Оскільки зараз цілком нахлистова зима, то усі бажаючі можуть ознайомитися із моєю статтею, яку я написав минулого року. 

Середина листопада – останній шанс для нахлистовиків вкотре попрощатися з річками перед зимою. Невдовзі гори покриються снігом, а швидкі та бурхливі потоки сховаються під кригою. Ну, так би мало бути. Але зміна клімату та глобальне потепління, яке відбувається просто на наших очах, серйозно б’ють по кишенях гірськолижних бізнесменів, а от перед рибалками відкривають нові перспективи. Як поводить себе риба взимку, коли нема ані снігу, ані льоду, ані морозу? Відповідь на це питання ми шукали протягом зими, коли, звичайно, погода дозволяла. 

Після результативних відвідин нахлистової ділянки на польському Сяні, я всім навколо пообіцяв, що наловився по самі вуха і тепер від риболовлі відпочиватиму до весни. Але ця обіцянка протрималася не більше місяця: зима все ніяк не приходила, а в останні дні 2013 року, так би мовити, почали свербіти руки, а погляд все частіше зупинявся на шафі з нахлистовими речима…

Починаємо у нуля

Кінець грудня. Снігом не пахне, за вікном сонечко і +7. Організм потребує відпочинку за рік, а який може кращий відпочинок за мандрівку в гори? Що зрівняється з улюбленими краєвидами карпатських гір та неповторним шумом води? Поїздка у наші красоти виявилася доволі спонтанною, тож і пасажирів було лише двоє – я і Сашко Міловський, якого ми називаємо Борода. Саша – надзвичайно добра людина і приємний співрозмовник. Поки додали кілометри по трасі ділилися своїм зимовим досвідом. У мене він, м’яко кажучи, мінімальний, у нього трохи більший. Бувають такі періоди, коли посеред зими наступає відлига, пригріває сонце і активізується харіус. Тоді, особливо в обідню пору, його можна досить непогано половити. Тож і зараз, нічого не мало нам завадити зловити по кілька харіусів, а може й фоерелй, якщо пощастить.

Ми вирішили нічого не вигадувати і поїхати туди, де риба точно є – на місце впадіння в ріку гірського струмка. Думали побачити чисту ріку – хто б такий час возив ліс чи прокопував тунелі? Але вода лише здалеку здавалася чистою, насправді ж була забрудненою. Це нас не дуже зупинило – десь навіть наштовхнуло на думку, що мушки з яскравими елементами розбудять мляву та сонну рибу. Але за дві години проводок ніхто з нас так і не відчув на вудці бодай найменший натяк на присутність в ріці риби.

Зважаючи на це ми вирішили переїхати на іншу річку, яка мала бути точно чистою. Справді, вода манила до себе прозорими хвильками, щоправда, вищими аніж зазвичай. Попри сонячну та теплу погоду – жодного натяку на форель чи харіуса. Ми перепробували величезну кількість мух, різних типів та розмірів, але за цілий день так і не побачили жодного хвоста. Хоча, чесно кажучи, якогось жалю не було – ми гарно провели час, а усі наші наші рибальські невдачі повністю компенсував обід: домашній печений хліб з білосніжним салом і рум’яною цибулькою, мариновані дикі оливки, шмат доброї ковбаси, чай з липи і вишнева наливка. Споживаючи ці смаколики на березі річки ми й забули про те, що цього разу Карпати не подарували нам жодної риби…

Затишшя перед бурею

Вже удома була проведена серйозна робота над помилками. Уся вина впала не лише на брак досвіду та криві руки, але й на те, що в такий час риба просто втікає з великих річок у менші або скочується в ями. Якщо перший варіант давав нам шанси поквитатися, то другий – ні. Відповідно до законів, зимівля риби в ямах прирівнюється до нересту, тобто, ловити там заборонено. Таким чином перед наступним виїздом, що був запланований практично одразу ж після Нового року, було вирішено змінити не лише ріку, але й область.

Цього разу компанію мені склали Арсен та Геник – два любителі сухої мушки. Попри стереотипи на зразок «риба взимку не ловиться на суху муху», Геник вже неодноразово виманював харіуса на поверхню і змушував хапати свої приманки.

