Блог двох мухарів

Архив категории ‘Фотозвіти’

Коли переглядаєш фото усміхнених і невідомих людей, які тримають щойно зловлених крупних форелей і харіусів, то мимоволі уявляєш себе на їхньому місці. Мрієш про боротьбу з сильним суперником, про адреналін і емоції. Що ж, на Дунайці у мене була можливість потягатися з пстругом за півметра і таки його перемогти.Битва тривала хвилин 15, а після фотосесії я відчув моральне спустошення і втому. Дико боліла права рука і спина. Задоволення? Ну так, трофей. Я не міряв і не важив, а за словами Войтека, риба мала мінімум 52 сантиметра. Буде згадка на все життя. Але були й інші моменти, так би мовити, зворотній бік медалі. Можна собі лише уявити розчарування, якби форель зійшла біля підсака. Окрім цього, я зрозумів, що вудка третього класу не пристосована для боротьби з такою рибою. А ще в котушці має бути якісний фрикціон. Бо я мав необережність зняти французький підлісок із своєї найкращої котушки, яку виділив сухій мушці, і переставити його на дешеву котушку Danica, у якій фрикціон взагалі не передбачений. Для Карпат це не суттєво, а от для Дунайця просто необхідно. Якби в котушці був фрикціон, я б витягнув цю форель куди швидше – було б краще і їй, і мені, і Арсену, який бігав по ріці з підсаком. Взагалі, відсутність фрикціону підводила мене доволі регулярно. Головна принада Дунайця в тому, що ти не знаєш, хто ухопить твою німфу чи стрімер. Необхідна постійна і максимальна концентрація, а також якісні снасті. Під час першої проводки неподалік ями, риба узяла німфу одразу ж та опустилася у воду. Моментальний ривок з шаленою швидкістю, я не встигаю зреагувати і «відросток» котушки боляче лупить мені по пальцях. Ясна річ, риба зійшла – жодного шансу не залишила…OS (спеціальна ділянка, передбачена виключно для нахлисту із правилом NOKILLта гачками без борідок) на Дунайці існує вже п’ятий рік. За словами місцевих нахлистовиків, до створення 12-кілометрової зони ріка потерпала від браконьєрів. Зараз же вони гордяться своєю роботою – на Дунайці найвища концентрація струмкової форелі у Польщі. За нахлистовиками ведеться нагляд. За два дні проведені на ріці наші ліцензії двічі перевіряли інспектори. Вони приїхали на позашляховику, акуратно вдягнуті в уніформу. Привіталися, розпитали чи все в порядку, записали наші прізвища та номери ліцензій до блокноту і побажали всього доброго. Якби у нас не було ліцензій, то заплатили б 500 злотих штрафу, а якби була риба – попали б всерйоз і надовго. За словами інспекторів, у них ще не було випадків затримання іноземців без ліцензії. Усі вони знають куди і для чого їде. Натомість, клієнтами інспекторів є переважно «зальотні» туристи, які без жодних ліцензій ловлять «на бляхи» і забирають рибу – тобто, порушують одразу ж три ключові правила OS.Риби в ріці багато – переважно форель, менше харіуса, зрідка трапляється райдужка, озерна форель, марена, підуства, голавль, а також дунайський лосось, але його треба знати коли, як, де і на що ловити. Найчастіше трапляється форель, від 30 сантиметрів і вище. Але якщо ви думаєте, що ловиться там завжди і на все, то дуже помиляєтеся. Дунаєць постійно змушує думати, аналізувати, експериментувати і лише після того, як ви наб’єте собі ґулі, то, можливо, ріка поділиться своїми скарбами. Підходити до води безвідповідально, із самовпевненістю чи думкою про всезнайство категорично не рекомендується. Дунаєць обламає всерйоз і надовго. Щоб там рибалити, треба поважати цю ріку і дотримуватися правил. Якщо на якомусь гачку випадково залишилася борідка, слід виділити кілька секунд, щоб її загнути. Також необхідно прив’язувати мухи правильними і надійними вузлами, а не як прийдеться. У нахлисті дрібниці грають ключову роль.Як я вже писав, не вірю у поняття «не мій день» і «не щастить», а вірю у криві руки, неправильно обрану тактику і відсутність аналізу. У перший же день ми виїхали на ріку о п’ятій ранку, але за перші три години не зловили жодної риби. Войтек підказав змінювати мухи – щоб вони мали яскраві елементи. В принципі, вода буда не кришталева, але й не надто брудна. У Карпатах доводилося ловити в значно гіршій, а торік на Дунайці взагалі у фатальній. І нічого, ловилося. А тут повний штиль. Не допомагали ані помаранчеві торакси, ані помаранчевий вольфрам. Наступна допомога від Войтека була практичною: він презентував нам з Арсеном ґляйхи – імітації хробаків. Але до мухи треба було додати ще й секрет проводки. Довелося думати самому, бо на проводці форель не брала. А от коли проводка закінчувалася і хробак зависав на місці, можна було очікувати на рибу. Врешті-решт, ґляйха принесла першу рибу – форель в районі 40-а сантиметрів. Якраз вийшло сонце з-за гір і почалося. За годину у мене вже було з десяток гарних пстругів і схід одної, але насправді вагомої риби. Натомість Арсен ніяк не міг розловитися, аж поки не витягнув із ями гарного харіуса. Настрою в нього особливо не було, тож ми спробували разом проаналізувати і знайти причину. Експериментували із довжиною повідків, висотою проводки, місцями тощо. І лише після обіду та ввечері Арсен таки відловився. Для цього слід було змінити кілька локацій та методів лову. Цікаво, що наступного дня ми з Арсеном обмінялися місцями – тепер вже він ловив, а я ні. І знову довелося шукати причину. Чи нам вдалося її знайти, читайте в наступній частині звіту…

