Блог двох мухарів

Архив категории ‘Дайджест’

У той же день, коли наша банда обловлювала карпатську річку, Макс вирушив на озеро за Львовом у надії виманити щупака чи окуня. Для цього взяв свою нову вудку Sage One, яка і принесла йому ось такий смугастий трофей. Спокусився горбань на оливкового вуллі-баггера, правда, атакував його не агресивно, а досить ліниво. У будь-якому випадку, вітання з хорошою рибою.  

Минулі вихідні потішили нахлистовиків чудовою погодою, чистими ріками та гарною риболовлею. Перша група нахлистовиків вирушила на Львівщину, де відловилася по харіусу. Арсен, Ганна, Геник, Сергій, а також Тарас, який змінив спінінг на нахлист відловилися на суху. Харіус ловився досить хорошого розміру, трапилася навіть одна підуства, також на суху муху. Усі фото від Геника.

А друга група вирушила на закарпатську Лютянку, де за допомогою стрімерів виманювали трофейні екземпляри райдужної форелі. на жаль, реального трофею ніхто не зловив, але це компенсувала природа, погода та дружнє і душевне спілкування. Усі фото від Володимира Пугача.
Будемо сподіватися, що наступні вихідні виявляться не менш вдалі…

Понад 42 тисячі гривень відшкодування завданих природі збитків доведеться сплатити двом рибалкам, які, всупереч чинним Правилам рибальства, вирішили закинути свої вудки у забороненому законом місці. Як повідомив БРІЗу начальник управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Івано-Франківській області (скорочено – Івано-Франківськрибоохорона) Володимир Викалюк, 22-річного та 23-річного мешканців села Перегінське, Рожнятівського району, рибінспектори упіймали, як то кажуть, на гарячому, досить далеко від рідного дому – на річці Бистриця Надвірнянська у селі Зелена, Надвірнянського району.«На цій ділянці рибальство заборонене протягом усього року», – зазначає пан Викалюк. Чоловіки ж не тільки закинули в річку свої вудки, а й примудрилися вже дещо упіймати. «При огляді улову, – розповідає пан Викалюк, – інспектори виявили три харіуси європейські та одну форель струмкову. На жаль, риба в улові вже була снулою (її не зберігали в садку у воді)».Дивно, всього чотири рибини, то чому ж така велика сума нарахованих збитків? – запитає читач. Справа в тому, що усі чотири рибини належать до рідкісних видів, вилов яких є забороненим. Так, харіус європейський внесено до Червоної книги і сума збитків за вилов однієї такої рибини, не залежно від її розміру та ваги, за встановленою Кабінетом Міністром таксою, становить 14 тисяч гривень. Форель струмкова заборонена для вилову Правилами рибальства і збитки з однієї виловленої риби, за таксою, становлять 340 гривень. Відтак загальна сума, яку доведеться сплатити двом несумлінним рибалкам становить 42 340 гривень. «Сума збитків вражаюча, – говорить начальник Івано-Франківськрибоохорони, – адже улов складається всього з чотирьох рибин, не дуже і великих, а винуватців ще чекає штраф за порушення Правил рибальства. Висновок робіть самі». Зрештою, можливо, не тільки штраф. Враховуючи значну суму збитків матеріали документування правопорушення рибоохоронці передали у природоохоронну прокуратуру і там зараз розглядають можливість притягнення винних до кримінальної відповідальності. «Звичайно, в будь-якого рибалки може клюнути заборонена для вилову риба. – продовжує Володимир Борисович.«Але у цьому випадку слід обережно зняти рибу з гачка (докладаючи всіх зусиль аби якнайменше травмувати рибу як самим гачком, так і утримуючи її в руках) та одразу ж повернути її у водну стихію з тим, щоб зберегти їй життя». Зрештою, серед рибалок ходить поголос, що затримані браконьєри, не зважаючи на свій досить молодий вік, вже достатньо досвідчені у риболовлі, тому добре відрізняють харіус чи форель від інших видів риб і, йдучи, «на справу», прекрасно розуміли, що буває за вилов «червонокнижної» риби. Зрештою, є така думка, що чоловіки тому і подались так далеко від рідного дому, бо знали, де можна упіймати рідкісну рибу – хай навіть і у забороненому місці.Втім, ми переконані, що більшість наших рибалок – це порядні, сумлінні люди, для яких чинні Правила рибальства – це не пусті балачки. Втім, і їм буде корисно ознайомитись з технікою поводження з рибою, що застосовується рибалками-спортсменами на міжнародних змаганнях (де обов’язковою умовою є збереження рибі життя після її вилову). Так, під час спортивного лову форелі саму рибу заборонено брати безпосередньо рукою, застосовується або спеціальна рукавичка, або сітне полотно підсака. Звичайно, заборонено виривати гачок з риби, натомість він обережно виймається (для цього застосовують гачки з мінімальною борідкою або і без борідки) або обрізається (якщо його виймання може значно травмувати рибу).