А от тим, хто більше полюбляє ловити на німфи і справді не солодко. Здавалося, що між нами і харіусами зведена якась крижана стіна, що скресне не раніше середини квітня. Але бажання проаналізувати і дослідити причини зимових невдач змусили нас залишити теплі квартири і вирушити на пошуки пригод. На обласному роздоріжжі вирішуємо спробувати щастя на Франківщині і вже менш ніж за годину дивимося на красиву гірську річку – вона чиста і не висока, легкий вітерець проводці заважати не повинен. Геник таки відправився вниз по течії із сухою мухою – якраз вилетіли дрібні чорні міджі. Забігаючи наперед, йому вдалося побачити вихід харіуса посеред ріки, але дістатися в це місце було практично нереально. У нас з Арсеном не було й цього – ми риби взагалі не бачили, тож після кількох годин без результату вирішили їхати ще далі. Правда, Геник пропонував залишатися тут же, адже кількість живих мух, очевидно, про стимульованих солідною плюсовою температурою, суттєво збільшилася.

Матч-реванш

Після кількох останніх кілометрів машина нарешті звернула в бік. Далі їхати було просто нереально – там хіба вантажівкам простір. Річечка була чистою, а у мене чи не вперше за останній час нарешті з’явилося відчуття того, що ми нарешті щось та й упіймаємо. І справді, не встиг Геник пройти сотню метрів уверх по течії, як Арсен вже тримав підсак напоготові.

Цікаво, що перед тим, як зійти до річки, Арсен спитав чи є якась робоча муха на цей час. Зважаючи на те, що у мене зовсім нема досвіду риболовлі у зимовий час, я не мав що відповісти. Натомість Геник подивився мою коробку і запропонував Арсену взяти з неї prince nymph. Власне, «принци» – хороші мухи, але ловив я на них хіба в травні і мав дуже хороші результати. Але щоб зимою ставити таку здоровенну муху… у мене навіть думок схожих не виникало. Ще один зимовий стереотип свідчить про те, що «ловити слід на найдрібніші мухи». І цей міф знову ж таки вдалося розвінчати. Геник був правий – перший харіус у 2014 році узяв саме на «принца». А невдовзі ця муха принесла Арсену ще й невелику форельку. Невдовзі задзвонив Геник і сказав, що теж спокусив форель на невелику німфу зеленого кольору.

У мене поки була тиша. До сутінків часу залишалося не так вже й багато, тож я вирішив змінити котушку. Чомусь перед початком риболовлі вирішив, що шнур буде ефективнішим від французького підліска. Помилка. Результиавна.

Зважаючи на специфічну структуру дна цієї річки, як слід провести німфи мені не вдавалося. Коли ж поставив «французьку» котушку, усе стало на свої місця. Ми з Арсеном підійшли до великого каменя, що навис над водою. Проводка по хвильках закінчилася відчутним клюванням – першим за час повернення з Сяну. А трохи глибше нарешті трапилося те, чого ми всі так чекаємо. Кілька секунд опору і сріблястий красень опинився в новому підсаку (старий я «подарував» Сяну). Ще за кілька хвилин Арсен виманив третю рибу – також харіуса і мав потужний удар, але без результату.

Три форелі упіймав і Геник, який через досить сильний вітер був змушений замінити суху на німфу. Врешті, о третій годині, коли почало темніти, ми морально налаштувалися на повернення додому по розбитій дорозі. Загалом результат можна назвати більш ніж вдалим. Знімаємо перед вами капелюха, ваша величносте.

Мідне і чорне

Попередній виїзд в гори надав нам і натхнення, і ентузіазму до створення нових мух. Вже за кілька днів ми запланували чергову мандрівку аби підтвердити факт ймовірнішого успіху в невеликих річках. Однак через різного роду обставини ввечері перед поїздкою я залишився без компанії. Їхати самому не дуже хотілося, але Нестор Мицак з Болехова погодився скласти мені товариство – залишалося лише навідатися в його краї.

Зима все ще себе не нагадувала: на дворі була плюсова температура і безхмарне небо. Дві години в досить комфортабельному автобусі минули із заплющеними очима і навушниками. На півдні, куди рушав автобус, можна було розгледіти смуги надії, у вигляді яскравих, золотисто-червоних відблисків. Це свідчило про те, що прогнози синоптиків справдяться – буде добра погода.

Невдовзі вже зустрічаюся з Нестором: з ним завжди приємно. Пригадую, що коли я тільки почав займатися нахлистом, то він вже був сформованим мухарем і багато в чому мені допоміг – розказував про вибори місця і тактичні ньюанси, ділився приманками тощо… Саме завдяки його порадам 6 грудня 2009 року я зловив свого першого харіуса.