На жаль, Геник має багато роботи (чи на щастя?), тому описати свою мандрівку не може. Але замість слів, він надіслав кілька красивих фото з суботньої прогулянки на озеро. Там і “дуплет” Сергія, і щука, і всякі красоти…

Ганна. Рибне місце і сила вейдерсів

П’ятниця, вечір. Дзвонить Ростик: «Завтра в 6:00 будь готова, тебе забере Міша.

Субота. 6:00. Стою біля під’їзду.
6:15. Замерзла.
6:25. Починаю нервово бити хвостом.
6:30. Дзвонить Ростик і каже, що вже от-от.
6:45. Скрегіт зубів, очі кров залила. От така ніжна і ласкава сідаю з усією компанією в авто, яке нарешті за мною приїхало.    Озеро: орнітологічне буйство + жаби. І все оте крякає, скрегоче, цвірінькає – рай та й годі. Зібрала швиденько вудку і вирішила іти наліво (по озеру, тобто). Чомусь мого суперстрімера всі риби проігнорували. Підтягнувся Сергій, теж з нулем. Я його оглянула з ніг до голови, і вирішила, що єдиний чоловік у вейдерсах, а не в чоботах, як інші, стане мені в пригоді. І кажу йому так інтригуючи: «А ходи-но, Сергій, зі мною. Я тобі місце рибне покажу». Знайшли ми рибне місце, змінили стрімери на німфи і як почалося…Краснопірки, окунь і плотва билися за право зловитися. Результативною була майже кожна проводка. Але біда в тому, що рибне місце дуже захаращене – підводні і надводні дерева завзято заважали ловити. Кожних 10 хвилин мухи зачіплялися. Ось тут Сергій і знадобився. Галантний, з міцними нервами чоловік у вейдерсах – це щось!

Геник, мабуть, відчув де добре, і невдовзі приєднався до нас. Теж почав ловити все і на все. Ловила би ще до заходу сонця, але сильна половина з криками: «Ми голодні, потомлені, додому хочемо!» витягнула мене з озера.

Сергій. Німфові експерименти 

У п’ятницю ввечері зідзвонившись з Мішою, твердо вирішили, що їдемо в Карпати, залишалось тільки запросити до поїздки бажаючих скласти нам компанію. Першою до кого подзвонив з пропозицією була Ганна, яка з деяким сумом в голосі повідомила, що дуже б хотіла поїхати в Карпати, але вже пообіцяла Ростику, що вони разом поїдуть на облюбоване нахлистовиками озеро, та ще й Геника з собою прихоплять… Все, пропала наша компанія, подумав я.