ПС. Ознайомитися з цінами за убивство червонокнижних риб можна тут: http://ifribinsp.elitno.net/cherv-kniga.html

ППС. Окрім цього запишіть собі номери телефонів різних гарячих ліній.

Івано-Франківська область

Гаряча лінія Івано-Франківськрибоохорони: (0342) 78-81-58

Гаряча лінія Головрибводу (м. Київ): (044) 486-44-24

Гаряча лінія Відділу запобігання та протидії корупції в органах рибоохорони: (063) 98-22-462

Львівська область

(0322) 70-41-88 (в робочий час)

0985108164, 0965276129, (цілодобово)

За матеріалами сайту briz.if.ua 

Досить успішно відловилися наші друзі протягом тижня. Так, у середу хлопці вирушили прочісувати Дністер. У підсумку щука, окунці та верховодка. На жаль, фотоапарати ці товариші забули удома. Тож доводиться їм на слово вірити. Інші ж нахлистовики виявилися передбачливішими.

Львівщина
Поки знімальна група каналу ЗІК займалася якимось байдиками, Юра вирішив випробувати нову вудку Kola-Salmon SM2, яку я йому презентував, зважаючи на те, що зламав його “елкхорна” на польській Бьялці.
Добре й те, що ЗІК вирушив в Карпати, тож Юра мав кілька годин і упіймав кілька харіусів та голавлів. Працював у нього ред-таг у варіанті Дмитра Петруняка, правда, трішки модифікований.
У чому полягала модифікація знати-не-знаю-відати-не-відаю.

Сонячне Закарпаття       Стьопа Чех активно в”яже сухарі і готується до Кубку Карпат.
От він вже і потримав перші трофеї – симпатичного харіуса. А Сашко видурив маренку, за що йому респект і уважуха.

ІталіяТим часом наш DJ VovKING розкошує в Італії, де ловить язів. «Я думав, що там форелі є. Витягнув оцю рибину на сухаря, схарився, пішов вище. А там марени в воді 30 см глибини. Стаями. Навіть не стаями, а табунами. Такі метрові марени, як коні. Нічо не хтіли їсти. Ні німфи, ні мокрі, нічо. Просто плавали.
А я повернувся там, де ті язі, схарився тай поїхав додому. Ліцензія коштує 30 євро на день, а на тиждень – 50 євро».

Інтерлюдія

З часом все змінюється. Колись люди писали на папері, потім стали набирати текст на клавіатурі, а зараз вже ніхто й не збагне, як ми пишемо – засилля тачскрінів переможно крокує планетою, і хтозна, що буде років за 5?