Цього разу наша ціль – форель. Почати вирішили у верхів’ях гірського потоку, де кілька днів тому мій напарник упіймав десяток невеликих пстружків. Саме для цього, вже після спакованого рюкзака, довелося в’язати кілька нових мух, спеціально для такої пори. Мова йде про невелику чорну німфу з мідною голівкою. Але на потік ми не потрапили. Проїхавши з десяток кілометрів по важкій дорозі, побачили, що колір води став загрозливим. Власне, це побачив Нестор, бо на мою думку річка була чистою. Очевидно, кілька хвилин тому почали рубати і возити ліс. Таким чином довелося повертатися і змінювати напрямок руху. Новим пунктом призначення було обрано іншу невелику річку, що зміїлася кілометрів за 40 від нас.

А щоб було цікавіше, вирішили проїхати якомога далі. За словами Нестора, улітку води стає дуже мало, а зараз річка насправді повноводна і приховує в собі чимало форелі та харіуса. Словом, усе було супер – погода (правда, іноді дошкуляв пронизливий вітер), стан води (не кришталево-чиста, а така, що можна не ховатися від риби), безліч перспективних місць (глибші ділянки з повільною течією, ями). Одним словом, райська місцина.

Згадати все

Щойно ми зайшли у воду, як Нестор упіймав першу рибу – дрібного харіуса. За ним, через кілька хвилин, у рідну стихію повернувся ще один, розміру ідентичного. Ми зрозуміли, що попри привабливі умови, риба не буде кидатися на наші мухи, як мухи на варення. Але Нестор все ж розкусив річку швидше – що, власне, і не дивно.  Як не крути, а це практично домашня річка. Спершу він узяв одну форель, а за нею іншу. Розміри обох були доволі прийнятні. У мене знову глухо. От взяти б і образитися на річку, засмутитися, втратити інтерес до всього навколо. Але ні, навпаки, ситуація, коли риба у сусіда ловиться, а в мене ні, надзвичайно інтригує і заводить. Насправді я дуже ціную такі моменти, адже приходить час для аналізу та експериментів.

Очевидно, я щось робив неправильно. На жаль, до кінця так і не зрозумів, що саме, але певні припущення виникали. Не знаю, чи аж настільки серйозну роль грала товщина наших повідків. У Нестора мухи «висіли» на 0,10, у мене на 0,12. Окрім цього, сама снасть Нестора була утричі довшою за мою, а от мухи не відрізнялися. Швидше за все, деталі таки зіграли свою роль в кількості упійманої риби. Зловив я небагато, зате побачив риби чимало. Першою стала крупна форель, яка стояла на самій мілині, перпендикулярно до ями. Щойно вона відчула небезпеку, як ліниво крутнула хвостом і сховалася на дні.

Так чи інакше, але після того, як у Нестора зійшла гарна риба з ями під каменем, я нарешті упіймав форель. Не велику, але все-одно красиву. А невдовзі отримав купу задоволення від боротьби з набагато більшим і сильнішим суперником. Я розташувався на великому камені, «коріння» якого омивала вода. Там була яма, метрів 2-3 у довжину, після чого починалася сильна течія. Уже на другій проводці я відчув, що моя снасть зупинилася. Причому зупинка була характерною і на мить повернула мене на Сян. На цій ріці, коли у ямі бере форель, вона просто зупиняє мухи з королівським спокоєм, нікуди не поспішає. Так само спокійно я зробив легкий рух кінчиком вудки і аж тоді відчув сильний опір. І тут я дав маху. Спомини про Сян настільки поглинули мене, що я забув про перешкоду – бурун. На польській ріці упіймана риба з ями нікуди не втікає, вона хаотично рухається в чітко окреслених межах. Повторюючи свої дії на Сяні, я відпустив гальма котушки і дозволив рибі стравити кілька метрів французького підліска. Безперечно, професіонали нахлисту здивуються таким діям, мовляв, гальма повинні були завжди відрегульовані. У моєму розумінні, в наших умовах, це не є обов’язком.