Наступним етапом наших перемовин, був дзвінок до Ростика, з пропозицією поїхати всім разом в гори, але колега був невблаганний і провів коротеньку лекцію, про те що соромно має бути тому нахлистовику, який у квітні порушить нерестовий «спокій» харіуса, навіть на дозволених ділянках… Зрештою, ми вирішили, що всією компанією їдемо на озеро.І ось, нарешті СУБОТА!!! Ми з горем навпіл всі зібрались, зустрілись і вирушили на фішінг. Дорогою обговорювали різні теми, стороною не обійшла й політика, всі уважно слухали про Ростикову подорож в Крим та Донбас. Несподівано для всіх Михайло зізнається, що не тільки нахлистовий комплект сьогодні в його арсеналі, а ще й спінінг з собою прихопив, та почав погрожувати чесному нахлистовому люду, що покаже клас риболовіння. У відповідь лунало «Ганьба!!!» та «Хунту Геть!!!». Ну ось в такій веселій атмосфері промайнув час в дорозі.Озеро зустріло нас хмарною погодою, з досить сильним холодним вітром. Так як в планах у нас було впіймати щуку, всі озброїлись стрімерами і пішли до води. Вітер не давав здійснити нормальний закид, тому доводилось робити досить короткі, максимум 15 метрів. Перша година риболовлі не принесла успіху, ані покльовочки. Доганяю Ганну, яка вирвалась трішки вперед, питаю, як в неї справи, відповідає, що повний нуль… Стоїмо, думаємо що робити, і вирішуємо йти на протилежний підвітрений берег, там хоч комфортно закидати. На іншій стороні озера, щука також відмовлялась від запропонованих нами стрімерів. І тут Ганна вирішила спробувати понімфувати…

Місцева краснопірка, просто таки змітала її німфи, на перших секундах проводки. Поки я переробляв повідець з німфами, в активі у Ганни був вже добрий десяток краснопірок, а деякі просто красуні.Перші мої проводки німф, не приносять мені очікуваного результату, а от в колеги по цеху справи йдуть просто клас, одна за одною. Перше, що спадає на думку, не ті німфи, починаю міняти, результату – нуль… Думаю, потрібно поексперементувати з проводкою, скоріш за все в цьому й зачаївся корінь зла. Пробую, ЄЄЄЄЄ!!!!!! Перша-2-3-і пішло-поїхало. Дивне те, що в Ганни бере на доволі таки агресивну, швидку проводку, а в мене навпаки на легких стріпах з паузами. Моментами брало просто фантастично, вдалось навіть оформити декілька дублів, одразу дві краснопірки на дві німфи.

Згодом до нас приєднався Генадій, який відловився і на німфи, і на стрімер виманив трьох невеличких щупачків. Ну і не даремно Геник має славу «Гуру сухої мушки», він зловив краснопірку, ще й на суху…, майстер, що тут скажеш.Прийшовши до машини, почали збиратись додому та ділитись один з одним результатами сьгодняшнього виїзду. Як виявилось, Мишко нас тільки полякав зранку своїм суперспіном, все ж таки зловив одного щупака, і перейшов до нахлисту, що принесло йому більше десятка непоганих краснопірочок.Ростик єдиний з нас хто до останнього вірив в стрімер, і намагався виманити бажану щуку. Що саме Ростик зловив, він нам не розповів, але сказав, що рибу упіймав, хоча не того розміру на який розраховував. За упорство Ростиславу, як то кажуть «Респект і уважуха». Ось так і пройшов наш черговий нахлистовий вікенд…

Ростик. Бодай тобі, «вісімко»!

Так вже повелося, що робота моя зв’язана з критикою. Буває, що й критикую людей по страшній силі, але стараюся це робити об’єктивно. І от в суботу, бредучи по вітряному озеру, після чергового провального наміру упіймати щуку чи ще щось, я задумався над тим, як би мене покритикували, якби стали свідками цього фіаско?Взагалі, мені здалося, що в плані озерного нахлисту я знаходжуся на тому ж рівні, на якому перебував років шість тому, коли протягом дня не міг упіймати бодай одного харіуса. Ніби й робиш все правильно, а не ловиться і хоч ти трісни. Самі ж розумієте, що п’ять чи шість окунів розміром трохи більше за мізинець і одна плотвичка ніяк не можуть стати в порівняння з успіхами моїх чотирьох друзів. Ганна наловила три десятки краснопірки, Сергій теж десь стільки ж, Геник дві щуки на німфи, Міша ніби крізь воду бачив – тягав одну за іншою. А у мене ніфіга. Буває таке, звичайно, але в якийсь фатум чи невезіння я не вірю. Вірю в криві руки, неправильну проводку, погані мухи тощо.Ну і ще один важливий момент. Коли минулого разу я ловив на цьому озері з Арсеном, то намагався упіймати краснопірку на мокрі мухи доволі таки інтенсивними стріпами. Тоді мою увагу привернув дуже добрий друг, який зазначив, що в такий час краснопірку треба ловити «вісімкою». І от ходжу я цілий день, підбираю шнур «вісімкою», а риба не ловиться. Коли я вже повертався до авто, побачив Ганну, яка, судячи з агресивних стріпів ловила щуку на стрімер. Яким же був мій шок, коли я побачив на гачку краснопірку, а замість стрімерів – німфи… Вибух мізків, одним словом.Хоч я і залишився з носом, зате отримав новий досвід. Окрім озера, трішки порибалив на лісовій річці, порадів за тих, з ким поїхав. Як я подумав, коли ми поверталися – краще обламатися на озері, аніж за кілька днів на Дунайці…

“Рученьки терпнуть, злипаються віченьки, Боже, чи довго тягти…” – подумав я і вирішив, що виконав достатній обсяг роботи на день і ліг спати о четвертій годині. О 12-ій наступного дня ми з моїм тезкою уже були на річці, сповнені надіями і сподіваннями, як 17-річний випускник, який думає, що в цьому світі його хтось чекає і комусь він буде потрібен. На першій же поляні ми зустріли двох молодиків з мискою овочів і пляшкою оковитої, навколо яких бігали два маленькі хлопчики. Приємно, що майбутнє нації уже з дошкільного віку привчають до правильного відпочинку та до щирого прояву міцної чоловічої дружби.

Через 200 метрів нас зустрів невеликий вуж. Він дуже сильно на нас шипів і скручувався, ніби готуючись до атаки. Я сказав йому: “Іди спати: утро вєчєра утрєнєє!”. Ще зовсім трошки і ми у воді. Німфа… Нижня – Несторова, верхня – чорна з червоною точкою, про яку Ростик писав не так давно. Дуже давно ми з Вовою плануєм зняти фільм під назвою “Безрибна ловля на Свічі”, а ця ділянка якнайкраще вписалась би в сюжет даного відеоряду… Маленький хлопчик з дівчинкою плавають на великій надувній камері. Сплав по гірській річці розбавлений капелькою романтики порадував душу жирного музиканта…

Перспективний перекатик, я пропоную зупинитися. Перша проводка – удар. Думаю – камінь. Друга проводка – удар. На  третій – харіус, якого важко назвати більшим, ніж олівець, який уже неабияк сточила працьовита вчителька. Ми перейшли річку і побачили велику кількість жаб мутантів. Я сфотографував кілька штук, а потім виявив, шо це не мутанти, а просто самці робили жабам приємно :). Ще одна капля романтики, якій залишилося так мало місця в меркантильному світі. На цю тему є гарний, але непристойний анекдот, однак я стримаюсь і не буду його писати.

Наступним був наш улюблений перекат. Перше хороше місце і Вова тягне форель. Краса! Я стаю за перспективний камінь, проводка – гол! Перший пстружок-підкаменщик теж відмітився в моєму денному звіті успішності. Ще кілька проводок – знову форелька. Вони були невеликі) Місце, де Ростик минулого року витягнув пристойну форель, яку не зміг сфотографувати… Проводка – харитон! Цей був трошки більший, але худий, як топ модель. Напвено, нерест для нього уже пройшов успішно. Ще одна проводка – форель! На вигляд – 24.3см.

Зовсім трошки я не дотягнув її для того щоб взяти в руки… Я стою на камені, переді мною невеличка, але яма, ззаду мене – вода по пояс, моя нога їде і я смачно, в акробатичному стрибку, лечу в річку. Я падав, як злочинний режим Януковича, як арктичний льодовик підніжжя якого підмила нестримна вода, як багатоповерховий будинок, який піддався промисловому знесенню… Провал! Рухаємся далі. І потужний участок річки (+/- 1.5км) залишається безрезультатним. Провал… В цілому – вода занадто велика для комфортної ловлі. Супершвидка. Кидаємо на улюблених літніх місцях – дирка від бублика.

