Блог двох мухарів

Євген Федоренко та Руслан Пугач розповідають і показують про баланс і компонування снасті, а також методику правильного закиду.

1. Євген Федоренко

2. Руслан Пугач

Вже третій тиждень поспіль я маю десь їхати на вихідні, і знову на три дні. Вдома вже на мене косо дивляться, жінка не у захваті, але «нахлист» сильніше за усе це, нахлист це магніт, магія, та розпалений магній. Сам вже трохи розбитий у хлам від поїздок, нічного спілкування, сну впродовж двох-трьох годин щодоби, але знаходжу аргументи або просто удома пояснюю про моє ставлення до нахлисту аксіомами. «Так, цього місяця це в осттаннє. У серпні поїду на чемпіонат, а липень буде сімейним». Сам собі не вірю, бо п’ять злих буднів просто не можуть не скеровувати твої думки у сторону річок та гір, хоча б водойми.

«Ляв сильний дощ»Це був четвер, а тільки у понеділок я повернувся з Польщі. Між тим були насичені роботою будні, спокійні сімейні вечори, але як співав Чиж&Ко «И снова поезд». Це настане завтра, у п’ятницю зранку, і таки не поїзд, а великий «бобік» Володі П.
Ввечері збираю стандартний пакет речей: вудки, вейдерси, мухи і т.д. Спокійно і виважено, адже я це все сто разів робив. Логіка збирання давно напрацьована: починаю від ніг і поступову рухаюся до голови. По виїзді зі Львова я згадав, що геть забув взяти палатку, спальник і килимок. Зібрався як справжній скаут. В дорозі особливо тим питанням не парюсь, але вже щось не так.

Проспав
Так, я проспав. За десять п’ята мене розбудив телефон. Володя каже виходити. Що? Куди? Вбираю «труси майку і фуфайку» і вибігаю на двір. «Привіт Руслан, привіт Наталя!» Їдемо. Погодка не радує. Можливо через той дощ підсвідомо не хочу їхати. Щось зі мною не так? Маю старий забобон, що при перетині Львівської області до Івано-Франківської буде сонце і гарна погода. На жаль, чуда не сталося, але маленькі проблиски надії таки були. Сонечко та дощ чергувалися. Тому погодка була – класна. Чистота річки нас не порадувала, але риба ловилася.Ми прибули біля 8-ї ранку. Привіт старим знайомим і новим колегам по хворобі! Зовсім нове обличчя для мене Влад Сударенко – справжній дніпровський витязь, який пробував мене навчити грати на сопілці і казав, що ми не вміємо кидати. А він разом із давнім добрим знайомим Толіком К., з яким ми чимало поспілкувалися. В перший рано я чимало поспілкувався із закарпатським «залізним» рибаком Богданом Цебриком, який чимало зробив доброго для риби, природи. Розповіді захоплювали. Хочеться таких людей ставити іншим у приклад.

Перший день
Багато емоцій, перші келихи, – все що потрібно для традиційної ударної п’янки. Поки офіційно розпочався семінар у цій громаді вже панував веселий і дружній дух. Організатор цього буйства був завжди розважливий Діма Петруняк із своєю свитою – 5 дівчат у білих футболках. На мою, Ростика, Жені, Єгора, Орка, Стьопи, Еда долю випала доля отримати чорні футболки із надписом «Інструктор». Приємне і двояке враження. Так, саме двояке, бо інструктором я хотів колись бути, потім в мене була страшна жага до нових знань, менше часу на газоні, більше на рибалці і за мухами. Це було вперше, коли треба було треба розповісти про речі, чи види риб, про яких ти думає щодня і любиш. Підготована промова. Ви жартуєте? Мені припала доля розповісти про форель і харіуса. Я спробував розповісти те що знав.   Носити чорну футболку із викарбуваним «Інструктор» було трохи незручно на фоні Жені Федоренка,  Єгора Бабича та Ковалевського Едіка, хоч вони і є мої друзі і ми давно знаємось, але було якось так ніяково. З Єгором ми так би мовити в один рік починали, а от на фоні справді видатних людей вже роками як Едік та Женя було не по собі, бо і сам у них вчився і витягував із них знання.Отже у перший день проходили мінірозповіді від інструкторів про різні види наших водойм. Потім пішли на воду. Обідали. Знову вода. На воді було показано основи на суху, мокру мушки, стрімер. Едік розповідав про свою коронну загадку щодо стоянки риби, які всі дуже старанно спробували вгадати. По собі знаю, що для першого дня – це був інформаційний міні вибух у голові. Настав вечір. « Вдень ми семінарим, а ввечері фестивалим» (Хто сказав цю чудову фразу? Женя?)
Кого там не було. Завидуйте))) Дике спілкування, пісні і тд.

День ДВАЗранку все почалося як завжди на природі – із цигарки і пива, а потім вже був сніданок. Вже біля восьмої ранку всі помалу вилазили із своїх наметів. Мене приютили мої львівські мухарі – Ростик та Юра. Спати між ними було тепло і безпечно)
Після сніданку були заняття по оверхеду. Всім чим я міг і знав про закиди – я поділився. Мене попросив Василь з Києва, щоб ми більше почали писати про закиди, бо люди читають. Я це не забув, але поки у нас є гори, то закиди на газоні для нас буде завжди другорядним заняттям. Але ми спробуємо щось про це замутити на блозі.

Мушки. Майстер класи!Після обіду були занняття по в’язанню мух. Першим виступив наш западенський чемпіон Ростик, який розповів про особливості своїх помаранчевих бокоплавів та власного «ноу-хау», яке він використовує для мушок.
За Ростиком була і моя черга. Я хотів показати свою нову пасію у цьому році – «польські плетені німфи». Руки після вчорашнього буйства були зденервовані, але мушки плелися. Моя презентація і роповідь про техніку плетіння була дуже коротенька. Найприємнішим було те, що вже за деякий час зявилися послідовники і показали свій результат!А потім пішов повний фрістайл! Оскільки за столами сиділо чимало людей, які приїхали сюди чогось навчитися, повязати, а не бухати, то відповідно і інтенсивність вязання мушок за столом була дуже висока. Я, навіть, із приємним здивуванням пішов до «Фюрера» Діми П. і сказав «Подивись, тут чудеса. Люди працюють і вчаться. Ніхто за столом не бухає».
Другий вечірній фестиваль пройшов так само весело. Співали вшьо, співали вші!)

Третій деньОстанній день чи то неділя завжди навіює на думки про роботу. Ранок був вже тяжким та із чемоданним настроєм. Після сніданку було влаштовано ігри для учасників. Ігри завжди цікаво. Закид на дальність ми трохи не так провели, і я, лише через тиждень по тому, згадав як саме правильно, принаймні, так було на московському «Флайдей»: кожний учасник має три спроби. А в нас було три хвилини. В результаті це затянулося трошки. Але учасники гарно відкидалися, потім пішли «позоритися» інструктори. Найгарніший закид зробив безумовно Женя Федоренко. Довгі роки досвіду і змагань – видно відразу. Усі ці закиди проводилися палочкою від фірми Strike. Закриття було дуже галасливе і емоційне. Як не крути нас назбиралося 60+ людей, а це нахлистовики, на шляху до нахлисту, інаковірці. «Був один нюанс», але він теж поїхав. Тому свято вдалося.Після обіду всі інтенсивно, особливо жителі західного регіону, почали збиратися, а деякі колеги зі сходу та столиці України залишилися тут, щоб продовжити свою відпустку.

Автор: Макс Кусакін
Фото: Оксани Петрик і Миколи Луньова

На семінарі Strike!-2013 для учасників було продемонтровано ряд робочих мух, які працюють у наших краях. Ще раз переглянути техніку виготовлення цих мух можна тут:

1. Дмитро Петруняк і його фірмовий ред-таг

2. Техніка плетеної німфи від Макса Кусакіна

3. Улюблена мушка Степана Чеха – “золота” Курноцика

4. Цинамонова німфа та чеський марч-браун від Ростика Ящишина

Хоч ця поїздка була доволі спонтанною, але участь в ній взяло одразу шестеро нахлистовиків і три автомобілі. Так просто зійшлися зірки, що усі вони змогли владнати усі справи і виїхати в сторону гір десь після другої години дня. Перша делегація це Арсен, Сергій і я, а трохи згодом до нас приєднався новий адепт секти мухи і вузлов’яза Петро зі Стрия, який був нашим сусідом в наметовому таборі на мізунському семінарі. Друга машина – це Юра зі своєю донькою, який планував заночувати в горах. Третім був Олег (Сова), який також планував вибратися на вечірній та ранковий кльов, отже планував залишилися на ніч.Відразу скажу, що їхали ми досить весело. Одразу ж за Львовом нас накрила злива, причому така, що їхати довелося дуже повільно. Натомість Петро переконував, що в Стрию все чисто і світить сонце. Неймовірно було, що хмара просто гналася за нами, але перед містом просто зупинилася.Почати ми вирішили там же, де й були в четвер. Єдине, що нам трішки заважало – це групи відпочиваючих, які звикли від природи лише брати, але не нічого не давати взамін. Тому на запитання «Шо наловили?» ми традиційно відповідали «Та тут риби нема», «Верховодка», «Якась дрібнота» тощо. Сказати цим людям, що ми ловили харіуса було б дуже небезпечно.
За свідченнями правильних рибалок, місцеві мешканці навіть не здогадуються, яка риба мешкає в тутешніх водах. І це добре…Отже ми відійшли подалі від аборигенів – якраз перспективний перекат був схованих від ненаситного ока. Уже на третій французькій проводці узяв перший харіус. Найбільше мене потішило те, що він спокусився на зеленого бокоплава! Отже прийшов його час… Невдовзі на нього ж ухопився і другий харіус, але за якусь мить перекат затих.
Хлопці відправилися на яму товкти голавля, а я вирішив пошукати ще якісь перекати. Правда, більше їх не знайшов, але побачив одну цікаву яму – вода зливалася в неї, течії практично не було, а попереду синіло велике «озеро». На харіуса я не сподівався, але думав, що тут може сидіти якась підуства чи марена.
Так само я вирішив змінити і «нижню» муху. Замість фезентейла з 3-міліметровою вольфрамовою голівкою, я поставив ідентичну муху, але з головою 4,5 мм. Після серії проводок по цій ямі я відчув хороший удар і витягнув… харіуса. Цікаво, що йому робити в такому не надто привабливому місці.Тим часом Юра, Арсен і Сергій бомбили рибу з червоними плавниками, причому досить успішно. Арсен взагалі перевалив за десяток.
Але я все ж попросив їх складати манатки і їхати вище, на пошуки харіуса. Невдовзі ми уже сиділи на зручних сиддінях і летіли все ближче до місця призначення. Там нас зустрів Олег, тож на річку ми вийшли у досить солідному складі.Треба було і Петру трохи часу присвятити. Я обладнав його вудку підліском зі страйк-індикатором, а також двома німфами, які мали б працювати тут. До цього Петру ніколи не вдавалося зловити харіуса, власне, він лише і почав ловили нахлистом. Забігаючи наперед скажу, що у цей дивний вечір сталося багато «перших разів». Але про це згодом.Отже ми вийшли на перекат, де нас тероризувала бистрянка. Я вирішив ловити з шнуром без будь-яких індикаторів. На будь-яку покльовку ця снасть здорово реагує, може навіть краще, ніж «франція». Стоячи між Арсеном та Сергієм одразу ж отримав харіуса, але він зійшов на швидкій течії. Наступний вже надійніше ухопив бокоплава, тож вдалося підвести його до себе. Ще кілька слів про зеленого бокоплава. Я міркував над тим, щоб удосконалити його.
Тому замість звичайних «шрімпівських» гачків вирішив спробувати модель TMC 212Y. Взагалі-то, основне призначення таких гачків – емерджери, але я вирішив спробувати їх і на бокоплавів.
За рахунок своєї специфічної форми, ці гачки дають можливість зробити максимально природне тіло імітації. Єдиний мінус таких гачків – ціна. 20 штук коштує близько 60 гривень, але воно того варте…Невдовзі усі ми побачили характерні дії Петра, який стояв у дуже бурхливій воді. Він присів і почав відчіпляти рибу. Можна за нього порадіти – є перший харіус. До речі, узяв він також на зеленого бокоплава.Олег, Сергій та Петро залишилися на тому ж місці, а ми з Арсеном пішли трохи вище, до великого перекату. Арсен все ще хотів половити голавля, тож він спустився зі стрімкої скелі до води, а я вийшов на хвилі. Відразу ж зрозумів, що знайти харіуса в такому місці буде дуже важко. Практично не було великих каменів, зливів – річка одноманітна. Риба могла стояти всюди і ніде. Дрібний харіус, ясна річ, стояв на мілкій воді, біля берегів, а от більшу рибу, очевидно, треба було шукати на середині.
Там я і знайшов першого харіуса, а за ним і другого. Правда, зловив його не я, а камінь, який «зажував» нижню німфу. Риба вхопила бокоплава, який практично завис у товщі води.Невдовзі до мене прийшов Арсен, який показав свої трофеї (на фото, звичайно). На маленького жука він упіймав… дуже навіть пристойного подуста, десь на півкіло.
Якщо комусь вдавалося ловити цю рибу на суху чи на жука – дайте знати, бо ми відправимо запит до книги рекордів Гінеса.А ще Арсен дуже хотів зловити харіуса на суху мушку. І невдовзі йому це вдалося – спрацював гріфін-гнат з білим парашутиком. Загалом на цьому перекаті Арсен упіймав трьох невеличких харіусів, а у мене з сухою не склалося. Виходи були, але особливої активності я не помітив.Коли ми вже хотіли повертатися, стали свідками масового вильоту одноденки. Але, як і слід було передбачати – жодної реакції від риби не було.
Річка вперто мовчала. Натомість Сергій таки упіймав на суху двох харіусів, причому на повільній воді. Певно, риба втомилася стояти на швидкій воді і відійшла трохи відпочити.
Словом, дорогою додому, нам було про що поговорити…

О п’ятій ранку я вибрався з намету, знайшов в машині якогось пиріжка з солодким варенням (Юрина мама спакувала у дорогу) і склав вудку. На щастя, каву я не п’ю (на яке-таке щастя, скажете ви, як то можна жити у Львові і не пити кави), що дозволяє мені дуже швидко організовувати свою риболовлю.
Свіженьке повітря бадьорило серце і душу, тож я вирішив трішки пройтися по ріці. На жаль, нічого зловити не вдалося – чи то зарано вийшов, чи то обрав неправильні мухи, чи то ловив не так і не там. Не знаю. Іноді таке буває, що не бере риби і хоч ти трісни. Невдовзі зустрів Стьопу Чеха, якому також не спалося. У нього ситуація ідентична, лиш одна форельна вхопила німфу, коли її сусідка зачепилася за камінь. Але й вона зійшла по ходу виважування.Та менше з тим. Я навчився по-філософськи ставитися до пасивності риби і особливо не переймаюся, коли вона не ловиться. Намагаюся шукати причини в собі, а не в ній. Отже, щось роблю неправильно. Є над чим працювати, словом.Новачкам-початківцям також було над чим працювати. Організатори зробили другий день практичним. Після сніданку учасники розбилися на дві групи. Перша, більша, займалася на поляні з інструкторами, які допомагали їм освоїти оверхед. Трохи менша група в цей час зібралася на березі річки.
Я хотів показати хлопцям деякі технічні і тактичні моменти щодо французької німфи, що стало ніби продовженням того, що показував усім Степан Чех у перший день семінару. Раніше мені не доводилося спілкуватися на тему німфінга зі стількома людьми зразу, але загалом, думаю, що розказав усе, що знав. До речі, відповіді на деякі запитання приходили протягом самого обговорення. Варто сказати, що в процесі розповіді мені дуже допомагав Богдан Цебрик – досвідчений рибалка та природолюб з Закарпаття. Ми обоє зійшлися на думці, що літом німфи з помаранчевими головками чомусь приносять значно менше користі, аніж весною та восени.
Чомусь у мене одразу ж відвернулася теорія: можливо, помаранчева головка імітує ікру, яку харіус відкладає навесні, а форель восени? Відомо, що обидві риби не проти поканібалити… Правда це чи ні – сказати важко, але теорія має право на існування. Приємно було отримати і ряд інших, цілком практичних та адекватних запитань від хлопців, які намагалися зрозуміти структуру французької снасті, вибір мух та проводку. Мені особисто було дуже приємно ділитися невеличким досвідом – по суті, «французом» я ловлю не більше року, після того, як схожий майстер-клас для мене провів Стьопа Чех на закарпатській річці. У наступній частині семінару, що відбулася вже після обіду, ми в’язали мухи. Я вже не раз помічав, що навіть одна й та ж мушка, в’яжеться різними нахлистовиками по-різному, навіть якщо матеріали для її виготовлення беруться однакові. Це ніби як почерк – його не підробиш… Наприклад, я можу впізнати свою мушку, яку колись комусь подарував, в коробці іншого нахлистовика. Мабуть, інші мухарі так само безпомилково вкажуть на своє творіння, навіть за кілька років. Для початку я вирішив показати учасникам семінару три доволі прості, але цілком уловисті приманки – цинамонову німфу для весняної ловлі форелі і