий дві години тягнув озерну форель, що мала більше метра довжини, як його провчив один хитрий пструг, що живе на початку OS в зрізаних палях. Павел взагалі радів життю – він зловив першого в житті харіуса та кілька форелей. Ми з Арсеном просто насолоджувалися тими вечірніми годинами в компанії «друзів по нещастю». Кожен з нас переглядав в пам’яті плямисті форелі. Скільки ми їх наловили? Точно за сотню, але конкретніше не скажемо. Остання чарка віскі і час спати. О четвертій ранку треба їхати на Сян. Там на нас чекало теж нема цікавого, про що детальніше буде розповідь від Арсена…
PS. Інформаційна довідка. 
OS DUNAJEC розташований в межах села Тилманова та містечка Кросценко-над-Дунайцем, неподалік кордону зі Словаччиною. Денні ліцензії на право ловіння за принципом “зловив – відпустив” можна придбати в кількох пунктах – у рибальському магазині в центрі Кросценко, у пані Марисі в Тилманові та у Войтека Кудлача – гіда по сусідній ріці Бьялка Татжанська, а також власника нахлистового готелю, в якому ми й жили. Контакти – не проблема. Ціна денної ліцензії – 73 злотих. Це не дешево, але воно того вартує. Ми вже не раз у цьому переконалися…

Коли переглядаєш фото усміхнених і невідомих людей, які тримають щойно зловлених крупних форелей і харіусів, то мимоволі уявляєш себе на їхньому місці. Мрієш про боротьбу з сильним суперником, про адреналін і емоції. Що ж, на Дунайці у мене була можливість потягатися з пстругом за півметра і таки його перемогти.Битва тривала хвилин 15, а після фотосесії я відчув моральне спустошення і втому. Дико боліла права рука і спина. Задоволення? Ну так, трофей. Я не міряв і не важив, а за словами Войтека, риба мала мінімум 52 сантиметра. Буде згадка на все життя. Але були й інші моменти, так би мовити, зворотній бік медалі. Можна собі лише уявити розчарування, якби форель зійшла біля підсака. Окрім цього, я зрозумів, що вудка третього класу не пристосована для боротьби з такою рибою. А ще в котушці має бути якісний фрикціон. Бо я мав необережність зняти французький підлісок із своєї найкращої котушки, яку виділив сухій мушці, і переставити його на дешеву котушку Danica, у якій фрикціон взагалі не передбачений. Для Карпат це не суттєво, а от для Дунайця просто необхідно. Якби в котушці був фрикціон, я б витягнув цю форель куди швидше – було б краще і їй, і мені, і Арсену, який бігав по ріці з підсаком. Взагалі, відсутність фрикціону підводила мене доволі регулярно. Головна принада Дунайця в тому, що ти не знаєш, хто ухопить твою німфу чи стрімер. Необхідна постійна і максимальна концентрація, а також якісні снасті. Під час першої проводки неподалік ями, риба узяла німфу одразу ж та опустилася у воду. Моментальний ривок з шаленою швидкістю, я не встигаю зреагувати і «відросток» котушки боляче лупить мені по пальцях. Ясна річ, риба зійшла – жодного шансу не залишила…OS (спеціальна ділянка, передбачена виключно для нахлисту із правилом NOKILLта гачками без борідок) на Дунайці існує вже п’ятий рік. За словами місцевих нахлистовиків, до створення 12-кілометрової зони ріка потерпала від браконьєрів. Зараз же вони гордяться своєю роботою – на Дунайці найвища концентрація струмкової форелі у Польщі. За нахлистовиками ведеться нагляд. За два дні проведені на ріці наші ліцензії двічі перевіряли інспектори. Вони приїхали на позашляховику, акуратно вдягнуті в уніформу. Привіталися, розпитали чи все в порядку, записали наші прізвища та номери ліцензій до блокноту і побажали всього доброго. Якби у нас не було ліцензій, то заплатили б 500 злотих штрафу, а якби була риба – попали б всерйоз і надовго. За словами інспекторів, у них ще не було випадків затримання іноземців без ліцензії. Усі вони знають куди і для чого їде. Натомість, клієнтами інспекторів є переважно «зальотні» туристи, які без жодних ліцензій ловлять «на бляхи» і забирають рибу – тобто, порушують одразу ж три ключові правила OS.Риби в ріці багато – переважно форель, менше харіуса, зрідка трапляється райдужка, озерна форель, марена, підуства, голавль, а також дунайський лосось, але його треба знати коли, як, де і на що ловити. Найчастіше трапляється форель, від 30 сантиметрів і вище. Але якщо ви думаєте, що ловиться там завжди і на все, то дуже помиляєтеся. Дунаєць постійно змушує думати, аналізувати, експериментувати і лише після того, як ви наб’єте собі ґулі, то, можливо, ріка поділиться своїми скарбами. Підходити до води безвідповідально, із самовпевненістю чи думкою про всезнайство категорично не рекомендується. Дунаєць обламає всерйоз і надовго. Щоб там рибалити, треба поважати цю ріку і дотримуватися правил. Якщо на якомусь гачку випадково залишилася борідка, слід виділити кілька секунд, щоб її загнути. Також необхідно прив’язувати мухи правильними і надійними вузлами, а не як прийдеться. У нахлисті дрібниці грають ключову роль.Як я вже писав, не вірю у поняття «не мій день» і «не щастить», а вірю у криві руки, неправильно обрану тактику і відсутність аналізу. У перший же день ми виїхали на ріку о п’ятій ранку, але за перші три години не зловили жодної риби. Войтек підказав змінювати мухи – щоб вони мали яскраві елементи. В принципі, вода буда не кришталева, але й не надто брудна. У Карпатах доводилося ловити в значно гіршій, а торік на Дунайці взагалі у фатальній. І нічого, ловилося. А тут повний штиль. Не допомагали ані помаранчеві торакси, ані помаранчевий вольфрам. Наступна допомога від Войтека була практичною: він презентував нам з Арсеном ґляйхи – імітації хробаків. Але до мухи треба було додати ще й секрет проводки. Довелося думати самому, бо на проводці форель не брала. А от коли проводка закінчувалася і хробак зависав на місці, можна було очікувати на рибу. Врешті-решт, ґляйха принесла першу рибу – форель в районі 40-а сантиметрів. Якраз вийшло сонце з-за гір і почалося. За годину у мене вже було з десяток гарних пстругів і схід одної, але насправді вагомої риби. Натомість Арсен ніяк не міг розловитися, аж поки не витягнув із ями гарного харіуса. Настрою в нього особливо не було, тож ми спробували разом проаналізувати і знайти причину. Експериментували із довжиною повідків, висотою проводки, місцями тощо. І лише після обіду та ввечері Арсен таки відловився. Для цього слід було змінити кілька локацій та методів лову. Цікаво, що наступного дня ми з Арсеном обмінялися місцями – тепер вже він ловив, а я ні. І знову довелося шукати причину. Чи нам вдалося її знайти, читайте в наступній частині звіту…

На жаль, Геник має багато роботи (чи на щастя?), тому описати свою мандрівку не може. Але замість слів, він надіслав кілька красивих фото з суботньої прогулянки на озеро. Там і “дуплет” Сергія, і щука, і всякі красоти…