Незмінним залишилось тільки одне – бажання матеріалізувати свої думки, і ділитись з ними іншими. Для багатьох це стає своєрідним наркотиком, без якого життя стає прісним і безбарвним. Не є виключенням і я. Хоч і усвідомлюю, що земна кулька давно вже затоптана людськими п’ятами, і здивувати когось зараз своїми скромними враженнями досить важко. Що ж, спробую, принаймні, хоч трошки втішити, і перенести дорогих читачів на хвильку-другу до теплої гостинної Польщі, і пережити з нами – трьома рибалками-мандрівниками, єдними у своїй пасії та світогляді, масу позитивних вражень.

Це не буде механічний звіт про риболовлю чи традиційний щоденник подорожі. Не написавши ще жодної літери з нього, я, втім, вже бачу це як своєрідну компіляцію (даруйте нудний ІТ термін) невеличких етюдів, що відображають гаму тих емоцій, що довелось відчути нам у спекотні травневі дні, проведені у околицях Нового Сончу, Леско та десь поміж ними.Тож, вирушаймо, і нехай млєко туману над Дунайцом чи Сяном підбадьорить нас!

Шінкансен

Не маю гадки, як правильно пишеться це японське слово, але добре знаю, що воно означає. Так, мова йде про швидкісні поїзди, і хоч вони ще не зовсім впевнено їздять Україною (особливо на морозі), але вже цілком звичні для користування в теплу пору року.

Потяг виявився дійсно прудким і досить комфортним. Доки було світло, я відпочивав поглядом на краєвидах рідного Полісся, подумки вітаючись з улюбленими річками, які вже скинули тягар повені, і якось непевно поглядували услід, дивуючись, що я в цей раз, як звикле, з вудкою, але без зупинки. Ну, до вас ще повернемось влітку, а наразі – курс на Захід!  4 години 55 хвилин промайнули непомітно, і ось я уже у Лембергу, де мене стрічає Ганка. Дорогою милуюсь цим затишним, нереально європейським для нашої країни містом, що прекрасне навіть пізно ввечері. Ганна з Юрком живуть майже в центрі, на затишній вуличці, що одразу викликає асоціації про дуже близькі Мукачево та Хуст. Юрко зустрічає теплим рукопотисканням і гарячим чаєм. Аж не віриться, що робота вже позаду, і попереду омріяний тиждень в Польщі!Гудзі

Юра і Ганка – це просто і з смаком чудові люди. Загалом, рибалці (а надто мухарю) буває нелегко знайти компанію, з якою одразу, з ходу, не те що приятилюєш, а й уживаєшся. На тиждень ми стали, ні не шведською, а українською родиною, і мали щиру втіху від того, що постійно ділились враженнями від усього побаченого і відчутого. А ще в Гудзів є “Йеті”, і це суттєво, бо без залізного коня наша мандрівка була б відверто неможливою. А коли автомобіль такий комфортний, то ще й хочеться зробити йому безкоштовну рекламу. Від щирого серця.  Так ми і мандрували тижднень разом – Гудзі, “Йєті” і я. І що цікаво – нікуди не квапились, всюди встигали. Вміли й половити риби і відпочити від того. Навіть випили пляшку віскі, а чом б і ні? Але особливо приємно було посидіти ввечері на балконі садиби “У Данусі”, пити чай, збирати думки і враження від дня докупи, милуватись серпанком над вечірніми Бєщадами, і сонно позіхати. Ні, це було не просто приємно, це було те, що треба!Бещади. Ся(а)н

