Років шість тому, коли я вперше побачив на власні очі нахлист, у шведському магазині купив коробочку з десятком мушок. Тоді я ще їх не розрізняв і не класифікував. Тепер пригадую, що серед них був ред таг, якісь великі веснянки, щось схоже на каддіс Годдарда. Була і імітація не то оси, не то шершня. Велика така муха, яка пролежала в моєму флайбоксі недоторканою аж до цьогорічного Кубка. Після змагань, коли ми поверталися додому, заїхали ще трохи половити. Тоді я вперше і поставив оцю смугасту муху, яка відразу почала тонути. Проводячи муху на досить глибокому місці з сильною течією, я спіймав на неї хорошого голавля. А ще раніше, коли я ловив на одній ріці в жовтні, спробував мушку Монтана, яка також у певній мірі імітує щось схоже на осу. Принаймні, та Монтана, яка була у мене, виготовлена з жовтих та чорних ниток. Тільки-но вона упала під кущ, як риба одразу ж її вхопила і обірвала мій повідок. Як видно, оси в повазі у наших риб. Це доводить і стаття, що вийшла на сайті fishingural.ru. Пропонуємо вам її переклад.На імітації яких тільки комах не рибалять нахалистовики? Слова «одноденки», «волохокрилець», «веснянка» знають, мабуть, усі, хто хоч раз тримав нахлистове вудилище. Більш «просунуті» ловлять на штучних гедзів, мурашок, жуків та бабок, включаючи їхні личинки – «букарки», і лише оси чомусь залишаються не при справах. А дарма. Незважаючи на те, що оси, а точніше, осоподібні комахи, є не тільки основою, але навіть дуже вагомою ланкою в раціоні риб. За свідченням безлічі нахлистовиків середньої Росії, Уралу та Сибіру, найбільші харіуси були спіймані якраз на імітацію оси. Голавль виходить на ос, так і на їхні імітації, анітрохи не гірше, ніж на коників та хрущів.
Поспілкуйтеся з ветеранами лову на «кораблик» – ніхто з них не забуде осу в асортименті своїх природних насадок. Вже багато років нахлистовики не потрошать струмкових форелей, оскільки воліюьть відпускати їх з миром, проте раніше дивилися у їхні шлунки – що ж це вони їдять? Не раз шлунок строкатої красуні був буквально набитий осами.
Харрісон Р. Стіве-Третій (Harrison R. Steeves III), і Ед Кох (-Ed Koch) в книзі Terrestials (так по-англійськи називають комах, які не мають прямого відношення до водного середовища) пишуть: «…будьте уважні, форель не харчуються осами, але незмінно виловлює їх з поверхні води… ». Автори також нарікають на те, що багато нахлистовиків незаслужено забули імітації ос на форелевій риболовлі і серед усіх перетинчастокрилих явно віддають перевагу мухам. Отже, їдять форелі, харіуси і голавлі ос чи не їдять, але вони на них ловляться. І це – достатньо вагомий аргумент для того, щоб мати в своєму арсеналі принаймні парочку чорно-жовтих імітацій, які бодай віддалено нагадують ос, джмелів, бджол чи шершнів. Всі вони тим чи іншим чином періодично потрапляють у воду і йдуть на корм рибі. Що стосується великих шершнів, кілька укусів яких здатні загнати в могилу дорослого чоловіка, то вони (Vespa L.) ще Карлом Ліннеєм були віднесені до підродини громадських ос, а отже, теж є осами.Як оси потрапляють у воду? Питання до кінця не з’ясоване. Жодна з життєвих стадій ос не пов’язана з водою. Оси не відкладають у воду яйця, не вирощують у воді личинки, воду не п’ють. Тим не менше на поверхні води вони періодично все ж виявляються. Оси – хороші літуни. Важко припустити, що вони випадково залітають у воду або при перельоті річки у них раптом раптово закінчуються життєві сили. Швидше за все, їх здуває поривами вітру, наприклад з гілок прибережних дерев або з трав. Не виключено, що риючі оси (Sphecidae) можуть потрапляти у воду під час паводків, коли річки виходять з берегів, затоплюючи осині гнізда. Опинившись на поверхні води, оса деякий час намагається злетіти і борсається на поверхні; потім, будучи досить важкою і не призначеною для водного середовища комахою, оса тоне. Риби хапають ос як на поверхні, так і в товщі води, тому суперечки, які іноді виникають в середовищі нахлистовиків, про те, як правильно ловити на їх імітації – як на сухі або як на мокрі мушки, недоречні. Можна поступати і так, і так. Єдине, що слід враховувати при лові на «сухі» імітації, – це те, що, перебуваючи у воді, жива оса сидить досить низько і швидко занурюється під плівку води, а тому імітації ос, призначені для подачі у поверхні води, слід розглядати швидше як емеджери, ніж як істинно сухі мушки.