Десь із середини літа мене бентежила слабка активність харіуса у наших річках. Його кількість зменшилася порівняно із минулим роком – принаймні такий висновок я робив судячи із улову. Що вже говорити, якщо на козирних точках, де раніше тримався крупний харіус, зараз навіть бистрянки не було. Тому на мене й нахлинули депресивні думки щодо зникнення риби з річок. Але якась надія зажевріла після зустрічі з науковцем, який повідав нам про те, що харіус може впасти у стан анабіозу на кілька місяців.

Те, що харіус мігрує в інші річки, стало ясно ще торік, коли мені вдалося упіймати трохи менше трьох десятків пирів за доволі короткий проміжок часу. Просто в інший час на цій ріці харіуса значно менше. Це все припущення, звісно, але наразі я дотримуюся такої думки. Щодо глибоких ям – тут я вже вірю на слово науковцям і спеціалістам. Ну, а відносно третього пункту, то такий висновок можна зробити із минулорічних спостережень. На багатьох точках, де харіус тримається у теплі місяці, взимку його не вдається вистежити. З цього робимо висновок – його там нема. Натомість у точках з правильною течією та джерелом кисню він є, при чому у достатній кількості.

Звичайно, ці всі теорії, мабуть, ніколи не знайдуть стовідсоткового запевнення, адже ми не можемо залізти рибі в голову. Попри це, у неділю, мені вдалося докласти чергову цеглину до стіни підтвердження цих теорій.

Як і в суботу, на риболовлю вирушив з Гудзями. Вони, однак, вирішили не рибалити, а погуляти горами. Я ж розклався і вийшов до ріки. Вода була практично кришталево-чистою, рівень цілком нормальним, як для останніх років, погода добра – сонячна і тепла. Єдине, що могло звести нанівець усі мої сподівання, це сильний вітер. Шквальні пориви дали мені ясно зрозуміти, що ловити на французький чи словацький підлісок ну ніяк не вийде. Довелося ставити котушку із німфовим шнуром – тим самим, на який я ловив в суботу окунів.

Монтаж цієї снасті наступний: двоколірний шнур SA Nymph 4-го класу із чітко вираженою «головою», що дозволяє робити більш акцентовані закиди навіть під час поривів вітру; до петельки кріпиться 40-сантиметровий плетений індикатор від Hends; до титанового колечка на кінці індикатора вже прив’язується лідер із тіпетами. Ще одна важлива деталь – в районі титанового колечка просто необхідно було приладнати додатковий одноразовий індикатор від Wapsi – інакше я б не зміг зробити адекватну проводку.

Щодо мух, то треба було насамперед з’ясувати, в якій площині харчується риба. Однак і тут були свої нюанси. Зважаючи на те, що я змінив чіткий контроль на фактично мертвий дріфт приманок, ставити мушки із важкими голівками не було смислу. Тому на низ я поставив імітацію хробачка, що був підвантажений лише свинцевим дротом, підвісною мушкою стала звична сирітка, а на верх я поставив експериментального «купер джона» на 18-у гачку. Ніколи раніше на неї не ловив, але зараз вирішив спробувати.

Таким чином я отримав доволі легку оснастку, що мала б повільно топитися на повільній течі. Пару хвилин знадобилося для того, щоб звикнути до поривів вітру і визначити першу лінію проводки. Просто я не люблю хаотично розкидати мухи. Починаю зазвичай просто під ногами, а потім обловлюю нові горизонти. Таким чином можна визначити – як саме далеко від берега тримається риба. Нема смислу одразу ж заходити у воду і кидати німфи у найбільш перспективне місце – воно якраз і може виявитися порожнім, натомість риба стоїть там само де ноги нахлистовика.

Коли ж я розібрався з вітром і визначив перший горизонт проводки, не забарився і результат. На розвороті мух узяв харіус – цікаво, що вистрибнув він до самої поверхні і вхопив того самого «купер джона». Це одразу наштовхнуло мене на думку, що пир міг би і на суху ловитися, якби не було такого вітру.

Йдемо далі – трішки правіше від першого удару, але на тому ж горизонті, узяв другий харіус. Цього разу він спокусився на підвісну сирітку. Третій уже скуштував світлофора, якого я поставив замість хробачка. Цікаво виходить – риба не тримається дна, а шукає усе, що пливе – байдуже на якій площині. Отже вона активна і перебуває в добрій формі. Самі ж харіуси своїм натхненним опором це доводили. Їх і приводити до тями не доводилося – видно, що усе з ними в порядку.

Заради інтересу я вирішив прогулятися вниз по течії і перевірити, чи є риба на місцях літнього скупчення. За годину холостих проводок стало ясно, що нема (або я погано ловив). Це вкотре доводило теорію локалізації харіуса узимку. Повернувшись на першу точку я упіймав ще три харіуса – двох на сирітку і одного на «купер джона». Цікаво, що риба трималася на одній точці, буквально на трьох квадратних метрах, тоді як ані нижче, ані вище, її не було (або я погано ловив). Натомість улітку чи навесні, харіус тримається на значно розгалуженішій території.

Риба проявляла активність рівно до того моменту, поки було сонце. Тільки-но воно почало падати за гору, харіус наче щез. Тому довелося пакувати манатки і бити байдики, чекаючи на повернення з гір Юри і Ганни…

Цікавий нахлист