Щось вступ затягнувся, втім про риболовлю докладно напишу окремо. А ось про Бєщади, що по-нашому значить Бескиди – можна і тут. Загалом, до цієї поїздки враження про них в мене були асоційовані з горами, що височіють довкола Сколе і Тухлі. Виявилось, що точка зору поляків на це питання кардинально відрізняється. Їхні Бещади – це невисокі (як Хустський замок, десь 333 м над рівнем моря) горби, хоч це зовсім не заважає цілком карпатським смерекам, модринам та букам рости на них, утворюючи чарівні  ландшафти. Одинокі скелі, сховані в нетрях лісів доповнюють місцевий колорит, а самобутна архітектура та дотепні місцеві жителі – наповнюють його родзинками. Ніде більше в Польщі я не стрічав такої кількості будинків, схожих на рідні Верховинські. Старенькі, але здебільшого чепурні, доглянуті, вони немов нагадують про українське минуле цього краю, коли Сан звався ще Сяном…   Річки Бєщад – взагалі окрема історія, теж нічого подібного до наших класичних уявлень про гірські річки. Якщо загалом – це довгі (на Сяні – до кілометру) плеса, з зовні непомітною, але досить відчутною течією, розмежовані рідкими бистринами. Буває так, що й перекат розтягується, тоді річка здається дуже широкою і мілкою, але це враження зникає одразу, коли пробуєш до неї зайти, особливо зараз, навесні. Несе та вода – будь здоров, краще не жартувати, тож ми й не бавились. А просто, з смаком і задоволенням ловили рибу в прекрасній, живій ріці, яка фантастично влучно резонувала нам ввечері казковими туманами, що їм завдячує назвою ця скромна оповідь.   Щодо риби, то в Сані живуть приблизно ті самі види, що і в Дунайці. Струмкові форелі, харіуси та головатиці цікавили нас найбільше, звісно. І якщо у останніх двох нещодавно був нерест, і ловити їх не рекомендувалось (палкий привіт вітчизняним Правилам рибальства, їм такі тонкощі навіть не світять), то перша віддячила нам гарним клюванням навіть за таких складних умов високої води. І хоч середній розмір рибок був дещо менший, ніж на Дунайці, я б оцінив його у 25 см. Але за умови кількості спійманих риб у 2-3 десятки за риболовлю, це робило її просто незабутньою для українського нахлистовика. До того ж, окрім звичайних, всі зловили по 5-6 вже цілком гарних рибинок на 35-36 см, та й в якості прилову нам трапились кілька харіусів такого ж розміру… А Ганка взагалі вразила наповал, відмітившись рекордним “ліпєнєм” у 46 см. Жаль, не вдалось закарбувати на фотокамеру, це був справжній красень!   Особисто для мене відкриттям і новим досвідом стало вудіння на стримери, а Гудзі потішились першій успішній риболовлі на сухі мушки в цьому сезоні. Ну а німфові методи були універсальною зброєю у всіх інших випадках, звісно. Якщо коротко підсумувати, наловились ми всі за два дні риболовлі досхооочу!    Можна ще довго писати про Бєщади. Розповісти про першу літню грозу, від якої ми тікали на прогулянці хресною дорогою до священного джерела на березі ріки, про розчавлену Жмію там же, про собаку, який ходив тихою вулицею Звєжина за розкладом – двічі на день, і чемно вітався з перехожими, про кафе “Под Камєнєм”, де працює дружина Павла (охоронця з ріки), і подають незрівнянні флячки, від яких фанатіє Ганнуська, про вечірні теревені перед сном за банкою пива, про дивовижний дух умиротворення, що панував навколо, про харіусів у фонтані міста Лєско, нарешті! Але, як я вже згадував на початку цієї оповідки – з часом все змінюється, і наразі люди все менше люблять читати, тому змушу себе спинитись, і сказати гостинним Бєщадам: “До відзєнья!”Камбек на Дунаєц

Дунаєц був новою для Гудзів і майже рідною вже для мене рікою, але мандраж під час переїзду в П’єніни був присутній у всіх, адже звістки про стан води були невтішні, ще за день до подорожі вона була помірно каламутною. Думалось, що зазвичай в таких випадках чудес не буває, і підсвідомо ми готувались до риболовлі на новій для всіх Бялці Татранській, яка б мала встигнути просвітліти до нашого прибуття.   Дорогою зробили коротку зупинку біля красивої гірської ріки, десь в околицях Горліц. Виявилось, що це Ропа, про яку не раз читали на польських форумах. Біля мосту зустріли двох нахлистовиків, обоє вже поважного віку, звітували нам, що риба клює, але дрібна, а один розповів історію про те, як ловив судаків в Києві, колись у 80-і роки минулого століття. На живця.  Дивина, та й годі, але нам неочікувано пощастило: промайнувши плетиво вулиць Нового та Старого Сончів, ми вкотились на міст, і переконались, що вода в Дунайці якщо не кришталево чиста, то цілком придатна для вудіння. А прогноз погоди тільки додавав впевненості в тому, що риболовля буде. Хоча рівень був високий і тут, тож я навіть не міг уявити чи будуть доступними більшість осінніх місць.   Менш ніж 300 км подолали, а як все змінилось навколо! Замість елегантних невисоких Бєшчад спочатку були звичні нам Карпати на кордоні з Словаччиною, дуже схожі на Закарпатський Мараморош. Що тут вирізнялось – велика кількість вітрових електротурбін, які незвично, але досить гармонічно вписувались у ландшафт. На ділянці у 100 км я нарахував їх штук 30. А ми все мініГЕС будуєм… Але не будем зараз про сумне. За Старим Сончем гори стрімко пішли уверх, в них з’явився якийсь невловимо П’єнінський дух, хоча до перших білих скель ще треба було трошки поїхати. Ну і звісно, всі навколо пропонували пантофлі і ночлєги. Куди ж без цього.   В Крощенко нас зустрічав Войтек Кудлаш, новий польський приятель, що гостинно запрошував до своєї садиби ще взимку. Швидко заселяємось, відмічаючи високий рівень охайності та комфорту в апартаментах – господар відвів цілий поверх власного будинку під “Готель для рибалок”. Проект Войтека та його друзів “Kustigiza Flies” взагалі потребує окремої розповіді, наразі коротко зауважу, що окрім рекреації хлопці ще захоплюються в’язанням мушок, в тому числі і на продаж, а певний процент від прибутків в усіх сферах діяльності (гайдінг, мушки, готель) – переказують на зариблення річок околиці Крощенко. Заслуговує на повагу!   Вечеря на подвір’ї пройшла продуктивно – мене навчили користуватись грилем (до цього вмів тільки ватрою), Юра з Войтеком в’язали мушки, що спрацювали найкраще на Сяні (ті самі ред таги від Ростика), Ганка знайомилась з численними чотириногими мешканцями садиби… Полягали тільки опівночі, незважаючи на втому від дороги.   Вранці швиденько заїхали за ліцензіями, і розпочали риболовлю. Я запросив приятелів на добре знайому ділянку, “біля Мариші”, і дуже прогадав – висока вода змінила ріку дуже сильно, пересуватись було важко, місця для лову знайти – ще важче. Тож риби ми так і не знайшли. Хоча в самому початку Юра мав шанс злапати чималого трофея – з вигляду за 50 см, але пструг швидко зірвався… Далі ми з Ганкою зловили кілька мікрофорельок, і нарешті на ямі, виконуючи кільканадцять проводок, я злапав невеликого пстружка на 25 см, рясно завішаного п’явками. Як сказав потім Юрко – всьо добре, повний нуль!   Переїхали на Ксьондзове поле. Тут було тихіше в усіх сенсах, накрапав дощик і росли сморчки. Я вирішив не затягувати, і одразу посунув на початок плесу, у самий злив, де і знайшов чотири вже пристойні рибини, що атакували улюблену їх колегами з  Сану німфу. Що цікаво, гламурну рожеву, що спрацювала на тому ж таки Сяні – дунаєцька риба ігнорувала. Поруч Юра зачепив гарного пструга на стример, потім ще одного – одразу стало веселіше!Ну а далі прийшла Ганка і достойно завершила почату нами роботу, упіймавши 5 чи 6 гарних рибинок. Апофеозом першої половини дня для мене стало клювання чогось дебелого, ймовірно марени за 70 см, що залишила на згадку луску на гачку. Розміри луски нагадували наші рідні 5 копійок…  Опрацювавши місце, і переконавшись, що активна риба на ньому “закінчилась”, ми перепочили і вирішили переїхати “До муру”. Це специфічна точка, при дорозі, під бетонною підпорною стінкою, під якою вода уповільнює свій біг, і глибина сягає двох метрів. Звісно, воно суттєво псує краєвид, але тут зазвичай і стоять найбільші риби на відрізку, тож я спробував націлитись на них, і ловив статично на ямі, біколор індикатором для євронімфінгу. Юра пішов гуляти вздовж муру, Ганка ж розташувалась в його кінці, де було мілководніше, і риба частіше виходила догори, за комахами.   В підсумку, риболовля на ямі виявилась найнуднішим зайняттям, але принесла свої плоди. Всього кілька порожніх клювань, аж нарешті, є! І не просто є, це виявилась моя найбільша на сьогодні форель, наміряли потім по вудці 46 см! Досі сумніваюсь, якась вона трохи струнка для такої довжини, ну але як вже є так є. Тож однієї риби мені цілком вистачило.   Юрко зловив з десяток, теж цілком “залікових” 25-35 см. І перейшов до Ганки, яка хоч зловила і менше, але дві рибинки були по 38 см, а одна з них на суху мушку! Виявилось, що він не прогадав, і в підсумку закінчив вечір “шалєньством” у півтора десятки риб, з трофеєм у 42 см включно. Я ж згодом приєднався до друзів, зловив рибку на суху, і поверувшись до німфи, змінив верхню на “Золотаву, №22”, що себе виправдало – у короткий термін ще 4 невеликі, але стрімкі форелі побували в підсаку.   Ось така риболовля на Дунайці, що навіть у травневі високі води не дає розслабитись, і захлинає серце адреналіном. Смачна вечеря була переможним акордом цієї прекрасної днини, далі сил залишилось лише на те, щоб розповзтися по ліжках і заснути.Бял(в)ка Татранска