Маленьке відгалуження річки, глибина – 30 см. Вова схвильовано показує на цей струмок, а там 4 – 6 рибин швидко пливуть проти течії. Червоні плавники відразу видали підуству. Невеличкі, приблизно такі, як коні риби повернулися в глибші місця побачивши нас. Ще один перекат. Мій прогноз: “ми повинні тут ще по такому пстругу, десь по 500грам зловити”. Вова зловив. Але грам на 50-100 :). Ще одне моє улюблене місце потішило пристойним, потужним харіусом, який трошки заставив мене потрусити салом біжучи за ним по сильній течії… На цьому ми закінчили наш сьогоднішній похід. Перейшли річку, зайшли в магазин, в якому продавала дуже красива молода дівчинка. На правах неодруженого мужчини я досить приємно з нею поспілкувався, і 4 км сільською дорогою, в оточенні бендерівських будинків ми йшли під проливним дощем додому. Романтична професія риболов….

Автор: DJ VovKING, спеціально для блогу

Зараз квітень, час нересту харіуса, тому в Карпати краще не їздити, щоб не спокушатися. Нехай червонокнижник собі проведе в спокої ще два тижні, а потім, вже з початку-середини травня, можна буде ловити на двох дозволених ділянках. Але й без діла теж не сидиться, тому в суботу зранку ми з Арсеном беремо курс у протилежний від Карпат бік. Їдемо на озеро з надією упіймати щуку чи краснопірку. Подібного досвіду у нас дуже мало – три роки тому я востаннє рибалив на озері, тоді упіймав кілька краснопірок. Арсен з нахлистом ловив лише на гірських річках. Що на нас чекає?

У коробках свіжі стрімери – чорні вулі-багери без свинця, латуні і вольфраму. У кожному з них чимало яскравих елементів, принаймні такі поради давали ті, хто вже ловив на цьому озері. Окрім браку досвіду на таких водоймах, не на руку нам грає погода. Скидається на дощ, досить холодно, але добре, що вітру нема. Нарешті приїжджаємо на місце, роздивляємося. Тут не рибалкам, а орнітологам рай – давно вже не бачив стільки різноманітних птахів: дикі качки, чайки, лебеді і ще багато різної щебетоти. Де не де чути хлюпи – стрибає неопізнана риба.

Перевдягаємося і розкладаємо снасті. У кожного з нас п’ятірки: в Арсена суперповільна Кола, у мене супершвидкий Strike One. Можу зрозуміти посмішки власників Sage One, але тут не варто щось порівнювати. Страйківська палка зроблена з надією на серійне замовлення, але з продовженням не склалося – наразі це єдиний екземпляр у світі. Відразу скажу, що наразі від покупки не шаленію; палка доволі «тверда», втомлює руку. З іншого боку, мабуть, не обійшлося і без моїх помилок під час закидів – я вже й сам не пам’ятаю, коли використовував подвійну тягу. А тут довелося серйозно попрацювати руками і спиною. Можливо, до вудки просто треба звикнути. Якби я постійно не ловив чеським чи французьким методом, то міг би почуватися легше, а так…

Щодо самої водойми, то ми переважно пускали стрімери на глибину, що не перевищує півметра. Взагалі, по воді намагалися не лазити, шукали трав’яні виступи, щоб не зачіпати ймовірну ікру. Правда, я почав з мокрих ред-,пінк-,оранж-тагів із надією на краснопірку. Як потім з’ясувалося, я все робив неправильно. Нарахував три помилки: ловив із тонучим підліском, шукав найглибші місця, занадто швидко виконував стріпи. Аби таки зловити краснопірку мені довелося все зробити навпаки.

Арсен одразу почав зі стрімера і пройшло чимало часу поки він таки досяг результату. Спершу у нього був сильний удар, потім щука обкусила стрімера, і нарешті мій товариш свого таки досягнув.
Зверніть увагу на повідець – це флюрокарбон 0,5 мм. За словами Арсена щука його не перекусить. І справді, навіть кусачками доводиться його три рази гризти, а зуби взагалі відпочивають. Щодо епізоду з обкусом, то на той час в Арсена стояв повідець із слабшим флюрокарбоном – 0,3 мм.

Після цього ми ще довго шукали щуку, але більше її не знайшли. Напевно, свою роль таки зіграла погода – риба була неактивною. На кінець ми вирішили половити краснопірку – я на мокрі, Арсен на німфи. Цього разу я шукав рибу біля самого берега і таки зловив одну рибку на кольорову мокру мушку, до речі, досить крупну, на 10-у номері.

Що ж, перший озерний досвід ми отримали. Правда, заплатили за нього дорого – неймовірно боліли спина і руки. Як каже Арсен: «Ріка додає сил, а озеро забирає». І з цим важко не погодитися.