Тим часом риба піднялася на поверхню. На око, це була досить крупна форель, сантиметрів під 40. Поки я її розглядав, вона чкурнула в бурун, потягнула за собою вудку і обірвала муху. Прикрість, звісно, за карпатськими мірками – це бажаний трофей. Місце я запам’ятав і забігаючи наперед, скажу, що до нього я згодом повернувся і ще раз поборовся з цією красунею…

Дивакуваті харіуси

Пройшовши кілька метрів, на відкритому плесі я упіймав невеликого харіуса – це була моя друга і остання зловлена риба в цей день. Нестор тим часом, упіймав ще кілька харіусів і перебував у чудовому настрої.

А насамкінець походу на мене чекала просто таки дивовижна пригода. Почався сильний вітер, який заважав нормальній проводці «француза». У таких випадках, на індикатор я монтую додатковий одноразовий пінопластовий страйк-індикатор зеленого або помаранчевого кольору від Wapsi. Попри свою вагу, він дозволяє безперешкодно виконувати проводку, а окрім цього дає можливість провести муху там, де звичним способом закид зробити не вдасться.

Так от, після одної з проводок, на зелений індикатор, який ледь торкнувся води, вискочив, вочевидь, харіус, після чого знову сховався в ямі. Я зробив ще одну проводку, а коли витягав німфи вертикально (заважав великий камінь), то риба просто вхопила німфу і піднімалася разом з нею. Лише біля самої поверхні вона її випустила. Я зробив ще одну проводку – усе повторилося. Риба знову тримала мушку. Так само сталося і третього разу. Що це було я пояснити не можу, але подумав, що в такому місці можна було б спробувати зловити харіуса або на суху або на зимову мормишку.

До авто поверталися задоволеними. Свіже морозне повітря прочистило і легені, і мізки. А річка, яка ж вона красива, коли тут нема нікого, особливо, туристів, які залишають після себе гори сміття і місцевих рибалок, які ховають зловлену рибу у полотняні сумки. Ми з Нестором йшли по дорозі, а навколо нас була дика природа. Шкода, що дикою вона залишається лише взимку. Літом ця райська місцина також стає дикою, але вже завдяки людям, які не шанують те, що поки мають.

Хто-хто в ямі живе?

Продовжити дослідження поведінки зимових форелей та харіусів не дало тривале закордонне відрядження. Коли повертався, Львів зустрів мокрим снігом та низькою температурою – отже в лютому половити не вдасться. Зате на перший день весни синоптики прогнозували потепління, тож можна було планувати черговий виїзд в гори.

Цього разу моїм компаньйоном став Юрій Щербатий, з яким ми полюбляємо тинятися горами та річками. Щодо місця «полювання» обрали невеликий гірський потічок. Цікаво, що про нього я вперше дізнався з старезного альманаху «Рыболов-спортсмен» за 1954 рік – надзвичайна книга, яку я перечитав вже сотню разів. Більш ніж півстоліття тому цю річечку знали в усьому Союзі як місце де ловиться крупна форель. Зараз ситуація змінилася – місцеві мешканці традиційно вибивають нерестову форель за допомогою ліхтариків та острог. Тому знайти там щось більше за 30 сантиметрів просто нереально. Окрім того в колись повноводній річці зараз дуже мілко. Причому рівень води падає не лише в малосніжні зими, як то було зараз, але й тоді, коли снігу насипає по груди.

Відповідно, ямок практично не залишилося. Вже дійшло до абсурду – форель можна було побачити просто на плесиках. Від наших кроків косячки риби рухливо піднімалися вверх по течії в надії сховатися за більшими камінцями.

Зловити рибу у таких умовах було не складно. Розмір форелі відповідав рівню води в струмку – не більше долоні. Щоб не шокувати пстружка легко знімав гачок, намагаючись не торкатися параплям. Лише раз рука потягнулася за фотоапаратом – узяла трішки більшенька форелька, але їй якось вдалося чи то обкусити повідець чи то скористатися слабким вузлом. Цікаво, що вже наступного дня її зловили наші колеги із німфою в губі. Дивно, що їй не вдалося позбутися гачка без борідки…

Щодо мух, то, форель особливо не дивилася, що там пливе – хапала практично все. У мене працювали ті самі зимові чорні німфи з бронзовими голівками, весняні цинамонові німфочки і «принци». На одній з ям довелося поборотися з чимось не схожим ані на форель, ані на харіуса. Яма була доволі перспективною, тож я підкрався до неї максимально акуратно і зробив першу проводку. Одразу ж відбувся досить агресивний, але холостий удар. У підсумку, після підсічки, мої німфи зависли на гілках дерева. Довелося трохи повозитися, щоб їх відчепити і чекати на затишшя.