В польській мові є цікава літера – Ł. Звучить вона, одночасно, як наше В і Л, тому надалі писати її буду саме так. Тому що ніяк інакше не вдається передати цей тендітний, оксамитовий звук. До речі, щось подібне є і в білорусів, але там літера Ў є ближчою до наших У та В.  Три роки тому я вперше побачив величне видовище засніженого пасма Татр. Одразу ж народилась думка в голові – треба обов’язково там побувати. Що ж, до самих гір я ще не дістався, але на річці, що бере у них початок ми з Гудзями вже встигли відмітитись. Але про все по порядку.   Після більш ніж результативної риболовлі на Дунайці, хотілось трохи змінити формат водойми, все ж велика ріка у повінь здатна виснажити. І тут знову дивним образом зірки зійшлися, і Войтек за вечерею запросив нас на Бял(в)ку Татранську, де вже кілька років працював гідом. Кращого варіанту годі було й бажати, адже ця річка славиться на весь край своєю неповторною красою! Та й риби у ній чимало, хоча деякі ревнителі спеціальної ділянки на Дунайці уїдливо відмічали, що на Бял(в)ці робити нема чого. Вони очікувано помилялись.   Своїй назві Бял(в)ка завдячує білим гранітам з Татр, що знесені в долину водою перетворюються на майже ідеально круглий сіруватий рінчак, оздоблений білим візерунком. Вкупі з надпрозорою водою, що має синьо-зелений природний відтінок, це створює надприродньої краси річковий ландшафт, на фоні величних скелястих гір. Варто зауважити, що погода нам завадила чи не вперше за всю подорож, і Татри показались з-за грозових хмар буквально на якісь десять хвилин. Але нічого не вдієш, у теплу пору року тут майже щодня можна наочно спостерігати повний цикл кругообігу води у природі.   В повітрі літало чимало цікавих комашок – навіть кілька дебелих веснянок. Але риба догори вперто не виходила, тільки раз чи два я бачив кола на поверхні, тож ловили всі німфою. Войтек одразу показав клас, зловивши чималого харіуса, та й нам трапились невеликі пстружки. Юрко та Ганка зазначили, що річка за духом трохи схожа на Свічу. Мені такого порівняння зробити не вдалось, адже на Свічі не доводилось бувати. Але Бя(л)вка сподобалась одразу, своєю камерністю і дійсно неповторною красою.  Ловились здебільшого світленькі такі пстронги, ну зовсім як наші пструги, середнім розміром сантиметрів у 25, зрідка траплялись менші. Але безперечно, є й велика риба – Ганка досі не знає, хто клюнув у неї перед самим дощем, казала тільки що щось переконливе, а Войтек потримав трофейного харіуса. Загалом, за 4 години риболовлі ми зловили по 8-10 риб, і були цілком задоволені таким відпочинком. Сюди дійсно хочеться повертатись!  Далі був переїзд на Дунаєц у Сромовцах, де ми ще трохи половили пстружків, особливо відзначився Юра, що майстерно ошукував їх на мокру. Але, в цілому, трофеїв вже не було. І згодом потужна буря зігнала з ріки, ми тільки встигли заїхати до сусіднього села: дуже кортіло, щоб друзі, хоча б у вікно автівки, побачили гору Три Корони. І воно того вартувало, наразі вже плануємо з Гудзями принагідно здійснити сходження на цю перлину П’єнін! Не можу втриматись, і мушу показати осінній фотопортрет цієї величної вершини.Повернення. Хирова дорога.

