Лашара мі кантаре, бляха!

Червень 16th, 2015 | Автор: rostyslav

ПРОЛОХ

Коли я повертався додому з Італії в комфортабельному ‘Mercedes Sprinter’ білого кольору, то був повністю готовий до морально-психологічного удару який наносять пейзажі і візуальні картини моєї батьківщини. Товариш писав, просив шоб я не повертався в Україну, бо після кількох тижнів проведених в Євросоюзі дома буде дуже міцна журба. Все це було зі мною не вперше, а відтак я був готовим і абсолютно спокійним. Їхали ми вночі, тому обмежена видимість і непогана якість дороги в прикордонній зоні суттєво зменшували потік сліз після вимушеної розлуки з Європою. Але проїхавши Стрий, насолоджуючись, геніальним інженерним винаходом Укравтодору (подолання відстані + вібромасажер – 2в1) я їхав по ямах і, неначе човен в синім морі то виринав, то потопав… В світілі свого профпризначення я завжди іду по життю з піснею: мені хотілось вернутися назад, але долаючи відчуття невиносимого душевного болю і страх зустріти світанок, який відкриє весь жах захований покровом ночі я наспівував «А может ночь не торопить и все сначала повторить…». Ненька-Україна, міцно засовувала мене в бездонну яму нищівного провалу, натякаючи на то, шо нікуди не збирається відпускати свого гулящого сина, а в моїх спогадах яскравими фарбами і не дуже цікавими сюжетними лініями збиралась в цілісну картину одна душевна історія…

ІНТРО (БІЛЬШЕ НЕ СЕЛЮК)

Стояв погожий літній день, мені хотілося танцювати і їсти тірамісу. В зв’язку з тим, шо мама була на роботі, а я італійською ніхт фірштейн, ми попросили чоловіка маминої подружки (македонця) поїхати зі мною і купити ліцензію, бо нахлистовий магазин, який продавав ліцензії раніше, зараз цим не займаєкся, а інший (не нахлистовий) не продає ліцензії іноземцям. Ми приїхали в центр який займається виключно цим. Тижнева ліцензія для іноземця, яка дає можливість ловити 4 дні напротязі тижня коштує 52 євро. Як казав Дзідзьо: «В Іспанії сигарети по 7 євро: ти би там сі накурив…». Дуже приємна пожила жіночка сумнівної краси дає вам чек, який потрібно оплатити в поштовому відділенні, що знаходиться за рогом, принести їй назад квитанцію і вона випише вам ліцензію вклеєну в акуратну змістовну книжечку в якій написані всі нюанси і правила, яких потрібно дотримуватись при ловлі риби та карти з риболовними ріками по всій Італії. Також вона дала мені додатково велику брошуру де зображена вся риба і риболовні участки регіону Фрюлі Венеція-Джулія, в якому я і зупинився, гостюючи в мами у місті Удіне. Сканувати її не зовсім зручно, бо дуже велика. Ситуацію ше більше ускладнює то, шо в мене немає сканера, а відтак відсканувати її буде важче, ніж довести українцям, шо Путін не винен в їх бідах. Однак, якшо би хтось дуже хотів, то я можу відправити її в подарок, бо у Вигоді вже відкрили відділення Нової Пошти, а це означає, шо я більше не селюк )))

LEDRA

В суботу дньом ми відправились в село з красномовною назвою, яка дуже гарно підійшла б для українського гумуристичного шоу, веселої коломийки чи просто пісні з матюками під гітару. Село називається Буя, саме там протікає річка Ледра, на якій розташований один з нахлистових участків, які в Італії називаються ‘Tratto No Kill’. Перед початком рибалки потрібно ручкою в книжечці з ліцензією записати дату і місце де ловиш ти. Наприклад я ловив на участку під номером 10, тому написав TNK 10. Скажім, річка Вармо, яка теж знаходиться не дуже далеко від Удіне має номер 14.