Чергова проводка все повторила – удар і німфи на гіляках. Цього разу врятувати їх не вдалося – треба було обривати повідки і робити повну перев’язку снасті. Третя спроба таки дозволила мені побачити рибу – це було щось сріблясте і овальне, схоже на карася чи райдужну форель. Що саме тричі кусало мої мухи, але не ловилося з’ясувати так і не вдалося… Кількість зловлених пстружків зупинилася на цифрі сім.

Карпатська байдужість

Через кілька днів весна вже цвіла та пахла. Зелені на деревах ще не було, зате цвіли перші весняні квіти, повітря ставало теплішим, що дозволяло ловити без курток та теплих шапок. Великі ріки все ще не прокинулися від зимової сплячки, а от на менших вирувало життя. Правда, не завжди вдається щось спіймати: треба зважати на погоду, тиск, рівень води і ще безліч факторів, що так чи інакше впливають на поведінку підводних мешканців.

Ми були переконані, що саме в цей день, і саме в цьому місці нам неодмінно пощастить упіймати по кілька форелей та харіусів. Ми – це Міша, Сергій, Ганна, Нестор та я. З такою дружньою компанією ми запланували окрім риболовлі запекти м’яса на березі річки і таким чином оголосити сезон відкритим.

Наша компанія вирушила зі Львова о 7-ій ранку, а вже згодом до нас приєднався і Нестор, який вчасно подбав про дрова – інакше шашлик велів би довго жити. Поки м’ясо маринувалося, ми хутенько стрибнули у вейдери, облаштували вудки німфами і побігли до ріки. Перше, що вразило – стан води. Вона була абсолютно чистою, мабуть, чистішою бути просто не може. Друге, що вразило – повна апатія риби до наших мух. Нестор заміряв температуру води – плюс шість. За його словами, риба стає активною, коли температура сягає п’яти градусів. Але форель та харіус, очевидно, знали щось таке, до чого ми не додумалися.

Першим розловився Сергій – на невелику темну німфу взяв стандартного харіуса. Я ж змінював чорну німфу на «принца», ред-тага, «фезентейла» тощо, десь зрозумівши, що користі з цього жодної не буде. Як не хоче риба харчуватися, то її не змусиш. Компанія розбіглася по ріці, щоб не заважати один одному. Ми з Нестором вирушили уверх по течії, до тих місць, де ловили на початку січня. Товариш вирішив обловити перспективну яму стрімером, але успіху не мав, після чого змінив оснастку на довгу німфу з крупним індикатором. Це рішення цілком логічно виглядало правильним, зважаючи на стан води – треба було ховатися від риби.

Ми рухалися різними берегами, на одному місці довго не затримувалися – не було сенсу. Нарешті я побачив місцину, де минулого разу мав схід гарної риби. Правда, раніше там була яма, а зараз просто бистрина із заглибиною. Пам’ятаючи про те, що тут може хтось жити, я стрибнув на незручний камінь – довелося стояти практично на одній нозі. Початок проводки не відрізнявся від сотні інших, але насамкінець трапилося щось шалене…

Трофей

Різкий ривок ледь не скинув мене у воду. Довелося спершу знайти опору, а потім підняти очі і побачити, що в широких хвилях щось відчайдушно борсається і норовить просунутися вниз по течії. Тільки не в бурун! Треба було негайно щось вигадувати, але як на зло, у мене, соромно зізнатися, почали труситися коліна. Найгірше, що нічого не міг із собою подіяти, адреналін просто зашкалював – я розумів, що на гачку сидить трофейна риба. Коли це усвідомив, почалися трястися ще й руки, а мозок геть перестав сприймати інформацію і це страшенно мене злило. Так як риба на течії, так і в голові крутилася лише думка про товщину повідка – 0,10 мм. Провал…

Якимось чином, маневруючи вудкою, мені таки вдалося завести рибу у підсак (як добре, що не полінувався його взятии!) і разом з ним вийти на берег. Лише там я побачив, що це форель і відразу подумав, що це моя найбільша карпатська форель. У Польщі ловилися більші, але в Карпатах такого щастя не було. Хоч риба вже була зловлена, руки тремтіти не припиняли. Окрім цього підсак зачепився за жилет, а ремінець фотоапарата за корнцанг. Зробити нормальне фото мені заважало геть усе. Буває ж таке…

Щоб не травмувати плямисту красуню зайвим перебуванням поза водою, хотів зробити усе якомога швидше, але ще й сонце світило просто в екран фотоапарата – я не міг побачити, що вдалося зазнимкувати. Зрештою, довелося плюнути на ці дурниці і нести рибу до води – бракувало ще мати на совісті вбивство такої краси. Між каменями якраз утворилася канавка, ніби спеціально створена для цієї форелі. Там вона оговталася від шоку і через хвильку вже виплила на спокійну течію. Постоявши там ще трішки, риба крутнула хвостом і щезла.