Звісно, така довга і позитивна історія мала б і завершуватись у подібному ключі, та щиро кажучи, переривати відпочинок і повертатись – не було жодного бажання, тому настрій був відповідний. Я все ж уламав Гудзів їхати, бо мав ще провідати батьків в Закарпатті і встигнути до Києва на роботу. Тож 8 травня стало заключним днем нашої польської імпрези, і опівдні ми вирушили в бік кордону, повертатись до нашої, не дуже позитивної буденності.   Дорогою двічі ставали на закупи, про що буде згадано в окремій публікації. Тому до Павла і флячок дістались аж надвечір, але звідси до Неньки було вже рукою подати. Павлова дружина прийняла нас тепло, нагодувала і благословила на добрий путь. Здавалося б, залишилось фіглі – 40 км до кордону, і ще півтори сотні до Львова… Фіглі б і були, якби не Хирова дорога. Так, на автомагістралі Хирів – Старий Самбір я був вперше, але закарбувалась вона в моїй пам’яті назавжди… Але я то таке, “Йєті” тут також був вперше, і його жалібні гупання по численним “дзюрам” в асфальті були нам гірші за штрикання ножем по череву. Правильно казав якось Лесь Поддервянський: “Ми живемо в гівні, а називаємо його гладіолусами”. Ця проста істина як ніколи відчувається, коли повертаєшся додому навіть з Польщі, яка традиційно чомусь вважається в нас совком… Схаменіться, люди, це давно вже Європа! І не просто Європа, а віддзеркалення того, що мало б відбуватись з нами, будь ми трохи сміливішими та рішучішими кілька років тому…      Опівночі дістались львівського вокзалу, де я мусів чекати на потяг. Я дуже не хотів, щоб стомлені друзі піклувались ще тим, але вони наполегливо вистояли довжелезну чергу за квитком і тільки переконавшись, що все гаразд, поїхали додому. Дякую, дорогенькі! В поїзді на мене чекали нові пригоди, але це вже зовсім інша історія, а наше весняне відкриття сезону в Польщі наразі стало історією. І воно було просто чудовим!Автор: Андрій Скворчинський
Фото: Zart, Hudz
Джерело: Записник мандрівного рибалки (zart.com.ua)