Найпростіші мушки, що імітують ос, які впали у воду відносяться до мокрих. Це схематичні імітації, основною відмінною рисою яких є жовто-чорне черевце, властиве всім осам, бджолам та джмелям. Ні про які ознаки «портретної» подібності мови немає. Найпростіша мушка створюється за допомогою жовтої та чорної вовняних ниток і йоршика з півнячого пера, крильця – із сегментів махового пера, але їх взагалі можна не робити. Подібна мушка описана в першому друкованому трактаті про лов риби на штучну мушку, виданому ще в 1496 році настоятелькою одного з англійських монастирів Джуліаною Бернерс (Julian Berners). Цей трактат називався «Книга Святого Альбана» (Book of St. Albans) і містив цілу главу про «ловлі риби на гачок», в якій захоплена абатиса привела опис 12 мушок для лову форелі, і однією з них була імітація оси. У Західній і Східній Європі ловля на мокру мушку довгий час преваважала, відповідно, всі оси були «мокрими» і складалися лише з пір’я та вовняних ниток. З появою даббінгів, оси стали більш реалістичними.На рубежі ХІХ-ХХ століть завдяки працям основоположника «сухого нахлисту» Фредеріка Хелфорда (Harford ЕМ.) з’явилися «сухі» приманки, зовні досить схожі з прототипом – в тому числі й імітації ос. Поява нових матеріалів, таких як пір’я CDC і синтетичні спінені полімери (foam), а також безлічі полімерних плівок дозволило в’язальникам створювати надзвичайно схожі з прототипом, але в той же час прості у виготовленні мушки. Так з’явилися реалістичні імітації ос.Практично будь-яка мушка, що імітує осу, складається з черевця, грудки (торакса), крилець, ніжок і головки з великими очима та вусиками-антенами. Примітивні варіанти можуть не мати того чи іншого елемента з вищеописаного набору. Хвостика, з цілком зрозумілих причин, мушки-оси не мають в принципі. Перше, що слід враховувати при створенні приманки, що імітує осу, це спосіб її подачі: на поверхні або в товщі води. У разі створення мокрої мушки черевце можна виконати з даббінга або нитки (буде незайвим його залакувати або покрити шаром епоксидної смоли). Багато американських в’язальників вдаються до використання сінелі – жовтої та чорної. Краще все ж використовувати даббінгову нитку – правильно сформована, вона дозволяє створити більш акуратне і реалістичне черевце мушки.
Для мокрої мушки животик можна створити шляхом пошарового одночасного намотування двох різнобарвних (чорної та жовтої) смужок еластичного резиноподобного матеріалу Nymph Skin, як зробили Стів Торнтон (Великобританія) та Олександр Шевельов (Єкатеринбург), яким вдалося зв’язати чудову «осу». Для «сухих» імітацій найкращими матеріалами є «пінка», CDC і оленяче хутро, які можна використовувати як окремо, так і спільно один з одним. Найпростіше працювати з пінкою – матеріалом, який чудово плаває, добре ріжеться бритвою чи ножицями, відмінно склеюється, непогано тягнеться і, крім того, надзвичайно дешевий. Існує декілька основних прийомів роботи з пінкою, яку можна вжити при створенні черевця оси. Найпростіше рішення – придбати в рибальському магазині заготівку у вигляді готового черевця «оси» відповідного жовто-чорного кольору і прив’язати її на цівку гачка. А можна піти і більш складним шляхом: взяти два аркуші «пінки» – чорного і жовтого кольору, товщиною в 2-3 мм, набити пробійником кружечки і склеїти з них смугасту «ковбаску», а з неї вже ножицями підрівняти майбутній животик. Це цікавіше. Якщо пробійника немає, то цілком можна клеїти між собою чотирикутники, а з готового клеєного смугастого виробу вистригти заготівку черева. Це попахує роботою на вечір.У будь-якому випадку смугасте черевце з «пінки» – хороше рішення для практичної мушки, що імітує осу. Воно може бути закріплене на цівці гачка за краєчок монтажною ниткою, тобто просто примотане до гачка, а може бути насаджено, скажімо, на волосінь і змонтовано як «винесене тіло».Мушки з винесеним тілом більш мобільні, ніж цільні. Деякі в’язальники насаджують готове «піночне» черевце на цівку вигнутого гачка типу Grub і фіксують краплею клею або монтажною ниткою. Більш реалістичних результатів можна домогтися намотуванням тонкої і вузької смужки (ширина46 мм, товщина 1-2 мм) «пінки» на цівку гачка. «Пінка» береться жовта, а чорна сегментація створюється або за рахунок забарвлення одного з її країв чорним перманентним маркером (Edding, Kurecolor), або за рахунок подальшої обмотки чорною нейлоновою ниткою. У першому випадку візуальний результат помітно краще, але маркер в процесі експлуатації мушки буде змиватися, незважаючи на свою водостійкість. Можна, потренувавшись, навчитися одночасно намотувати дві дуже тонкі смужки «пінки» – чорну і жовту одну поверх іншої. Якщо вийде, то результат може виявитися вражаючим. Пінка для намотування готується наступним чином: для гачка № 10-12 береться смужка шириною45 мм, товщиною 1,5-2 мм. Той кінець, з якого почнеться намотування, зрізається під гострим кутом, за цей кут пінка кріпиться на цівку гачка.
Далі пінка намотується на цівку пошарово, з перекриттям витків на 1/2-1/3 ширини смужки. Регулюючи натяг смужки, можна створити об’ємне черевце потрібної веретеноподібної форми. Тут є одна особливість: черевце у оси досить об’ємне, а намотка тонкої смужки пінки безпосередньо на цівку гачка не дасть потрібного обсягу. Намотувати пінку потрібно на попередньо створену формоутворювальну підкладку теж веретеноподібної форми. Варіюючи матеріал підкладки, можна регулювати плавучість мушки. Для плаваючих «ос» можна робити підкладку з тієї ж «пінки», намотуючи дуже вузьку (2-3 мм) і тонку (1-1,5 мм) смужку з подальшою обмоткою дуже тонкої монтажною ниткою. Якщо тонка пінка в процесі намотування рветься, то можна взяти більш товсту смужку, але сильніше її розтягувати при намотуванні.Якщо потрібна версія мушки, яка повільно тоне, то підкладка формується товстою монтажною ниткою, можна намотати тонку смужку поліетилену, створивши поверх нього кокон з монтажної нитки. При виготовленні тонучого варіанту «оси» відмінна підкладка створюється з липкої свинцевої фольги або тонкого свинцевого або навіть вольфрамового дроту.
Існує досить цікавий різновид пінки, що має оксамитову поверхню – Furry Foam. За структурою вона схожа на поролон, на одну з поверхонь наклеєний ворс. Матеріал відмінно кроїться на смуги, тягнеться і намотується. Готове тіло відрізняється помірною рельєфністю і ніби покрите дрібними пухнастими волосками. Черевце живих ос гладке, проте у деяких осоподібних комах воно може бути «волохатим», крім того, за даною технологією можна в’язати масу інших імітацій, тому знати про існування Furry Foam корисно.
Третій і теж дуже хороший варіант створення об’ємного черевця імітації оси – за допомогою клиноподібної заготовки, попередньо вирізаної з досить товстого шматка пінки (товщиною 6-10 мм) – листовий або від дитячої мозаїки. Якщо немає ні того, ні іншого, можна склеїти між собою 2-3 аркуша тонкої (2-3 мм) пінки. Якщо ми маємо намір в’язати мушку на вигнутому гачку типу Grub або Shrimp № 10-12, необхідна заготовка з пінки у формі клина. Поверхню, звернену до гачка, треба залишити плоскою, а грані «верхньої» частини клина скруглити ножицями. Заготівку прив’язують в «зворотному» напрямку за вузький край в області загину гачка, а потім перегинають на 180° у напрямку до колечка, «натягуючи» на цівку, і міцно фіксують монтажної ниткою в середині загину. Правильно укладена пінка як би обіймає цівку. Завершується в’язання черевця обмоткою по пінці чорною нейлоновою ниткою, яка, по-перше, міцно фіксує пінку, по-друге, створює поперечну смугастість.

Цікавий нахлист