Голий фарт

Прийшов час поглянути на німфу. Невелика, з червоною точкою атаки. Гачок розігнувся на кілька градусів. Ще секунда-друга і риба спокійно зійшла б, як і минулого разу. Чи то була та сама форель, яку я не зміг дістати в січні? В принципі, може бути, адже крупна форель тримається наодинці, відганяючи від своїх володінь усіх інших риб. Але стверджувати це я не беруся – досвіду в таких питаннях поки нема.

Нестор привітав мене з протилежного берега. З горем навпіл я перейшов на його берег (коліна все ще трусилися) і сказав, що на цьому моя риболовля закінчилася: задоволення вистачить на довго. Також я вирішив пройтися до місця збору – якраз буде час усе обміркувати і нарешті заспокоїтися.

Ясно одне – це чиста випадковість, банальне везіння. Єдине клювання за день, більше й сліду риби не було. Згодом вже виявилося, що Ганна мала агресивний удар на ямі та кілька гольянів, Міша з Нестором обмежилися спогляданням місцевих красот і спробами зрозуміти чому не ловиться, а Сергію більше харіуси не траплялися. Усе ж, гадаю, чорно-червона німфа зіграла свою роль. На жаль, після контакту з фореллю її довелося утилізувати…

Як і ми і планували, наша мандрівка завершилася скромним пікніком з шашликом, маринованими маслюками, фаршированою куркою, салом, що просто тануло в роті та кримським коньяком. Після того, як всі переодяглися в «цивільне», дозволили собі пригубити по кілька грамів. До риболовлі, ясна річ, про таке й не йшлося – річка швидка, а каміння слизькі. Я вже давно переконався, що жоден ресторан із вишуканими стравами не зрівняється зі смачним обідом на свіжому карпатському повітрі. І жоден відпочинок не зрівняється з виснажливим днем на карпатській ріці…

Куток мухов’яза

Зимою кормова база карпатських лососевих риб змінюється, адже в повітрі майже нічого не літає, а по дну майже нічого не повзає. Лише іноді можна знайти досить крупних личинок веснянок, буває також, трапляються зрідка, вільноживучі волохокрильці. Тому переконати рибу скуштувати імітацію таких комах досить складно. Усе ж, за підсумками цього року можна виокремити кілька мух, які ловили рибу. 

Black&red nymph

Різновидів червоно-чорних німф є дуже багато, а найвідомішим представником цієї категорії вважається Red tag, якого в’яжуть і як суху, і як мокру, і як німфу, і як стрімер. Перевірено, що риба позитивно ставиться до цих кольорів, відповідно, важливо знайти час та місце, коли таку муху слід використовувати. Black&red nymph – не моя вигадка. Я підгледів її в львівського нахлистовика Романа Кубая, який, в свою чергу отримав її від Дмитра Петруняка з Івано-Франківська. За словами Романа, ця муха виключно форелева і справді – з ями він таки виманив пристойну плямисту красуню. Я спробував скопіювати цю німфу у різних розмірах: вийшло, що мушка не лише ефективна, але й дуже красива, при цьому не потребує дефіцитних матеріалів і в’яжеться дуже просто.

Гачок: Strike Barbless N 16-10
Голівка: срібляста гранена вольфрамова 3-3,5 мм
Монтажна нитка: DANVILLE Spiderweb
Хвостик: два сегменти з пера чорної курки
Тіло: чорний натуральний даббінг
Торакс: чорний синтетичний даббінг типу Spectra
Обмотка: золотистий, сріблястий або перламутровий люрекс
Точка атаки: монтажна нитка DANVILLE Flymaster 6/0 Nylon Thread – Red

Сам процес виготовлення такої мухи не є складним. Після того, як срібляста голівка закріпиться біля колечка гачка, а цівка гачка буде обмотана монтажною ниткою, слід прив’язати благенький хвостик, з довжиною, що не перевищує довжину тіла. Згодом до тіла прилаштовуємо найтонший люрекс і відводимо його в сторону. Тіло формуємо конусне, з чорного натурального даббінгу. Воно не повинне бути ані товстим, ані тонким – вибирайте середній варіант. У протилежний бік намотуйте тонкий люрекс, формуючи «ребра» мушки. З чорного синтетичного даббінгу викручуємо невеликий торакс, після чого замість тонкої білої нитки DANVILLE Spiderweb використовується червона, значно грубша нитка. Зрештою, ніхто не забороняє з самого початку в’язати цю німфу червоною ниткою, але саме Spiderweb, за рахунок своєї делікатності, дозволяє виготовити ідеальне тіло. Між чорним тораксом та сріблястою голівкою робимо кілька обмоток червоною ниткою – це точка атаки. Там же в’яжемо і фінішний вузол. З такою мухою можна йти сміливо ловити струмкову форель.

Black (cooper head) nymph

Чорна німфа – одна з найбільш популярних мух у нахлистовиків. Формально, чорний колір імітує будь-яку донну комаху, крім того, його добре видно навіть в каламутній воді. До чорної німфи пасують усі типи вольфрамових та латунних голівок, починаючи від золотих і закінчуючи помаранчевими. Карпатська риба взимку віддає перевагу чорним німфам із бронзовими голівками. Мабуть, автором цього варіанту німфи є Нестор Мицак – нахлистовик з Болехова, що на Франківщині. Принаймні, він здогадався, що взимку найкраще використовувати саме такі імітації.

Гачок: Strike Barbless N 14
Голівка: бронзова вольфрамова 2,5-3 мм
Монтажна нитка: DANVILLE Spiderweb
Хвостик: сегменти з пера чорної курки
Тіло: чорний натуральний даббінг
Торакс: чорний синтетичний даббінг типу Spectra
Обмотка: золотистий або сріблястий дротик

Ця німфа не особливо відрізняється від попередньої, за винятком хіба іншої обмотки та відсутності точки атаки. Ну і, як виявилося, свою роль відіграє колір голівки. Така мушка – універсальна, на неї ловилися як форель, так і харіус. Виготовити чорну німфу можна за дві хвилини. Принцип в’язання такий самий, як і німфі Black&red. Щодо монтажу на снасті, то цю муху можна використовувати як кінцеву і як підвісну. Логічно, що кінцева має бути крупніше, підвісна легша.

Prince nymph 

Класична німфа, що відноситься до розряду «must have» – тобто повинна бути присутньою в коробці кожного нахлистовика. Prince nymph має власну історію – її розробником вважають американського мухов’яза Дуга Прінца Монтерея, а датою створення називають 1941 рік. У Карпатах на неї найкраще ловиться навесні, у квітні-травні, але й взимку, зокрема, у січні, ця мушка може принести хороші результати. Німфа універсальна, її люблять і форель, і харіус. Імітує ця приманка личинок веснянки, які є досить крупними, відповідно, і сама мушка не дрібна.

Гачок: Strike Barbless Nymph N 12-10
Голівка: золота вольфрамова 3-4 мм
Монтажна нитка: DANVILLE Flymaster 6/0 Nylon Thread – Black
Хвостик: коричневі біоти
Крила: білі біоти
Тіло: три-чотири сегменти пера павича
Хекл: перо коричневої курки
Обмотка: золотистий люрекс

Виготовлення цієї мушки не є простим, все ж потрібно набити руку і перерізати кілька попередніх імітацій. У підсумку Prince nymph повинна бути міцною, усі елементи мають бути на своїх місцях і не розхитуватися. Для початку потрібно приготувати необхідні матеріали. Щодо біотів – то їх продають у різних забарвленнях, що іноді буває дуже корисним. Якщо риба ігнорує природні кольори, слід скористатися помаранчевими, жовтими чи оливковими біотами.
Насамперед, варто навчитися правильно прив’язувати біоти. У цьому допоможуть ролики в Інтернеті, де наглядно показують сам процес. Формування тіла та крил уже відбувається значно простіше. Щодо хекла (йоршика), то він має бути доволі скупим, не густим. У підсумку виходить красива і ефективна зимово-весняна приманка.

Джерело: журнал “Риболов-профи”
Автор: Ростислав Ящишин

Цікавий нахлист