Блог двох мухарів

Архив за год: 2013

Цього разу є нагода ще раз передивитися тактичні моменти нахлистової рибалки. Євген Федоренко розповідає про стрімери, Єгор Бабич про суху мушку та жука, а Степан Чех про французький та чеський способи лову на німфу. 

1. Євген Федоренко. Стрімер

2. Єгор Бабич. Суха мушка

3. Степан Чех. Чеська і французька німфа

Євген Федоренко та Руслан Пугач розповідають і показують про баланс і компонування снасті, а також методику правильного закиду.

1. Євген Федоренко

2. Руслан Пугач

Вже третій тиждень поспіль я маю десь їхати на вихідні, і знову на три дні. Вдома вже на мене косо дивляться, жінка не у захваті, але «нахлист» сильніше за усе це, нахлист це магніт, магія, та розпалений магній. Сам вже трохи розбитий у хлам від поїздок, нічного спілкування, сну впродовж двох-трьох годин щодоби, але знаходжу аргументи або просто удома пояснюю про моє ставлення до нахлисту аксіомами. «Так, цього місяця це в осттаннє. У серпні поїду на чемпіонат, а липень буде сімейним». Сам собі не вірю, бо п’ять злих буднів просто не можуть не скеровувати твої думки у сторону річок та гір, хоча б водойми.

«Ляв сильний дощ»Це був четвер, а тільки у понеділок я повернувся з Польщі. Між тим були насичені роботою будні, спокійні сімейні вечори, але як співав Чиж&Ко «И снова поезд». Це настане завтра, у п’ятницю зранку, і таки не поїзд, а великий «бобік» Володі П.
Ввечері збираю стандартний пакет речей: вудки, вейдерси, мухи і т.д. Спокійно і виважено, адже я це все сто разів робив. Логіка збирання давно напрацьована: починаю від ніг і поступову рухаюся до голови. По виїзді зі Львова я згадав, що геть забув взяти палатку, спальник і килимок. Зібрався як справжній скаут. В дорозі особливо тим питанням не парюсь, але вже щось не так.

Проспав
Так, я проспав. За десять п’ята мене розбудив телефон. Володя каже виходити. Що? Куди? Вбираю «труси майку і фуфайку» і вибігаю на двір. «Привіт Руслан, привіт Наталя!» Їдемо. Погодка не радує. Можливо через той дощ підсвідомо не хочу їхати. Щось зі мною не так? Маю старий забобон, що при перетині Львівської області до Івано-Франківської буде сонце і гарна погода. На жаль, чуда не сталося, але маленькі проблиски надії таки були. Сонечко та дощ чергувалися. Тому погодка була – класна. Чистота річки нас не порадувала, але риба ловилася.Ми прибули біля 8-ї ранку. Привіт старим знайомим і новим колегам по хворобі! Зовсім нове обличчя для мене Влад Сударенко – справжній дніпровський витязь, який пробував мене навчити грати на сопілці і казав, що ми не вміємо кидати. А він разом із давнім добрим знайомим Толіком К., з яким ми чимало поспілкувалися. В перший рано я чимало поспілкувався із закарпатським «залізним» рибаком Богданом Цебриком, який чимало зробив доброго для риби, природи. Розповіді захоплювали. Хочеться таких людей ставити іншим у приклад.

Перший день
Багато емоцій, перші келихи, – все що потрібно для традиційної ударної п’янки. Поки офіційно розпочався семінар у цій громаді вже панував веселий і дружній дух. Організатор цього буйства був завжди розважливий Діма Петруняк із своєю свитою – 5 дівчат у білих футболках. На мою, Ростика, Жені, Єгора, Орка, Стьопи, Еда долю випала доля отримати чорні футболки із надписом «Інструктор». Приємне і двояке враження. Так, саме двояке, бо інструктором я хотів колись бути, потім в мене була страшна жага до нових знань, менше часу на газоні, більше на рибалці і за мухами. Це було вперше, коли треба було треба розповісти про речі, чи види риб, про яких ти думає щодня і любиш. Підготована промова. Ви жартуєте? Мені припала доля розповісти про форель і харіуса. Я спробував розповісти те що знав.   Носити чорну футболку із викарбуваним «Інструктор» було трохи незручно на фоні Жені Федоренка,  Єгора Бабича та Ковалевського Едіка, хоч вони і є мої друзі і ми давно знаємось, але було якось так ніяково. З Єгором ми так би мовити в один рік починали, а от на фоні справді видатних людей вже роками як Едік та Женя було не по собі, бо і сам у них вчився і витягував із них знання.Отже у перший день проходили мінірозповіді від інструкторів про різні види наших водойм. Потім пішли на воду. Обідали. Знову вода. На воді було показано основи на суху, мокру мушки, стрімер. Едік розповідав про свою коронну загадку щодо стоянки риби, які всі дуже старанно спробували вгадати. По собі знаю, що для першого дня – це був інформаційний міні вибух у голові. Настав вечір. « Вдень ми семінарим, а ввечері фестивалим» (Хто сказав цю чудову фразу? Женя?)
Кого там не було. Завидуйте))) Дике спілкування, пісні і тд.

День ДВАЗранку все почалося як завжди на природі – із цигарки і пива, а потім вже був сніданок. Вже біля восьмої ранку всі помалу вилазили із своїх наметів. Мене приютили мої львівські мухарі – Ростик та Юра. Спати між ними було тепло і безпечно)
Після сніданку були заняття по оверхеду. Всім чим я міг і знав про закиди – я поділився. Мене попросив Василь з Києва, щоб ми більше почали писати про закиди, бо люди читають. Я це не забув, але поки у нас є гори, то закиди на газоні для нас буде завжди другорядним заняттям. Але ми спробуємо щось про це замутити на блозі.

Мушки. Майстер класи!Після обіду були занняття по в’язанню мух. Першим виступив наш западенський чемпіон Ростик, який розповів про особливості своїх помаранчевих бокоплавів та власного «ноу-хау», яке він використовує для мушок.
За Ростиком була і моя черга. Я хотів показати свою нову пасію у цьому році – «польські плетені німфи». Руки після вчорашнього буйства були зденервовані, але мушки плелися. Моя презентація і роповідь про техніку плетіння була дуже коротенька. Найприємнішим було те, що вже за деякий час зявилися послідовники і показали свій результат!А потім пішов повний фрістайл! Оскільки за столами сиділо чимало людей, які приїхали сюди чогось навчитися, повязати, а не бухати, то відповідно і інтенсивність вязання мушок за столом була дуже висока. Я, навіть, із приємним здивуванням пішов до «Фюрера» Діми П. і сказав «Подивись, тут чудеса. Люди працюють і вчаться. Ніхто за столом не бухає».
Другий вечірній фестиваль пройшов так само весело. Співали вшьо, співали вші!)

Третій деньОстанній день чи то неділя завжди навіює на думки про роботу. Ранок був вже тяжким та із чемоданним настроєм. Після сніданку було влаштовано ігри для учасників. Ігри завжди цікаво. Закид на дальність ми трохи не так провели, і я, лише через тиждень по тому, згадав як саме правильно, принаймні, так було на московському «Флайдей»: кожний учасник має три спроби. А в нас було три хвилини. В результаті це затянулося трошки. Але учасники гарно відкидалися, потім пішли «позоритися» інструктори. Найгарніший закид зробив безумовно Женя Федоренко. Довгі роки досвіду і змагань – видно відразу. Усі ці закиди проводилися палочкою від фірми Strike. Закриття було дуже галасливе і емоційне. Як не крути нас назбиралося 60+ людей, а це нахлистовики, на шляху до нахлисту, інаковірці. «Був один нюанс», але він теж поїхав. Тому свято вдалося.Після обіду всі інтенсивно, особливо жителі західного регіону, почали збиратися, а деякі колеги зі сходу та столиці України залишилися тут, щоб продовжити свою відпустку.

Автор: Макс Кусакін
Фото: Оксани Петрик і Миколи Луньова

На семінарі Strike!-2013 для учасників було продемонтровано ряд робочих мух, які працюють у наших краях. Ще раз переглянути техніку виготовлення цих мух можна тут:

1. Дмитро Петруняк і його фірмовий ред-таг

2. Техніка плетеної німфи від Макса Кусакіна

3. Улюблена мушка Степана Чеха – “золота” Курноцика

4. Цинамонова німфа та чеський марч-браун від Ростика Ящишина

Хоч ця поїздка була доволі спонтанною, але участь в ній взяло одразу шестеро нахлистовиків і три автомобілі. Так просто зійшлися зірки, що усі вони змогли владнати усі справи і виїхати в сторону гір десь після другої години дня. Перша делегація це Арсен, Сергій і я, а трохи згодом до нас приєднався новий адепт секти мухи і вузлов’яза Петро зі Стрия, який був нашим сусідом в наметовому таборі на мізунському семінарі. Друга машина – це Юра зі своєю донькою, який планував заночувати в горах. Третім був Олег (Сова), який також планував вибратися на вечірній та ранковий кльов, отже планував залишилися на ніч.Відразу скажу, що їхали ми досить весело. Одразу ж за Львовом нас накрила злива, причому така, що їхати довелося дуже повільно. Натомість Петро переконував, що в Стрию все чисто і світить сонце. Неймовірно було, що хмара просто гналася за нами, але перед містом просто зупинилася.Почати ми вирішили там же, де й були в четвер. Єдине, що нам трішки заважало – це групи відпочиваючих, які звикли від природи лише брати, але не нічого не давати взамін. Тому на запитання «Шо наловили?» ми традиційно відповідали «Та тут риби нема», «Верховодка», «Якась дрібнота» тощо. Сказати цим людям, що ми ловили харіуса було б дуже небезпечно.
За свідченнями правильних рибалок, місцеві мешканці навіть не здогадуються, яка риба мешкає в тутешніх водах. І це добре…Отже ми відійшли подалі від аборигенів – якраз перспективний перекат був схованих від ненаситного ока. Уже на третій французькій проводці узяв перший харіус. Найбільше мене потішило те, що він спокусився на зеленого бокоплава! Отже прийшов його час… Невдовзі на нього ж ухопився і другий харіус, але за якусь мить перекат затих.
Хлопці відправилися на яму товкти голавля, а я вирішив пошукати ще якісь перекати. Правда, більше їх не знайшов, але побачив одну цікаву яму – вода зливалася в неї, течії практично не було, а попереду синіло велике «озеро». На харіуса я не сподівався, але думав, що тут може сидіти якась підуства чи марена.
Так само я вирішив змінити і «нижню» муху. Замість фезентейла з 3-міліметровою вольфрамовою голівкою, я поставив ідентичну муху, але з головою 4,5 мм. Після серії проводок по цій ямі я відчув хороший удар і витягнув… харіуса. Цікаво, що йому робити в такому не надто привабливому місці.Тим часом Юра, Арсен і Сергій бомбили рибу з червоними плавниками, причому досить успішно. Арсен взагалі перевалив за десяток.
Але я все ж попросив їх складати манатки і їхати вище, на пошуки харіуса. Невдовзі ми уже сиділи на зручних сиддінях і летіли все ближче до місця призначення. Там нас зустрів Олег, тож на річку ми вийшли у досить солідному складі.Треба було і Петру трохи часу присвятити. Я обладнав його вудку підліском зі страйк-індикатором, а також двома німфами, які мали б працювати тут. До цього Петру ніколи не вдавалося зловити харіуса, власне, він лише і почав ловили нахлистом. Забігаючи наперед скажу, що у цей дивний вечір сталося багато «перших разів». Але про це згодом.Отже ми вийшли на перекат, де нас тероризувала бистрянка. Я вирішив ловити з шнуром без будь-яких індикаторів. На будь-яку покльовку ця снасть здорово реагує, може навіть краще, ніж «франція». Стоячи між Арсеном та Сергієм одразу ж отримав харіуса, але він зійшов на швидкій течії. Наступний вже надійніше ухопив бокоплава, тож вдалося підвести його до себе. Ще кілька слів про зеленого бокоплава. Я міркував над тим, щоб удосконалити його.
Тому замість звичайних «шрімпівських» гачків вирішив спробувати модель TMC 212Y. Взагалі-то, основне призначення таких гачків – емерджери, але я вирішив спробувати їх і на бокоплавів.
За рахунок своєї специфічної форми, ці гачки дають можливість зробити максимально природне тіло імітації. Єдиний мінус таких гачків – ціна. 20 штук коштує близько 60 гривень, але воно того варте…Невдовзі усі ми побачили характерні дії Петра, який стояв у дуже бурхливій воді. Він присів і почав відчіпляти рибу. Можна за нього порадіти – є перший харіус. До речі, узяв він також на зеленого бокоплава.Олег, Сергій та Петро залишилися на тому ж місці, а ми з Арсеном пішли трохи вище, до великого перекату. Арсен все ще хотів половити голавля, тож він спустився зі стрімкої скелі до води, а я вийшов на хвилі. Відразу ж зрозумів, що знайти харіуса в такому місці буде дуже важко. Практично не було великих каменів, зливів – річка одноманітна. Риба могла стояти всюди і ніде. Дрібний харіус, ясна річ, стояв на мілкій воді, біля берегів, а от більшу рибу, очевидно, треба було шукати на середині.
Там я і знайшов першого харіуса, а за ним і другого. Правда, зловив його не я, а камінь, який «зажував» нижню німфу. Риба вхопила бокоплава, який практично завис у товщі води.Невдовзі до мене прийшов Арсен, який показав свої трофеї (на фото, звичайно). На маленького жука він упіймав… дуже навіть пристойного подуста, десь на півкіло.
Якщо комусь вдавалося ловити цю рибу на суху чи на жука – дайте знати, бо ми відправимо запит до книги рекордів Гінеса.А ще Арсен дуже хотів зловити харіуса на суху мушку. І невдовзі йому це вдалося – спрацював гріфін-гнат з білим парашутиком. Загалом на цьому перекаті Арсен упіймав трьох невеличких харіусів, а у мене з сухою не склалося. Виходи були, але особливої активності я не помітив.Коли ми вже хотіли повертатися, стали свідками масового вильоту одноденки. Але, як і слід було передбачати – жодної реакції від риби не було.
Річка вперто мовчала. Натомість Сергій таки упіймав на суху двох харіусів, причому на повільній воді. Певно, риба втомилася стояти на швидкій воді і відійшла трохи відпочити.
Словом, дорогою додому, нам було про що поговорити…