харіуса, зеленого марчбрауна з книжки Яроміра Карафіата і Мірослава Махачека «Нахлист і в’язання мушок», а також карпатського фезентейла з помаранчевою головкою. На цих трьох варіантах я зупинився тому, що вони універсальні – ловлять як форель, так і харіуса. До речі, в’язав ці мушки я на новому станочку. До цього, усі мої імітації були виготовлені на старих індійських лещатах, які я купив років 6 тому за 50 гривень. Власне, я настільки до них прикипів, що навіть ніколи не задумувався про те, що варто придбати щось новіше. Але коли Дмитро Петруняк презентував мені нову розробку – STRIKE Profi True Rotary, я просто загорівся. Новий станок від STRIKE – це не просто лещата. Відразу ж вони мені нагадали, мабуть, найвідомішу у світі модель станочка одної відомої усім фірми. Виявилося, що нема диму без вогню – ряд деталей страйківського станочка є аналогічними до деталей цього відомого виробника. А якість – це найголовніше для лещат. І при цьому я не говорю про дизайн, хоч і з цим елементом, в STRIKE Profi True Rotary усе склалося. Знаєте, просто на такому «апараті» приємно працювати. Губки дуже надійно тримають гачок, Самі лещата можна прикріпити практично до будь-якої поверхні, функція Rotary теж працює адекватно. До того ж, що приємно, цей станок був виготовлений на українському заводі. Тож в’язати на ньому мушки було хоч і незвично, але дуже приємно.   Але, будьмо відверті, такі німфи, чи їм подібні, міг би показати кожен інструктор на семінарі. А от Макс дав справжній майстер-клас по в’язаним німфам. Я особисто з таким ще не бавився, натомість Макс захопився методом в”язаної польської німфи і досить успішно його втілив в життя та рибалку.
Очевидно, показував він грамотно та доступно, бо вже через кілька хвилин після закінчення виступу, Юра Щербатий досить швидко почав перекидати одну петлю в іншу і виготовив цілком адекватну імітацію когось з підкам’яних мешканців. А згодом, один з наймолодших учасників семінару Діма Немцов з Чернівців і сам сидів за столом до пізньої ночі, засвоюючи процес в’язання німф.Окрім цього, Макс показав свою коронну німфу, яка наробила шуму в Польщі, на річці Дунаєць. Нещодавно, наш добрий знайомий Войтек Кудлач упіймав на своїх річках ось такого подуста і таку форельку.
Спрацювала саме подарована Максом «зелена» чи то «жєльона» німфа.
Ось вона, до речі, на фото, правда, виконана не Максом, а Славіком з Франківська, але під його пильним оком.Не помилився і той, хто уважно стежив за діями Стьопи Чеха, який в’язав свою улюблену мушку – gold-black nymph, у народі знану як «золоту» Курноцика.
Ця муха принесла Стьопі не одну рибу…Взагалі, з людьми у плані в’язання мушок було дуже цікаво працювати. Але після кількох годин я відчув, що втомився. Раніше у мене такого не було – в’язання мушок завжди приносило розслаблення і задоволення. А тут, буквально в один момент, я просто сів на лавку – виявилося, що й приємний процес може виснажити.
З іншого боку не хотілося відмовляти учасникам, які приїхали вчитися. Але природа таки взяла своє – після ще кількох мух я вирішив трішки відпочити. Щоб залишилися сили і на третій день семінару…