Як і більшість річок Італії Ледра має синьо-зелений колір, світле дніще. Живлення річки переважно підземне, тому вода круглий рік тримається на позначці 10-14 градусів, опускаючись нижче тільки в жовтні і тримаючись там до весни. Течія в основному повільна, нечисленні перекати почергово змінюються спокійними участками і ямами. В річці водиться харіус, струмкова і мармурова форель і, напевно ше шось, просто я більше нічого не бачив ))

Перша година риболовлі не дала результату. Річка після повеней трошки помінялась, відносно того, що я пам’ятаю з минулого року і місця, які давали результат тоді зараз показали мені довгий середній палець з необстриженим нігтем. Я з’їв бутерброд (булка з кунжутом, масло, сир, помідор і трошки перчику) тай відправився на перекат, єдиний який я бачив там (на даний момент я відвідав тільки невеликий кусок річки). Він теж трошки змінився і обмілів. Проводка, удар, зацеп… думаю камінь. За мить камінь якось дуже різко почав маневрувати річкою… ЙОФАНА БАБАЙ!!! )))
Починаю крутити нещасну китайську котушку і вже через 29 секунд в моєму підсаку махає смердючим хвостом мармурова форель розміром 28-30см. Друга спроба, проводка, удар, харитон! Харіус мав дуже красиву, насичену розкраску. Звичне тіло яке червоніло і ставало золотим в районі хвоста додавало +10 до його рівня крутості. Під час виважування не міг зрозуміти хто-то. Я відпустив харісона і вийшов з води, бо ще коли тримав в руках форель починався дощ. Дощ був не просто сильним, дощ був іменно сильним, як кінь. Дощ лив так, як сльози школяра, якому відмовила в коханні страшненька дівчинка з паралельного класу. Дощ лив так, як потужний напір душу, яким надієшся змити гіркоту ганебної поразки з грішного тіла. Здійнявся вітер, дощ перейшов в град розміром кілька сантиметрів, який безпощадними ударами вбивав надію на подальшу рибалку. Річка помутніла, риба не ловилася, а відповідно і рибалка закінчилась так і не почавшись. ‘Синоптик.уа’ показував невтішні грози на найближчі півтора тижні, річка всю дорогу була брудна і скривала в своїх глибинах мінус 52 євро за ліцензію. Ти би там сі наловив….

СТАРИЙ РІК МИНАЄ!

Минулого року я теж був тут і рибалки складалися набагато веселіше. Річка дуже цікава. Цікава вона в першу чергу своєю, так би мовити, хрестоматійністю. Риба зранку і на протязі дня категорично відмовляється клювати на сухі мушки і не подає признаків життя на поверхні, натомість клює з дна. Ближче до вечора починає брати німфи у вищих слоях води (напевно тоді вона бере і мокрі мухи, однак я не фанат мокрих, тому не пробував), а десь з сьомої вечора і до сумерків харчується з поверхні, при чому не просто харчується, а річка оживає, форелі вискакують на поверхню, як ті коні і ти знову починаєш відчувати радість життя, як це востаннє було в 15річному віці. Риби я ловив не особливо багато. Працювали тут типові карпатські мухи. Фазантейли з оранжевими елементами, шоколадки, Несторові німфи, німфи з чорного і коричневого боді квілсів та інша бадяга такого плану. Я ловив тільки невеликі форелі розміром 24-35 см.

Річка зі всіх сторін обросла деревами і шоб ловити там часто треба проявляти середній рівень нахлистової потужності, новачкам було б важко. Велика кількість дерев напряму зв’язана і з великою кількістю коряг на дні,а відповідно і зацепами, також вони ускладнюють закидання. Спуск до річки з корчів не зважди комфортний. Часто береги обривисті, а відразу під ними така глибина,шо в кращому випадку вода достає до геніталій ніжно плескаючи і омиваючи Його, а ше частіше глибина досягає грудей чи просто може скрити з руками.

Є там одна цікава місцина, досвід ловлі на якій полегшив мої страждання на рідній Свічі у Вигоді. Яма з швидкою течією з одного боку. Я зайшов, по класіці жанра, зі сторони ями і тихої води, риба не ловилася. Проводки робив спочатку на тихішій воді, а потім на границі течії з тихою. Я поставив досить потужну Несторову німфу зв’зану на гачку Tiemco 200R 14го номеру, підвантажену свинцем в тілі і озброєну вольфрамовою головою розміром 4.5мм. Також зробив довший поводок (ловив французьким методом). Німфа відразу ж пробила глубину і я відчув гідний удар. Перший раз в житті я зловив великого харіуса. Він не був трофейним, але мав в собі більше 40 сантиметрів. Ми познайомилися. Його звали Валєра, сказав, шо він – кримінальний авторитет і коли харчується, то на ямі більше нікого немає і порадив мені піднятися вище на перекат. На цьому я його відпустив, однак не зафоткав, бо він пригрозив мені жорсткою розплатою. Пізніше на цьому ж місці я зловив і першу мармурову форель. На наступній рибалці там само зловився ше один харіус. Він здався крупнішим, ніж був насправді, я сказав: «Валєра, ти?». Він відповів, шо його звати Вітя, сказав, шо Валєри десь немає, і мав в собі сантиметрів так 35-36. По карпатських мірках це дуже крута риба, тому я залишився задоволеним.

Вище на перекаті я ловив харіусів карпатського розміру і форельок до 35см, а також бачив кілька 30сантиметрових рибин які спокійно плили прямо з-під моїх ніг ))

СУХІ ФАКТИ

В цілому рибалка на Ледрі не є такою, що за нею варто цілеспрямовано їхати аж в Італію. Рибаки появляються на річці аж вечером. Риба часто особливо не опирається при виважуванні і, навіть, в руках веде себе абсолютно спокійно і врівноважено, бо вочевидь не раз уже була на гачку. Ловити можна виключно на одну мушку з безбородим гачком, тому французький метод втрачає одну з своїх прекрасних якостей (перевірку відразу кількох слоїв води), а більшість макаронів ловлять з індикатором (поплавком) і шнуром на німфи, або безуспішно на сухаря (потім ходять і псіхують, шо нічого не зловили). На суху риба бере не охоче, часто випливає до мухи і морозиться. Однак, перший раз ловлячи там ти розумієш, шо ти ніхто і звати тебе ніяк, а в такі моменти завжди зростає рівень потужності і багаж досвіду збільшується, шо безумовно є дуже важливим в теперішній ситуації.

Риба тут є, просто треба більше часу щоб все освоїти і половити її. Стрімерів минулого року в мене не було особливо, тому і результату вони не принесли, а покупати жирну порцію стрімерів куплену в магазині Strike! цього року не дала погода.

Як виявилось справи з браконьєрством тут теж не досить веселі. Багато браконьєрів б‘ють рибу переважно гарпунами, рідше – сітками. Раніше це була дуже рибна річка з надзвичайно крупною рибою, яка давала прекрасні результати кожної рибалки. Тому ентузіасти і взяли під контроль ріки. Принаймні участок No Kill на Ледрі організований і контролюється місцевим риболовним клубом на добровільних засадах.

За 100 метрів від річки є дуже затишний мотель. Вартість номера зі сніданком на рило становить не мало, не багато 30 євро. Вартість ліцензії залежить від громадянства та місця проживання. Місячна ліцензія,яка дає можливість ловити 16 разів, коштує, якшо я не помиляюсь, 37 євро для італійців, 50 з чимось для італійців, що живуть за кордоном і понад 80 (здається 87) для іноземців. Я зустрів макарона, який живе в Новій Зеландії. Хоча він має італійський паспорт – за ліцензію платить більше, бо резиденство в нього не в Італії, а десь Бог знає де. Бюрократи)

КОДА

Я під’їжджав до рідного селища Вигода, що на Івано-Франківщині (штат Чікаго). Фарби які малювали в спогадах історію потьмяніли і розмились, як туш на обличчі беззахисної дівчини, якій хамовитий, відвертий хлопчина сказав, шо два червоні дипломи не нівелюють того, шо вона тупа. Душу тривожили стандартні запитання українців, які самі собою з’являються коли вони повертаються додому. На деякі з них я знайшов чіткі і лаконічні відповіді: